22 вересня в Україні стартує 25-й Мангеттенський фестиваль короткометражних фільмів, який паралельно відбуватиметься у понад 400 локаціях по всьому світу. Уперше його провели в 1997 році, показуючи на екрані, який розмістили на фургоні, але масштабу подія набула після терактів в США 11 вересня 2001 року. Через трагедію засновник фестивалю Нік Мейсон хотів скасувати покази, але влада Нью-Йорка попросила все ж таки провести подію, щоб підтримати дух місцевих жителів.
DTF Magazine поговорив з Ніком про теракт і фестиваль 2001 року, а також про те, за якими критеріями він з командою обирають програмні стрічки, чим вирізняються режисери різних країн, чому важливо проводити покази у бібліотеках та хто саме ходить на цей фестиваль
Про фестиваль у 2022 році
У 2022 році Мангеттенський фестиваль короткометражних фільмів відбуватиметься з 22 вересня до 2 жовтня. До програми ввійшли 10 фільмів-фіналістів з Шотландії, Чехії, Словаччині, Іспанії, Австралії, Фінляндії, Лівану, Франції та США. Їх відібрали з-поміж 870 заявок з 70 країн. Протягом 10 днів показів глядачі зможуть проголосувати за найкращого актора та найкращий фільм. Результати оголосять 3 жовтня. Дізнатись більше про покази в Україні та взяти участь. уголосуванні можна на сайті «Артхаус Трафік».
— Як вам стільки років вдається займатися однією й тією самою справою і не знудитися або зневіритися?
— Після 11 вересня я поставив собі за мету створити програму MANHATTAN SHORT, щоб протягом одного тижня об’єднати всі країни світу в межах одного кінофестивалю. Я був у захваті від короткометражних фільмів, які надсилали мені з усього світу після 11 вересня. Їхня тематика здалася мені більш відвертою стосовно того, що відчував світ, ніж все інше, що я бачив по телевізійних каналах новин.
Неважливо, з якої країни були ці фільми, неважливо, які релігії чи кордони нас розділяли, ці фільми показали мені, наскільки ми всі схожі. У світі було так багато ненависті після 11 вересня, але всі ці фільми мали схожі теми… Ми всі любимо сім’ю. Ми всі любимо музику. Ми всі любимо спорт.
Моєю місією було використовувати ці фільми для об’єднання спільнот у світі та для їхньої освіти. Тому я постійно знаходжу нові міста, нові регіони, селища, де не вистачає культури, і показую їм MANHATTAN SHORT. Це чудова місія, і вона мені ніколи не набридне, це як вирішальна шахова партія, в яку я гратиму все своє життя.
— Чи могли б ви пригадати показ, що відбувся у 2001 році за два тижні після терактів у Нью-Йорку, коли місцева влада спеціально попросила вас не скасовувати покази? Що ви тоді відчували? Які фільми показували? І озираючись назад, чи зробили б ви щось інакше?
— Я пам’ятаю, що відчував себе так само, як і всі, хто побував у місті, що зазнало нападу. Я був у стані шоку, а коли ми перебуваємо в шоці, людське тіло реагує дуже дивно, просто встає і продовжує жити далі. Я впевнений, що здебільшого українці зараз відчувають і роблять те саме, що і я 11 вересня.
Фестиваль був запланований на 23 вересня у парку Юніон-сквер. Парк став святинею для мешканців Нью-Йорка, але також і світовим прес-центром, де знаходилося безліч вантажівок із супутниковими телеканалами по всьому світу, які передавали репортажі до своїх країн.
Представники влади попросили мене провести захід відповідно до плану, оскільки вони хотіли просунути парк вперед, рухатися далі і допомогти очистити парк. Побоювання полягали в тому, що люди збиралися просто розбити там табір та тужити до Різдва. Преса, що оточувала парк, робила репортажі про фільми, показані там. Багато друзів дзвонили мені і казали, що бачили мій фестиваль у BBC News у Лондоні або ABC News в Австралії.
Наступного року на цей маловідомий фестиваль надійшло вдвічі більше заявок, і про нього почали дізнаватися у всьому світі. Саме просування вперед з цим показом у тому парку в той момент змінило та стало поворотним моментом у перетворенні MANHATTAN SHORT на те, чим він є сьогодні.
Кілька років тому я читав репортаж у Burlington Vermont, і репортер почав його так: «Гарні події, що відбулися після 11 вересня, можна перерахувати на пальцях однієї руки. І одна з них — Манхеттенський фестиваль короткометражних фільмів».
Мені сподобався цей погляд журналіста. Чи зробив би я щось інакше? Ні, я просто радий, що пішов уперед і зумів провести захід у цей трагічний та важкий час.
— Що вас найбільше драйвить у вашому фестивалі? І що ви в ньому найбільше цінуєте?
— Найбільше я ціную у цьому кінофестивалі те, що його було створено публікою. У ньому ніколи не брали участі знаменитості чи корпоративні спонсори, які вкладають у нього корпоративні долари. Все, що тут було, — це хороша ідея, хороша концепція, хороші місця проведення, чудові фільми та дуже зацікавлена публіка, яка колективно звеличила його. Саме їхня любов до ідеї перетворила його на те, чим він є сьогодні і чим він буде в майбутньому.
