Навіщо ми взагалі щось створюємо? З цього починається книжка дизайнера Алана Мура «DО / ДИЗАЙН: чому краса є початком всього». І, власне, намагається насамперед осмислити, як і для чого люди щось створюють, а не стати черговою збіркою порад про те, як зробити хороший дизайн.
Мур показує своїм читачам, як дизайн присутній у кожній сфері людського життя — від бізнесу й технологій до спільнот і особистої відповідальності. Й звертаючись до прикладів Pixar, Apple, Yeo Valley, Blitz Motorcycles, просить запитати себе: наскільки це корисний та продуманий дизайн і чи це красиво зроблена річ?
На прохання DTF Magazine Катерина Носко, видавчиня в ist publishing, яке й випустило «DО / ДИЗАЙН», й культурна менеджерка, поговорила з Муром про його розуміння краси й дизайну, 14 вправ для створення красивих речей на віки, вплив соцмереж на красу й робочі ритуали
— Що для вас означає дизайн і як він повʼязаний із поняттям краси?
— Мене завжди зачаровували красиві речі, зроблені з любовʼю: архітектура, меблі, книжки. Сам акт творення чогось красивого привносить добро в наш світ. Він сповнений оптимізму. Все просто: життя набуває цінності. Все, що створює людина у процесі своєї діяльності, є дизайном. А поєднує красу й дизайн наша уява.
Для художника Вільяма Блейка уява мала одну разючу властивість, якої бракує фантазії, — у глибинах уяви відбувається зустріч із думкою. Йдеться про співучасть: ти стаєш частиною живого процесу, що відбувається тут і тепер, адже не можна зрозуміти світ без уяви — і навпаки. Блейк вважав, що уява має божественну природу.
Дизайн допомагає підтримувати людський дух, підносить нас фізично й духовно та возʼєднує з людською природою. Дизайн звеличує, збагачує й покращує нас. У ньому поєднані наше духовне й матеріальне благополуччя. У ньому — стійкість, яка допомагає нам творити і створювати красиві речі. Це, власне, і є справжній сенс життя.
А краса — це дієслово: Я РОБЛЮ.
— Ви якось сказали, що важливо створювати красивий бізнес. Що ви мали на увазі?
— Ось вам запитання: що потрібно світу? Моя відповідь: світ, заснований на принципі відновлення. Що це означає? Всі закони Всесвіту, закони фізичної механіки — прекрасні. Айнштайн і Поль Дірак довели це.
Теорія відносності Альберта Айнштайна здійснила революцію в галузі фізики, але не можна ігнорувати і її вплив на мистецтво 20 століття. Карколомні гіпотези Айнштайна були своєрідною науковою поезією, яка дала змогу митцям поставити під сумнів час і простір. Варто згадати хоча б Вірджинію Вулф чи Пабло Пікассо, чий стиль кубізму запропонував новий погляд на світ, чи джазову легенду Джона Колтрейна — всі вони надихнулися на експерименти з перспективою і часопростором завдяки теоріям Айнштайна. Ці зміни розпочалися на початку 1920-х і досі відлунюють у світі — століття по тому. Айнштайн вірив, що уява важливіша за знання.
Погляньмо на світ навколо нас. Я стверджую, що природа здійснює найдовший із відомих нам дослідницько-розробницьких проєктів: вона знає, як створити умови, за яких усе живе може процвітати. Її «інструкція» — просто в нас перед очима. Тож якщо ми, люди, хочемо затриматися тут трохи довше, можливо, нам варто створювати бізнеси, суспільства й економіки, що відтворюють її базову модель проєктування — модель, засновану на відновленні, а не на виснаженні. Красивий бізнес.
— У книжці «DO / ДИЗАЙН» ви згадували, що створювали все — від книжок до бізнесів. А чи якісь із цих проєктів змінили вас протягом вашої роботи над їхнім проєктуванням?
— Я обожнюю книжки і починав як книжковий дизайнер. Мій учитель, Дерек Бердсолл, член Королівського товариства індустріального дизайну (RDI), передав мені знання про філософію дизайну, ремесло і якість.
