У свої 48 років Майкл Фассбендер встиг знятися у більш як 60 фільмах і серіалах різних жанрів і масштабів. Його кар’єра демонструє феноменальний драматичний діапазон, підкріплений видатними фізичними даними. Строга маскулінна зовнішність актора, за якою ховаються добрі очі та сліпуча усмішка, дає йому змогу втілювати широкий спектр образів — від лютих лиходіїв до тендітних красенів.
На честь українського релізу фільму Kneecap (в кіно — з 15 травня), DTF Magazine разом з ірландським брендом Jameson у цьому великому матеріалі описує професійний шлях Майкла Фассбендера. Згадуючи його найцікавіші ролі, ми розглядаємо перевтілення одного з найвідоміших ірландських акторів.
НАЙВІДОМІШИЙ ІРЛАНДЕЦЬ
Злет кінокар’єри Фассбендера відбувся у 2006 році, коли Зак Снайдер запросив його у свій видовищний блокбастер «300 спартанців». Ця невелика роль не лише відкрила перед ним багато дверей, а й стала символічною — у тому, як він боровся і боротиметься за свою кар’єру, докладаючи надзусиль до емоційної гри та контролю над тілом.
У 2008 році Стів Мак-Квін, на той час відомий як британський художник, наважився зняти свій дебютний повнометражний фільм про ірландського героя Боббі Сендса. Фільм «Голод» переносить глядача у 1980-ті — час жорстокого конфлікту в Північній Ірландії щодо її належності до Великої Британії. Політично свідомі ірландці, небайдужі до цієї ситуації, оголосили голодування, вимагаючи від британської влади поліпшення умов утримання та надання їм статусу політичних в’язнів, а не кримінальних злочинців. Одним з таких був Боббі Сендс, що помер від виснаження, але своєю жертвою спричинив подальшу підтримку політичного руху ІРА, ставши національним символом опору й незламності.
Виконання цієї ролі стало серйозним викликом для Фассбендера ще на етапі погодження, адже це незагоєна рана для ірландського народу, на землі якого актор певною мірою є мігрантом. Зрештою він прийняв пропозицію, схуд на більш як 20 кілограмів і вразив своєю майстерністю поєднувати фізично виснажливу гру з глибокою емоційністю. Співпраця Мак-Квіна та Фассбендера дала обом потужний кар’єрний імпульс, а сам актор здобув особливу повагу серед ірландців.
У 2024 році він повернувся до ірландської тематики у фільмі Kneecap (2024) — значно менш серйозному, але не менш політизованому псевдобайопіку про однойменне хіп-хоп-тріо з Белфаста.
Хоч для режисера Річа Пеппіата це повнометражний дебют, йому вдалося залучити до проєкту Фассбендера, якому було особисто важливо повернутися до такого амплуа. У фільмі, який в Україні представляють KyivMusicFilm у колаборації з DTF Magazine за підтримки Jameson, він грає відчуженого батька — колишнього республіканського бойовика, що інсценував власну смерть, прагнучи сховатися від британської влади.
Це невелика, але важлива роль, адже Фассбендер повертається до тематики, що заклала основу його кар’єри, тепер уже у статусі зірки. Однак шлях до цього статусу пролягав через десятки ролей найрізноманітнішого спектра.
СУПЕРЕЧЛИВИЙ РОМАНТИК
На зламі 2000-х і 2010-х Фассбендер занурився в робочий вир, погоджуючись на різнопланові проєкти та шукаючи себе як актора. Це був його золотий час — період, коли на нього звернули увагу режисери-автори, а сам він ще не був надто дорогим для фестивального незалежного кіно. Режисери використовували його харизму, граючи на поєднанні миловидних рис і маскулінної статури, що надавало його персонажам моральної двозначності. І часто вони доводили це до радикалізму.
