У списку найкращих документальних фільмів The Hollywood Reporter «Людина з кіноапаратом» Дзиґи Вертова посів 14-те місце. Окрім нього, до списку увійшли фільми про Другу світову війну, спортсменів та музикантів, a також стрічки «про людей чи місця, про яких ніхто раніше не чув»
Про «Людину з кіноапаратом»
Документальний фільм 1929 року — це хроніка одного дня із життя мегаполісу — Одеси, Харкова та Києва — доби НЕПу.
Фільм знімали без чіткого сценарію, реплік та інтертитрів із метою виробити власну мову кіно, відокремлену від мови театру та літератури.
«Ця експериментальна робота спрямована на створення справжньої міжнародної абсолютної мови кіно на основі її повного відокремлення від мови театру та літератури», — описував стрічку Вертов.
У Довженко-Центрі додають, що завдяки своїми операторським і монтажним прийомам «Людина з кіноапаратом» стала «методичним посібником із кінематографії для наступного покоління режисерів».
Про інші фільми у списку
Окрім фільму Вертова, до списку додали документальні роботи про скейтбордистів з американського «Іржавого поясу», старшокласників-баскетболістів із Чикаго, нью-йоркських дреґ-квін, шахтарів із Кентуккі та актора, який хоче подружитися з ведмедем.
Водночас, на думку The Hollywood Reporter, видатними документальні роботи зі списку робить не те, про кого чи про що їх знімають, a те, як їх зняли.
На пʼятому місці — стрічка Hoop Dreams 1994 року. Фільм Стіва Джеймса розповідає про двох афроамериканських учнів старших класів із Чикаго — Вільяма Гейтса та Артура Ейджи, які мріють стати професійними баскетболістами.
Через їхню історію режисер порушує питання расової та класової нерівності в тодішній Америці, які у спорті «не почали вирішувати навіть через понад 30 років після виходу фільму».
Четверте місце у списку посів фільм The Gleaners and І 2000 року французької режисерки Аньєс Варди. Вона досліджує культуру збирання — підбирання ще їстівних продуктів, зокрема зерен, що залишилися на полях після жнив, чи їжі, яку фермери та торговці зазвичай залишають псуватися.
Згодом режисерка розширює тему, торкаючись людей, які збирають їжу на смітниках, переробників, сквотерів та безхатченків.
На третьому місці — стрічка «Шоа» 1985 року французького режисера Клода Ланзмана. Протягом понад девʼяти годин фільм розповідає про Голокост — через свідчення виживших у концентраційних таборах євреїв, a також розповіді нацистів, зняті на приховану камеру.
«Окрім своєї безпрецедентної цінності як свідчення звірств, виживання та спротиву, цей фільм також є видатним мистецьким досягненням. Він унікально розповідає про минуле крізь призму сьогодення, свідомо відмовляючись від архівних кадрів, щоб зосередитися на живих слідах індустріалізованої смерті», — йдеться в описі.
Другий найкращий документальний фільм у списку — концертний фільм Stop Making Sense 1983 року гурту Talking Heads. Стрічку внесли до Національного реєстру фільмів Бібліотеки Конгресу США у 2021 році на знак визнання її культурної та історичної спадщини.
Концерт знімав Джонатан Деммі («Мовчання ягнят», «Філадельфія»), який також працював над концентром Джастіна Тімберлейка та the Tennessee Kids, а також створив кліпи для Ніла Янга, New Order та Брюса Спрінгстіна.
У 2023 році А24 випустила відреставровану версію фільму до його 40-річчя. Більше про неї читайте тут.
Найкращим документальним фільмом за версією The Hollywood Reporter став Grey Gardens 1975 року режисерів Мейзлcів. «Відвертий документальний портрет» розповідає про життя «відлюдниць із вищого світу» — Едіт «Великої Еді» Біл та її доньки, відомої як Мала Еді, — тітки та двоюрідної сестри Жаклін Кеннеді Онассіс.
«Вони живуть у бідності та злиднях у занедбаному маєтку в Іст-Гемптоні, що кишить котами, єнотами та блохами. Деякі критики спочатку таврували фільм як експлуататорський, закидаючи йому гротескну демонстрацію хаотичних і співзалежних стосунків матері та доньки», — йдеться в описі.
Ознайомитися з повним списком 25 найкращих документальних фільмів The Hollywood Reporter можна на сайті видання
