Ніч лагідна: як вечірки в Києві стають квір- і секс-позитивними

Створення так званих safe spaces, де кожен може розкритися й стати ким забажає, — один з пріоритетів сучасної танцювальної сцени. Промоутери й квір-колективи з усього світу, серед яких і київські формації, проводять івенти, що сповідують принцип NO RACISM, NO SEXISM, NO HOMOPHOBIA, NO TRANSPHOBIA, NO VIOLENCE. Тут раді будь-якому гостю: трансгендерним і небінарним людям, лесбійкам і геям, натуралам, парам та одинакам.

Західні музичні медіа вже називають те, що відбувається, «новою ерою квір-клабінгу». DTF Magazine розповідає, що стоїть за цим явищем, як концепція safe space втілюється в Києві та стає нормою завдяки вечіркам Veselka, клубам Crest і ∄ на Кирилівській, Vogue Nights і кінкі-вечіркам.


Іншість та
інклюзивність

Поняття «квір» — це щось на кшталт парасольки, під якою розмістилися всі варіанти сексуальної ідентичності. У дослівному перекладі означає «дивний/ своєрідний». Термін виник у XX столітті й довго мав образливий характер, позначаючи людину з девіаціями. Але наприкінці 1980-х ЛГБТК-активісти його присвоїли й переосмислили. Тепер під квіром мають на увазі людину, що не визнає ярликів і досліджує власну сексуальність за межами бінарної системи. Також квір може бути заявою на неприйняття наявних ролей і приписів.

Квірність часто-густо ставлять в опозицію традиційній гей-культурі, яка тривалий час залишалася закритою та неприязною до «чужинців». Поширилося це й на танцювальну сцену. «Від початку квір-вечірки здебільшого організовували чоловіки для чоловіків». Наприклад, Circuit parties — масштабні комерційні фестивалі, де збиралися переважно заможні білі геї з ідеальними тілами.

«Гей-сцені насправді властивий сексизм. Я думаю, що на ній є місце тільки чоловікам і тільки з певними фізичними характеристиками — усіма тими гей-кліше на кшталт мускулистого тіла. Квір — це щось більш політичне й трансгресивне. Бути квіром означає не підлаштовуватися під ярлики, а створювати власну індивідуальність», — казав 2016 року засновник вечірок Pornceptual Кріс Філліпс, формація якого виступає за різноманіття та бодіпозитив.


Секс-позитив

Фото: Danil Privet

Секс-позитив — важливий аспект як квір-теорії, так і квір-клабінгу. Водночас квір-вечірки й секс-вечірки не одне й те саме. У першому випадку секс не стрижнева ціль, він можливий, але зовсім не обов’язковий.

Термін «секс-позитивний» розвивався під час феміністської боротьби за рівноправ’я в англомовних країнах. Секс-позитивна теорія також обстоює права представників ЛГБТК, які нині, як і раніше, зазнають дискримінації. Вона визнає широкий спектр орієнтацій і передбачає ставлення до сексу й пов’язаних з ним практик без осуду. На таких вечірках люди можуть вільно виражати свою сексуальність, хоч би яка вона була. І тут також оспівують бодіпозитив.

«Так склалося, що сексуальна свобода розвивалася паралельно з популяризацією техно та рейвів. І тепер є три місця у світі, де проводять найкращі техновечірки — це Берлін, Київ, Тбілісі»,

— розповідає Андрій Радецький, координатор освітнього простору Dialog Hub від фонду Олени Пінчук, керівник громадської організації «Прожектор».

Вечірка Veselka / Фото: Danil Privet
Вечірка Veselka / Фото: Danil Privet

«Стигму стосовно сексуальності та її прийняття як такої створювали наші батьки крізь призму радянської системи, у якій сексу не було. До нас сексуальна революція завжди доходить з деяким запізненням. Це пов’язано з низкою історичних процесів, зокрема й з християнізацією суспільства, — продовжує він. — В Україні сексуальна парадигма ще довго тріскатиметься. У нас секс сприймали як щось гріховне, і цікавість до нього має негативну конотацію. А людей, що пропагують секс-позитивний рух, сприймають, з погляду християн, як збоченців, приблизно так, як і представників гей-ком’юніті».

