Щороку про спадщину Тьєрі Мюглера медіа згадують завдяки образам зірок у його архівних речах на червоних доріжках, що одразу стають віральними. Зокрема, 2019 року Карді Бі прийшла на церемонію нагородження «Греммі» в сукні «Народження Венери». У лютому 2024 року Зендая вийшла в архівному образі Thierry Mugler з колекції осінь/зима-1995 на прем’єру другої частини «Дюни».
Медіа називають Мюглера «футуристичним дизайнером» (а Dazed — узагалі «археофутуристом»), і його роботи дійсно дотичні до головних принципів цього мистецького напрямку. DTF Magazine пояснює ідеї дизайнера в тезах, притаманних футуризму, яким він слідував або навпаки — був протиставленням
1.
Культ індивідуалізму
1960-ті ознаменували злам в американській системі моди, який згодом відчувся і в європейській — істеблішмент вперше не диктував, що дозволено одягати. Натомість право голосу здобули субкультури, як-от хіпі з власним баченням стилю.
У наступному десятилітті популярність книжок із саморозвитку й концепція юнгівської «самості» екстраполювалися на моду в цілому і на дизайнерський меседж «пізнай себе». Тобто дизайнерський погляд був направлений всередину жінки та її індивідуалізму — однієї з головних тез, яку запропонували футуристи на початку XX століття.
Мюглер розвине цю ідею до максимуму, особливо в кутюрних колекціях. У першій колекції він відтворював популярні тоді широкоплечі силуети, проте більш розслаблені й міські. Згодом він радикалізує цей силует.
«Настрій рішуче змінився від безпечних, приглушених бежевих кольорів початку 70-х до одягу, який відверто шокував: марсіанські луки Клода Монтани та гігантські плечі у стилі „Зоряного шляху“ Тьєрі Мюглера», — пише Квентін Белл у книжці «Про людське вбрання» (1976).
Покази Мюглера були різноманітними та інклюзивними задовго до того, як це стало трендовим або обов’язковим. «Шоу Thierry Mugler практично перестали бути про моду як таку. Вони про людей, які беруть участь у його шоу — світських левиць, зірок Lido, попспіваків, пишних королев дрегу — і в цьому сенсі вони для людей, які живуть заради моди», — писала у 1991 році фешен-критикиня Кеті Горін у The Washington Post.
На подіум шоу Thierry Mugler виходили трансгендерні моделі Тері Тойє (Teri Toye) і Конні Флемінг (Connie Fleming), драг-артисти Джої Аріаса (Joey Arias) та Lypsinka, плюс-сайз-модель Стеллу Елліс і леді Міс Кір з Deee-Lite (Deee-Lite’s Lady Miss Kier) разом з Іман та Наомі Кемпбелл, Сінді Кроуфорд, Ліндою Євангелістою та Крісті Тарлінгтон.
У показі 1992 року серед інших брали участь модель Івана Трамп і порноактор Джефф Страйкер — серед фанатів якого були й геї, і бісексуали, і гетеросексуали.
У Dazed про це писали: «Подібно до одягненого в шкіру генія, Мюглер взяв темну підчеревину свого експериментального гей-світу, додав кітчу, кемпінгу попкультури початку 1990-х, вичавив накачаний гламур соціалізму, а потім влив усе це в годинний (!) показ мод».
2.
Жінка-машина та естетика мілітарі
Футуристи прославляли війну і вірили в те, що це — «єдина гігієна людства». Згодом деякі художники стали частиною пропагандистської машини фашистів і борцями за «велику Італію Муссоліні».
Проте Мюглер не транслював подібних ідей, обмежуючись лише камуфляжними принтами, силуетами, списаними з військової форми в ранніх колекціях і в колекції весна/літо-1991. Також він створив естетику, яку фешен-преса окреслить як «гламазонки» — гламурні жінки з войовничим характером.
Критики моди часто посилаються на вплив композитора Ріхарда Вагнера, переглядаючи колекції Мюглера. «З опер Вагнера випливали оксамитові накидки з величезними стоячими комірами та шкіряними військовими патронташами поверх штанів, обтислими піджаками та високими черевиками», — писав, наприклад, один журналіст про його колекцію 1983 року.
