Зін «Пам’яті Щезника» (In the Memory of Shcheznyk) тематично продовжує однойменну виставку робіт української художниці, волонтерки та військової Маргарити Половінко — у квітні 2025 року вона загинула на фронті під час виконання бойового завдання.
За життя мисткиня працювала із темами присутності й відсутності, втрати і памʼяті, а центральним у її роботах був міфологічний образ щезника — «істоти, що зникає». DTF Magazine поспілкувався із кураторкою виставки та співавторкою зіну Алею Сєгал та розповідає про видання «Памʼяті Щезника» докладніше
Про ідею
За словами Алі Сєгал, ідея зіну виникла у процесі підготовки виставки, яка відбулася у віденській галереї arka arka у квітні 2026 року. Виставка ж була продиктована потребою «продовжити розмову на теми, які Маргарита порушувала у своїй творчості ще за життя».
Міфологічний образ щезника у роботах Маргарити був способом розповідати про людей «на периферії видимості», а саме про «тих, кого не помічають, хто поступово зникає з поля уваги й пам’яті». З початку повномасштабного вторгнення ця метафора набула буквального значення, повʼязаного з насильницькою втратою.
Збираючи матеріал для експозиції, кураторка працювала із близькими Маргарити, щоб вони через свої роботи продовжили головну концепцію її робіт.
«Для нас було важливо не намагатися підсумувати її практику чи створити завершений портрет художниці, а продовжити розмову, перервану її загибеллю», — пояснює Аля.
У процесі роботи над виставкою Сєгал записала інтерв’ю із трьома українськими митцями: Дашею Чечушковою, Іллею Тодуркіним і Марком Чегодаєвим.
За її словами, інтерв’ю «давали важливий контекст роботам та розповідали про Маргариту через конкретні спільні досвіди», проте вона розуміла, що значну частину цих розмов не можна буде відтворити у виставковому просторі. Звідси й виник задум продовжити експозицію та її головну ідею у фізичному форматі зіну.
«Для мене було важливо реалізувати це саме у зіні, а не через класичний виставковий каталог, — говорить Аля. — Такий формат значно ближчий до середовища і способу роботи самої Маргарити — до самвидаву, невеликих тиражів, речей, які передаються з рук у руки».
Про наповнення зіну
Візуальну складову «Пам’яті Щезника» формують роботи Половінко та її близьких, кадри робіт із самої виставки, а також архівні матеріали з її життя.
Останні, зокрема, представлені фотографіями спільного життя, творчих процесів та зустрічей художниці з друзями та колегами.
«Це матеріали, які до її загибелі могли взагалі не сприйматися як щось, що потрібно архівувати, — розповідає Аля. — Наприклад, до зіну увійшли фотографії Маргарити та Іллі [Тодуркіна] за спільним малюванням, а також фотографія із квартири Марка [Чегодаєва] на Софіївській із 2021 року, де разом зібралася їхня тодішня компанія. Сьогодні вона дуже сильно змінила значення: частина людей із фотографії переїхала за кордон, частина пішла до війська, Маргарита загинула на фронті».
Частиною зіну стали й ті самі інтервʼю з художниками Дашею Чечушковою, Іллею Тодуркіним і Марком Чегодаєвим. Описуючи їхнє значення, Сєгал каже:
«У розмові з Іллею важливою стала їхня практика спільного малювання, яка взагалі не задумувалася як “мистецький метод”, а була частиною дружби і спільного проведення часу. В розмові з Дашею — історія образу Маргарити-русалки, який спочатку був ескізом для розпису скла, а після її загибелі був відтворений крейдою на бетонній плиті біля моря. У Марка — особистий архів, зокрема та групова фотографія 2021 року».
Для видання Аля Сєгал також написала власний кураторський текст. У матеріалі мистецтвознавиця досліджує «межу між зникненням і видимістю, втратою і необхідністю пам’ятати».
Вона почала його із трактування поняття щезника та продовжила ідеєю, яку сама Маргарита сформувала у тексті для онлайн-платформи Secondary Archive: «війна, вбиваючи людей, водночас ніби “підсвічує” їх і робить видимими для колективного погляду».
Підсумовуючи наповнення видання, Аля підкреслює, що авторам свідомо не хотілося робити із зіну «репрезентативний каталог творчості Маргарити або намагатися вмістити туди “все важливе”».
«Це легко могло б створити ілюзію завершеності спадщини, робота з якою насправді тільки починається», — каже кураторка.
Придбати зін «Пам’яті Щезника» можна за донат на розвиток діяльності, повʼязаної з мистецькою спадщиною Маргарити Половінко. А заповнити форму для оформлення замовлення — тут.
Більше про виставку «Памʼяті Щезника»
На виставці, яка працювала у віденській галереї arka arka протягом 3–14 квітня 2026 року, були представлені роботи самої Маргарити Половінко, а також її друзів та близьких. Серед творів художниці — чотири картини із серії «Янголи 502». Вона присвячена дітям, які загинули внаслідок повномасштабного вторгнення.
За словами Алі Сєгал, спочатку експозиція планувалася більшою. Проте у процесі організатори відмовилися від «спроби зібрати якомога більше висловлювань», зосередившись натомість на кількох конкретних історіях.
Представлені в межах виставки роботи досліджують головні теми робіт Маргарити — присутність і відсутність, а також вразливість, дім як тимчасовий стан та пам’ять як форма турботи.
Про Маргариту Половінко
Українська художниця народилася у 1994 році у Кривому Розі. У 2019 році вона переїхала до Києва, де здобула художню освіту в НАОМА.
До початку повномасштабного вторгнення у роботах Маргарита працювала з темами постіндустріального суспільства, маргіналізованості та людської самотності, а після його початку — повністю повʼязала творчість із контекстом війни.
Перша художня виставка Половінко відбулася у 2023 році у львівській мистецькій галереї Detenpyla.
Із 2022 року мисткиня також займалася волонтерською діяльністю, а наприкінці 2024 року приєдналася до лав Збройних сил України. 5 квітня 2025 року Маргарита Половінко загинула у зоні бойових дій під час виконання завдання.