Якщо раніше в Києві був поділ на «звичайні» та гей-клуби, то сьогодні аудиторія має розуміння, що вечірки й місця можуть бути інклюзивними, а відвідувачі — якими завгодно, головне, толерантними. Дещо абстрактні й навіть обережні заяви про свободу та celebrate diversity обернулися на доволі чіткі постулати:

NO RACISM, NO SEXISM,

NO HOMOPHOBIA, NO TRANSPHOBIA,

NO VIOLENCE

Це ще не повсюдна практика, але безперечний тренд у Києві.

За 2019 рік Veselka з невеликої вечірки виросла в суперпопулярну подію, було відкрито клуб Crest, а також клуб-гігант (у всіх сенсах) на Кирилівській, воґерські батли перетворилися з танцювальних змагань на ще не дуже масові, але повноцінні вечірки. Усі ці місця та проєкти намагаються створювати safe spaces для аудиторії ЛГБТ+, а отже, для всіх.

Вечірка Veselka / Фото: Yaroslav Ilin

«Декларування таких цінностей — певний лакмус. Дуже легко зрозуміти, як комфортно тобі буде, незалежно від того, гей ти чи ні, чорний чи білий, якщо місце або ініціатива позиціює себе як ЛГБТ-френдлі.

Это значит, что там себя могут чувствовать в безопасности все».

— пояснює Софія Лапіна, співорганізаторка KyivPride.

Останнім часом KyivPride колаборує з ЛГБТ-орієнтованими вечірками. Постійно говорити зі своєю цільовою аудиторією про проблеми й боротьбу ніхто не хоче, а вечірка — це завжди про позитив, неформальне спілкування та вічне «музика нас зв’язала».

Одними з перших, з ким став співпрацювати KyivPride, були ЛБ-вечірки (тобто для лесбійок і бісексуалок) Refresh. Незабаром цій серії вже два роки, і вона вже цілком самостійна. За музичним наповненням це хаус у різних виявах, деколи диско, а на останніх вечірках навіть хіп-хоп.

Але все-таки якщо йдеться про теперішні ЛГБТК-вечірки, то їхні основні інгредієнти — свобода, сексуальність і техно. У розрізі київських вечірок це далеко не виключно, але переважно техно.

Вечірка Veselka / Фото: Danil Privet

«Люди, які асоціюють себе з технокультурою, самі часто не розуміють, що це вже цілий рух, — переконана Софія. — Їх об’єднує одна естетика, ідеї. Так, Кирилівська та Crest відкрито говорять про те, що гомофобія, расова чи гендерна дискримінація неприйнятні в їхніх стінах. Молодь, що приходить у ці клуби, незалежно від того, належить вона до ЛГБТ чи ні, щонайменше підписується під тим, що сповідує такі самі цінності. От я й подумала, що було б круто взяти техноіндустрію, яка вже позиціює себе як open-minded, і працювати з нею».

І якби Марш рівності цьогоріч не скасували через пандемію, проєкти представили б колаборації з Veselka, Crest і Кирилівською.

01.

Veselka


Вечірка Veselka / Фото: Vic Bakin

Медіа вже цілком справедливо охрестили Veselka квір-рейвом. Організатори від самого початку знайомили публіку з помітними представниками квір-сцени, згодом стали заклеювати камери на вході й мотивувати публіку вдягатися (або ж роздягатися) певним чином. Не тільки позиціювання, а й уся естетика викристалізувалася досить швидко: шкіра, латекс, ланцюги, підкреслена сексуальність і «як у Берліні», але все ж помірний шал пристрастей.

Якщо перша Veselka зібрала близько двох сотень людей, то через пів року на вечірки шикувалися величезні черги й навіть два танцмайданчики ледь усіх вміщали.