Подібно до подіумних показів Мюглера, в операх Вагнера також присутні сильні жіночі образи зі спокутною роллю, від войовниці Брунгільди в «Кільці Нібелунгів» до принцеси в «Трістані та Ізольді».
Проте в доробку дизайнера є абсолютна футуристична ідея прославлення машини, швидкості, людини за кермом, а також союзу людини та машини.
Наприклад, для колекції Les Cowboys (весна/літо-1992) Мюглер створив бюстьє з пластику, металу та оргскла, натхненне мотоциклом. Передня частина виробу має графічний дизайн полум’я, знизу — китиці як на сидінні, а зверху — дзеркала заднього виду. 2009 року його одягнула Бейонсе для промо альбому I am… Sasha Fierce.
«У цьому бюстьє поєднується корпус мотоцикла та жіночий торс, — описує дизайн Метрополітен-музей, що 2001 року отримав це бюстьє в колекцію. — Імпульс тіла як транспортного засобу, яким можна керувати чи їздити, неминуче створює можливість сексистської інтерпретації. Однак на подіумі модель, взявшись за ручки, керувала сама».
Емі Спіндлер у матеріалі WWD пояснює, що Мюглер не випадково знайшов байкерський шик у дев’яностих: «Тьєрі розробив перший кутюрний одяг з чорним костюмом з металевими прикрасами Cadillac, що виглядали як автомобіль». Вона має на увазі колекцію 1989 року — тоді Мюглер випустив бюстьє, натхненне Cadillac і прикрашене фірмовою зіркою-формою парфумів Thierry Mugler Angel, а також байкерську куртку.
Тему машин дизайнер продовжив у колекції 1995 року, випустивши модель в обладунках, в яких вона стала схожою на робота. Золотий варіант костюма, натхнений персонажем Maschinenmensch роману «Метрополіс» німецької письменниці Теа фон Гарбу, одягала Леді Гага у кліпі Paparazzi, а срібний — Зендая на прем’єру другої частини «Дюни» 2024 року.
Згодом Зендая розповіла, що у неї запаморочилося в голові за ті десять хвилин, які вона носила костюм: «Метал дуже швидко проводить і утримує тепло». Крім того, під металевий костюм вона одягла комбінезон, який ще більше сприяв утримуванню тепла, тож перед премʼєрою Зендая засумнівалася у виборі образу: «Але я одягла [цей костюм], пішла туди й зробила це».
Також для колекції Les Insectes (весна/літо-1997) Мюглер створив костюм з гуми з принтом шин, доповнений шиною-капелюшком.
3.
Відмова від традицій
Мюглер відомий своїми масштабними, годинними шоу. Перший показ з 350 луками відбувся 1984 року в концертному залі на шість тисяч глядачів. 1986 року, після низки терористичних атак у Парижі деякі дизайнери, зокрема й Тьєрі, вирішили убезпечити модну публіку і замість масштабних шоу провели камерні презентації у власних шоурумах.
«Настільки маленькі шоу, можливо, не є рішенням, але великі шоу більше не підходять для нас, — сказав Дідьє Грумбах, президент компанії Thierry Mugler. — Ми відчували, що потрібні зміни. Ми не можемо контролювати натовп».
Дизайнер регулярно брав участь у благодійних подіях. Зокрема, 1992 року він влаштував показ для проєкту Friends of AIDS Project у Лос-Анджелесі — Мюглер тривалий час лікувався від СНІДу. Афтепаті відбулося в Лос-Анджелесі, в клубі Atlas, за участю шанувальників Mugler Баррі Діллера, Джонні Деппа та Джеймса Кемерона. «Щоб пробратися крізь цей натовп, вам треба натерти стегна вазеліном», — поділився враженнями від події власник Atlas Маріо Тамайо.
1992 року Мюглер став першим запрошеним дизайнером pret-a-porter до календаря Haute couture. Фешен-критикиня Сюзі Менкес назвала цей перехід «імовірною частиною стратегії просування», проте також зазначила, що Тьєрі слідує шаблону Карла Лагерфельда та Клода Монтани, які з ready-to-wear перейшли в сегмент кутюру.
