Третій кит. Ігор Глушко про історію та майбутнє Rhythm Büro

Share

Т ри роки тому вони почали з невеликої вечірки на прихованій локації та вже дійшли до солдаутів перед івентами, що приймають понад 1000 людей за раз. Будь-який лайнап їхніх подій точно не загубився б навіть в одну із субот у головних електронних столицях світу. У свою чергу вони, разом з Closer і «Схемою», є тими, про кого згадують найпершими в контексті електронної столиці України. Додайте до цього власний лейбл, щорічний опен-ейр і шоукейси поза Києвом — і матимете Rhythm Büro. На прохання DTF Magazine Дарко Лісень зі львівської формації ZAVTRA розпитав Ігоря Глушка з київської команди Rhythm Büro про те, як їм це все вдалося і чого від них чекати в майбутньому

— Closer — клуб, Схема — рейв. Як коротко охарактеризувати Rhythm Büro?

— Коротко навряд чи вийде, тому що ми не потрапляємо під такі визначення. Ми самі використовуємо слово «техно-ініціатива» — нехай це розпливчастий, але хоч якийсь опис.

— Ви займались чимось схожим і перед Rhythm Büro. Чому закінчились попередні проекти і як ви дійшли до ідеї RB в такому вигляді, яким ми бачимо його тепер?

— Попередні проекти були продуктами свого часу, зараз уже важко пояснити, чому те чи те починання перестало існувати. Але однозначно те, що минулі певною мірою вплинули на цей — як мінімум, тим, що ми підійшли до справи з досвідом, який можна рахувати роками. Коли ми стартували з Rhythm Büro більш як три роки тому, ми просто хотіли мати можливість робити вечірки з музикою, яка нас цікавить. Наші апетити закінчувались букінгом одного — максимум двох зарубіжних гостей. Тоді не було ніякого детального плану, за яким би ми потім ішли, це був просто інтуїтивний рух. Будь-яка ідея трансформується в процесі: під впливом проміжних результатів і умов середовища, в якому ти перебуваєш. Так само й ми — пройшли певний шлях до моменту, на якому ми зараз, і, найімовірніше, в майбутньому трансформуватимемось далі.

Ключове розуміння для нас: наша музика в рамках публічної події не є самостійним елементом — люди йдуть не у філармонію, де, сидячи на комфортному стільці, годину дивляться на сцену в софітах. Також те, що ти відчуваєш на вечірці, дуже відрізняється від моментів, коли ти слухаєш музику у своїх навушниках. Відповідно, організувати хороший івент — це трохи більше, ніж просто дати публіці артистів. Мені здається, що до такого висновку рано чи пізно доходить будь-який промоутер.

— Ти пам’ятаєш момент, коли ви зібрались і вирішили — робимо Rhythm Büro. Як це відбувалось?

— Самого моменту не пам’ятаю, але цьому рішенню однозначно передували якісь зустрічі в студії, коли ми разом слухали різну музику, і стало зрозуміло, що одним лише драм-н-бейсом Сашу й Віру вже було не задовольнити. Варто сказати, що я взагалі займаюсь техно і хаусом більш як 10 років, мою першу вечірку було зорганізовано ще в 2006-му, і ще до Rhythm Büro я возив до Києва багатьох гучних артистів. Тобто логічним стартом для нашого проекту стало саме те, що на цю музичну сторону перейшли також і мої друзі, які до цього займалися іншою сценою і з якими ми врешті-решт утворили цей союз. Так сталося, що Rhythm Büro виявився найуспішнішим проектом з тих, у яких мені довелося брати участь — думаю, що це все результат правильної синергії.

— Хто входить до вашої команди і хто чим у ній займається?

— Основний кістяк Rhythm Büro, що приймає принципові стратегічні рішення — це троє людей: Саша Павленко (Na Nich. — DTF Magazine), Віра Логданіді (Vero. — DTF Magazine) і я (Igor Glushko. — DTF Magazine). Як такого розподілу обов’язків усередині цієї трійки немає, хоч, напевно, кожен з нас прагне займатися чимось конкретним і своїм. Наприклад, до сфери моєї відповідальності входить букінг артистів та керування лейблом. Але взагалі ми все робимо так, щоб кожен з нас міг підстрахувати інших, коли треба.