«Акваріум», 2009
Fish Tank, режисерка — Андреа Арнольд
Однією з перших кінострічок, що втілила цю парадигму, стала робота Андреа Арнольд «Акваріум». Арнольд, відома своєю відданістю традиціям похмурого британського реалізму, створила напружений фільм про п’ятнадцятирічну дівчинку, що живе зі своєю матір’ю в занедбаному районі глибокої провінції Великої Британії. На піку своєї підліткової сексуальності вона знайомиться з маминим бойфрендом — надзвичайно привабливим і дуже молодим чоловіком, роль якого виконав Фассбендер. Залишивши свою партнерку без уваги, він перемикається на Мію, використовуючи нищівну харизму, щоб звабити неповнолітню дівчинку.
Як влучно зазначив поважний кіножурнал Film Comment, Арнольд не квапиться засуджувати своїх персонажів — сюжет подано з призми дівчини й показує підліткову жіночу вразливість, яка не може протистояти психологічним маніпуляціям вродливого чоловіка.
Саме тут, на ранньому етапі своєї кар’єри, Фассбендер продемонстрував свою майстерність у виконанні контроверсійних ролей: фільм жодного разу прямо не називає його персонажа педофілом чи насильником, надаючи змогу глядачеві самостійно дійти очевидного й універсального умовиводу — що за зовнішньою сексуальною привабливістю нерідко приховується насильство.
2009 року ця стрічка здобула Приз журі на Каннському кінофестивалі, що зробило Фассбендера помітною фігурою на фестивальній інді-сцені й водночас розкрило його великий потенціал як романтичного героя в максимально спотвореному вигляді.
«Джейн Ейр», 2011
Jane Eyre, режисер — Кері Фукунага
Фассбендер також спробував свої сили в образі більш класичного романтика, але все ще глибоко травмованого та обтяженого проблемами — у кінострічці «Джейн Ейр», екранізації однойменного роману Шарлотти Бронте, режисером якої виступив Кері Фукунага.
Ця стримана готична драма показана очима Джейн, яка після важкого дитинства стає гувернанткою в маєтку та знайомиться з його господарем — містером Рочестером. Втілюючи одного з найбільш трагічних романтичних персонажів літератури, Фассбендер майстерно занурюється в готичне амплуа внутрішньо зламаного чоловіка, який то ніжно фліртує, то жорстоко тиранізує нещасну Джейн. Їхня взаємодія набуває відтінків складної психосексуальної гри в підкорення, де під гнітом і водночас опікою поступово зароджується взаємна пристрасть. Рочестер не виказує емоцій прямо — сексуальність існує лише в натяках.
«Сором», 2011
Shame, режисер — Стів Макквін
Усю глибину своєї сексуальності в її найпотворнішій формі Фассбендер розкрив у кінокартині «Сором» — їхній другій спільній роботі зі Стівом Мак-Квіном і, можливо, найвідомішій та найглибшій ролі актора на той час.
Ця стрічка занурює глядача в життя мешканця Нью-Йорка, про якого відомо лише те, що він не відчуває фінансових труднощів і страждає від серйозної сексуальної залежності. Не пропускаючи нічні клуби та регулярно користуючись послугами секс-працівниць, він перебуває в безперервному пошуку короткочасних інтимних контактів, які, подібно до будь-якої глибоко вкоріненої залежності, не приносять йому справжнього задоволення. Фільм сповнений відчуттям страждання та відвертості — і, між іншим, став першою роботою, де Фассбендер наважився показати своє тіло в повній оголеності.
Кінокартина дістала надзвичайно схвальні відгуки, а обговорення навколо лише посилило хайп. У той час як Стів Мак-Квін хвалився роботою та захоплено відгукувався про свого актора, порівнюючи його талант з грою Марлона Брандо та Джеймса Діна, сам Майкл Фассбендер використав свій вихід на сцену, щоб поговорити про наболіле. Скориставшись новою хвилею популярності, він активно порушував проблему гендерної нерівності в зображенні наготи в кінематографі, зокрема заявивши в інтерв’ю виданню Vulture: «Жінки постійно з’являються оголеними на екрані, а чоловіки зручно носять штани… Це абсурдно, що тільки жінки завжди виставляються напоказ».
«Пісня за піснею», 2017
Song to Song, режисер — Терренс Малік
Цей образ небезпечної сексуальності привернув увагу режисера Терренса Маліка. У своєму не надто успішному кінопроєкті «Пісня за піснею» він зібрав зірковий акторський склад з найвродливіших представників Голлівуду, щоб розіграти складний любовний трикутник між персонажами Раяна Гослінга, Руні Мари та Майкла Фассбендера.