«Ідея полягає в тому, щоб показати мої найбільш особисті речі — щось винахідливе та перспективне, — розповів їй дизайнер напередодні показу. — У мене таке відчуття, що я вже займався кутюром, з усіма дослідженнями, які я вклав у крій».
І додав: «Мій кутюр не буде про вишивку! Але він однаково пасуватиме мадам Міттеран або Майклу Джексону».
Як футуристи хотіли спалити всі академічні мости, знищити музеї чи бібліотеки, майбутнє шоу в межах кутюрного тижня моди поставило під сумнів актуальності тогочасної високої моди. Разом з показами деяких інших дизайнерів pret-a-porter, що відбулися під час кутюрного тижня моди, це спровокувало чутки про останній подих високої моди в тому вигляді, який вона мала на той час.
4.
Антиутопія та трансгуманізм
1997 року Мюглер створив дві знакові кутюрні колекції, в яких, на відміну від футуристів, що пропагували антигуманізм, експериментував з темою трансгуманізму.
У першій — «Les Insects» — дизайнер перетворював жінок на комах, рептилій, метеликів. Він мав на меті створити світ, у якому, за його уявленнями, жінки привабливо та потужно адаптують риси тварин.
Серед найзнаковіших речей з колекції — сукня-футляр, прикрашена широкими крилами метелика, створені з курячого пір’я, а також корсетна сукня-русалка без бретелей з вишивкою та тисячами паєток.
«Тьєрі Мюглер полюбляв незвичайні форми, часто виключені зі всесвіту кутюру, і був першим, хто зазирнув в антиутопічну екосистему роботизованих комах, роботів з крилами метелика чи навіть жінок-солдатів у вечірніх сукнях, — кажуть про нього у Vogue. — Ці силуети змінили хід моди, розвінчавши класичний образ високої моди, щоб принести чуттєву, зухвалу та бойову рішучість, яка дає жінкам повну владу над своїм одягом».
2019 року в Монреальському музеї образотворчих мистецтв відкрилася виставка Thierry Mugler: Couturissime.
«Метаморфози, супергероїні та кіборги — норма для Мюглера, який на ранньому етапі приступив до трансгуманістичних революцій, — пояснює ідею експозиції Наталі Бонділ, керівна директорка і головна кураторка музею. — Його повнотілі та елегантні творіння, femmes fatales, населяють гламурний і спокусливий всесвіт на межі реального».
Невідомо, чому саме дизайнер вибрав цей музей, але ходили чутки, що йому настільки сподобалася Наталі Бонділ, що це стало місцем світової прем’єри. І він навіть відмовив таким важливим інституціям, як Метрополітен-музей.
«Мене завжди захоплювала найкрасивіша тварина на Землі — людина. Я використав усі наявні в моєму розпорядженні інструменти, щоб сублімувати цю істоту: моду, шоу, парфуми, фотографію, відео… Я не людина, яка живе в минулому, але музей через Наталі Бонділ першим запропонував мене представити мої творіння та разом уявити вільне, глобальне та переосмислене мистецьке бачення. Як я міг відмовитися?» — казав Тьєрі Мюглер.
Трансгуманізм Мюглера також межував з зацікавленістю анімалізмом і міфологією — в осінній кутюрній колекції 1997 року Chimère. До неї ввійшла й довга сукня-футляр, оснащена шарнірним корсетом, прикрашена райдужними лусочками, доповненими стразами, кристалами, пір’ям і кінським волосом, яка досі залишається однією з найвпізнаваніших його робіт.
Сукню створювали протягом шести тижнів цілодобової роботи, а сама ідея була натхненна грецькою химерою — міфічною істотою з головами лева і козла та зміїним хвостом. Попри те, що футуристи хотіли звільнитися від старих традицій і форм у мистецтві, Мюглер іноді звертався до класичного мистецтва — як-от сукня, натхненна «Народженням Венери» Боттічеллі.
Дизайнер осучаснив давньоримську богиню: за допомогою громіздкої спідниці-мушлі, з якої ніби виринала Венера з сітчастим верхом з нашитою перлиною, що відсилало до популярного в 1990-х пірсингу пупка.
5.