Крім нас трьох до постійної команди входить і багато інших людей, у яких якраз уже є чіткі завдання: вони займаються адмініструванням локацій, куруванням монтажу, продакшеном і декором, питаннями бару, контролю входу, охороною, тощо… Ми після кожного івенту публікуємо список учасників, які внесли свою лепту в загальний результат.

— Як можна грати на події такого масштабу, яку ти сам і організовуєш? Наскільки організація відволікає під час сету (якщо відволікає взагалі)?

— Це правда: грати на своїх же івентах не дуже комфортно. Але, зважаючи на те, що в нас велика команда й немає ризиків пропустити щось важливе, поки сконцентрований на виступі, тиск тут суто психологічний. Востаннє я грав на лютневій вечірці, після мене ставав Varg. Атмосфера була класна, це досить цікаво — бачити перед собою майданчик на півтори тисячі людей. Але не приховуватиму: коли я закінчив, зітхнув з полегшенням.

— Який наразі найскладніший сетап, використаний у лайві на RB?

— Складних сетапів, де ми б зіштовхувались із якимись реальними труднощами, поки що не було. Зате був цікавий випадок з лайвом Zadig, коли він через свій забутий паспорт прилетів до Києва тільки опівночі, і йому довелося підключатись на ходу, без саундчеку. На щастя, тоді все пройшло добре, хоч було страшно, звичайно ж.

— Ви перепробували досить багато місць у Києві. Як ти оціниш ситуацію з майданчиками в столиці, де збоку здається все просто прекрасно?

— Ситуація неоднозначна: «прекрасною» її можна вважати хіба що порівнюючи, хоча треба визнати, що знайти стихійну локацію в Києві все ж набагато простіше, ніж, наприклад, в Амстердамі чи Лондоні, де кожен клаптик землі на вагу золота. А проте, є багато нюансів, коли вибираєш локації. Плануючи подію, тобі наперед потрібно знати особливості місцевого електропостачання, враховувати, чи заважаєш ти комусь уночі спати, а ще миритись із тим, що власник порожньої бетонної коробки може зарядити тобі орендний рахунок на сотню тисяч гривень. Не думаю, що всі відвідувачі розуміють, який колосальний обсяг роботи має бути проведено з індустріальною локацією, щоб у кінцевому результаті вона стала місцем для хорошої вечірки. Це і є наше завдання — зробити так, щоб гість про це не замислювався. І, повірте, ми дуже уважно прислухаємося до критики та фідбеків.

— Серія Natura — це більше бажання спробувати зробити опен-ейр чи дати можливість пограти більшій кількості українських музикантів у вас?

— Ми вже давно хотіли зробити івент у лісі, усе решта — деталі; в основі була якраз «лісова» ідея. Для мене особисто громадянство артиста з нашого лайнапу неважливе, тому говорити про якусь особливу роль Natura в цьому контексті було б зовсім неправильно. Особливою рисою цієї події є симбіоз природного довкілля і вже звичних атрибутів техно-вечірки (хоча Natura — це не тільки техно).

Що для нас важливе, так це роль, яку виконає артист, коли гратиме в той чи той момент вечірки. А позаяк наш літній фестиваль триває добу, то плануючи лайнап, ми беремо до уваги не тільки ім’я диджея, а й уміння впоратись із конкретним часовим проміжком. Не кожен уміє відкривати, не кожен може бути гедлайнером, не кожен відчуває афтепатійний вайб і не кожен гідно закриє івент — а в усіх має бути своя унікальна роль. Відверто кажучи, ми думали, що такий формат буде довго приживатись у Києві, але вийшло так, що подія, яка спочатку задумувалась як збитковий проект «на перспективу», стала бажаною з першого разу. Торік з нами до лісу поїхало десь понад 1000 людей, а цього року ми очікуємо навіть більше.

— Чому ви час від часу відмовляєтесь від практики «секретного місця»?

— Для нас приховати місце проведення — не самоціль. Ми так робили на самому початку, тому що хотіли дати нашим подіям якусь особливу рису на стадії зародження проекту — а на святкуванні наших трьох років це мало лише символічний характер. Деколи ми повторюємось із вибором локації, і в таких випадках робити місце «секретним» також якось не дуже. Коли росте масштаб подій, міняються й деякі їхні особливості — зробити вечірку на 250 людей у секретному місці набагато легше, ніж приховати локацію для рейву на 1000—1500 відвідувачів. Думаю, що на теперішній стадії розвитку Rhythm Büro мати секретне місце — це не надважливий атрибут.

