«Cупергерої цього не роблять!». Цьогорічна цензура сцени кунілінгусу в анімаційному серіалі «Гарлі Квін» босами DC і реакція Зака Снайдера — лише один з останніх скандалів через оральний секс в американському кіно. На перший погляд може здатися, що оральний секс — звична сексуальна практика. Проте в кіно США це історія гендерних стереотипів, лібералізації норм і навіть одвічного політичного протистояння демократів з республіканцями.
Кінокритик DTF Magazine Сергій Ксаверов розповідає, як еволюціонувало зображення кунілінгусу та мінету в американських фільмах і якими сенсами його надіяли режисери, а також згадує визначні сцени орального сексу
До того, як це стало мейнстримом
До 1960-х років сексу в Голлівуді, як і в СРСР, не було. Якщо герой і мав коханку, він усе одно повертався вночі додому. Закохані, але не одружені герої спали в окремих ліжках. Поцілунок на екрані не міг бути довшим за чотири секунди. Оголені частини тіла не показували.
Утім, секс був у порно, яке не набагато запізнилося з винайденням самого кіно. Там відсоток сцен з оральним сексом з часом тільки зростав: якщо в 1920-х роках феляція наявна лише в 37% фільмів, то в 1940-х її зображували вже майже в половині всіх порнофільмів тих часів, що нині збереглися. Кількість сцен з кунілінгусом зростала повільніше: з 20-х до 40-х тільки на 5%, тобто з 11,1 до 16%.
Таку дискримінацію легко пояснити: кунілінгус було важко знімати громіздкою апаратурою тих часів. Проте головна причина — аудиторія. Порно дивилися переважно чоловіки в борделях і чоловічих клубах.
У ті ж таки 30—40-ві роки в широкому лексиконі з’явилися попкультурні евфемізми в контексті розмов про оральний секс: muff diving та eating out для кунілінгусу й blow job та giving head для феляції. Отже, ці практики наблизилися до поширених і звичних у публічному уявленні.
Вони були першими
Кунілінгус з’явився в кіно значно раніше, ніж феляція. 1958 року у французькому фільмі «Коханці» («Les Amants») Луї Маля саме кунілінгус став кульмінацією не лише любовної сцени, а й усієї стрічки. Після цієї сцени головна героїня одночасно покидає чоловіка й коханця та вирушає в нове життя з людиною, якої майже не знає. Кунілінгус у контексті цього фільму — це радше жест уваги до героїні, ніж сексуальний акт.
Хоч в цій сцені глядач бачить тільки обличчя та руку героїні Жанни Моро, режисери прозоро дають зрозуміти, що відбувається. У деяких містах Франції черги на «Коханців» розтягувалися на квартал, а от у Британії сцену кунілінгусу взагалі не побачили — вона потрапила під цензуру. Найцікавіше сталося в США, де стрічка призвела до епохального судового рішення.
1961-го Ніко Джакобелліса, менеджера кінотеатру в Огайо, який показував «Коханців», засудили за зберігання й демонстрацію «непристойного фільму». Ніко з таким рішенням суду не погодився: йому знадобилося три роки, щоб пройти всі апеляційні інстанції та дістатися до Верховного суду США, який зрештою не визнав картину обсценною.
В США першим непорнографічним фільмом, у якому з’явилася феляція, став «Мінет» («Blow Job») Енді Воргола 1963-го. Це артпровокація, що демонструє тільки обличчя чоловіка, а не сам акт.
А от у справжньому мейнстримі перша сцена феляції з’явилася в «Опівнічному ковбої» («Midnight Cowboy») 1969 року: оральний секс у кінотеатрі став першим досвідом вимушеної гей-проституції для героя Джона Войта. До того ж «Опівнічний ковбой» — один з перших фільмів, що отримав рейтинг X і єдиний в американській історії з максимальним віковим рейтингом, що здобув «Оскара» як найкраща кінокартина.
Демонічна американська феляція
З 1970-х років європейське та японське кіно дали таку кількість контекстів, у яких міг з’явитися оральний секс, що вистачить на кілька книжок. І того ж таки десятиліття в США з екранів майже зникає феляція. Це може свідчити про те, що в американському кіно режисерам незручно говорити про чоловічу сексуальність у принципі. Сексуальність і відчуття насолоди показує чоловіка як вразливу й чутливу істоту, до чого більшість фільмів не була готова.