Чіткість і архітектурність ліній
В осінній кутюрній колекції 1995 року Мюглер відточив неофутуристичну архітектурність колекцій до максимуму або як описав процес Vogue — «крій скальпелем і аеродинамічні деталі». Саме шоу запам’яталося, зокрема, виконанням Джеймса Брауна, виходом німецької моделі Верушкі, а також вільним використанням латексу.
Мюглер-фотограф багато працював з архітектурою як фоном. «Він веде нас до деяких з найбільших архітектурних пам’яток людства, наприклад Великої мечеті Дженне в Малі, спонукає досліджувати рівнини чилійської пустелі Атакама, пишні ліси навколо Гуйліня в Китаї та вулканічні пляжі Гаваїв», — писав про нього Vogue з нагоди виходи книжки Manfred Thierry Mugler, Photographer 2020 року. У ній зібрано близько 150 світлин, знятих дизайнером.
«Мюглер використовував камеру, щоб увічнити свій акторський склад футуристичних персонажів, що кидають виклик гравітації, і сцени, у які він їх розмістив, — пише Dazed. — Він подорожував по всьому світу, шукаючи місця, і знімав своїх муз на фоні культових будівель і захопливих природних ландшафтів. Отримана фотографія відзначає трансформаційну природу моди: його моделі стали потойбічними божествами, які відпочивають на льодовиках і позують на краях дахів».
6.
Об’єктивація та зневага до жінок
Презирство до жінки було одним із стовпів футуризму. Жінки представляли інститут шлюбу та романтичне кохання — тобто все те, від чого хотіли відірватися футуристи. До того ж митці стверджували, що жінки вибивають чоловіків з колії та заважають їм займатися творчістю. Попри це, серед футуристів були й представниці напрямку, які намагалися змінити ставлення.
У саркастичній комедії «Висока мода» (в оригіналі — «Pret-a-porter», 1994) Мюглер жартома відповів на запитання журналістки про об’єктивацію жінок у своїх образах: «Усе створюється для того, щоб мати гарний вигляд, підкреслити силует і як слід трахнутися».
Попри недокументальний жанр фільму, у цій сцені продемонстровані реальне і найчастіше звинувачення дизайнера. Вважалося, що він об’єктивував жінок своїми металевими корсетами, латексними легінсами, сукнями, верх яких тримається за кільця на сосках або сукні з сідничним декольте, підкреслене намистом із перлин у кілька рядів. Ці звинувачення поширювалися на фоні розквіту третьої хвилі фемінізму 1990-х.
«Його мода настільки екстремальна, що ці жінки [в одязі Mugler] — не сексуальні об’єкти, а суб’єкти сексу», — скаже в інтерв’ю з Мюглером журналістка Лінда Нохлін. Ця цитата написана на стіні однієї з зал виставки Thierry Mugler: Couturissime.
У тому ж інтерв’ю журналістка сперечається з Мюглером і доводить, що корсети і бюстьє суперечать ідеї моди 1990-х — бути комфортною і дарувати свободу руху. Мюглер пояснив, що все залежить від контексту: «Якщо ви збираєтеся гуляти в лісі, то вам не захочеться носити корсет. Але ідея того, що мода має бути зручною — дуже конформістська».
І додав: «Мода — це ніщо; моди не існує. Кому цікаві тренди та все таке інше? Єдине, що має значення, це ці маленькі хитрощі, які є в нашому розпорядженні, щоб допомогти нам веселіше або краще жити».
Одним з останніх критиків Мюглера була вчена-феміністка Шейла Джефріс, яка звинувачувала його в тому, що він зводив жінок до «об’єктів для чоловічого сексуального збудження». На її думку, одяг Thierry Mugler заважав дихати, спотворював тіло, гіперсексуалізував жінок і зображував їх як комах. Для Джеффріс усе це було доказом «надзвичайної мізогінії» і того, що до жінок ставилися як до речей, які підпорядковуються волі Творця (чоловіка), а не як до людей.
2007 року в інтерв’ю Тьєрі відреагував на критику з цієї теми: «Раніше мене звинувачували в тому, що я не люблю жінок, але насправді я винайшов дуже ефективний силует, вигляд, що тримається на тілі, який був водночас сучасним і дуже приємним». І додав: «Це не зашкодило, що мої жінки виглядали так, ніби вони займалися сексом».
