Познайомтесь з EVE8: вони проводять стріми в унікальних українських локаціях

Команда EVE8 провела два сезони стрімів за підтримки Українського культурного фонду в різних культурних та природних пам’ятках України — від старовинних замків до озера та високогірних локацій. Ефіри першого сезону вже вийшли на MEGOGO й теперь організатори готуються до наступного випробування. DTF Magazine поговорив із засновниками EVE8 про труднощі організації таких івентів і популярність стрімів у постковідний період.

Протягом нового сезону команда влаштувала прямі ефіри з п’яти локацій: Vladimir Gnatenko виступив на горі Піп Іван, iokloo feat. acidmamba & Нік Цхо — на острові Березань, Poly Chain — на Рожевому озері, Zymosis — на Станіславських кручах, а Komponente & Kurilo — біля затоки у Бакоті


— Ви закрили два великі сезони концертів у культурних і природних пам’ятках України. Завершення сезону вас виснажує чи надихає на новий?

Антон: Прямий ефір виснажує, а результати й нові знайомства з талановитими людьми надихають. З кожною наступною поїздкою додається ідей. Уже є напрацювання нових локацій, артистів, планів на зиму та літо. Усе розвивається в геометричній прогресії.

Альона: Завершили сезон з Українським культурним фондом. Тепер ведемо переговори з новими партнерами, щоб продовжити демонструвати талановитих продюсерів і красу України. На літо плануємо фестиваль. Це логічний крок для проєкту.

— Ви хотіли привернути увагу до старих пам’яток архітектури та незвичних місць, щоб вони стали «туристичним магнітом». Вважаєте, що вийшло?
Антон: Якщо подивитися відгуки в коментарях, послухати враження під час зустрічі на вечірках — багато хто вперше побачив деякі замки-музеї, Рожеве озеро, національні парки. Ми не просто вибираємо плейс через прикольну картинку та їдемо його зняти, а проводимо поглиблене дослідження, щоб дізнатися, який меседж він несе.

Увагу хотіли привернути не тільки до пам’яток, а й до електронної сцени України. Вона не поступається світовим аналогам, хоча не в такій виграшній ситуації в порівнянні з європейськими країнами. Сподіваємося, і в нас буде створено умови для динамічнішого розвитку. Наприклад, у Берліні нічні клуби отримали такий самий статус, як музеї. Це культурні інституції. Новітня культура. Супертворча й професійна спільнота. Про це і є наш проєкт. На своєму рівні вважаємо, що вийшло привернути увагу. У цьому контексті круто, що УКФ підтримав EVE8. Але якщо казати про масштаби всієї країни, то потрібно значно більше зусиль, які виходять за межі окремо взятого проєкту.

Фото: Zymosis на Станіславських кручах

Альона: Щоб локації стали дійсно «туристичними магнітами» в широкому сенсі слова, треба постійно створювати різноманітний контент. Це вже довготривала інформаційна стратегія міністерств — залучення кіностудій, стрімінгових сервісів, дрібних продакшенів, організація подій, створення інфраструктури. До речі, є достатньо інфраструктурних прогалин, які ми передусім тестуємо на собі. Але це момент для розвитку, для можливого інвестування в регіони. Усі місцеві ОТГ й адміністрації дуже зацікавлені в промоції своїх локацій і надають усебічну підтримку — дозволи, адміністративні рішення тощо. З цим усе ок, але інфраструктурно це залишає бажати кращого.

— Як виникла ідея виступів музикантів в українських музеях і заповідниках?

Альона: Один з напрямів сучасної культури — це електронна музика. Її неможливо ігнорувати як культурний вплив, тому поєднання класичних культурних осередків та сучасного виявлення творчості здалося нам гарною ідеєю. Мені подобається паралель з джазовим мотивом під час прямого ефіру. Джаз полюбляють за професіоналізм музикантів і за те, що це виконання ніколи не буде таким самим наступного разу. Це унікальність моменту й контенту. Навіть якщо ви хочете відвідати виступ вдруге, такого звучання не вийде.

Ми спостерігали за тим, які тенденції є у світі. На той момент уже були Boiler Room, Mixmag і Circle. Mixmag почав експериментувати зі стрімовими виїздами на природу, потім перестав. А ми подивилися й вирішили це зробити. Перший сезон створювали самотужки з друзями-артистами: їздили Західною Україною та знімали.

Фото: Komponente & Kurilo біля затоки у Бакоті
— Ви кличете переважно тих, хто пише власну музику. Загалом таких артистів в Україні немало, але не достатньо медійних, які могли б привернути увагу аудиторії. Чи не відчуваєте ви, що вперлися в стелю?

Альона: Ми можемо кликати й медійних особистостей (сміється).

Антон: Тут насправді по талантах. Медійні чи немедійні — це праця артиста в потрібному напрямку, а творчість не має «стелі». Для медійності трохи фарту теж має бути. Щороку з’являються артисти, які виходять на поверхню. Наразі нас цікавлять лише ті, хто створює власну музику. За планом розвитку EVE8, нам потрібен прямий діалог з безпосереднім правовласником.

— Ви відчуваєте конкуренцію стрімів з електронними артистами? Є якісь зміни із закінченням і початком карантину?

Антон: Це видно й по соціальних мережах: до карантину не було такої кількості. Ми засіли в студії у Львові й приблизно тридцять ефірів зробили з локальними діджеями. Далі почався бум. Усі стали робити стріми. Більше відчутно роботу алгоритмів Facebook та YouTube.

Альона: Ми трошки відчули цей прогин, але стараємося робити щось індивідуально-особливе, тому підписників, переглядів та ефірів у нас достатньо. Ще все залежить від локації. Музика й артист входять у симбіоз із певним простором.