Американське кіно створило для мінету контекст, який намагається показати процес потворним, дегуманізуючим партнера, табуйованим і таким, що «нормальні» люди не практикують.
У крайньому разі його можна висміяти в смішній ситуації в підлітковій чи сімейній комедії.
Чи не перша в довгій низці таких зображень сцена в автівці в стрічці «Керрі» («Carrie», 1976) Браяна де Пальми, де є прозорий натяк на мінет, який героїня Ненсі Аллен робить герою Джона Траволти. Це, звісно, головні негативні персонажі фільму, дії яких призводять до катастрофи у фіналі екранізації першого роману Стівена Кінґа.
Відтоді сцена з оральним сексом в авто — американська класика. Іноді це комедійна ситуація, але частіше — характеристика антигероя. Якщо персонажеві роблять мінет, то найчастіше він уже не може розраховувати на справжню симпатію глядача. Навіть якщо в нього обличчя Леонардо Ді Капріо у фільмі «Вовк з Волл-стріт» («The Wolf of Wall Street»). Хоча частіше це просто бандит з обличчям Джо Пеші з «Казино» («Casino») того самого Мартіна Скорсезе.
В еротичних трилерах 80—90-х феляція — одна з ключових ознак, що перед глядачем історія про заблукалих овечок. Чи радше баранів, бо йдеться про стрічки, присвячені «забороненим» романам героїв з розпусними жінками, які згодом виявляються психотичними маніячками.
Героїні цих фільмів практикують усе те, чого головний герой не може робити вдома разом з дружиною, зокрема феляцію, як у фільмах «Жар тіла» («Body Heat», 1981), «Фатальний потяг» («Fatal Attraction», 1987) та «Основний інстинкт» («Basic Instinct», 1993). Ці дії призводить до катастрофи, як у «Жарі тіла», чи змушують героя повернутися до нудної, але надійної місіонерської пози в родинній спальні, як у «Фатальному потягу».
До фелляції із людським обличчям
90-ті все-таки дещо просунулися вперед, якщо порівняти з попереднім десятиліттям. Можна згадати «Покидаючи Лас-Вегас» («Leaving Las-Vegas», 1995), де сцену феляції зображено в незвичному контексті, але вона все ще є знаком дегуманізації.
Це десятиліття значно більше обговорювало оральний секс, ніж його показувало. І це стосується не тільки кіно, а й секс-скандалу 1998 року за участю тодішнього президента Білла Клінтона та Моніки Левінскі.
Дискусію щодо моральності орального сексу в Овальному кабінеті ніби підготувала ціла серія розмов про оральний секс у кіно: обговорення в компанії дівчат і хлопців у «Дітях» («Kids», 1995) Ларрі Кларка, дискусія щодо автофеляції в «Клерках» («Clerks», 1994) Кевіна Сміта й, нарешті, сцена в мотелі в «Кримінальному чтиві» («Pulp Fiction», 1994) Квентіна Тарантіно, де герої Брюса Вілліса та Марії де Медейрос домовляються про обопільний оральний секс на цілком паритетних засадах.
Хоч якесь людське обличчя у феляції з’являється в New Queer Cinema на початку 1990-х, проте більшість таких сцен обмежена ЛГБТ+ тематикою. Загалом у 90-х саме квір-кіно більш-менш нормалізувало оральний секс, тобто показало як нормальний акт. Але квір-кіно важко було назвати мейнстримом.
Уже у XXI столітті до світових стандартів підтягнулося й фестивальне кіно з тенденцією знімати несимульований секс між акторами, яку розпочав той самий Енді Воргол. Але кіно з приставкою арт- так прагнуло до реалізму, що, на відміну від фільму Воргола, несимульована феляція вже була прямо в кадрі, як-от у «Брунатному кролику» («Brown Bunny») Вінсента Ґалло 2003 року.
Останні 20 років кіно зберігає традицію демонізування феляції, але вже не так наполягає на виключно негативних характеристиках. Звісно, що до цього долучилися романтичні комедії цього століття та їхній відвертіший погляд на секс узагалі.