— Ви дуже непогано запустили свій лейбл? Як справи там?

— З лейблом усе добре. Недавно ми випустили третю платівку, автором якої став Робін Кук aka Cyspe — половина дружнього до нас проекту Artefakt. Уже зараз є приблизні плани на три наступні релізи, але зі стовідсотковою впевненістю можу твердити тільки одне: RB004 буде сольною платівкою Na Nich і вийде вона ближче до кінця року. Також, ви знаєте, ми періодично робимо шоукейси лейблу, один з них пройшов у всесвітньо відомому клубі Bassiani. Ми збираємось далі рухатись у тому напрямку.

— Я бачив новини про старт лейблу й нові релізи, але не можу пригадати рецензій. Що вам відписували, як сприймали релізи?

— Якихось окремих рецензій я не бачив, але тут треба розуміти, що кожного тижня в нашій музиці виходять сотні й тисячі різних релізів. Ми як яскравий представник маленького й незалежного лейблу не можемо претендувати на постійну увагу: тобто лейблом місяця від Resident Advisor ми найближчим часом навряд чи станемо. Але нас улаштовує те, як ідуть справи: ми дістаємо гарні фідбеки до наших платівок, маємо часті підтвердження тому, що нас знають. Нещодавно ми також змінили дистриб’ютора та компанію, що займається нашим промо — впевнений, що саме тому останній реліз уже привернув до себе більше уваги, ніж попередні. Я знаю, що багато дружніх до нас артистів відкриті для співпраці, і ми обов’язково будемо цим користуватись.

— Які ще плани з розвитку й чи стосуються вони чогось, крім подій (букінг-агентство, студія тощо)?

— На цей рік у нас було декілька стратегічних завдань, і майже всі реалізували або виконуємо. Ми збільшили кількість івентів у Києві порівняно з попереднім роком. Крім цього, скоро зробимо першу виїзну подію в Україні — наша вечірка, організована з промогрупою Detali, відбудеться в Івано-Франківську 26 травня. Узагалі, ми планували цілу серію регіональних івентів за підтримкою наших партнерів з JagerVibes, до того ж не просто з сетами на виїзді, а справді на високому рівні — з якісним звуком Funktion-One, запрошенням візуал-артистів Tenpoint / Blck Box і з обов’язковою участю якихось потужних гостей. Це досить амбітний проект, зокрема для регіонів, де фінансові можливості аудиторії та промоутерів набагато нижчі, ніж у Києві, тому поки що починаємо з «проби пера» в І-Ф. Це буде тестовий івент, за яким, сподіваюсь, підуть наступні — ми вже спілкуємось із колегами з інших міст.

Щодо решти речей — студія в Саші та Віри вже і так є, а про букінг-агентство в його чистому вигляді поки не йдеться. Я вже спробував себе в ролі букера на досить високому рівні й зробив висновок, що в букінг-менеджера та артистів має бути спільна мета, до якої вони разом ідуть — саме тому не хочу просувати когось іншого, крім Саші та Віри, принаймні зараз.

— Ви привозили сюди вже чималу кількість досить потужних гостей — з ким було найбільше мороки в плані райдеру й ставлення?

— Траплялося різне. Наприклад, агентство одного артиста їло нам мозок з будь-якої причини, а потім з’ясувалося, що вони «провтикали» й віддали свого підопічного на одну дату відразу в Москву та Київ. А перемовини стосовно Донато (Доцці. — DTF Magazine) — як інший приклад — вели близько півтора року. Є артисти, які через вік і нюанси щодо здоров’я дуже вимогливі. Якщо це важливо, ми, звичайно ж, не сперечаємося і виконуємо всі умови, але часто буває, що агенти ловлять зірочку та створюють проблему з нічого. Ми зараз, наприклад, ведемо перемовини з артистом, який у нас зривався вже двічі. Якщо це станеться знову — просто припинимо спроби, бо я вважаю, що між промоутерами й артистами має бути взаємоповага, це не односторонній процес.

— Чого було більше — приїздів буквально на сет чи коли гості залишалися в Києві на кілька днів?

