Як емігрантка з України формувала американський кутюр і одягала богему Нью-Йорка

На цьогорічному Met Gala згадали про українську дизайнерку Валентину Саніну-Шлее, про яку в Україні мало хто чув. Вона створила образи для Грети Гарбо, Кетрін Хепберн, Марлен Дітріх та інших кінозірок, брала участь у формуванні американського кутюра, а також залишається єдиною з українських дизайнерок, чиї речі представлені в провідних американських музеях моди: у Музеї моди та текстилю та в Інституті костюма в Метрополітен-музеї.

DTF Magazine розповідає історію дизайнерки, яка вважала норкову шубу одягом для футбольного матчу, терпіти не могла туфлі на високих підборах та називала себе «готичною версією Грети Гарбо».

This publication is also available in English.

Еміграція та мрії про театр

Валентина навчалася в київській гімназії і вже тоді стала розробляти власний стиль: вона перекроїла спідниці і робила незвичайні зачіски, які не відповідають правилам гімназійської форми.

Попри експерименти з дизайном, вона мріяла стати акторкою, і почала відвідувати курси акторської майстерності у Харкові. Там вона грала епізодичні ролі у театрі. В одному кабаре, де відпочивали артисти, Валентина познайомилася з Олександром Вертинським.

Дизайнерка Валентина
Олександр Вертинський
Дизайнерка Валентина

Невідомо, чи був у них роман, але Олександр був закоханий у Валентину, і присвятив їй свої твори «Буйний вітер», «За лаштунками» і «Це все, що від Вас залишилося».

Проте у 1917, коли почалася Жовтнева революція, Вертинський поїхав до Одеси, а Валентина — до Криму, де зустріла майбутнього чоловіка — мільйонера Георгія Шлее (згодом він називатиме себе Джорджем, на американский лад).

За словами Шлее, він зустрів її на вокзалі в Севастополі і згодом вони одружилися. Пара проїхала через Грецію, Італію та Францію, витрачаючи гроші, а за спогадами Джорджа, вони фактично «проїдали свої коштовності».

Перебуваючи в Парижі, Валентина виступала з танцювальними трупами Chauve Souris та Revue Russe, що сформувало її бачення театральних костюмів і власну драматургію стилю.

Хоча вона народилася в Києві, іноземні медіа (зокрема й російські) її описують, як «російську емігрантку», адже тоді Київ входив до складу російської імперії.

Становлення як дизайнерки в США

Дизайнерка Валентина з чоловіком Джорджем Шлее

У 1923 році пара оселилася в Нью-Йорку. Про своє життя до Америки вона розповідала, що була племінницею російського князя Сергія Оболенського і вимушено залишила країну через революцію. Інша версія Валентини — вона професійна балерина і акторка, виступала з балетом Дягілєва і просто подорожувала з чоловіком Європою.

Обидві історії були фейковими, проте в еміграційних записах США вона значиться, як учасниця танцювальної подорожуючої трупи. І це чи не єдині документальні свідчення про доамериканський період життя Валентини.

У США вона не покидала мрію стати акторкою, проте її жахливий акцент і слабка англійська заважали отриманню ролей. Намагалася вона затвердитись і як дизайнерка, двічі відкриваючи магазини, які не були успішними.

Проте її чоловік досягнув успіху на фондовому ринку, і став фінансувати театральні постанови. Пара відвідувала світські події, де й помітили дизайнерський талант Валентини.

У 1920-х панувала мода на розшиті бісером чи бахромою сукні-трапеції до колін, короткі стрижки. Валентина ж одягалася у довгі сукні, зшиті з чорного оксамиту, з підкресленою лінією талії, а довге волосся збирала у гладку зачіску. Зірки, що її оточували на світських раутах, стали цікавитися її роботою та замовляти сукні для себе.

Вона одягала лаконічні сукні, проте додавала театральності образам завдяки аксесуарам: трикутним капелюшкам та снудам, а одного разу прийшла в оперу в капелюшці, заповненому сухим льодом, який створював враження ніби в неї з голови йде дим.

Дизайнерка Валентина в одязі власного дизайну

У 1928 році вони заснували компанію Valentina Gowns, Inc. Валентина розробляла одяг, а Джордж— вів її бізнес. Одяг набирав популярності, і Валентину запрошували розробляти костюми для деяких бродвейських мюзиклів.

Театральний критик Брукс Аткінсон якось написав про неї: «Валентина створює одяг, який грає роль ще до того, як буде промовлений рядок».