Мені пощастило працювати з багатьма митцями, зокрема Анзельмом Кіфером, Геленою Чадвік, Річардом Лонґом. Завдяки цим неймовірним людям я зміг побачити світ іншими очима, тому я мав вшанувати їхні світогляди у книжках, які створював для них. Мої навички, моя душа, руки й розум були на службі їхніх світоглядів. Я розробив підхід, який назвав «поетичний бриф» — за назвою проєкту для митця Сесіля Коллінза.
Усі мої дизайнерські рішення виходили з того, щоб взяти якийсь звичний предмет і перетворити його — наскільки мені вдавалося — на щось невимовної краси. Це і є «поетичний бриф». Думка про те, щоб бути в когось «на службі», як і пошук поезії в щоденній праці, у буденності, ніколи не покидала мене.
Етика створення чогось цінного іноді конфліктувала із більш комерційним середовищем, у якому мені доводилося працювати. Коли єдиним прагненням була швидкість масштабування, якнайшвидший прибуток — але з якою метою? У своїй класичній праці — рефлексії про буття й час — Мартін Гайдеґґер виявив, що в самому центрі часу перебуває «турбота». Здатність піклуватися є ознакою людяності, моральним мірилом і нашою духовною основою. Без тепла турботи світ став би цвинтарем. У доброті турботи божественне, як сказав би Вільям Блейк, оживає всередині нас.
— Чи вдається вам зосередитися на роботі над одним проєктом?
— Саме так я і намагаюся працювати. Та наш розум — невпинний. Наше тіло — невпинне. Ми завжди у процесі — поки не спинимося. Як нам засвоювати нові знання? Як нам рухатися вперед? Я не втрачаю цікавості, я завжди спраглий до знань. Що лежить в основі останнього проєкту? Де його коріння?
Коли я писав «DO / ДИЗАЙН», я писав щодня — поки не поставив останню крапку. Тоді це був найважливіший проєкт, над яким мені хотілося працювати. Тож я присвятив йому весь свій час й увагу. Це невелика книжка, та вона відгукнулася людям по всьому світу. Для мене кожне слово в ній цінне, вона мала нести сенс — як картина, скульптура чи будівля.
— Ви згадуєте про чотирнадцять вправ для створення красивих речей на віки. Ви пишете: «спостерігай», «піддавайся», «прагни створювати довготривалу красу». Як ці вправи спали вам на думку? Чому саме чотирнадцять?
— Усе зводиться, знову-таки, до серця, рук і розуму. До креативних практик, практик створення. До мого життєвого досвіду, врешті. Ці вправи — результат моєї глибокої рефлексії про мій шлях як ремісника, митця, творця й лідера. І, авжеж, просто людини.
Чотирнадцять — тому, що моя інтуїція підказала мені: саме стільки їх має бути. Не більше і не менше. Мені нічого додати. І скоротити не вийде. Весь мій життєвий досвід — у цих чотирнадцяти вправах.
— Розкажіть про проєкти, засновані на «прагненні створити довготривалу красу»?
— У «DO / ДИЗАЙН» я пишу про виробника сокир Gränsfors Bruk. Я навів цей приклад, бо це універсальна історія про те, як компанія повністю переформатувалася, щоб стати кращою для своїх співробітників, нашої планети, водночас створюючи якісний і прибутковий продукт.
На мою думку, принципи дизайну однакові — незалежно від продукту чи послуги, яку ви створюєте. Засновник компанії Ґабріель Бранбі казав про так зване «Ціле»: те, що ти береш, створюєш, викидаєш у відходи. Як творці ми всі змушені працювати в певних межах, навіть природа має певні обмеження. Але результат, якщо ми мудрі й керуємося принципами дизайну, приводить нас до достатку, надбання, якості, радості, трансформації, точності, витонченості, відчуття, що ми відкрили істину, та чуттєвості того, що може подарувати нам поєднання великого дизайну і краси.