«Не пам’ятаю, щоб раніше в Києві були якісь офіційні квір-вечірки. Аудиторія просто розбрідалася хто куди — у Closer, на Схеми, якісь невеликі рейви в Otel’. Так, вони не позиціювали себе як ЛГБТ, але все-таки публіка на цих вечірках була досить розкутою та готовою до самовираження.

Мені ж хотілося робити такі вечірки, де всі були б відкритішими, навіть розгнузданими. Я давно спостерігав за схожими проєктами в різних країнах, і мені подобалися ті, де не просто був фокус на ЛГБТ-аудиторію, а ще й грала класна музика»,

— розповідає діджей і співзасновник Veselka Стас Твіман.

Спочатку Стас не прив’язувався до конкретного музичного напряму, а запрошував діджеїв і проєкти, які відповідали б концепту.

Першим гостем став резидент берлінських openmind-вечірок та однойменного лейбла CockTail d’Amore, а також найвідвертіших гей-вечірок усередині Berghain — lab.oratory — Луїджі Ді Венере. Артист грає від диско й хаусу до трансу й техно — солянку з усього. Але технодіджеїв у лайнапах усе-таки з’являлося більше, тож музичне наповнення сформувалося органічно. Наприклад, представники берлінської Herrensauna, відомі жорстким техно, приїжджали в Київ двічі.

Вечірка Veselka / Фото: Danil Privet
Вечеріка Veselka / Фото: Danil Privet

Як наслідок — на Veselka намагаються робити два танцмайданчики: один обов’язково з техно й жорсткішою музикою, інший — розмаїтіший.

02.

Crest


«Мені здається, після Veselka на всіх вечірках побільшало оголених або, навпаки, яскраво вдягнених людей, ну а самі організатори стали частіше заклеювати камери, казати про якийсь дрескод. Наче тусівки розділилися на до й після. Потім ще відкрилася Кирилівська, а згодом ми також запустили Crest як постійну локацію з форматом Veselka»,

— продовжує Стас.

З минулої осені Crest справді став певною мірою стаціонарною Veselka, тільки камернішою. Тут не кожну вечірку позиціюють як ЛГБТ, але правила про no discrimination діють завжди, та й загальний вайб незмінний. Раніше в цьому підвальному приміщенні на Хрещатику працював гей-клуб Andybar.

Crest продовжив місію Veselka зі збирання квір-парламентаріїв з різних країн: тут відзначилися ще одні берлінці — Mala Junta, резиденти Horoom Nights (квір-вечірок у тбіліському Bassiani), представники квір-техносцени з Москви Popoff Kitchen, а якби не карантин, ще й гості з тель-авівської формації PAG.

Помітне квір-ком’юніті на київській сцені поки що не утворилося, але незадовго до локдауну в Crest встигли відбутися дві вечірки Kichmich. Цей проєкт бачить свою місію у створенні безпечного простору з культурою бодіпозитиву для квір-спільноти. Запустили його дві француженки, що живуть у Києві. Зважаючи на успішність проєкту, після карантину можна чекати продовження.

Crest також примітний тим, що тут є свій даркрум, щоправда, не як повноцінна темна кімната, але все ж як певне місце для усамітнення.

UPD. Наприкінці серпня 2020-го Crest оголосив про своє закриття. Офіційна причина — коронавірус і карантинні обмеження, «а також економічна криза, у якій тепер перебуває вся країна, кожен день викликає більше запитань, ніж відповідей, а тому змушує нас до непопулярних дій. З огляду на це керівництво клубу вирішило вимушено зупинити роботу й закрити клуб. Сподіваємося, коли все закінчиться, ми знову потішимо всіх цікавими проєктами».

03.

Клуб ∄ на Кирилівській


Фото: Yana Franz

Клуб з’явився лише рік тому, а повноцінно запущено його було навіть з листопада, але локальним феноменом він став практично відразу. Ніяких офіційних коментарів, але вони особливо й не потрібні. Проєкт досить чітко артикулює свою позицію й послідовно ілюструє її діями. Небінарний вільний простір, справді комфортний для всіх гостей, хоч як вони себе ідентифікують. Так, тут досить не простий фейсконтроль, що тішить далеко не всіх, але й на танцмайданчику не випадкова публіка.