Джуждіт Андерсон у сукні Valentina у виставі Come of Age, 1934. рік

Замовлення для Голлівуду

У 1928 році вона відкрила маленький магазин на Медісон авеню в Нью-Йорку, у якому спочатку представили всього 13 суконь. У перший рік роботи, продажі сягали 90 тисяч доларів. ЇЇ сукні були недоступними для більшості: у 1930-х середня ціна на сукню від Валентини становила 250 доларів, а в 1950-х її — приблизно 600 доларів.

Вітрина магазину Valentina у Нью-Йорку

У 1930-х вона починає одягати зірок категорії А, а також впливових жінок з родини Вандербільт (американські мільйонери та меценати, які побудували кілька елітних будинків в Ньюпорті та Ешвілі, десять маєтків на П’ятій авеню на Мангеттені — прим. DTF Magazine). Згодом вона створить костюми для голлівудських стрічок «Захоплення ідіота» та «Філадельфійська історія»

Валентина вважала, що краще створювати повноцінні гардероби (від офіційних вбрань до повсякденних) для клієнтки, аніж один лук. І для більшості вона так і робила.

В одній із статей Vogue пише, що в ті роки тільки два дизайнера, Valentina і Mainbocher, робили кутюр у Америці. Валентина казала, що «не вірить у моду, тільки в індивідуально одягнених жінок».

Кетрін Хепберн у сукні Valentina, фільм «Філадельфійська історія»
Костюми Valentina у фільмі No Time for Comedy
Джоан Фонтейн у сукні Valentina

В іншій статті журналу, American made-to-order collections, на 12 сторінках розповідали про дизайнерів, які стали обличчями американської моди того часу. Серед них — американці Mark Mooring і Adrian, іспанець Castillo, француз Mainbocher і українка Valentina.

У фотопроекті дизайнери демонстрували свої вбрання на моделях. Але Валентина сама виступила моделлю. Вона позувала у пишній блакитній сукні з відкритими плечима, з принтом у горошок, а також у чорній сукні з масивною прикрасою на шиї.

Матеріал про Валентину у журналі Vogue, 1946 рік

У Валентини був складний характер, вона не йшла на компроміси із клієнтками та не дозволяла їм обирати дизайн чи деталі самостійно.

Одній клієнтці Валентина намагалася продати шубу із соболя (це єдине хутро, яке їй подобалось), але та зізналася, що вже придбала шубу з норки. На це дизайнерка відповіла «Норка — [це хутро] для футбольного матчу». А потім до її добірки фешн-максим додалося «горностай — для халатів».

Із зірками вона теж сперечалася. Ось кілька цитат дизайнерки, які наводить Vogue у статті.

«Тобі хочеться бантів? — Тоді йди до Macy’s! (американський універмаг. — Прим. DTF Magazine)», — казала вона акторці Кітті Карлайл.

Інша акторка, дружина Чарлі Чапліна, а згодом — Еріха Марії Ремарка, Полетт Годдар, прийшла за сукнею для прем’єри, і описала замовлення як «що-небудь скандальне». «Скандал? — уважно подивилася на неї Валентина. — Добре, але нехай це буде шляхетний скандал».

Примірка сукні Valentina
Дизайнерка Валентина і балерина Вера Зоріна

Дружба з Гретою Гарбо

Валентина і Джордж були світською парою, і преса висвітлювала їх життя у статтях. Так у 1947 році журнал Life зробив репортаж про одну з коктейльних вечірок із зірковими гостями (серед присутніх була і кінозірка Грета Гарбо), які пара влаштовувала у себе вдома.

Грета Гарбо стала найближчою подругою Валентини. Вони були настільки схожі, що їх навіть плутали. Інколи Валентина давала автограф під виглядом Гарбо, коли шанувальники акторки підходили до неї, і Валентина називала себе «готичною версією» Гарбо.

Гарбо носила творіння Валентини в кіно, на червоних доріжках і в звичайному житті; вона стала ходячою рекламою бренду Valentina.

Акторка Грета Гарбо

Окрім зовнішнього вигляду, між життям Валентини та Гарбо було багато паралелей.

Одного разу чоловік Валентини застав Грету Гарбо голою на примірці у Валентини. І через деякий час після цього у них виник роман. Він навіть придбав квартиру для Грети у тому ж будинку, де жили вони з Валентиною.

У 1948 році вийшов матеріал із заголовком Mrs George Schlee in her New York apartment. На двох фотографіях були інтер’єри квартири, які Валентина сама облаштувала, у спальні вона позувала в індійському костюмі, а в кабінеті для малювання — у сукні з капелюшком.

«Те, що ти одягаєш, коли перебуваєш у власному домі, — каже вона, — це як костюм для ролі самої себе».

Валентина у фотосесії Vogue, 1948 рік

Подружжя Шлее і Грета були романтично переплетені, доки Джордж не залишив дружину заради Гарбо.

