В український прокат вийшов «Трикутник смутку». Це той рідкісний випадок, коли фільм перемагає на Каннському фестивалі, але на прем’єрі на стільці кладуть пакетики для блювання. Це один з нечастих випадків, коли фільм з таким поважним статусом може бути цікавий масовій аудиторії. Його режисер — таке ж поєднання несумісностей. Один з найцікавіших дослідників тонкощів лицемірства сучасної Європи, швед Рубен Естлунд не так уже й схожий на інтелектуального режисера. Він — прямий нащадок Луїса Бунюєля і Мікаеля Ганеке, однак його справжня кіношкола — це гірськолижні фільми. DTF Magazine докладніше розповідає про режисера та його головні проєкти, які варто подивитися
Інтро
За висловом німецького режисера Вернера Герцога, є два типи чистого кіно: порно- та кунг-фу-фільми. Ніяких інтелектуальних бздур, суцільне фільмування екшену. Напевно, він просто не бачив «гірськолижні» фільми 90-х, інакше точно знайшов би знайшов місце й для них. Саме звідти в кіно потрапив Рубен Естлунд, тепер уже дворазовий переможець Каннського фестивалю. Від режисера, якого вже майже не видно з-за лісу золотих пальмових гілок, можна було сподіватися більш традиційного професійного шляху — почесної кіношколи, штудіювання класиків кіно, паломництва на острів Фаро, де жив і працював бог шведського кіно Інгмар Бергман. Хоча насправді острів і кіношкола таки були. Але спочатку були гірські лижі — перша велика любов Рубена.
Батьківщина
Коли йдеться про гірські лижі, можна подумати, що Естлунд народився десь у північній гірський і засніженій Швеції і встав на лижі раніше, ніж почав ходити. А от і ні. Просто Рубен вередливий і захотів хобі, що виділятиме його серед своїх земляків. Батьківщина Естлунда — невеликий, площею всього півтора квадратного кілометра, досить плаский острів з м’яким кліматом під назвою Стюшо, що лежить неподалік від Гетеборга в південно-західній Швеції. Аж ніяк не гірськолижний курорт.
Ось як описує острів сайт «Західна Швеція», агентство туристичного брендингу цього регіону: «Якщо вам до смаку риба, то після морської подорожі до острова ви можете завітати в кафе Ебергска. <…> Посвіжілі та задоволені, ви маєте бути готовими до надихущої прогулянки. Велосипеди, триколісні мопеди чи гольф-кари — типовий транспорт на острові, але прогулянка — це теж весело. Відстані тут невеликі, а сільські будиночки чарівні».
Кіно та лижі
Невідомо, як Рубен Естлунд ставиться до риби та піших прогулянок, але він поїхав з острова одразу після закінчення школи. Кататися на лижах. Спочатку це була північна Швеція, і вже там Естлунд зняв свій перший гірськолижний фільм Toast. Естлунд з друзями перемістився на гірськолижні курорти Альп і досить швидко зробив собі невеличке ім’я в «гірськолижних фільмах».
Ідеться саме про нарізки сцен, знятих на відео під ню-метал 1990-х років. Назви фільмів, так само як і порно, до речі, іноді пародіювали назви справжніх, відомих фільмів. «Ліцензія на захват» (License to Thrill — пародія на фільм бондіани «Ліцензія на вбивство»), «Пітекс, брехня та клейка стрічка» (P-Tex, Lies and Duct Tape — пародія на «Секс, брехня та відео»).
Головний хіт Естлунда цього періоду називався «Вільні радикали» (Free Radicals, 1997). Хоч як дивно, фільм з точно такою назвою існує — це трихвилинна, експериментальна стрічка 1958 року американського авангардиста Лена Лая. Щоправда, Естлунд навряд знав щось про цей фільм. Про такі стрічки зазвичай дізнаються в кіношколах, а туди Рубен потрапив тільки після закінчення лижної кар’єри. Вступав він, до речі, уже зі своїми готовими фільмами. Його зарахували.
Рубен Естлунд і вплив «чистого кіно»
Визначальні риси всіх фільмів Рубена Естлунда сформувалися саме під час його роботи над фільмами про шалені спуски з гір.
Концепція «гірськолижних» фільмів проста: глядач повинен не закривати рота впродовж всього фільму, а кожен кадр має вражати. За таким же принципом працює Естлунд і в кіно. Його середня кількість дублів на сцену — 30—40, аж поки він не задовольниться та не визнає, що перфоманс перед камерою вартий того, щоб бути зафільмованим.