Проте головну роль у нормалізуванні гетеросексуальної феляції в кіно взяли на себе не фільми, а серіали, починаючи із «Сексу у великому місті» (1998 — 2004) й закінчуючи «Майстрами сексу» (2013 — 2016).
Прогресивний американський кунілінгус
Напевно, перша важлива сцена кохання, у якій є кунілінгус, трапилася у тих-таки 70-х. У антивоєнній драмі «Повернення додому» («Coming Home», 1978) Гела Ешбі про роман між напівпаралізованим ветераном В’єтнаму та жінкою, чоловік якої якраз перебуває на цій війні.
«Повернення додому» має чи не найкращу сцену кохання в американському кіно 70-х, центр якої саме кунілінгус. І він має одразу декілька сенсів. Наприклад, це один з небагатьох способів сексуального контакту героїні й героя, оскільки він паралізований від пояса до низу. А сама сцена підкреслює, що такий сексуальний контакт не тільки новий для героїні Джейн Фонди, а й закінчується її першим оргазмом. Тобто це характеризація не лише учасників, а й стосунків героїні з чоловіком, капітаном морських піхотинців, який за всі роки шлюбу вочевидь не думав ні про що інше, окрім свого задоволення.
«Повернення додому» надалі вплинуло на більшість сцен кунілінгусу в американському кіно. Кунілінгус показав емансипацію героїні, чутливість героя та справжній інтимний зв’язок між обома.
Проте у 80-ті кунілінгус у мейнстримі майже зникає. Не дивно, бо восьмирічне перебування Рональда Рейґана на посаді президента США — це повноцінна реакція на ліберальніші 60—70-ті. Серед цікавих сцен можна згадати хіба що епізод горору Джорджа Ромеро «Мавпячі витівки» («Monkey Shines», 1988), де герой майже повністю паралізований.
Щоправда, консерватори теж деколи намагалися довести свою прогресивність. Кунілінгус деколи фігурує у відверто еротичних фільмах, що фіксують «плейбоїзацію сексу», де сцени сексу перетворюються на гламурні рекламні ролики.
Кунілінгус просто не міг не з’явитися у «Дев’яти з половиною тижнях» («9 ½ Weeks», 1986) Едріана Лайна. Тоді Міккі Рурку з цього фільму склав компанію Річард Ґір у «Красуні» («Pretty Woman», 1990) — мелодрамі про роман бізнесмена й повії, що в багатьох сенсах стала кульмінацією консервативного гламуру 80-х. У стрічці є сцени феляції та кунілінгусу водночас. Але якщо першу показано як один із сервісів найманої проститутки, то прозорий натяк на кунілінгус у сцені на роялі демонструє, що стосунки між персонажами вийшли за межі суто монетарних.
Наприкінці 90-х починається перший розквіт кунілінгусу в кіно США. Майже відразу з’ясувалося, що такі сцени викликають нервові корчі в рейтингувальників фільмів.
Один з перших випадків кунілінгусу між героїнями Гіларі Свонк (грає трансчоловіка) і Хлої Севіньї в «Хлопці не плачуть» («Boys Don’t Cry», 1999) спочатку отримав рейтинг NC-17 за «занадто довгу сцену з обличчям героїні Севіньї, у якої оргазм».
Проблеми з рейтингом мала й драма «Бал монстрів» («Monster’s Ball», 2001) про роман чорношкірої жінки (Голлі Беррі) і охоронника-расиста у в’язниці (Біллі Боб Торнтон). Сцена кунілінгусу тут теж є епізодом єднанням і вправою для чоловіків на позбуття токсичних консервативних характеристик.
Втім, навіть більший вплив мала сцена на з якоїсь високомудрої «оскарівської» драми, а з молодіжної хітової комедії. В шалено популярному «Американському пирозі» 1999 року американський старшокласник, хоч і не без допомоги мануалу, вперше у подібних фільмах робить кунілінгус партнерці.
На фільмах початку 21 століття нелюбов рейтингувальників до кунілінгусу не закінчилася. «Небезпечна ілюзія» («Charlie Countryman», 2013), «Сумна валентинка» («Blue Valentine», 2010), «Чорний лебідь» («Black Swan», 2010), де є сцени кунілінгусу, — усі отримали чи мали суттєвий шанс отримати рейтинг NC-17 та відповідно обмежену кількість глядачів.
