В український прокат вийшла «Найгірша людина у світі» норвезького режисера Йоакім Трієра («Тельма», «Осло, 31 серпня») романтична трагікомедія у 12 частинах з прологом та епілогом про молоду жінку, яка шукає себе у сучасному Осло. DTF Magazine у 12 частинах розповідає, з чого складаються фільми Йоакіма Трієра та чому його остання стрічка має шанси стати хітом
1.
Пролог
Світова прем’єра фільму відбулася в основному конкурсі торішнього Каннського кінофестивалю. Незважаючи на одну нагороду, акторську для виконавиці головної ролі Ренате Реінсве, було зрозуміло, що фільм не загубиться. Це надто свіжа стрічка з потенціалом зацікавити глядача, для якого вираз «фестивальне кіно» звучить надто нудно.
Те, що «Найгірша людина у світі» досить глядацький фільм підтверджують і дві номінації на «Оскар» (за найкращий міжнародний фільм та найкращий сценарій). Ба більше, він виглядає досить спорідненим цілій традиції американського ромкома від Вуді Аллена до Ноа Баумбаха. «Найгірша людина» ніби робить все те саме, але з дрібними чарівними відмінностями, які притаманні більш розкутому і більш відвертому європейському кіно. Щоправда, зняте воно в тій європейській країні, яка до цього нічим таким не відзначалася. Це Норвегія.
2.
Норвезьке кіно
Попри довгу історію та традиції, норвезьке кіно завжди було в тіні сусідів — Швеції та Данії. Втім, протягом останніх 30 років воно переживає розквіт, і кіно з Норвегії можна впізнати: через «Еллінг» (Elling, 2001) чи «Кон-Тікі» (Kon-Tiki, 2012), номінованим на «Оскар», чи через «Безсоння» (Insomnia) 1997 року, більш відомомий за рімейком Крістофера Нолана. Його можна впізнати через імена Андре Овредала чи Мортена Тильдума, які зробили непогані кар’єри в Голлівуді.
Але у фестивальному кіно Норвегія була головним експортером депресії, ментальних розладів, собачого холоду й трагікомічних провінціальних історій. Здебільшого ці риси, до речі, виразно простежуються у творчості режисера, який до Йоакіма Трієра був чи не головним представником Норвегії на великих фестивалях — Ганса Петтера Моланда. Яскраво підсумовує ці риси назва одного з найкращих норвезьких фільмів 2000-х років — «Мистецтво негативного мислення» (The Art of Negative Thinking, 2006) Барда Брейєна. Йоакіма Трієр, насправді, — невелика аномалія норвезького кінематографу. І не тому, що в нього немає нічого з вищеназваного (окрім холоду та милої провінції, мабуть). Він робить все те саме, але кардинально іншим способом.
3.
Йоакім Трієр
Сам Трієр, до речі, є живим свідоцтвом традицій норвезького кіно. Його батько та дід працювали в кіноіндустрії, та як багато людей, які виросли на знімальному майданчику та зрештою почали знімати самі, Йоакім не може назвати якусь точку відліку, з якої він вирішив: все, стану режисером. Однак його шлях до кіно був більш-менш типовим для сучасного режисеру — він вчився у кіношколі. Навіть у двох: данському Європейському кіно коледжі, а потім у знаменитій Національній школі кіно та телебачення у Великій Британії.
4.
Впливи
Проте, попри навчання у Великій Британії, у фільмах Трієра не видно впливу британського кіно, з його повагою до соціальних аспектів та реалізму. Йоакім більше складає враження уважного учня європейського континентального, особливо французького, кіно.
Що саме вплинуло найсильніше та визначило Йоакіма Трієра як режисера? Висновки можна зробити з його списку десяти найвизначніших фільмів в історії, який він склав для британського журналу Sight & Sound у 2012 році (кожні десять років цей журнал проводить опитування серед широкого кола людей зі світу кіно. — Прим. DTF Magazine). У списку Трієра «Хіросіма, любов моя» Алена Рене (нетипові структурні побудови фільмів), «всі фільми Робера Брессона» (тяга до формалізму), «Ніч» Мікеланджело Антоніоні та «Енні Голл» Вуді Аллена (екзистенційні проблеми життя в сучасному світі), «Персона» Інгмара Бергмана (психологізм). Все це не просто є у фільмах Трієра, це визначальні риси його фільмографії.
5.
Коли Трієр став відомим
Фільми Трієра стали помітною та важливою частиною фестивальної екосистеми легко та невимушено. Одразу з першого фільму, «Репризи» (Reprise, 2006), який виграв півтора десятки призів на фестивалях й, найважливіше — отримав нагороду «Відкриття» на впливовому кінофестивалі Торонто. Більшого майданчику, щоб звернути на себе увагу північноамериканського ринку та критики просто не існує.