— На нашій сцені, зважаючи на специфіку вихідного дня, приїзд тільки на сет — цілком нормальне явище. Але коли є можливість прийняти гостей надовше, ми радо приймаємо їх на екстра-дні — сплачуємо за проживання, стараємося водити їх у цікаві місця й показувати місто. Для нас це не питання грошей, а, скоріше, можливість налагодити контакт і створити особистісний зв’язок. Ми пишаємося тим, що багатьох з наших гостей цілком можемо вважати друзями. Наприклад, на час івенту Natura всі гості залишаться в Києві на цілий вікенд.

— Де розташоване місце, на якому залишив свій слід у Києві Varg?

— Достеменно не знаю, але, здається, Ентоні (Abdulla Rashim) і Йонас (Varg) гуляли десь поблизу Татарки — на це вказує фото з обкладинки їхнього спільного альбому.

— Шалик київського «Динамо» на обкладинці альбому лейблу Northern Electronics, у вас шоукейс у тбіліському Bassiani… (Це я перерахував тільки найперше, що згадалося й стосується RB). Як гадаєш, про Україну в контексті електронної культури у світі зараз говорять достатньо?

— Розмови про місце України у світовому культурному контексті мають базуватися тільки на досягненнях самих діячів культури, а з цим, до речі, усе краще останніми роками. А шалик «Динамо» тощо — це все маленькі епізоди, хоча й приємні. Ми всі маємо сконцентруватися на своїх справах і досягати максимальних результатів, тоді розмови підуть самі собою та не доведеться придумувати якихось штучних причин.

— Менш як три роки від першої вечірки до солдаутів — задовго до початку нової. Ви зараз задоволені?

— Загалом все чудово, так. Коли ми починали, то й подумати не могли, що через три роки зберемо 1500 людей на нашу вечірку, а всі квитки розкуплять за тиждень до неї. Але коли ти розвиваєшся й прогресуєш, у тебе піднімається планка поставлених завдань. Зараз ми вже мислимо іншими категоріями, і нам хочеться зробити успішний міжнародний проект. Києвом і Україною це не обмежиться.

— Скільки ще артистів з вашого списку улюблених досі не побувало на подіях Rhythm Büro? І чи з’явилися в цьому переліку за цей час якісь нові імена?

— Список улюбленців завжди змінюється й оновлюється, таких ще безліч. У нас є певний пул артистів, яких плануємо покликати або вже покликали й зараз ведемо перемовини — імен я поки не називатиму. Якщо говорити про якісь межі чи правила, то ми дійшли поки що тільки до одного висновку — не возитимемо зірок фестивального рівня, артистів з гонорарами на десятки тисяч євро. Спробували рухатися в цьому напрямку, але потім зрозуміли, що не наша тема. Це могло б кількісно розширити нашу аудиторію, але ми працюємо не заради грошей, у нас є певні ідейні міркування.

— Ти сам — резидент Closer, а Віра й Саша ведуть також лейбл і промогрупу 22:22. Це більше відволікає від RB чи, навпаки, доповнює?

— Питання лише в тому, щоб правильно організувати свій час і діяльність. Я взагалі ще маю основну роботу у великій аутсорсинговій IT-компанії, але поки що якимось дивом поєдную цю діяльність із музичною, що, звичайно, дає мені більше ентузіазму й радості. Уважаю, що резидентство в Closer дало мені багато як диджеєві: мати можливість грати довгі сети в різних амплуа (робити вормап, закривати клуб чи грати на фестивалях рівня Strichka й Brave Factory) — це перш за все дуже цінний досвід. Поки не відчуєш на власній шкурі велику сцену або сет завдовжки шість годин, ти насправді не професійний диджей, а все ще меломан і колекціонер платівок.

Диджеїнг — це не тільки про твій музичний смак, ти повинен знати свою роль і вміти виконувати її в певних ситуаціях, а це вже може бути набагато складніше, ніж просто відібрати «класну музику» (що апріорі лише твоє суб’єктивне визначення).

— Що має статися, щоб RB припинило існування?

— Щоб Rhythm Büro припинило існування, має випасти хтось з основної трійки учасників. Сподіваюся, цього не станеться.

Читайте также:

Ілюстрації — Євген Шилов спеціально для DTF Magazine
Фото Ігоря Глушка на обкладинці — Юлія Зварич 

Підписуйтесь на DTF Magazine в Facebook и Twitter та Telegram
Також підписуйтесь на нашу щотижневу розсилку внизу сторінки

Дарко Лісень