Домогтися атмосфери вдалося і завдяки одному з головних правил, що діє з першого дня: ніяких фото й відео в клубі. А також негласній взаємній домовленості: усе, що відбувається на Кирилівській, залишається на Кирилівській.

На Кирилівській є даркрум і, здається, узагалі все, за що всі так люблять берлінські клуби, а іноді навіть трохи більше, як-от безкоштовна питна вода.

∄ не тільки кличе актуальних на світовій сцені діджеїв, а й підтримує локальних, а також залучає діджеїв чи проєкти, що асоціюються з квір-спільнотами. Остання вечірка перед карантином відбулася в колаборації з берлінським проєктом Pornceptual, який досліджує сексуальність і тілесність. І, судячи з довжини черги (що оновила новорічний рекорд), команда вгадала із запитом київської аудиторії.

Також ∄ став проєктом, з яким у KyivPride встановилися дружні відносини. За словами Софії Лапіної, тут планували провести вечірку, присвячену київському Маршу рівності, і загалом обговорювали партнерство. Але поки що все відкладено до посткарантинних часів.


Safe spaces і даркруми

Ілюстрації Євгенії Винокурової 

Головне призначення даркруму — анонімний, але частково публічний секс у темряві. Спочатку даркруми існували виключно в гей-клубах, і вхід не геям туди був закритий, але на сучасних вечірках вони дедалі частіше доступні будь-якому гостю.

Ба більше, деякі організатори намагаються зробити даркруми максимально комфортними й для жінок. Наприклад, берлінська формація Lecken довго експериментувала з конфігурацією секс-кімнат, використовувала тканини, а також різноманітні аромати. Але, знову ж таки, не варто розуміти цю відкритість неправильно. Той факт, що люди можуть вільно зайнятися сексом на вечірці, зовсім не означає, що всі повинні. Safe space і секс-позитив — це антоніми примусу й тиску.

Вечірка Veselka / Фото: Danil Privet
Фото: Yaroslav Ilin

«У повсякденному житті багато хто з нас надягає соціальну маску правильності й постійно її транслює. Але це здебільшого гра, від якої втомлюєшся. І я кажу зараз не тільки про ЛГБТ. Думаю, що прогресивні люди взагалі не стануть відокремлювати гей-ком’юніті від гетеро. У нашій сексуальності закладено дуже-дуже багато. Часто-густо якісь схильності ліпше транслювати саме через неї, залишаючись при цьому абсолютно здоровою людиною.

Круто, якщо є місце, куди ти можеш прийти, наприклад у якомусь екстравагантному вбранні, можливо, із сексуальним підтекстом. Якщо люди мають таку потребу, що дає їм змогу зберегти психологічне здоров’я, то чом би й ні?!»

— считает Андрей Радецкий.— вважає Андрій Радецький.


Кінкі

У перекладі з англійської kink означає «злам/перегин». Так називають сексуальну поведінку, що відхиляється від норми, наприклад який-небудь фетиш, пов’язаний з БДСМ-практиками. Вечірки, що відповідають кінкі-канонам, відомі з давніх часів: ті ж античні оргії або єгипетські фестивалі пияцтва. Нині такий секс-інтертейнмент популярний у всьому світі.

Один з найвідоміших європейських кінкі-клубів — берлінський KitKat, де сексуально-фетишна історія органічно поєднується зі стрижневими принципами квірності: інклюзивністю, різноманіттям, відкритістю, безпекою. Утім, не кожен кінкі-захід такий: наприклад, частина тусівок орієнтована виключно на шанувальників БДСМ, а кудись пускають тільки чоловіків або тільки жінок.

У kink-спільноті також діє правило: секс можливий, але не обов’язковий. Є навіть спеціальна сигнальна система, яку використовують, щоб уберегти відвідувачів від небажаного досвіду/контакту: «червоний», «помаранчевий» і «зелений» — за принципом світлофора.