Шляхів прояву краси у світі — безліч. Вони великі й малі. World Central Kitchen забезпечує логістику та змогу доставляти їжу громадам у зонах лих, зокрема в Україні. Засновник цієї організації — кухар із зіркою Мішлен Хосе Андрес — робить щось красиве.
— Три найбільш влучні синоніми краси?
— Відновлення, співчуття, емпатія — це суперсила.
— Чи може існувати вічна краса, чи її значення постійно змінюється?
— Так, існує поняття вічної краси. Це наше покликання, і воно кличе нас додому. Наше повернення додому. Це насамперед універсальна мова й запрошення, що стосується кожного. Краса вічна, й вона — про одушевленість нашого світу. Сполучає нас із неосяжним простором всередині нас, неосяжним світом ззовні, космосом, природою, одне з одним — із любовʼю та відчуттям спільноти, із практиками творення.
Краса говорить мовою витонченості, елегантності й теплоти. Краса говорить про співчуття, емпатію й повагу до різноманіття. Краса говорить про чуттєвість у нашому житті: все відчувається шкірою, вливається нам в очі й лунає музикою у вухах — ритмом, танцем. Це сповнене глибинної, душевної радості.
Ми безпомилково, інтуїтивно відділяємо добре від злого. Колір, захват, любов, оптимізм — це риси цієї дивовижної мови. Краса говорить про безмежний креативний потенціал — просто погляньте на останні 80 000 років на цій блакитній кульці — Землі.
Краса водночас таємнича й містична — ми все пізнаємо інстинктивно. Це дике, чудове місце, в якому універсальною мовою йдеться про обʼєднання й воззʼєднання. І про те, що означає бути цілісною людською істотою. Ця мова кличе нас додому. Вона забезпечує нас засобами уяви, опису світу — кращого ніж той, у якому ми живемо нині.
— На вашу думку, чи змінюється або навіть слабшає категорія краси, стикаючись із лихами, катаклізмами й війнами?
— Суфійський містик Русі писав: «Нехай краса, яку ми любимо, стане тим, що ми робимо. Є сотні способів поцілувати землю». Ми стоїмо посеред згарища, руїн, трагедія розгортається перед нашими очима, її масштаби неосяжні. І в ці часи краса, справжня краса, кличе нас. Знайти стійкий оптимізм, щоб разом стати агентами, творцями кращого світу.
У ці часи ми маємо впустити красу в наш світ — вона не наївна чи романтична сила, а найпотужніша з усіх відомих. Вона вирує там, де розташовані наші найглибші криниці, з яких ми черпаємо наснагу — як індивіди, як спільноти, як країни.
Радість — це акт опору. Ніколи не втрачайте з поля зору красу, бо вона є правдою.
— А що таке потворність, на вашу думку?
— Потворні думки призводять до потворних вчинків. Прагнення сили та домінування ніколи не спрацьовує. Потворне позбавлене емпатії. Потворне, хай і потужне, має короткий термін придатності. Зрештою воно втрачає свіжість — і нікому вже не потрібне.
— Епіграф вашої книжки говорить про «красу без марнославства». Ця думка й досі актуальна?
— Так. Багато хто намагався придушити навіть найменшу можливість краси, бо вона виголошує потужну універсальну істину. Ми можемо — і всі ми знаємо, що можемо — щодня вставати із красою в душі. Вона — Полярна зірка, що веде нас, допомагає висловлювати нашу креативність, ставати сміливими, ставати дивовижними — у всьому, що ми робимо.
Йдеться про людей із прекрасним голосом, про тих, хто приготував смачну страву, спроєктував красиву будівлю чи створив витончений стілець, написав пісню, від якої серце наповнюється радістю. У цьому немає марнославства. Така краса існує матеріально й духовно — як дари, які творці приносять у світ. Ця краса походить із істини.
— Як соцмережі формують наше уявлення про красу? І що з цим робити?
— Не знаю. Коли соцмережі тільки здобули популярність, я думав, що вони стануть потужним інструментом звільнення від упокорювачів. І певний час так і було — там вирувала нестримна людська творчість: Арабська весна, Майдан стали можливими завдяки соцмережам, які дали змогу обійти державну владу й самоорганізувати спільноти, що виступили проти ідеологій влади.