Відтоді фільми Трієра, а їх станом на сьогодні п’ять, методично підкрадалися до основного конкурсу Каннського фестивалю. Вперше це сталося з «Гучніше за бомби» (Louder Than Bombs) 2015 року. Далі був досить несподіваний хіт — містичний трилер «Тельма» (Thelma) у 2017 року, який фактично відкрив Трієра для більш жанрово налаштованої аудиторії. Й, нарешті, «Найгірша людина у світі» (The Worst Person in the World) — вершина айсбергу та відкриття Трієра для справді широкої аудиторії.
6.
«Найгірша людина у світі»
Останній фільм Йоакіма Трієра розповідає про декілька років життя в Осло дівчини на ім’я Джулі. Оповідь, хоча й лінійно хронологічна, може стрибати, прискорюватися, гальмувати чи повністю зупинятися. Це майже класичний фільм про пошуки себе, але історія Джулі тісно пов’язана із тими, з ким вона хоче шукати себе, та розповідається переважно через відносини з ними.
Фільм поділений на 12 частин, деякі з яких мають дивні (й злободенні) назви, наприклад, «Оральний секс в епоху #metoo». Якщо описувати «Найгіршу людину» з погляду музики, то це більш джазовий фільм чи щось із атональної музики. Як і сама героїня, він максимально не визначений, варіативний та абсолютно непередбачуваний. Імовірніше, саме цим можна пояснити оскарівську номінацію фільму за сценарій. Трієр підходить до стандартних у кіно тем, але робить це нетипово й, головне, сучасно. І це час згадати, що «оскарівську» номінацію отримав не тільки Трієр, адже у сценарію два автори.
7.
Ескіль Фогт
Без цієї людини не було б, мабуть, і самого Трієра. Фогт — співавтор сценаріїв усіх фільмів Трієра. Характерно, що перший фільм Трієра «Реприза» розповідає про двох друзів з Осло, які мріють стати письменниками. Фогт та Трієр зрештою обидва стали режисерами, досі співпрацюють й залишаються друзями. Їх роботи теж залишаються пов’язаними. Це особливо помітно через зв’язок «Тельми» (2017) Трієра та «Невинних» (Innocents, 2021) Ескіля Фогта, які ніби фестивальні спінофи X-Men: обидва фільми розповідають про людей із надприродними здібностями, обидва мають деякі жанрові риси й обидва зрештою набагато більше цікавляться людьми, ніж спецефектами.
8.
З чого починаються їхні фільми
Власне, робота над сценаріями тандему Фогт-Трієр теж починається зазвичай з людей, а не ситуацій чи концепцій. Трієр неодноразово розповідав, що часто вони просто багато говорять про людей, життєві ситуації, і в якийсь момент розуміють, що мають, наприклад, героя фільму.
Втім, вже під час цих розмов народжуються й конкретні ситуації, які стають згодом центральними сценами. Так, наприклад, в «Осло, 31 серпня» (Oslo, August 31st, 2011) — це була сцена в кафе, де герой чує розмови відвідувачів, які діляться своїми проблемами чи життєвими сподіваннями тоді, коли в нього цих сподівань залишилося не так багато. В «Найгіршій людині у світі» — це сцена зупинки часу, коли героїня здійснює уявну мандрівку по Осло.
Але існує ще одне джерело історій для фільмів Трієра. І це вже не абстрактні розмови двох чоловіків у кімнаті, а живі люди — виконавці ролей.
9.
Актори
Попри те, що Трієр вочевидь небагато взяв від британської школи, він сам визнає, що запозичив у свого вчителя, знаменитого режисера Стівена Фрірза, особливу увагу до процесу кастингу та роботи з акторами.
Героїня Джулі з «Найгіршої людини у світі» спеціально писалася для Ренате Реінсве і фінально оформлювалася вже із безпосередньо акторки у процесі читань сценарію. Це вже друга робота Ренате в фільмі Трієра, й така ситуація типова для Трієра. Режисер часто працює з тими самими акторами впродовж декількох фільмів. Вони є важливими частинами самих героїв.
Наприклад, у «Найгіршій людині у світі» окрім Ренате вдруге з’являється й також Ганс Олав Бреннер у ролі Оле Магнуса. Андерс Данієлсен Льє, який грає автора графічних романів Акселя, перше велике кохання головної героїні, — взагалі окремий випадок, бо не тільки грає вже у третьому фільмі Трієра, а головний герой у кожному з них.
10.
