В український прокат вийшов драматичний трилер Фатіха Акина «Небезпечний» (Rheingold) про мігранта з Ірану, який з дрібного злодія перетворюється на великого наркобарона. Утім, головного героя тягне до музики, тому у вільний час він читає реп. Це історія заснована на автобіографії репера Xatar «Усе або нічого» про його шлях до хіп-хіп-індустрії.
Режисер Фатіх Акин не вперше звертається до теми мігрантів, які пробивають собі шлях у чужій країні. Розповідаємо, як німцю турецького походження вдалося поєднати в кар’єрі стрічки про коханців, злочинців і геноцид вірмен.
Зміст
Як у фільми Фатіха Акина прийшли мігранти
«Любов, смерть та диявол» — такими пафосними словами називається кінотрилогія режисера з Німеччини турецького походження Фатіха Акина. Ці три вислови навряд чи щось скажуть глядачеві про його кар’єру, теми або інтереси. Утім, вони дають відчуття, що Фатіх рухається в темний бік трилерів і горорів. Це пояснює чимало його проєктів.
У восьмирічному віці Акин подивився на касеті «Світанок мерців» Джорджа Ромеро і, поки не почалися титри, серйозно гадав, що події у фільмі реальні. Коли хлопчик усвідомив, що в кіно можливо оживити зомбі, миттю побіг у бібліотеку, щоб краще познайомитися зі світом кіномистецтва. Однак Фатіх працював зовсім не з фантастичними сюжетами, а намагався вкорінитися та заявити про себе як режисер, який знімає реалістичні фільми про життя знайомих йому людей.
Дебютний фільм Фатіха «Швидко та безболісно» 1998 року атмосферно нагадує «Злі вулиці» Мартіна Скорсезе. Це історія трьох чоловіків з Гамбурга, які пов’язані з криміналом. Один з них хоче зав’язати з темним минулим після виходу з в’язниці, але друзі не дають такої можливості, і тому йому доводиться знову поринати у злочинний світ міста. Після виходу дебюту Акина називали одним з найперспективніших режисерів.
З релізом наступних фільмів за ним поступово почала закріплюватися лиха слава режисера мігрантського кіно. Фатіхові батьки приїхали в Гамбург з Туреччини як гастарбайтери у 1960-х, і син часто рефлексує на цю тему не лише в ігровому кіно (як у «Соліно» про італійських мігрантів у Німеччині), а й документальному («Ми забули повернутися» про його ж батьків). 2012 року він випустив док про забруднення села Камбурну, звідки родом його бабуся та дідусь. А до рідного Гамбурга він буде повертатися неодноразово, досліджуючи різні часові епохи міста та його героїв.
З трилогією «Любов, смерть та диявол» оптика Акина дещо змінюється. Режисер знімає фільми про боротьбу традиційних цінностей із сучасними («Головою об стіну» та «На іншому боці»), але поступово інтерналізує своїх персонажів. У завершальній частині трилогії «Душевна кухня» Фатіх змінює жанр драми на комедію, турецького мігранта — на грецького, але не зраджує собі в критиці не лише німців, а й самих мігрантів.
Кадри з фільму «Головою об стіну» (Gegen die Wand, 2004)
«Існує мало ідентифікації з самою Німеччиною, хоча це також змінюється. Для людини неконструктивно вважати себе не частиною країни, у якій ти народився та виріс, і натомість вірити, що твоя країна десь в іншому місці. Це створює ілюзії. А ілюзії — це не те, за що справді можна триматися. Я думаю, що багато турків досі не відчувають себе бажаними в Німеччині. Вони почуваються громадянами другого сорту», — розповідав Акин в одному з інтерв’ю.
«Душевна кухня» в контексті фільмографії Фатіха здавалася перепочинком від серйозного кіно. І він пішов йому на користь, адже це був найуспішніший старт для режисера, і стрічку подивилося 160 000 людей. Акин поїхав у тур на три міста щодня, щоб показати «Душевну кухню» про грека-мігранта, який відкриває ресторан з демократичними цінами та бореться із забудовниками і новим кухарем. Натомість далі режисер працює з найскладнішою темою — геноцидом вірмен, який у турків викликає суперечливі емоції, адже відбувався на території їхньої країни.