У 1957 році Валентина закриває свій модний дім і виходить на пенсію, а через сім років помирає Джордж Шлее. Під час подорожі до Парижа з Гарбо у нього трапився серцевий напад і він помер. Однак Гарбо, на відміну від Валентини, не була присутня на його похороні.

Жодна з жінок не виїхала зі спільного житлового будинку, вони залишалися сусідами ще довго після смерті Шлее. За повідомленнями, вони не просто ненавиділи одна одну. Через посередників був розроблений план і суворий графік, коли кожна виїжджатиме чи повертатиметься до своєї квартири. Обидві жінки чітко його дотримувалися, щоб раптом не зустрітися.

Грета Гарбо і Джордж Шлее

Місце Валентини у світовій фешн-індустрії

Після тривалої боротьби з хворобою Паркінсона Валентина померла в Нью-Йорку в 1989 році, їй було приблизно 90 років (вона приховувала свій вік, тому точний рік народження — невідомий).

Бізнес Валентини залишався успішним протягом 30 років, її називали «найгламурнішою кравчинею Америки».

У 1930-х вона додавала елементи, надихаючись європейським мистецтвом, декорувала сукні індійською вишивкою на рукавах. У наступному десятилітті вона пом’якшила популярний у ті роки широкоплечий силует, представляла короткі сукні і створила балетки, які носили із панчохами. У 1950-х роках вечірні сукні Валентини все частіше мали декольте.

Матеріал про Валентину у Vogue,  1944 рік

Як дизайнер, її бажанням було створювати позачасові образи, одяг, не визначений епохою. Вона казала, що жінки повинні одягатися так, щоб «…відповідати століттю. Забудьте про рік!»

Валентина ввела в моду сіточки для волосся, взуття на низьких підборах, лаконічні сукні та надихалася релігійними символами ще до того, як це робили Alexander Mcqueen чи Givenchy.

Також її називають «жінкою, яка створює моду, і служить сама собі зразком для наслідування». Такими рольовими моделями, що наслідують її спадщину, в сучасній американській моді виступають Діана фон Фюрстенберг, Кароліна Еррера та Донна Каран.

Валентина у взутті на низьких підборах
Валентина у сукні власного дизайну

Сукні Valentina у музеях Нью-Йорка

Деякі роботи Валентини зберігаються у Музеї моди та текстилю, а також в Інституті костюма в Метрополітен-музеї. Валентина — єдиний український дизайнер, яка представлена у цих музеях.

У 2009 році у Музеї міста Нью-Йорка відкрилася велика ретроспектива Valentina: American Couture and the Cult of Celebrity. Це була перша масштабна експозиція, у якій простежувався весь творчий шлях і зібрані сукні, аксесуари, фотографії та друковані матеріали.

«Валентина була піонером моди, одягала таких зірок, як Грета Гарбо, Кетрін Хепберн, Кетрін Корнелл та місіс Рендольф Херст, допомагала винаходити американський кутюр у цьому процесі. Її історія була найголовнішою історією успіху в Нью-Йорку: вона прибула в місто як молода емігрантка і заново винайшла себе як втілення стилю та гламуру, ставши невід’ємною частиною модних сторінок історії і сама по собі знаменитістю», — розповідають в описі виставки.

Виставка Valentina: American Couture and the Cult of Celebrity

Куратором виставки став журналіст та міжнародний редактор Vogue Хеміш Боулз. Саме він, згадуючи про внесок емігрантів в американську культуру та віддаючи шану Україні в боротьбі з росією, розповів про Валентину 3 травня на Met Gala.

«Вона зарекомендувала себе як елітний кутюр’є, одягаючи та прославляючи наймодніших та найвідоміших жінок 20 століття. Одна з її суконь представлена на виставці Інституту костюма в Метрополітен-музеї, присвяченій американській моді, що відкрилась минулого року», — сказав Боулз.

У 2022 році у музеї Інституту костюму оновили приблизно 70% минулорічних експонатів виставки In America: A Lexicon of Fashion, також додали сукню Valentina, щоб нагадати про українських дизайнерів, які є невід’ємною частиною світових фешн-процесів, та підтримати Україну.

«Мода — це єдина форма мистецтва, яка може так швидко й так безпосередньо реагувати на часи, в які ми живемо, завдяки швидкоплинності моди. Іноді це робиться більш свідомо у відповідь на те, що відбувається, а іноді це більш тонко і зачіпає колективну свідомість», — каже головний куратор музею Ендрю Болтон.


Дизайн партнер — crevv.com
Разработка сайта — DTF Magazine/don't Take Fake