7.
Любов до небезпеки
2002 року Тьєрі відходить від моди і зосереджується на давній пристрасті — цирковому мистецтві.
Першою його роботою стала розробка костюмів для шоу Cirque du Soleil — Zumanity. Основна частина образів була багата на елементи фетишистської культури: легінси в сіточку, прозорі корсети, блискучі вінілові тренчі, бюстгальтери з шипами-конусами та багато штучного хутра.
Також Тьєрі зосередився на парфумерній лінійці, яка у 1990-х принесла йому шалений успіх завдяки аромату Angel. «Мода — це прекрасно, тривимірне мистецтво на людині. Але цього було замало, тому я продовжував творити іншими способами, — каже дизайнер. — Для мене це вже не було правильним інструментом. Але парфуми все ще мене цікавлять».
Того ж року він випустив парфуми Alien — другий аромат, що входив до десятки бестселерів — жіночих ароматів у Європі. Окрім незвичних флаконів, що нагадували футуристичний одяг Мюглера, у його магазинах також впровадили «заправну станцію» для парфумів, яка наповнювала пустий флакон приблизно за сім хвилин. «Коли клієнти стають лояльними до парфуму, навіщо продавати їм флакон з кожною покупкою?» — дивувався Мюглер.
Після виходу з Thierry Mugler Мюглер почав називатися другим імʼям — Манфред, став відлюдником та активно займався бодибілдингом. Трансгуманістичні ідеї, що простежувалися в кутюрних колекціях, він переніс на власне тіло.
«Я хотів би бути схожим на статую Арно Брекера — Мікеланджело XX століття — та улюбленого скульптора Третього Рейху, — каже він. — Не можна заперечувати, що дорогий таточко Адольф [Гітлер] — я лише жартую, коли кажу це, обіцяю — знав, як оточити себе найкращим, чи то в галузі архітектури, графіки, фотографії, а чи скульптури».
2019 року після кількох нещасних випадків Мюглереві знадобилася реконструктивна операція на обличчі, тож 70-річний дизайнер вирішив взяти ці потенційно трагічні обставини та «зробити процес веселим». «За допомогою бодибілдингу, суворого режиму харчування та скальпеля його 108-кілограмова фігура відображає те, як він почувається всередині», — ідеться в матеріалі Interview, присвяченому його трансформації.
Через аварію на джипі в нього був розтрощений ніс, а після ще однієї аварії на мотоциклі в нозі застряг уламок металу. Мюглер був настільки зайнятий, що не міг знайти час на операцію, що сильно дратувало хірурга. Тож Тьєрі йому сказав: «Знайдімо спосіб зробити це веселим!». Дизайнер попросив також зробити щось з його підборіддям, і тоді хірург фактично взяв шматок кістки з його стегна і зашив у підборіддя.
«У мені немає ні пластику, ні силікону — це все кістки. Я хотів, щоб моє обличчя символізувало прогрес, бо після багатьох років вигляду як тонкий, чарівний танцівник я хотів стати воїном. Я так багато зробив у своєму житті. Я так багато боровся. Я супергерой, тому мати таке обличчя — це нормально».
Тьєрі Мюглер помер 23 січня 2022 року, у віці 73 років. У повідомленні про смерть було зазначено, що він пішов з життя з природних причин.
«Я ніколи не мріяв бути модельєром. Я хотів бути режисером, — казав Тьєрі на початку 1990-х. — Але мода виявилася хорошим інструментом. Це був засіб спілкування».
Бренд Mugler продовжує роботу і після смерті засновника й також тримає курс на різноманітність серед моделей. Наприклад, у шоу Весна/Літо 2021 взяли участь Гантер Шафер, 58-річна виконавиця Кендра Пфалер та темношкірі моделі Алек Век і Домінік Джексон. Минулого року Mugler створив спільну колекцію з H&M, а 2024 — лінійку окулярів у колаборації із Gentle Monster. Також Mugler і нині випускає колекції ready-to-wear, проте кутюрні створював лише сам Тьєрі Мюглер.