І ще раз про французький вплив
Так це чи ні, але Андерс Льє, в якого лише п’ять років різниці у віці із самим Трієром, сприймається як альтер-его режисера. Навряд чи його прямим екранним втіленням, але в ситуаціях, обставинах, словах героїв «Репризи», «Осло, 31 серпня» та «Найгіршої людини у світі» точно є біографічні для Трієра моменти.
Це одразу нагадує найвідоміший у світовому кіно приклад подібної колаборації, коли актор Жан-П’єр Лео грав у п’яти фільмах класика французької «нової хвилі» Франсуа Трюффо того самого персонажа на ім’я Антуан Дуанель; впродовж 20 років — від «400 ударів» (1959) до «Кохання, що втекло» (1979). Й попри те, що Андерс Льє грає різних людей у згаданих трьох фільмах, в усіх є ще один постійний персонаж — норвезька столиця Осло.
11.
Осло
«Найгіршу людину у світі» називають останнім з фільмів трилогії Трієра про Осло. Вона почалася з дебютної роботи й продовжилася в «Осло, 31 серпня» 2011 року.
Це не тематична трилогія. Глядач часто не звертає увагу на такі речі, особливо, коли йдеться про міста, де він ніколи не був, але фільми зазвичай роблять із міст франкенштейнів. Пересування героїв містом не відповідають топографії чи логістиці реального міста. Вони просто складені так, як це зручно тим, хто робить фільм. Фільми Трієра інші.
Ба більше, якщо Трієр селить героїв, наприклад, як «Найгіршої людини у світі», в конкретному районі міста, це саме той район, де має жити людина з його поглядами, професією та рівнем достатку. Така уважність вказує на досить несподівану річ: що фільми Трієра таки чутливі до соціального середовища. І це особливо важливо для «Найгіршої людини у світі», тому що його контекст починається вже з назви фільму.
12.
Що значить ця дивна назва
Назва фільму «Найгірша людини у світі» — це сталий норвезький вираз, який одразу зчитується на батьківщині Трієра. Ось, що говорить сам режисер:
«Ми часто жартуємо, що Норвегія — це країна, мешканці якої живуть з відчуттям провини. <…> Є враження, що ми побудували суспільство із безкоштовною освітою, системою охорони здоров’я та безліччю можливостей для більшості людей. Якщо ти не можеш досягти успіху в цій країні, яка в масштабі всього світу є настільки привілейованою, то ти мусиш бути найгіршою людиною у світі, так?»
«Найгірша людина» починається як фільм про пошуки себе. Пролог фільму однозначно про це говорить: глядач бачить як героїня не може зупинитися на конкретній професії та весь час починає вчитися нової. До речі, зі зміною професій тісно пов’язана і зміна партнерів. І це, разом із досить легким тоном фільму, приводить нас до романтичної комедії.
13.
Ромком нашого часу
Романтична комедія декілька разів дуже радикально змінювалася впродовж своєї історії. Порівняти, наприклад, фільми Джадда Апатоу та класичні голлівудські ромкоми 1930-х років. Кожен ромком зазвичай чітко пояснює, чому герої обирають тих чи інших партнерів. Іноді це навіть артикулюють самі герої, причому максимально виразно, іноді замість них це робить фільм, створюючи ситуації, через які ми розуміємо, як ті чи інші герої втілюють риси, що пасують їхнім романтичним партнерам.
І якщо розглядати «Найгіршу людину у світі» через цю призму, то у глядача виникнуть проблеми. Фільм Трієра навмисно уникає однозначностей. Героїня живе без чітких критеріїв вибору у світі, де можливостей забагато, тому невідомо чи правильним є її вибір. Вона сама цього не знає. Це визначає й нашу непевність впродовж фільму, оскільки кожен з нас мав у житті подібні ситуації неодноразово. Це почуття посилюється ще більше тоном фільму, який весь час здається майже сатирою на суспільство, яке має стільки варіантів вибору, що вже не знає, чого воно хоче. Втім, стрічка занадто лагідна та емпатична до героїв, щоб їх висміювати.
«Найгірша людина» — це деконструкція ромкому. Або те, як може виглядати романтична комедія у сучасному світі, якщо її позбавити жанрових вимог. Сам Трієр оперує терміном «екзистенційна романтична комедія».
14.
Епілог
До всього сказаного можна додати українську перспективу. Тепер кожен фільм, який виходить у прокат, це частина мирного життя, але й кожний по-своєму нагадує про війну. «Найгірша людина у світі» може сприйматися надто похмуро, як фільм про європейську кризу надспоживання. Але водночас це нагадування про те, якою чарівною мішаниною може бути мирне життя.