Кінкі

в Києві

Офіційно кінкі- чи секс-вечірки в Україні поза законом. Тож вони, звісно, відбуваються, але не так відкрито, а з секретними чатами та іншим. Трохи більше ніж рік тому в Києві з’явилася серія, яку проводять і готують ґрунтовно.

«У Києві й до нас були такі вечірки, але вони мали закритіший і вужчий формат, як-от вечірки для любителів БДСМ. Ми ж вирішили створити простір, де було б представлено не один формат кінку, а взагалі все, щоб кожен міг прийти й спробувати чи побачити що завгодно.

Другу вечірку ми присвятили японській тематиці, і хоча ми не просили, але 80% гостей прийшли в костюмах. Тоді ми вирішили зробити дрескод обов’язковим, щоб розуміти, що людина залучена й прийшла сюди свідомо, а не випадково»,

— розповідає один з організаторів.

Найбільший івент проєкту зібрав близько 500 осіб. За словами організаторів, основна аудиторія на таких вечірках дещо старша, ніж на звичайних; щонайменше це люди старші 25 років. Є й молодші, але здебільшого приходять ті, у кого вже є певний досвід і з’явився запит спробувати щось нове як у сексі, так і загалом. Часто це пари. Ці вечірки не позиціюють як ЛГБТ, тож представники квір-ком’юніті — лише частина аудиторії.

Музика здебільшого залежить від тематики заходу, а на великих івентах може працювати й два танцмайданчики. Іноді запрошують техно- або хаус-діджеїв, але, наприклад, на нещодавній вечірці, стилізованій під підпільний бутлегерський клуб, присутні були джаз-бенди.

З усіма, хто працює на таких заходах, підписують договір про нерозголоешння, адже питання безпеки на кінкі-паті — одне з основних у всіх сенсах. «Ми просимо всіх здати телефони на вході, просто заклеїти камеру не працює: пробували, але люди все одно намагалися валити селфі. А ми все-таки створюємо safe space. До речі, у нас на вході навіть адвокат сидить, хоча ніяких негативних історій за весь час не було, і не всі організатори так заморочуються. Також на вечірці доступні презервативи, лубриканти, санітайзери, експрес-тести на основні венеричні хвороби».


Балрум, дреґ і воґ

Передумови балрум-культури можна простежити ще в епосі Гарлемського ренесансу 1920-х років. Тоді в Нью-Йорку проводили The Hamilton lodge ball: його відкрито відвідували геї та лесбійки, а апогеєм вечора ставало обрання найкращої дреґ-квін.

Наприкінці 70-х — на початку 80-х бали були майданчиком, де найневидиміші й маргіналізовані people of color могли проявити свої таланти й домогтися визнання. Вони об’єднувалися в так звані доми й змагалися в артистизмі, епатажності, умінні перевтілюватися, позувати та інших категоріях. Ці конкурси стали підґрунтям для унікальних культурних феноменів.

Vogue — назва танцю, що став візитівкою балруму. У 60—70-х гарлемські дреґ-королеви збиралися в клубі Footsteps і в такт музиці наслідували багатих жінок, що жили в престижних районах Нью-Йорка, а також копіювали пози моделей зі сторінок глянцевих журналів. Згодом такий «позинг» перекочував у «бальні зали», де й трансформувався у воґінг — багатогранний танець з різними відгалуженнями: Old Way, New Way, Vogue Femme і своїми героями на кшталт Віллі Нінджа

Воґ-батли відбувалися й у знаменитих клубах Better Days, Paradise Garage, The Sound Factory. Вони сприяли розвитку нової пришвидшеної версії хаус-музики із зацикленим вокалом. Найканонічніші треки в цьому ключі — Walk for me та The Ha Dance..

Дреґ — ще одна артформа, пов’язана з балрумом. Нині трапляється на багатьох квір- і секс-позитивних вечірках. Раніше під цим явищем мали на увазі здебільшого перевтілення в особу протилежної статі в максимально спрощеній формі. До речі, одна з версій походження терміна drag стверджує, що слово є абревіатурою вислову dressed resembling a girl.

