13 і 14 серпня у київському кінотеатрі «Жовтень» відбудеться українська премʼєра стрічки швейцарського режисера, співзасновника галереї The Naked Room Марка Вілкінса. «Свята покровителька неможливого» (The Saint of the Impossible) — історія двох близнюків, нелегальних мігрантів з Перу, які живуть у Нью-Йорку та закохуються в хорватську дівчину, що теж перебуває у місті нелегально
Тіто та Пол (Адріано та Марсело Дюран) працюють курʼєрами й ходять на курси англійської. Саме там вони знайомляться з хорваткою Крістін (Тара Таллер), що підробляє секс-послугами, й закохуються у неї. Та дівчина скоїть убивство й потрапить до вʼязниці, а хлопці після спілкування з поліцією зникнуть. Це змусить їхню мати Рафаелла (Магалі Сольє) шукати правди та синів по всьому Нью-Йорку.
У синопсисі стрічки зазначається, що вона «займається деконструкцією американської мрії». Вілкінс ставиться до неї скептично й називає фантастичною обіцянкою: якщо людина наполегливо працює, вона може з посудомийки перетворитися на мільйонера незалежно від етнічної приналежності, статі чи релігії. Але, як зазначає режисер, це лише легенда, яка спрацьовувала деякий час.
«Сьогодні це спокуслива обіцянка: працюйте у нас за пʼять доларів на годину, і ви станете наступним Біллом Ґейтсом. Це людей принижувати себе несправедливою роботою та жахливими умовами життя. Але мрія також означає надію на краще життя. Я вважаю, що кожна людина заслуговує шанс на хороше життя. На жаль, там, де є надія, є спокуса та зловживання», — ділиться Вілкінс у коментарі для DTF Magazine.
«Ми любили Рейтарську before it was cool»: Історія галереї The Naked Room
Попри непрості події, що розгортаються у його фільмі, режисер не хоче, щоб його героїв жаліли, бо «жалість — почуття зарозумілості». Вілкінс зазначає, що коли ми когось жаліємо, то дивимося на цю людину згори й одночасно підносимо себе. І додає, що більшість фільмів про імміграцію створені привілейованими кінематографістами й просякнуті жалем, а не повагою до героїв.
«Я сам привілейований іммігрант. Зараз я іммігрант в Україні, раніше був ним у Нью-Йорку. Мені пощастило, я можу обирати, де жити. Та багато людей змушені залишати свої домівки через небезпеку й відсутність шансу жити заможним життям. Те, як ми приймаємо і навіть критикуємо іммігрантів, які змушені покинути свої домівки — це жорстоко. Як привілейований іммігрант, я хотів зняти фільм про іншу сторону імміграції», — розмірковує Марк.
Переглянути цей допис в Instagram
Попри те, що фільм знімали у Нью-Йорку, частина його виробництва відбувалася у Києві. Тут Вілкінс перебував під час написання сценарію та планування зйомок. Режисер також шукав українську актрису на роль Крістін.
Монтували «Святу покровительку неможливого» також у Києві — Вілкінс запросив швейцарського монтажера Яна Андереґґа в українську столицю й вони влаштували студію монтажу навпроти бару «Косатка». Назву-логотип й фінальні титри для фільму створили дизайнери з українського брендингового бюро Molt, також до роботи над стрічкою долучився київський продакшен Cinnamon VFX.
Вілкінс додає, що однією з «героїнь» фільму стала футболка від Syndicate Kyiv й закликає «бути уважними на сцені мастурбації, де Тіто одягнений у круту жовту футболку SNDCT».
Показ «Святої покровительки неможливого» відбудеться 13 та 14 серпня у кінотеатрі «Жовтень».
13 серпня кінопоказ пройде за участі Марка Вілкінса та Тимчасово повіреного в справах Швейцарії в Україні Альваро Боргі. Після сеансу заплановане обговорення з режисером.