Події стрічки розгортаються у професійному музичному середовищі, а наративна нечіткість підкреслюється численними флешбеками та широкоформатною кінематографією. Перед глядачем постає драматична історія з виразним натяком на сексуальну одержимість. Тут мало щирого кохання, і головним каталізатором подій знову виступає герой, якого втілює Фассбендер. Він знову грає маніпулятивного спокусника, нездатного до стабільних стосунків. Його зовнішня привабливість і сильна харизма постають як руйнівні сили — актор передає це з потужною інтенсивністю.
Цей екранний образ Фассбендера багато в чому перегукується з його персонажем у «Соромі», що не залишилося непоміченим як для кінокритиків, так і для шанувальників його творчості. На платформі Letterboxd, до речі, є навіть тематичний список, що об’єднує ці дві кінострічки під назвою «Фільми, де у Фассбендера є трійничок, але він при цьому якийсь сумний».
«Світло між двох океанів», 2016
The Light Between Oceans, режисер — Дерек Сіенфренс
І все-таки адекватних романтичних героїв Фассбендер майже не грав, а ті, що були — зазнали касового провалу.
Мабуть, одним з найбільш позитивних чоловічих персонажів у романтичному контексті є його роль у фільмі «Світло між двох океанів», що вийшов на екрани у 2016 році. У цій стрічці він грає наглядача маяка, який знаходить у морі човен з немовлям і жінкою. Хоч ця робота не принесла Фассбендерові значних професійних відзнак, вона подарувала йому найцінніше — кохання всього його життя, Алісію Вікандер, з якою вони щасливо одружені й дотепер.
ОДЕРЖИМИЙ ТИРАН
Однак Фассбендер утвердився в кіно передусім завдяки ролям з виразно негативною маскулінністю. Ці ролі настільки домінують у його кар’єрі, що заслуговують на окрему категорію як в авторському, так і в масовому кіно. Водночас справжню глибину зла й безумства актор найповніше розкрив саме в авторському кінематографі.
«12 років рабства», 2012
12 Years a Slave, режисер — Стів Макквін
Розробляючи головний проєкт своєї кар’єри, Стів Мак-Квін утретє запросив Фассбендера до співпраці. Після того як у «Голоді» він випробував фізичну витривалість актора, а в «Соромі» — його драматичну глибину, Мак-Квін підготував роль, що вимагала всього водночас — у щонайширшому діапазоні. «12 років рабства» (2012) став не лише одним з найвизначніших фільмів про історію темношкірих, а й здобув «Оскар» за найкращий фільм 2014 року.
Це, безперечно, найтемніша роль у кар’єрі Фассбендера. Він втілює власника плантації Едвіна Еппса — людину, яка не просто володіє рабами, а має, м’яко кажучи, нездорову залежність від насильства над ними. У центрі його обсесії — рабиня Петсі, над якою він систематично чинить усі можливі форми жорстокості. В інтерв’ю IndieWire сам актор назвав ці стосунки «любов’ю» — адже для його хворого персонажа це єдиний доступний спосіб виявляти почуття.
Його образ владного психопата промовляє в кожному русі: варто лише придивитися, як він постійно торкається до своїх рабів — нібито невимушено, але насправді щоб нагадати про свою владу, особливо в моменти показної ласкавості.
В інтерв’ю для IndieWire Фассбендер розповідав, як вони з Мак-Квіном вибудовували траєкторії його рухів його персонажа: як зробити його людянішим і природнішим, щоб у моменти абсолютної тиранії він лякав ще сильніше. «Ідеться про фізичність персонажа, про його роботу, про відсутність роботи — про все це. Саме цього Стів хотів від мене», — казав актор.
Це також був момент, коли Фассбендер був надзвичайно близький до отримання «Оскара» за найкращу чоловічу роль — утім, залишився тільки в номінантах. Це сталось не лише тому, що сам актор не надто захоплюється великими нагородами, а й тому, що він не проводив традиційної оскарівської кампанії. Замість престурів і званих вечер він був зайнятий роботою — а це, за його словами, значно цікавіше.
