Критики з усього світу вже охрестили третій сезон «Ейфорії» Сема Левінсона порожнім з погляду сенсів. Водночас актори, для яких участь у ньому стала першою, шукають у серіалі підтексти й натхненно розповідають про своїх персонажів і новий світ «Ейфорії» — гангстерські пустелі, натхненні спагеті-вестернами 1970-х.
Напередодні прем’єри шоу на HBO кіножурналістка Єлизавета Сушко спеціально для DTF Magazine відвідала пресподію та серію інтерв’ю з новим кастом третього сезону. Серед них — Адевале Акінуойє-Агбадже, відомий за роллю Убивці Крока в «Загоні самогубців», Деррелл Брітт-Ґібсон («Три білборди під Еббінгом, Міссурі») і колишній гравець в американський футбол, а тепер актор Маршан Лінч. Найцікавіші інсайти про новий сезон ми зібрали для DTF Magazine.
— Почати хочеться з простого питання: чи вважаєте ви, що цей сезон буде жорстокішим за два попередні?
Деррелл Брітт-Ґібсон: Ні, я так не думаю.
Маршан Лінч: Я вважаю, що він дуже своєчасний. І працює без збоїв.
— Розкажіть про ваших героїв. Адевале, ваш Аламо побудував власний світ за власними правилами. Який він? Чи затягуватиме він Ру, героїню Зендеї, у цей світ?
Адевале Акінуойє-Агбадже: Це чоловік, який побудував імперію стрип-клубів. Він загадковий, має стиль «ковбой-шик» і трохи нагадує ковбойського філософа. Щодо Ру, то їхні стосунки дуже схожі на стосунки батька з дочкою, наставника з ученицею. Вона шукає свій шлях у житті, а він — як використати її для власної вигоди.
Ми побачимо, хто вийде переможцем у цій грі. Але його правило номер один — лояльність. І якщо він у будь-який спосіб відчуває зраду, то не пробачає. Це, власне, пов’язано зі зрадою, якої він зазнав від власної матері. Тому він не довіряє жінкам. Ру — одна з перших жінок, яких він справді впускає у своє оточення, і це базується лише на її інтелекті та тому, як добре вона веде справи. Тож це своєрідне випробування: чи зможе вона вижити в цьому світі, чи піддасться його правилам.
Найцікавіше — спостерігати, як різні покоління проходять через життя. Для неї він той, хто жорстко відкриває очі на наслідки її вибору. Якщо ти зазіхаєш на те, що заборонено законом, ти потрапляєш у мій світ — а це завжди має свої наслідки.
Читайте також: «”Ейфорія” ніколи не була настільки внутрішньо порожньою». Що критики пишуть про перші епізоди третього сезону
— Деррелле, Маршане, як ви готувалися до своїх ролей і як будували образи власних гангстерів? Що на них впливало?
Деррелл Брітт-Ґібсон: Для мене першочерговим було рішення, яке я мав ухвалити ще до першого дня на знімальному майданчику: чого я хочу від Бішопа. А вже на зйомках — поговорити з автором, Семом Левінсоном, і запитати: «А чого ти хочеш від Бішопа?». І так сталося, що ці дві позиції збіглися. Він дуже хороший партнер — дає тобі свободу й простір для творчості в тому світі, який створив. Тож мені було легко знайти ці риси в Бішопі, бо Сем дозволив мені їх шукати.
Маршан Лінч: Сем ніби дав мені зелене світло: «Зроби щось, а потім ми або додамо, або пригальмуємо». І зазвичай те, що я робив, було якраз у точку. Наприклад, він казав: «Уяви, звідки ти щойно прийшов — за п’ять-десять хвилин до того, як ми почнемо сцену. І перенеси ці емоції на персонажа». Іноді я міг вкласти в це щось особисте — те, з чим мав справу сам. І постійно підживлюватися цим. І це, здається, спрацювало.
