Скейтери та BMX-райдери шукають мотивацію не лише в улюбленій справі, але й в кіно. DTF Magazine разом з українським медіасервісом Megogo обрав три фільми про спорт, що надихають, а учасники Double Tripple Fest — Юрій Коротун, Андрій Нестеров та коментатор Максим Булка розповідають, чому це кіно варте уваги. Кожну стрічку можна легально подивитися на Megogo, який зокрема щороку транслює одну з головних екшн-подій року — Double Tripple Fest
«Середина 90-х»
Mid90s, 2018 / США
режисер Джона Гілл
Про що фільм: 1996 рік. 12-літній Стіві зростає у Лос-Анджелесі з матір’ю-одиначкою та аб’юзивним братом. Йому подобається скейтбординг і він поступово відкриває її для себе з новим другом Рубеном. У новій компанії Стіві намагається бути задиракою і хуліганом, щоб його вважали крутим хлопцем, а не учнем четвертого класу зі скейтом. Він дізнається про силу справжньої дружби, коли травмується під час виконання небезпечного трюку.
Юрій Коротун
«Один з найважливіших факторів — що сам режисер скейтбордист в минулому, а це вже виграшний варіант для профільного кіно. Йому добре знайомі всі місця в Лос-Анджелесі, де катались хлопці, й він був частиною цього руху в тих же 1990-х. Весь фільм знімали на плівку і це добре показує ті часи й дає можливість до них доторкнутися. Потрапити прямо в еру касет та журналів.
Фільм гарний та драматичний. Він ідеально підкреслює психологію дітей і те, як вони приходять до скейтбордингу, а також життя всередині спільноти й власних законів та правил. Фільм цікавий та справжній, рекомендую».
«Поле Мрії»
Field of Dreams, 1989 / США
режисер Філ Олден Робінсон
Про що фільм: Рей живе з дружиною Енні та донькою Карін на кукурудзяному полі в Айові. Однієї ночі він чує голос, який наказує йому побудувати бейсбольне поле, а за кілька місяців біля будинку з’являються привиди померлих гравців. Їх бачить лише родина Рея, тому брат його дружини вважає родичіів божевільними й вмовляє викупити поле, щоб ті не збанкрутіли. Але Рей хоче зрозуміти, що відбувається і починає власне розслідування.
Максим Булка
«Хоча фільм “Поле мрії” майже мій ровесник, я побачив його вперше приблизно в середині-наприкінці 1990-х по місцевому телебаченню. Зафанатіти від нього було не складно. По-перше, він про бейсбол. Чим для нас був бейсбол? Союз розпався й американська культура дедалі глибше проникала в нашу свідомість, заміщаючи звичні для радянського підлітка речі.
Наприклад, у моєму дворі ніхто з хлопців не цікавився футболом, зате ми на уроках праці точили бейсбольні біти й із задоволенням грали в бейсбол у найближчому парку, хоча правил з нас ніхто не знав. Також бейсбол манив своєю незвичною атрибутикою — бейсбольні картки, незвична уніформа і, звичайно ж, “бейсболки”. Якщо в тебе була кепка-тракер “USA” — ти був звичайним школоло, яких тисячі, якщо ж у тебе була справжня «бейсболка» — твій авторитет зростав одразу на кілька порядків.
Наприклад, у моєму дворі ніхто з хлопців не цікавився футболом, зате ми на уроках праці точили бейсбольні біти й із задоволенням грали в бейсбол у найближчому парку, хоча правил з нас ніхто не знав. Також бейсбол манив своєю незвичною атрибутикою — бейсбольні картки, незвична уніформа і, звичайно ж, “бейсболки”. Якщо в тебе була кепка-тракер “USA” — ти був звичайним школоло, яких тисячі, якщо ж у тебе була справжня «бейсболка» — твій авторитет зростав одразу на кілька порядків.
По-друге, фільм містичний. Знову ж таки, містика була не дуже властивим жанром для «локального» кінематографа й ось в 90-х ефірна сітка була забита закордонними містичними фільмами та серіалами: “Секретні матеріали”, “Полтергейст”, “Чи боїшся ти темряви?” та багато інших. Думаю це був всесвітній тренд 90-х — заходила тема на ура. Тому в телепрограмі на тиждень фільми позначені жанром «містика», «трилер» або «жахи» відмічалися в обов’язковому порядку.
Коли я подорослішав і передивився фільм знову — зрозумів, що найменше відклалося в моїй пам’яті те, що цей фільм насамперед про сімейні стосунки, важливість сім’ї, турботу, підтримку батьків та найближчих тобі людей. А також про те, як формується світогляд людини під впливом нереалізованих батьківських мрій.
Ну і звичайно, цей фільм про мрію, слідуючи за якою не варто піддаватися сумнівам у вірності вибору, навіть якщо для цього доведеться зустрітися із примарою».
«Крід: Спадок Роккі Бальбоа»
Creed, 2015 / США
режисер Раян Куглер
Про що фільм: У 1998 році вдова Аполло Кріда знаходить у дитячому будинку його позашлюбного сина Адоніса. Через 17 років він виростає з бажанням стати таким же, як і його батько, — професійним боксером та вступити до Академії боксу. І хоча ніхто не сприймає Адоніса серйозно, а мати відмовляє від цієї професії, він їде до Філадельфії, щоб зустрітися із суперником батька — Роккі Бальбоа та вмовити його стати своїм тренером.
Андрій Нестеров
«Серія фільмів “Роккі” — найяскравіший приклад того, який вигляд має мотивація. Весь час як себе пам’ятаю, щоразу після перегляду цього фільму я встаю і починаю щось робити. Не важливо, чи це спортзал, пробіжка або свіжа порція мотивації в катанні. Це той самий фільм, який змушує тебе щось робити і який тебе на це спонукає. Фільм “Крід” не сильно відрізняється від “Роккі” у цій концепції, але також приносить новий погляд на цю стрічку, де сам Роккі вже з досвідом прожитих років сам стає тренером та опікується своїм спадкоємцем.
Більше за все, що мені сподобалося із всієї франшизи, — це момент в останньому “Роккі”, де він уже майже в похилому віці знаходить сили на свій останній бій і відновлює тренування через багато років. Цей момент однозначно не залишить нікого байдужим та змусить, як мінімум встати з дивана та зробити зарядку».
Матеріал створено за підтримки