«Макбет», 2015
Macbeth, режисер — Джастін Курзель
Уже за два роки на Фассбендера чекала роль, яка негласно засвідчує ще вищий акторський статус — ідеться про екранізацію Шекспіра, а саме «Макбета». Найкоротша й одна з найжорстокіших п’єс Шекспіра давно стала улюбленим матеріалом режисерів, і цього разу за неї взявся австралієць Джастін Курзель.
У своєму перформансі Фассбендер акцентував тиранічну природу героя, підкреслюючи статус Макбета як одного з найжорстокіших і найтрагічніших королів в історії літератури.
У версії Курзеля могутній Макбет переживає поступове розщеплення особистості: герой війни повільно занурюється в безумство, вбиває всіх на своєму шляху, боїться втратити владу. Цікаво, що саме цією роллю Фассбендер розбавив образ абсолютного насильства, властивий його персонажам у фільмах Marvel, додавши до спектра антигероя ще більшу ментальну крихкість.
Свою драматичну силу актор спрямував на втілення глибокого ПТСР, який позбавляє його героя внутрішнього контролю. Зрештою травма й нав’язливе почуття провини беруть гору.
ВИЗНАНИЙ ГЕНІЙ
Невелика, але дуже цікава категорія, в якій Фассбендер показав свою здатність до фізичного перевтілення у визнаних геніїв. Але цього разу — не через виснажливі голодування чи спорт, а завдяки костюмам, окулярам і вусам. Режисери запрошували його на такі ролі, зважаючи не лише на акторську майстерність, а й на унікальні риси обличчя, які дають змогу створювати переконливе перевтілення за допомогою гриму.
«Небезпечний метод», 2011
A Dangerous Method, режисер — Девід Кроненберг
У 2011 році Майкла Фассбендера запросив до співпраці класик боді-горору Девід Кроненберг, який, втім, цього разу вирішив поекспериментувати з горором психологічним. «Небезпечний метод» — камерна історія про конфлікт Карла Юнга (Фассбендер) і його наставника Зиґмунда Фройда (Віґґо Мортенсен), які ведуть ідейну боротьбу за правильний підхід до лікування пацієнтки.
Фассбендер втілив Юнга з надзвичайною точністю — в жилетах і круглих окулярах, крізь які проглядався пронизливий погляд генія з іскрою божевілля. Попри сильний акторський склад, до якого входила і Кіра Найтлі, фільм не досяг успіху ні в прокаті, ні в сезоні нагород. Імовірно, позначилася відсутність належної хімії між режисером і актором.
В одному з інтерв’ю Кроненберг зізнався, що йому було незвично працювати з Фассбендером — актор між дублями постійно усміхався й загалом був надзвичайно щасливим, що режисера трохи дратувало.
Коли Кроненберг спитав, чому Фассбендер такий щасливий, той відповів: «Я не знаю… це життя». В іншому інтерв’ю актор зізнався, що, ймовірно, в його душі небагато юнгіанства — він не вірить, що людську поведінку можна пояснити лише фізичною формою, і в житті можливе все — багато чого лишається незрозумілим.
«Стів Джобс», 2015
Steve Jobs, режисер — Денні Бойл
У 2015 році Денні Бойл вирішив зняти байопік про засновника Apple Стіва Джобса за сценарієм Аарона Соркіна та запросив Майкла Фассбендера на головну роль.
Між Фассбендером і Джобсом майже не було зовнішньої схожості — і саме це актор першим зауважив під час зустрічі з режисером. На що Бойл відповів: «Мене це не цікавить. Я хочу передати сутність цієї людини».
Хоча Фассбендер і носить безоправні окуляри, водолазку та джинси, брак фізичної схожості з Джобсом він компенсує глибоким емоційним перевтіленням. У фільмі розігруються класичні тропи байопіку: в центрі сюжету — визнаний геній з непростим особистим життям. Його головна боротьба — з самим собою: зарозумілість, різкість і нав’язлива одержимість зрадою з боку ради директорів.