У «гірськолижних» фільмах найбільше цінуються довгі кадри. Якщо кадр довгий, це свідчить про дві речі: що спуск вдалий і оператор знайшов правильне місце, щоб його зняти. Естлунд довго не довіряв монтажу. Він зізнавався, що його не полишало відчуття, що монтажна склейка — це прихована невдача. Тому впродовж раннього періоду Рубен особливо багато працював з дуже довгими кадрами. У «Трикутнику смутку» вже очевидно, що Естлунд цілком переконаний, яким потужним інструментом може бути монтаж, але в його фільмах досі немало довгих кадрів.
Друга важлива річ — вибір місця. Кінороботи Естлунда відрізняються від «гірськолижних» фільмів, але вибір місця досі критично важливий для його фільмів. Раніше він вибирав точку спостереження за суто фізичним актом. Тепер він спостерігає за людьми в конкретних соціальних обставинах. Майже в клітці цих обставин. Це підкреслюють назви його останніх фільмів: «Квадрат», «Трикутник смутку».
Дуже відомий режисер. Але в Швеції.
Перший повнометражний ігровий фільм Естлунд зняв 2004 року. «Гітарний монголоїд» — серія сцен з життя дивних персонажів міста Йотебурга, вигаданого двійника Гетеборга. Це досі єдиний фільм Естлунда, в якому герої активно не хочуть вписуватися в нудне, розмірене шведське життя. У всіх інших якраз дуже хочуть, але їм заважає режисер.
«Мимоволі» (De ofrivilliga, 2008) — друга стрічка Естлунда і перший його класичний фільм за тематикою. Він ставить своїх героїв у незручні ситуації та дивиться, як болісно для них і смішно для глядача вони намагаються їх уникнути. Естлунд враховує їхнє соціальне становище, походження, тиск стереотипів сподіваної для них поведінки, страх втратити обличчя тощо.
«Мимоволі» — це набір історій, присвячених колективній поведінці в різноманітних незручних ситуаціях. Наприклад, що буде, коли водій міжміського автобуса відмовиться везти людей, поки пасажири не зізнаються, хто саме зламав карниз для шторки в туалеті?
Стрічку не тільки визнали одним з найкращих фільмів на батьківщині режисера в Швеції, а й відправили на «Оскар» (де її щоправда ніхто не помітив).
Вже з наступним фільмом, Естлунд не лише закарбував свою репутацію у Швеції, а й викликав жваве обговорення зі скандальним відтінком. В основі його «Вистави» (Play, 2011) лежать реальні події, коли група дітей у 2006—2008 роках у Гетеборзі грабувала інших дітей за складною схемою, яка, до речі, широко відома в Україні. Кілька дітей підходили до хлопця та просили показати його телефон. Після цього відбувалася театральна вистава, де хлопці вражено «впізнавали» той самий телефон, який буцімто забрали в їхнього брата/друга кілька днів тому. Чому фільм викликав скандал? Бо грабіжники були дітьми мігрантів, а діти, яких вони грабували, — ні.
Цю стрічку вже не подавали на «Оскар» від Швеції. Насправді аж до кінця 2011 року преса не могла заспокоїтися, вирішуючи: фільм расистський, соціальний чи блискуче вивчення того, що шведи втратили будь-яку здатність постояти за себе, якщо стикаються з насильством.
«Вистава» показала ще одну цікаву рису Естлунда: в його фільмах дістається всім, незалежно від статусу, статі та походження. Цей швед, здається, надто любить показувати нам, що всі ми не дуже й відрізняємося — просто по-різному діємо в різних умовах.
І знову втручаються лижі
Міжнародну впізнаваність Естлундові приніс фільм «Форс-мажор» (Turist, 2014). Тут теж не обійшлося без магії лиж, які знову допомогли режисерові досягти нових висот. Дія фільму відбувається на гірськолижному курорті в Альпах, куди приїжджає на п’ять днів шведська родина з двома дітьми. Цього разу режисер встромив лижну палку в око конкретно маскулінності як культурній концепції.
Зав’язка відбувається на другий день перебування героїв на курорті, коли під час сніданку на відкритій терасі родина бачить лавину, що стрімко наближається до гостей. Під час невеличкої паніки серед відпочивальників, головний герой поводиться не зовсім так, як мав би: він кидає дітей та дружину і, розкидаючи лікті, біжить до свого порятунку попереду всіх. Справжньої небезпеки, як виявляється, не було, але в родинних стосунках тепер величезна тріщина, спричинена постраждалим чоловічим его героя.