— А ви відчуваєте, що стріми можуть втратити популярність через те, що люди втомилися від них? Треба постійно зацікавлювати глядача новим контентом.
Антон: Я думаю, що тут питання більше про платформу, бо від неї багато що залежить. Унікальність контенту важлива, але вибір платформи має не менше значення. Наприклад, тепер Telegram впровадив функцію прямого ефіру. Вона ще не до кінця допиляна, але гадаю, що ті, хто входитиме першим, здобудуть нову аудиторію. З YouTube усе зрозуміло, але потрібні й інші ресурси.

Альона: Ми живемо в час «емоційної інфляції», але цікавий контент не втрачатиме своєї актуальності. Тут питання, як робити його цікавим для аудиторії.

Фото: iokloo feat. acidmamba & Нік Цхо на острові Березань

— Чи плануєте ви колаборації з іноземними платформами?

Антон: Були ідеї. Деякі в розробленні. Хотіли поїхати в іспанський регіон Галісія. Він межує з Атлантичним океаном. Там почали музичні прямі ефіри на YouTube одними з перших у світі. На той момент у Facebook такої функції ще не було. Ми запропонували організаторам співпрацю. Вони зацікавилися, їм усе сподобалося, але вони запитали, як ми добуваємо електрику для стріму. Ну як? Є генератор — є й електрика.

Вони не відмовилися, але ми відтермінували цей проєкт, бо вони роблять прямі ефіри тільки на відновлюваній енергії та сонячних панелях. Для них, як і для нас, ритуал поєднання природи, творчості артиста й історичної спадщини в ефірі має певну магію.

Вони першими знімали в Каппадокії, коли ще навіть дронів не було. Це сонячні регіони, тому панельки можуть потягнути, а в нас і так багато ризиків під час організації ефіру, а тут ще треба переживати за хмари. Ми налаштовані робити ефіри на відновлюваній енергії. Не знаю, яким чином. Може, Tesla Cybertruck орендувати як батарейку? (Сміється).

— У вас, зокрема, був високогірний ефір. Що найважче в організації такого лайву?
Альона: Кожна подія — це якась цікава історія. На кожній локації є моменти й факапи. Рожеве озеро — це було нашестя мільйона сонечок та цикад. Вони дико пищать, і ми потрапили якраз у той момент, коли вони вилупилися. Спочатку вони атакували й нападали, але потім заспокоїлися. Нам сказали, що під вечір їх поменшає.

Антон: Уся команда на нервах, десять хвилин до ефіру, і ми не знаємо, чи він узагалі відбудеться. Poly Chain не могла чекнутися разів зо п’ять, бо підходила до сцени, а її обліплювала хмара цикад. Вони залазили в клавіші, тому доводилося витрушувати синтезатори.

Фото: Poly Chain на Рожевому озері

Альона: Воно всюди лізло. Це можна стерпіти 10—15 хвилин, але якщо воно по тобі лазить п’яту годину, то це суперфу.

Антон: Якщо упустити технічні моменти, то найважче в організації — це зібрати команду для авантюри. Це реально і авантюра, і пригода, і командний аутинґ. У команді проєкту немає випадкових людей — усі професіонали своєї справи. Часто є фізичні виклики. Наприклад, на Березані ми були по пояс у холодній воді й тягли 500 кілограмів обладнання, щоб доставити його на острів з острова, а потім ще й по острову.

Альона:

На горі Піп Іван ми довго домовлялися про трансфер. Там є лише одна машина, яка може туди заїхати, але це теж поїздка на «газоні» протягом майже чотирьох годин.

Антон: Це занадто екстремально. На тому підйомі й люди гинуть. Нам дуже допоміг Прикарпатський університет, що сприяв цьому проєкту безпосередньо. На Піп Іван важко потрапити організаційно: залучені і прикордонники, і ДСНС, і ректор Прикарпатського університету, і дирекція заповідника. У таких проєктах важлива команда. Якщо вона згуртована, усі підтримують одне одного й переживають за результат, то будь-які позаштатні ситуації швидко розрулюються.

Альона: Команда вже звикла до таких історій. Вона знає, що це буде логістично-квестовий вау-ефект. З артистами вже важче.

Фото: Vladimir Gnatenko на горі Піп Іван

— Яку пораду ви дали б собі перед стартом ще першого сезону?

Антон: Воно вам треба? (Сміється).

Альона: У розвитку дуже допоміг Український культурний фонд, тому що без нього я не знаю, чи змогли б ми вийти на такий рівень по Україні. Захід ми ще організовували самотужки, але, наприклад, командна поїздка на п’ять днів (проживання, харчування, дорога) добряче виносить. УКФ здивував нас тим, що побачив у цьому перспективу. Ми думали, що наратив тепер такий: мовляв, в електронній музиці самі наркомани, усі фестивалі — збір другосортних незрозумілих людей, а електронна музика — це якісь пискавки. І допомога фонду — це поштовх для розвитку.

— Яке місце ви дуже хотіли б отримати для лайву, але поки що це неможливо? І чому?

Антон: Є локації, які ми поки що не хочемо «світити». Вони бомбезні з різних причин. Це можуть бути кілька прикольних замків. Ми проводимо дослідження, читаємо купу матеріалів і можемо сказати на 100%, що такої країни, як Україна, більше у світі ніде немає. Є ще багато таємниць, не те щоб нерозгаданих — вони просто ще не «медійні». У нас є дві локації: одна — Кам’яна Могила (25 000 років), про іншу знають мало, вона старша (40 000 років). Вони не для рейву — радше для сайлент-ефіру. Але для рейву в нас також є локації.

Зі складних і бажаних локацій — Крим, звичайно.

Матеріал підготовлено за підтримки:

Дизайн партнер — crevv.com
Разработка сайта — DTF Magazine/don't Take Fake