Помста — це страва, яку подають холодною в німецькому кіно
2014 року виходить «Шрам» (The Cut) — важка драма про пошуки батьком двох дочок у 1915 році під час вірменського геноциду. Думки критиків розділилися. Ніколас Рапольд з The New York Times писав, що «забагато сцен відчуваються буденними та клішованими, часом навіть ті, які зображують екстремальний досвід», але в такій обмеженості у формі вбачали й перевагу. Кінокритикиня Ванесса Ларсон похвалила режисера: «Акин використовує візуально переконливу, але тверезу, майже стриману естетику, яка відрізняється від підходу натиснути педаль газу в деяких попередніх роботах».
Кадри з фільму «Шрам» (The Cut, 2014)
Після «Шраму» Фатіх неначе знову хоче перепочити, змінивши драму на трагікомедію «Прощай, Берліне» про пару тинейджерів-аутсайдерів, які крадуть автівку та катаються по східній Німеччині влітку. Настрій керуаківської «У дорозі» проникає в кожний кадр фільму, але не залишає такого потужного ефекту, як ранні роботи режисера. Ефективнішим скоріше можна назвати «На межі» з Даєн Крюгер, яка отримала нагороду за найкращу акторку в Каннах. Власне, це найбільш нагороджена стрічка Фатіха: «Золотий глобус», Німецька кінопремія, Премія критиків і номінація на «Оскар» за найкращий міжнародний фільм.
Крюгер грає Каті — дружину та маму, родина якої помирає внаслідок теракту. У вбивстві замішені неонацисти, а влада нічого не робить, щоб покарати негідників. Тому Каті береться до помсти самотужки. На зйомках Крюгер натякнула Акинові, що завжди мріяла зіграти Марлен Дітріх, і режисер прислухався до такого побажання. Йому сподобалась аналогія, що обидві акторки є свого роду мігрантками в Голлівуді та поділяють схожу долю. Тепер Акин і Крюгер готують 5-серійний проєкт за книгою Стівена Баха «Марлен Дітріх: Життя та легенда» (Marlene Dietrich: Life and Legend).
Від маніяка 1970-х до репера 2000-х
Якщо згадувати несподівані проєкти у фільмографії Фатіха, то першим у списку буде «Золота рукавичка» — чи то горор, чи то трилер про серійного маніяка Фріца Гонку, який у Гамбургу 1970-х вбивав старих секс-працівниць. На прем’єрі в Берліні глядачі не витримували жорстокості на екрані та залишали зал, але згодом рейтинг фільму все-таки поправився до 74% на Rotten Tomatoes. Акинові було цікаво дослідити природу зла, і, наче Девід Фінчер у «Зодіаку», він розповідає історію вбивці через його жертв, про які сам чув ще в дитинстві. Найбільшим відкриттям фільму виявився Йонас Дасслер, який і зіграв Гонку. У надскладному гримі виродка ледве можна впізнати обличчя красунчика-актора.
«Я не був впевнений, що зніму фільм, але я не хотів, щоб хтось інший випередив мене, — пояснює Фатіх свій вибір працювати над „Золотою рукавичкою“. — Я завжди хотів зняти щось на кшталт фільму жахів, і коли я дивлюся на сьогоднішнє кіно за часів Netflix і Amazon, здається, що жахи залишилися єдиним, що працює в кінотеатрах, бо цей колективний досвід приносить більше, ніж інші жанри».
Певною мірою «Золота рукавичка» була сильним ударом по кар’єрі Фатіха, але не критичним. Він продовжує співпрацю з німецькою філією Warner Bros., яка продюсує його проєкти від «На межі», але його останній фільм «Небезпечний» уже не прем’єрувався на кінофестивалі класу А. Вперше стрічку показали на кінофестивалі в Гамбурзі, а сам Фатіх знову звертається до історії з мігрантами — цього разу іранськими.
Кадри з фільму «Золота рукавичка» (2019)
Головний герой «Небезпечного» — біженець, який з дрібного злочинця перетворюється на впливового німецького наркобарона. Він бачить себе в хіп-хопі, тому, попри долю бандита, мріє записати реп-альбом. Для Фатіха Акина такий сюжет легко вписується в серію стрічок про андердогів і мігрантську кризу. У його фільмах головний герой власноруч мусить виривати собі право на комфортне життя і тим самим показати, що він вартий більшого.
Акин певною мірою перетворився на співця американської мрії — щось про можливість досягти неможливого. Імовірно, саме тому вже понад шість років з ним співпрацює Warner Bros., якій близька така філософія. Щоправда, ця мрія має німецький характер: не дозволяє мігрантам повноправно включитися в суспільство, завдає бюрократичних клопотів і часом нечесно оцінює їхню працю. Фатіх у цьому контексті здається чи не єдиним режисером, який вміє цікаво та вдало це показати.