— Чому саме короткий метр? Чим він для вас цінний?
— Вони нагадують мені потужні пісні кінця 1960-х років. Пісні Боба Ділана. Одного разу я бачив інтерв’ю з Полом Маккартні, в якому він говорив про те, що виконав три пісні Джона Леннона під час свого останнього туру, і однією з них була Give Peace a Chance, і він розповів, як понад мільйон людей пройшли маршем до Білого дому, співаючи цю пісню, і як цей момент став вирішальним у припиненні війни у В’єтнамі. Сила пісні. Я вважаю, що короткометражні фільми мають таку ж силу.
— Чи існують якісь один або два головні критерії, яким мають відповідати всі відібрані для вашого фестивалю роботи?
— Я нічого не шукаю у короткометражному фільмі. Те, що приходить до мене — приходить до мене.
Однак є кілька пунктів, за наявності яких ми одразу ж відбраковуємо фільм. Це поганий звук, чи то погано передана репліка, чи нерівний звук. Друге — це темп. У фільму має бути темп… про що цей фільм? Це короткометражка чи повнометражний фільм? Ближче до справи.
Коли я навчався у театральній школі в Австралії, ми ставили п’єсу, і режисер зауважив: «Якщо ви чуєте, як хтось кашляє у залі… це означає, що п’єса йде повільно, пришвидшіть темп».
Я користуюсь цією порадою під час складання програми MANHATTAN SHORT. Поганий звук та відсутність темпу змусять глядачів кашляти. Отже, це дві основні причини відмови від фільмів.
— Тепер ваш фестиваль — це глобальна подія, до якої режисери з різних країн подають заявки. Кіно — універсальна мова, але у кожної країни є свої культурні відмінності, незрозумілі іншим. Чи потрібно учасникам робити космополітичне кіно, щоб увійти до фіналу?
— Ми не шукаємо нічого особливого в фільмах, що надсилаються. Ми дивимося фільм неупереджено. Це самогубство — проводити глобальний захід та застосовувати критерії до фільмів до того, як ви їх подивитеся. Ми не шукаємо фільмів, вони самі знаходять нас. Я вважаю, що незалежно від того, в якій країні знятий фільм, у ньому є основна тема, з якою ми всі як люди можемо себе ідентифікувати.
— До речі, чи змінюються глобально теми, про які говорять творці короткометражок? Які тенденції у короткометражках ви помічаєте зараз? Можливо, відбувається зміна стилів?
— Не так зміна стилів, як зміна фонових тем. Вони мають тенденцію бути актуальними. Торік із 1000 робіт, я думаю, 10% мали тематику COVID-19. Я бачу, як вони вигадують історію, яку ми всі можемо зрозуміти, використовуючи глобальні проблеми.
Я впевнений, що у 2023 році ми отримаємо багато фільмів, фоном для яких стане ця жахлива та безглузда війна в Україні.
— Про що вам самому важливо говорити, повідомляти світові за допомогою вашого фестивалю?
— Розуміння. Мир. Любов. Співчуття.
— Фестиваль дивляться у багатьох країнах світу — чи помічали ви якісь принципові відмінності у глядацькому досвіді різних країн?
— Ви могли б подумати, що так, правда? Але насправді ні. Я все ж таки цікавлюся віком відвідувачів. Наприклад, у США у фестивалі беруть участь приблизно 180 майданчиків, і я думаю, що 60% нашої аудиторії в цій країні — жінки віком понад 50 років. Схоже, що на фестивалі більше жінок, ніж чоловіків………, що мене цілком влаштовує.
— Manhattan Short Film Festival також кваліфікує короткометражки на «Оскар». Але існує думка, що кінопремії вже вичерпали себе, і церемонії вже не такі популярні серед глядачів, як раніше. Розкажіть про ваше, як фаната кіно, ставлення до відомих кінопремій.
— Мені подобається сила «Оскара», і цю силу можна використати по-різному. Наприклад, за останні кілька років ми почали залучати бібліотеки на Середньому Заході США як місце проведення заходу. Чому? Тому, що в цій частині країни не вистачає будинків мистецтв та центрів мистецтв. Бібліотеки — це культурні мозкові центри цих сільських міст.
Коли я почав знайомитися з цими бібліотеками, я помітив, що в них демонструються фільми, що вийшли три роки тому, оскільки їм заборонено показувати актуальні фільми. Бібліотеки всього світу прагнуть однієї спільної мети — «бути актуальними». MANHATTAN SHORT — актуальний, і показ у місцевій бібліотеці у вересні 2022 року фільму, який номінується та отримує «Оскар» у лютому 2023 року, допомагає підвищити престиж цієї бібліотеки у їхній спільноті. Це допомагає зробити їх актуальними і мені це подобається.
Тому я ніколи не буду тим, хто принижує чи дискредитує слово чи символ «Оскар». Він потужний та резонансний. Найголовніше, я ніколи не бачив, щоб він завдав шкоди комусь чи чомусь, він лише допомагав і робив добрі речі.
— Якби ви знімали свою власну короткометражку, про що вона була б?
— Про кохання.
Інформація з повною програмою та переліком міст, де в Україні показуватимуть фільми MANHATTAN SHORT, розміщена на сайті «Артхаус Трафік».