— Яким було ваше партнерство на знімальному майданчику з Зендеєю?
Адевале Акінуойє-Агбадже: Це був справді особливий досвід. Зендея — дуже талановита й щедра партнерка, дотепна й кмітлива. Думаю, це відчувається і в її героїні, Ру. І саме ці риси мій персонаж Аламо в ній дуже цінує — її розум. Працювати з нею було справді дуже весело. Хоча деякі наші спільні сцени можуть бути темними, навіть зловісними.
Маршан Лінч: Ми з одного штату, але я б не сказав, що це якийсь особливий зв’язок. Він просто дуже природний, бо в певних ситуаціях ми говоримо однією мовою.
Найкрутіший досвід — це те, що одного дня її тато, справжній старий з району, звідки я родом, прийшов на зйомки. Наше спільне коріння трохи полегшило процес. Ми могли сісти, поговорити, я міг попросити поради. Бо я розумів, що потрапляю у світ, де я не професіонал. Тож можливість отримати підказки й просто поспілкуватися з нею на майданчику справді допомогла.
— Ви дивилися серіал «Ейфорія» до того, як приєдналися до акторського складу? І чи вплинуло це на ваше ставлення до ролі?
Адевале Акінуойє-Агбадже: Я подивився один сезон, а потім, перед початком зйомок, переглянув обидва. Мені було важливо зрозуміти кілька речей: наприклад, як працює Сем, як він знімає, а також краще розібратися в персонажах і їхніх історіях. Хоча я входжу в їхнє життя як чужинець, новачок, мені хотілося відчути, як розвивався їхній світ.
Я знав, що в Сема є бачення, пов’язане з західною іконографією, натхнене творчістю Серджіо Леоне (італійський режисер спагеті-вестернів, відомий фільмом «Одного разу на Дикому Заході». — Прим. DTF Magazine). Тож розумів, що це буде щось виняткове в сучасному контексті й що ми розширюватимемо межі. Від самого початку я усвідомлював, що матиму творчу свободу створити персонажа, більшого за життя.
Водночас завдяки перегляду я побачив деякі риси, з якими міг працювати у взаємодії з Ру — її вразливість, наївність, гумор. Щоб спокусити її. Тож такі речі мені допомагають.
— То як, на вашу думку, ваші персонажі вписуються у світ і атмосферу серіалу «Ейфорія», адже це ніби зовсім інший вимір?
Маршан Лінч: Думаю, ми дуже органічно вписалися в цю історію. Сем, попри масштабність світу «Ейфорії», вміє знаходити місце для нових персонажів так, що це ніколи не виглядає штучно. Так працює його мислення: він підхоплює сюжет так, ніби ніколи й не переривав його. І, як на мене, робить його ще сильнішим.
— Чого ви навчилися, працюючи над таким напруженим серіалом, як «Ейфорія»?
Деррелл Брітт-Ґібсон: Особисто я не дуже відчував, наскільки це було напружено. Я виніс для себе, що чим масштабнішим стає проєкт, тим важливіше, хто його створює і з ким ти над ним працюєш. Тож незалежно від того, наскільки великим стає проєкт, якщо на чолі стоять надійні люди, усе відбувається так, як має бути.
— Адевале, Сем Левінсон розповідав, що запропонував вам роль, бо пам’ятає вас із серіалу «В’язниця Оз». Чи могли ви уявити, що отримаєте роль в «Ейфорії» завдяки проєкту 25-річної давнини?
Адевале Акінуойє-Агбадже: Це цікаво, адже та роль стала поворотною у моїй кар’єрі, і багато інших ролей з’явилися саме завдяки їй. Тож я дуже радий чути, що Сем був вражений і зворушений цим проєктом. Я схильний думати: якщо ти робиш свою роботу чесно, вона знайде відгук — чи то через 5–10, чи то через 20 років.