Проте дреґ постійно еволюціював, і нині він не прив’язаний до бінарної системи. Артисти створюють персонажів, що руйнують встановлені межі й досліджують гендер, немов конструктор. Головне — свобода вираження та нестандартний підхід.

В атмосфері рейву дреґ-мистецтво не тільки підсилює почуття загального свята й свободи. Це інструмент, що дає змогу залишити осторонь страх і тиск.


Voguing Nights

в Києві

Kyiv Voguing Nights організовують хореограф і співзасновник воґ-дому The House of Hobo Артемій Лазарєв, раніше відомий за проєктом Kazaky, а також Катя Непочатова, учасниця дому. 

Усе починалося як танцювальні змагання серед воґерів — з категоріями, суддями, призами, але без вечірки-продовження. З часом події стали масовішими й сконцентрованими не так на змаганні, як на можливості проявити себе та поспілкуватися.

Сьогодні, коли одні дивляться серіал Pose, а інші чекають шоу з воґ-батлами, рух усе більше стає мейнстримовим і комерціалізується. Це непогано для приваблення аудиторії, але для самої культури — не дуже. Усе-таки воґ як танець — тільки вершина айсберга, і далеко не всі готові заглибитися та прийняти, що йдеться не тільки про незвичайні рухи та яскраві вбрання. На воґ-балах важливо створити атмосферу безпеки й довіри, чого складно досягти без усвідомленості всіх учасників.

«Суть не в тому, що тепер ми хочемо робити заходи не для нашої маленької тусні, а для широких мас. Нам хочеться, щоб у тусівку прийшло більше людей, яким це справді цікаво, щоб вони знайшли своє. Тобто ми намагаємося донести до потенційної аудиторії, що таке взагалі є.

Навіть якщо людина не танцює, вона все одно може брати участь: вийти, наприклад, у категорії Best Dressed або Face. У цій культурі насправді значно більше всього, не пов’язаного з танцями»,

— розповідає Віктор, один з організаторів Kyiv Voguing Nights.

Тому один з головних челенджів для організаторів — зробити так, щоб у цьому напрямі насамперед знаходили й реалізовували себе люди з ЛГБТ-спільноти, а ще внести різноманіття в ландшафт квір-вечірок.

«Здорово, що з’являється більше вечірок, де ця аудиторія може проводити час без погроз і небезпек. Але, мені здається, справжній розвиток буде тоді, коли це стане нормою і буде більше різноманітності. Люди у квір-спільноті, як і всі, хочуть від вечірок різного: хтось техно, а хтось не техно, хтось просто побухати, а хтось знайти собі когось. Ми ж робимо вечірки для тих, кому подобається як воґ-культура, так і творчість загалом у різних виявах», — вважає Настя з команди Kyiv Voguing Nights.

Такі вечірки зазвичай збирають близько 200 людей, у ролі МС виступає Артемій, діджеять часто учасники проєкту Вітя та Саша. Музика — воґ-біт, хаус і диско. Фотографуватися не тільки можна, а й треба.

«У Києві достатньо людей, що люблять виряджатися, але для цього немає особливого приводу. Так, є Veselka й схожі вечірки, але вони радше легалізують оголене тіло. А нам хочеться використовувати цю свободу для того, щоб люди вдягалися, як їм подобається. Бодіпозитив не про те, що ти прийшов на вечірку й знімаєш із себе геть усе, не соромлячись. Суть у тому, щоб ти міг одягнути саме те, що хочеш, і тебе ніхто за це не зганив би»,

— вважає співорганізатор KVN Саша Пузан.

«Буде круто, коли приставка „квір“ означатиме не те, що на цю вечірку треба йти за чимось забороненим чи екзотичним, а те, що там людина почуватиметься вільно й безпечно»,

— підсумовує Артемій.


Текст: Ірина Грищенко, Ольга Карлович

Колаж на обкладинці: кавер альбому Rave гурту The Empire Line і знімок Vic Bakin


Следите за DTF Magazine в Facebook, Instagram, Twitter и Telegram

Дизайн партнер — crevv.com
Разработка сайта — DTF Magazine/don't Take Fake