Що читати влітку. 9 неочевидних книжок та журналів

Тоні Кінг був довіреною особою і музою найзнаковіших музикантів світу — від Beatles до Елтона Джона і Rolling Stones. Ця книжка — його власна історія понад 60-річного перебування в центрі найвизначніших подій світової музики.

У 1958 році 16-річний Кінг, який щойно випустився зі школи, розпочав кар’єру на студії Decca Records. За роки роботи на лейблі, він встиг стати близьким другом Елтона Джона, зміцнити стосунки Джона Леннона і Йоко Оно, помирити Міка Джаггера та Кіта Річардса і провести час з Фредді Мерк’юрі в останні дні його життя.

У XX столітті Кінг був одним з лідерів лондонської і нью-йоркської гей-тусовки і поряд з шаленим життям у шоубізнесі став свідком жорстокої дискримінації людей, які живуть зі СНІДом, та його руйнівних наслідків: смерті рідних, друзів і гнітючого тягаря відповідальності за те, що він був покликаний тримати все це під контролем.

Глибока, сповнена щирого тепла й неперевершеної харизми Тоні Кінга книжка «Творець смаку» змальовує інтимний портрет музичної легенди і непростого світу, в якому він залишив свій особливий відбиток.

Мемуари співачки, написані й опубліковані після того, як Спірс вдалося нарешті позбутися багаторічної опіки батька, що фактично зробила її недієздатною протягом 2008–2021 років.

У «Жінці в мені» Спірс, зокрема, пише про свої стосунки з Джастіном Тімберлейком та зізнається, що почувалася «спустошеною», коли співак кинув її в текстовому повідомленні, написавши «Все скінчено». Пише вона й про вагітність від Тімберлейка у 19 років. Брітні розповідає, що «збиралася завести справжню сім’ю з Джастіном у майбутньому», проте співак переконав Спірс, що вони обоє ще занадто молоді, щоб мати дітей.

Брітні також пояснює, чому 2007 року поголила голову перед папараці в перукарні та атакувала машину одного з фоторепортерів. За її словами, вона «не тямила, що відбувається» через смерть тітки Сандри та боротьбу за опіку над дітьми з колишнім чоловіком Кевіном Федерлайном.

Зокрема, внаслідок цих інцидентів Спірс за рішенням суду передали під повну опіку її батька Джеймі та адвоката. Вони також отримали повний контроль над фінансовими та особистими справами Брітні.

«З завсідниці вечірок я перетворилася на відлюдницю. Охорона приносила мені конверти з медикаментами й стежила, щоб я вчасно їх приймала. На мій iPhone встановили функції батьківського контролю. Усе перевіряли й контролювали. Геть усе», — пише про той час співачка в «Жінці в мені».

Усередині цієї книжки — 43 сучасних митці, які документують повсякденність під різними кутами. Серед них — як імениті члени фотоагенції Magnum — Брюс Ґілден, Мартін Парр, Алекс Вебб, так і менш відомі фотографи з різних країн, кожен з яких презентує унікальне бачення світу.

Це не просто фотоальбом, під кожним прізвищем фотографа ви побачите есеї про стиль і філософію митця, його розповідь про створення найзнаковіших світлин, а також діалог між ними про найнагальніші проблеми.

Бротіґан — автор 11 романів, 10 поетичних збірок і збірки оповідань. Людина, яку літературні критики називали культовим письменником молодого покоління США 1960–1970-х років, а також Селінджером сімдесятих.

Про нього заговорили, як про свіжий голос в американській літературі після публікації роману «Ловля форелі в Америці» у 1967 році. Того ж року Бротіґан випустив і збірку віршів «Усе під наглядом машин ласкавої благодаті», яку в Україні видасть «П’яний корабель».

«Розчитувати Бротіґана я почав давно, вже навіть не пам’ятаю коли. Він зачепив одразу ж, з першого прочитаного вірша. Я читав його, читав, і мене постійно вражала його неочевидна метафоричність, безпосередність, ліричність, бездоганний поетичний стиль. Згодом я закинув його і перейшов до прози, а влітку 2018 року повернувся, побачивши, що з’явилося видавництво, для якого поезія Бротіґана пасує ідеально. Ми довго йшли до цієї книжки, у процесі роботи над якою вона перетворилася на таке собі вибране з вибраного і стала найпотужнішим концентратом», — так описує цю роботу її український перекладач Гєник Бєляков.

Це спроба журналістки й письменниці Пострел поглянути на історію людства через призму історії текстилю. Адже, на її думку, саме він створив наш світ.

Потреба в тканинах стала рушієм технологій, підприємництва, політики й культури. Текстильний бізнес розповсюдив алфавіт, арифметику та подвійну бухгалтерію, стимулював хімічні дослідження, навчив людей мислити в парадигмі двійкового коду, дав початок фінансовим установам, сприяв работоргівлі, фінансував Відродження та імперію Великих Моголів.