Попри це, стрічку критикували за сумбурний сценарій, часто порівнюючи її з фільмом Jobs (2013). Утім, на відміну від Ештона Кутчера, Фассбендера хвалили за пристрасну та жорстку гру, яка виразно підкреслювала центральну ідею: за неймовірним успіхом часто стоїть нестерпний характер.
КІЛЕР ПРИ ВИКОНАННІ
Хоча на екрані Фассбендер убив чимало людей, серед його ролей небагато таких, де вбивство — це професія, а сам персонаж при цьому лишається позитивним героєм. Проте саме ці образи стали одними з найулюбленіших у глядачів.
«Безславні виродки», 2009
Inglourious Basterds, режисер — Квентін Тарантіно
У «Безславних виродках» Фассбендер зіграв ще на початку своєї кар’єри — у 2009 році. Фільми Тарантіно завжди вирізняються бездоганним кастингом, і це п’ятихвилинне виконання актора — точне влучання в ціль. Тарантіно шукав англомовного актора, який міг би переконливо зіграти британського агента, що маскується під нациста, — отже, людину, яка вільно говорить німецькою, але з легким іноземним акцентом. Роль буквально створена для Фассбендера.
Це також певного роду метаіронія: маючи німецьке походження, він навіть не знає, як правильно показати «три» на пальцях по-німецькому. «Такий же ти німець, як це (ірландське) віскі», — викриває його штурмбанфюрер.
Свою місію з ліквідації високопоставлених нацистів герой не виконує. Проте сам Фассбендер втілює власну мрію — знятися у фільмі Тарантіно. В інтерв’ю актор згадував, як колись із друзями дивився «Скажених псів» і мріяв про подібну роль. Ця коротка, але блискуча сцена, доступна на ютубі, є не лише ключовою для розвитку сюжету, а й певною мірою стала відправною точкою формування його акторського архетипу — харизматичного професійного кілера.
«Кілер», 2023
The Killer, режисер — Девід Фінчера
Повноцінну роль кілера — справжнього професіонала, ще більш естетизованого й філософського — Фассбендеру випало зіграти понад двадцять років по тому, у новому фільмі Девіда Фінчера.
«Кілер», представлений на Венеційському кінофестивалі, розповідає про загадкового найманого вбивцю, якому навіть не цікаві мотиви його жертв. Глядачів веде закадровий голос головного героя, який або філософствує про життя, або коментує бургер, що він їсть на лавці.
Фільм здобув полярні відгуки — критики часто звертали увагу на пафосний тон стрічки. Проте, як і завжди, актор був високо оцінений, а його гра порівнювалась із виконанням Алена Делона в культовому «Самураї» Жана-П’єра Мельвіля. Ця роль до того ж є логічним продовженням усіх його попередніх образів — метафоричним підсумком його кар’єрного шляху. Тепер Фассбендер — прокачаний професіонал, який може довго тримати жертву в прицілі, завжди знаходить вихід у разі збою і вступає лише в ті битви, в яких, як постійно повторює його внутрішній голос, він «готовий битися».
«Операція „Чорний кейс“», 2025
Black Bag, режисер — Стівен Содерберг
Власне, в такому образі Фассбендер і перебуває тепер. Його останній успішний проєкт, що вже завершив прокат — «Операція „Чорний кейс“» Стівена Содерберга — здобув схвальні відгуки. Хоча він не грає кілера, а секретного агента, його персонаж зберігає холодну врівноваженість, притаманну його харизматичним героям. У тандемі з екранною партнеркою Кейт Бланшетт їхній дует був приречений на успіх.
Проте, здається, і в цьому амплуа він надовго не затримається. На найближчий рік заплановано щонайменше три дуже різні фільми. Якщо вірити статусу постпродакшену на IMDb, у 2025–2026 роках Фассбендер повернеться до авторської наукової фантастики та знову зіграє ірландця в кримінальній драмі.
Одне відомо напевно — актор і надалі випробовуватиме та переосмислюватиме себе, створюючи дивовижно варіативну фільмографію, яка займає помітне місце в історії сучасного кіно.
Дивіться Kneecap в українському прокаті з 15 травня. Перелік міст та кінотеатрів, де можна переглянути фільм, оновлюватиметься тут.
Матеріал створено за підтримки Jameson