Рубен Естлунд і прокляття оголошення номінацій на «Оскар»
З більш трендовою темою, на відміну від минулої, комедія «Форс-мажор» перемагає в секції «Особливий погляд» у Каннах і прямує від Швеції на «Оскар». Тепер фільм навіть потрапляє до шортлиста. Під час оголошення номінацій трапляється ось що (після 4-ї хвилини).
Хоча частина медіа вийшла з заголовками на кшталт «шведський режисер втрачає розум під час оголошення номінацій», цей ролик, найімовірніше, самоіронічний омаж Естлунда своєму ж фільму. «Форс-мажор» не тільки глузує з чоловіків, а й має феєричну сцену, де герой дуже виразно ридає. Продакшен, який займався фільмом, згодом навіть випустила невеличкий ролик, де продемонстрована, так би мовити, генетика тієї сцени в «Туристі» з найгіршими сценами ридання чоловіків у кіно.
Коли його наступний фільм «Квадрат» знову висунули на «Оскар», продакшен-компанія знову зробила кліп про реакцію на «оскарівські» оголошення. Цього разу Естлунд не ридає, а намагається здерти з себе одяг. А перед оголошенням останнього номінованого фільму в номері режисера зникає інтернет.
Геометрія суспільства за Рубеном Естлундом. Дубль перший
«Квадрат» (Square, 2017) — перший фільм Естлунда з інтернаціональним кастом і частково англійською мовою. Це сатира на світ сучасного мистецтва, але не стільки на митців, скільки на кураторів і артменеджерів. Не на мистецтво, що створюється, а на тих, хто його відбирає, осмислює та надає йому цінності. Його герой, куратор Стокгольмського музею, як завжди в Естлунда, потрапляє в незручну ситуацію, коли намагається повернути свій вкрадений телефон.
«Квадрат» досить несподівано виграє Каннський фестиваль і таки отримує оскарівську номінацію за найкращий фільм іноземною мовою. Назва фільму — це назва інсталяції, яку, до речі, придумав сам Естлунд: квадрат, намальований на бруківці на площі перед музеєм, де працює герой, і символізує простір, де «ми всі маємо однакові права та обов’язки». Ця інсталяція — ідеальна репрезентація того, що постійно робить Естлунд. Сама ідея цього квадрата вже на рівні концепції говорить про те, що реалії інші й люди не мають однакових прав та обов’язків. Утім, всі намагаються вдавати, що мають. На різниці між удаваним і реальним Естлунд будує фільм.
Геометрія суспільства за Рубеном Естлундом. Дубль другий та третій (?)
«Трикутник смутку» (Triangle of Sadness, 2022) насправді простіший за «Квадрат» і точно мітить у широку аудиторію. Про це свідчить хоча б зменшення кутів у геометричній фігурі в назві фільму. Про це свідчить і перше в фільмографії Естлунда зменшення хронометражу фільму порівняно з попереднім — до «Трикутника смутку» роботи Естлунда ставали тільки довшими. Він робить своїх героїв моделям та інфлуенсерами і в центральній новелі розміщує їх на супер’яхті під час круїзу з непристойно багатими людьми.
Нарешті серцем фільму Естлунд робить не якісь тонкі деталі, а влаштовує досить брутальний 15-хвилинний феєрверк шлункових розладів у гостей яхти під час шторму, який супроводжують найбільш злобні цитати війни між соціалізмом і капіталізмом за останні 200 років.
Про це зрештою свідчить і запрошення Вуді Гаррельсона на роль капітана яхти — переконаного марксиста, якого ми так і не побачимо у фільмі тверезим. Це той самий Естлунд, що й раніше. Він залишається дуже сучасним режисером, без чого вся його творчість не мала б сенсу. Однак «Трикутник смутку» наочніший, брутальніший і розважальніший, ніж усі попередні фільми шведа.
Як часто каже сам Естлунд, його фільми — перевірка для нього самого. Він прекрасно розуміє, що сам грає в ігри західної цивілізації та теж є героєм своїх фільмів. І колись він був просто дикуватим гірськолижником, що дереться на кінематографічний олімп. Але тепер, після «Квадрата», він перебуває нагорі і має перейматися тим, як там залишитися. Поки це працює: Рубен Естлунд 2022 року став усього лише дев’ятим режисером в історії, якому двічі підкорялися Канни.
Його наступний фільм має бути про трансатлантичний переліт, під час якого відмовляють усі системи розваг пасажирів і ті залишаються наодинці самі з собою. Режисер каже, що він буде називатися «Восьмикутник невизначеності». Поки невідомо, жартує він чи ні.