Пострел наводить дослідження з археології, економіки та інших наук, щоб розкрити цю дивовижну історію: від ассирійських торговців тканинами, давньокитайських шовківників, мінойців, які експортували до Єгипту вовну, пофарбовану дорогоцінною пурпуровою фарбою, і римлян, одягнених у дорогий китайський шовк, до сучасних виробників тканин і науковців, які створюють новітні волокна з незвичайними властивостями.

Загалом, це книжка про родину з Оболоні (там, до речі, мешкає й авторка тексту). А ще — античні міфи, підлітків і життя після лиха. Найменший текст Софії Андрухович, який, за її словами, дався їй найважче.

«Буденну реальність Києва, Оболоні я хотіла пов’язати з античністю, з міфом про Актеона. Під час подорожі до Австрії в одному музеї побачила зображення цього міфу: чоловік, який потім став оленем, підглядає за Артемідою. Я зрозуміла, що цей міф — підказка, яка обрамлює всю історію „Катананхе“. Бачу, що й інші українські автори звертаються до міфології, її беруть українські театри.

Здається, ця війна розверзає найглибші основи, на яких базується людське єство — і саме антична міфологія дає можливість глибоко це пережити. Для мене міфи — відповідник того, що тепер відбувається з нами», — так Андрухович описувала задум книжки на червневій презентації в Києві.

Головні герої роману — Леся та Олекса, а також їхня дочка-підліток Тая і собака Діна, мешканці звичайної київської багатоквартирної панельки «із заквітчаними клумбами перед під’їздами й тісними балконами, з яких літніми вечорами так приємно слухати місто й споглядати, як на нього опускається ніч».

Їхнє життя теж здається звичайним, навіть банальним, аж поки в нього не вривається вихором надмірна пристрасть, що загрожує зруйнувати та поховати під собою все — усталені звички, почуття одне до одного і навіть уявлення про самих себе.

ʼА що ж таке катананхе? Це назва багаторічної квітки, що зовні скидається на ромашку. Їх одна з героїнь роману вирощує на клумбі перед своєю багатоповерхівкою.

Вона ж класичний підручник для абстракціоністів-початківців. Вона ж одна з головних книжок у світі з теорії мистецтва, адресована як професійним художникам і дизайнерам, викладачам і студентам, так і кожному, хто хоче навчитися творчо сприймати колір.

Опублікована у 1963 році, «Взаємодія кольору» здійняла хвилю суперечок про новаторський підхід автора до розуміння кольору та візуального сприйняття речей. Хтось вважав її сміливим експериментом, а хтось критикував за відхід від традиційних методів навчання.

Утім, справедливо стверджувати, що своєю роботою Альберс, один із членів Баугаузу, змінив підхід до розуміння кольору — найбільш відносного засобу в мистецтві, за його словами.

У «Взаємодії кольору» він продемонстрував такі принципи, як відносність кольору, інтенсивність і температура; тремтливі й контрастні межі; оптичні ілюзії прозорості та об’єму. Книжка закликає читачів розв’язувати основні колірні проблеми, тренуючи в такий спосіб зір і мислення.

П’ятий випуск присвятили українській електронній сцені, її ключовим формаціям, подіям, людям і релізам. Він фіксує її останнє десятиріччя, зокрема представляє список «30 українських електронних альбомів десятиріччя», створений на основі опитування, а також показує, як локальна сцена розвивалася й адаптувалася до навколишніх умов.

«Цей номер не пише хронологію української електронної сцени. Він розглядає лише деякі аспекти з її життя», — говорить головний редактор DTF Magazine Володимир Волощук.

У випуску розглядають українську електронну сцену не лише в контексті Києва, а й регіонів, розповідаючи історії її героїв і формацій з різних куточків країни. Закривають номер історії представників електронної сцени, які захищаються Україну: диджей та продюсераRaavel і засновник дніпровського клубу Module Микита Козачинський.

Новим спецномером DTF Magazine розпочинає антологію про сучасну українську культуру — вона складатиметься з друкованих випусків, що розкриватимуть конкретне явище чи феномен. Реліз наступного випуску серії заплановано на літо 2024 року. Докладніше про п’ятий друкований DTF Magazine можна прочитати тут.

Журнал художньої документалістики «Нога» презентує другий друкований номер.

«Нога», що запустився 2020 року, за словами засновників, присвячений документальній літературі, написаній чи прочитаній з художньою метою. Журнал фокусується на «людському досвіді й різноманітності способів говорити про нього».

Усі тексти в новому випуску створено до повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році, крім останнього — замітки Дарини Малюк.

«Так у журналі зібрали тексти про далеке емоційно, але історично не настільки віддалене минуле, як референтну точку. Документи дуже різних світів і поглядів, зібрані разом у червні 2024-го, дивним чином резонують між собою», — ідеться в описі видання.