Дві перші кінокартини широко обговорювали саме в контексті неприйняття жіночого задоволення на великому екрані на противагу широкому допуску в прокат стрічок зі сценами насильства. Зірка «Небезпечної ілюзії» Ейван Рейчел Вуд прямо заявила, що жіноче задоволення лякає комітет з рейтингування фільмів.
Утім, сцени кунілінгусу тих самих років стали в деякому сенсі позитивним кліше й заявкою на «Оскар». Дійшло навіть до того, що серед оскарівських номінанток 2011-го за головну жіночу роль три виконавиці (Ніколь Кідман, Наталі Портман та Аннетт Бенінґ) грали у фільмах зі сценами кунілінгусу.
Жарти про кунілінгус як Oscar bait 2010 року (наприклад, від Гедлі Фрімен, авторки статті в The Guradian) насправді вже не звучать як жарти, якщо згадати, скільки оскарівських номінацій здобули актори й акторки за роботу у фільмах, де є такі сцени. За досить помірної кількості сцен кунілінгусу в кіно США є щонайменше 10 оскарівських номінацій і 6 «Оскарів».
У останні роки щось справді незвичне стосовно сцен кунілінгусу можна згадати тільки в «Загубленій» («Gone Girl», 2014) Девіда Фінчера: режисер зробив гендерну інверсію та показав кунілінгус радше як сцену феляції, але глядач розуміє це тільки ретроспективно.
Оральний секс — це врешті-решт теж політика
Отже, історія орального сексу в американському кіно винайшла цікаві сенси для цих сцен. Це майже завжди емоційні маркери, причому їхній характер протилежний.
Феляція впродовж 50 років у кіно США майже завжди мала негативне забарвлення та відповідно характеризувала учасників. Винятки з’явилися лише в 90-х роках, і потроху, обережно й дуже неоднорідно сцени феляції стали нейтральнішими. Кунілінгус — це, навпаки, процес емансипації для всіх учасників і прояв зв’язку між персонаж(к)ами.
Теза про їхній протилежно різний характер у кіно має навіть політичне забарвлення. Те, у який спосіб і який саме оральний секс зображено, є маркером того, хто тепер у владі — демократи чи республіканці. Причому обидва сенси орального сексу — це критика чи підтримка з боку саме демократично налаштованих голлівудських сил, єдиних, хто має бажання говорити про секс. Дивіться:
1.
Республіканці Джеральд Форд (1973—1977) і Рональд Рейґан (1981—1989) — формування негативних сенсів феляції як домінації чи як дещо табуйованого процесу.
2.
Демократ Джиммі Картер (1977—1981) — перша визначна сцена кунілінгусу в епізоді кохання з очевидним антивоєнним забарвленням. Треба нагадати, що відправили країну на війну у В’єтнамі саме республіканці.
3.
Демократ Білл Клінтон (1993—2001) — перший розквіт кунілінгусу в американському кіно й перші спроби нормалізування феляції в кіносценах. Саме в 90-х з’явився найуживаніший нині евфемізм щодо кунілінгусу в англійській мові — to go down. 1998 року стартував «Секс у великому місті», що значною мірою був проривним узагалі щодо сексу.
4.
Республіканець Джордж Буш-молодший (2001—2009) — у справах кунілінгусу поступово настає затишшя. Зрештою, після «Історії жорстокості» Девіда Кроненберґа, такі сцени зникають.
5.
Демократ Барак Обама (2009—2017) — другий розквіт кунілінгусу в американському кіно. Саме за часів його президентства кунілінгус вперше робить герой коміксів — це Дедпул (у першому фільмі, 2016 року).
6.
Республіканець Дональд Трамп (2017—2021) — жодної помітної сцени кунілінгусу в кіно США, окрім як у гламурному еротичному контексті «П’ятдесяти відтінків темряви». А от феляція є від «Шахрайки з Волл-стріт» до «Ма» в типових контекстах.
7.
Демократ Джо Байден (2021—…). Можна приблизно здогадатися, що чекає на американське кіно під час президентства демократа Байдена.