Одним з авторів серіалу «Оз» був Баррі Левінсон — батько Сема. Тож побачити, як коло замикається, а потім повернутися на HBO разом із Семом було чудовою подорожжю. Сем створив складного, багатогранного персонажа Аламо. Він більший за життя, але водночас укорінений у західній культурі. І, мабуть, уперше на телебаченні — принаймні для мене — я зустрічаю таке. Не завжди є час показати становлення героя: зазвичай ви просто бачите лиходія. А тут ми бачимо травму, яка його сформувала і стала причиною його вибору та поведінки. Це захопливо, і я радий втілювати саме такого персонажа.
— А що здалося найбільшим викликом у роботі над Аламо, коли ви прочитали сценарій? І як ви з цим упоралися?
Адевале Акінуойє-Агбадже: Аламо дуже далекий від мене як англійця, як британського нігерійця. Мабуть, найцікавішим викликом було зіграти такого собі чорношкірого ковбоя з південного прикордоння.
Передусім треба було опанувати акцент, а потім — і саму ковбойську культуру. Щоб упоратися з цим, ми з Семом домовилися, що для нього важливо, щоб я вмів їздити верхи. А я ніколи в житті цього не робив і дуже боявся. Але змирився зі страхом, щоб автентично втілити ковбоя. Важливо було й зануритися в цей квінтесенційний елемент культури: чоботи, пряжки, капелюх — усе це разом формує той самий ковбойський шарм, «заземлює» тебе в образі. І, звісно, дослідження — розуміння того, звідки походить сам термін «ковбой».
Далі — джерела натхнення. Сем Левінсон багато надихався фільмами Серджіо Леоне та їхніми персонажами. Також — Джимом Брауном (футболістом і актором. — Прим. DTF Magazine), звідси й прізвище Браун. Я звертався до образів, створених такими акторами, як Елі Воллах («Хороший, поганий, злий». — Прим. DTF Magazine) і Вуді Строуд («Спартак». — Прим. DTF Magazine). Усе це я намагався поєднати, щоб відтворити персонажа в сучасному вестерн-контексті.
І, нарешті, музика. Я черпав натхнення з творчості Айзека Гейза — американського соул-музиканта, піонера фанку й диско. Його композиції — як-от Walk on By, Do the Right Thing, Hyperbolic, Syllabistic, Secordella Mystic — передають суть Аламо, бо в них є театральність і водночас відчуття зловісної присутності.
І наостанок: щойно прилетівши до Лос-Анджелеса, я попросив усіх називати мене Аламо. Ніхто не мав знати мого справжнього імені.
— Цей сезон торкається складнощів переходу від підліткового віку до дорослого життя та всіх тих викликів, з якими доводиться стикатися — чи то наркозалежність, депресія чи щось інше. Як ви вважаєте, що «Ейфорія» має донести до своєї молодої або нової аудиторії, яка перебуває на переломному етапі життя?
Деррелл Брітт-Ґібсон: У мене є племінниці й племінники. Колись і я приведу дітей у цей світ, і цей проєкт для мене — своєрідне дослідження того, яким є світ тепер і наскільки складно цим дітям переходити від школи до реального життя. Бо, на мою думку, їх пришвидшують — у спосіб, у який не пришвидшували мене. І коли дивишся на це, бачиш, як персонажі проживають ці досвіди й навчаються буквально в реальному часі, мимоволі ставиш собі запитання: чи це справедливо?
Тому я співчуваю всім персонажам. Думаю, світ рухається швидше, ніж рухався для мене. І з цим доводиться якось давати раду в процесі. Мені свого часу доводилося справлятися по-своєму. Але якщо говорити про цих героїв — вони ще недавно були дітьми, а тепер стали дорослими. І всім нам варто визнати: дорослішання сьогодні — зовсім інше.
В Україні «Ейфорію» показують MEGOGO та HBO Max. Нові серії виходять щопонеділка.