Так, вони були корисними, але зараз мені здається, що вони опинилися в руках людей, які втратили розум і етичні орієнтири в гонитві за… за чим саме? За прибутком заради влади.
В університеті я вивчав книговидання. Я дізнався, що ідеї, опубліковані великим тиражем, можуть стати потужною силою змін. Якщо коротко — це сейсмічний вплив Біблії Ґутенберґа 1462 року (винахід рухомих літер та започаткування книгодрукування), а також Біблії короля Якова 1604 року — першої Біблії, виданої англійською мовою (до цього всі тексти публікувалися латиною — під контролем церкви й держави). Протягом понад 500 років ухвалювали численні закони, спрямовані на контроль сили «слова».
Нині ж власники «соцмереж» стверджують, що це просто технічна платформа. Що вони не несуть відповідальності за зміст. А воно он як виходить.
Мені здається, ми геть не засвоїли урок відповідальності за сказане чи написане. Хіба використовуємо соцмережі, щоб притягувати людей до відповідальності або поширювати силу колективної дії.
— Чи маєте ви якісь ритуали, повʼязані з роботою? Який вигляд має ваш день, коли ви працюєте над якоюсь креативною ідеєю?
— Пошук творчої ідеї. Мені це подобається. Я просто живу з ідеєю, відчуваю її форму. Я чекаю, щоб дізнатися, чи залишиться вона зі мною — іноді це займає певний час. Я терплячий, чекаю, поки відчую, що цю ідею точно варто розвинути. Звісно, тут є ризик: я не знаю, яким буде результат. Я проводжу певний час з ідеєю, доки не відчую запрошення досліджувати її далі. Це повертає нас до віри Вільяма Блейка в те, що ми взаємодіємо з нашою божественною уявою як із живою сутністю.
Але коли я відчуваю цю впевненість, я працюю щодня. Ритм роботи — це процес і дослідження, доти, доки це здається доцільним і вартим зусиль. Іноді потрібно зупинитися й осмислити щось. Це стається постійно. Утримувати ідеї, намагатися знайти найвлучніші слова — мінімально необхідні, щоб сказати те, що хочеш, — а потім повірити в них.
— Коли ми написали британському правовласнику й видавцю Do Books із пропозицією перекласти вашу книжку, вони відповіли, що вкрай втішені й всіляко підтримують українське видання. На вашу думку, як ваша книжка може стати у пригоді українцям, які живуть під час цієї затяжної війни?
— Я був щиро здивований і глибоко вшанований, коли дізнався, що буде українське видання моєї книжки. Я щодня думаю про війну в Україні. На зеленій галявині біля мого села майорить український прапор.
Є вислів: «Що б не відбувалося — це мине». Я знаю, що зараз ці слова можуть звучати майже неможливо, адже навколо війна, яка триває вже майже так само довго, як і Друга світова війна.
Та настане час відбудови, відновлення та зцілення — і саме це завдання стане головним для України, її друзів і союзників, яких у вас багато.
Як писав Джон О’Доног’ю: «У спустошеному й розтерзаному ландшафті страждання немає краси глибшої, ніж краса голосу, що зцілює». З думкою про красу я запитав би: яку красу створюю я? Яку красу можемо створити ми? Як побудувати більш прекрасну Україну?
Я пропоную шукати спільне трансцендентне переживання, щоб прожити цю жахливу війну — краса може підтримати вас. Використовуйте її як шлях, як рамку, як практику — нехай краса кличе вас. Саме «краса» дозволяє душі перемогти глибини темряви.
Ми всі дизайнери, і ця колективна здатність значно сильніша й вища за будь-що інше. Вона об’єднує нас усіх.
— Ваша настільна книжка?
— Ось уже майже десятиліття це «Твій справжній дім» (Your True Home) Тхить Нят Ханя.
Замовити «DО / ДИЗАЙН: чому краса є початком всього» можна на сайті ist publishing.
