Н айсміливіші діти провінції — так називають себе учасники інді- й постпанк-гурту з Калуша «Зэ Джозерс». Наприкінці минулого року вони протранскрибували попередню назву The Jossers, почасти змінили англійську мову на російську в текстах і записали вже третю студійку — міні-альбом «Спор». Це найсильніша їхня робота, в якій дещо причепурений саунд приховує копітку роботу над композицією, гру з ламаними ритмами, радіохедівський надрив і весь спектр емоцій прощання з домом.
«Спор» одразу ж увірвався в рейтинги найкращих альбомів року від Comma, «Лівий Берег», Muzmapa, beehy.pe, а трек «Одсендендс» потрапив у Raw M Compilation лейблу Masterskaya. Нещодавно «Зэ Джозерс» виконали україномовну версію пісні «Давай еще раз» у шоу Майкла Щура «#@)₴?$0» — і це, певно, найкраще відео для першого знайомства з гуртом
«Сміливість у тому, щоб не піддатися провінції. Не злитися з цим асфальтом, цими будинками. Для себе зрозумів, що мій єдиний шанс — звалити. Можливо, це шлях боягуза, бо залишитися там і спробувати зробити щось зі своїм життям у сто разів складніше», — каже Сергій Воронов, вокаліст і ударник «Зэ Джозерс».
Він уже п’ять років живе в Києві, вчиться в магістратурі й працює в диджитал, тоді як інші учасники гурту більшість часу проводять у Калуші. Про локальну ідентичність гурту, голос покоління й мовне роздоріжжя в українській інді-музиці Сергій розповів в інтерв’ю DTF Magazine.
— Для себе я зробив висновок, що Калуш — це український Midwest. Саме на Середньому Заході в США зародилася емо-культура. І за вайбом Калуш дуже подібний: провінційна депресія, атмосфера єднання з друзями, коли спілкування з ними — єдине, чим узагалі можна займатися; любов і ненависть до свого міста.
З розповіді Сергія створюється враження, що в Калуші було від чого втікати. Але й було куди втекти. Нафталінно-радянський, лише під українським соусом, офіціоз — і невелика культурна тусовка, зав’язана на театрі й панкрок-скримо-емо-сцені. Місто «здебільшого схожих на гопників рєбят і їхніх дєвочок» — і одна з найсильніших в Україні гімназій, де можна було реалізувати себе в науці та «ізолюватися від суворого Калуша, що починався за її стінами».
Калуш — це Івано-Франківська область, майже 70 тисяч населення й колись потужна хімічна промисловість. Настільки, що в 2010 році місто оголосили зоною екологічного лиха: могла прорватися дамба з хімічними відходами. Місцевих дітей тоді жбурнули в «Артек», і саме там Сергій потоваришував з майбутнім гітаристом «Зэ Джозерс» Петею. Знайомство з басистом Владом відбулося вже наступного року в музичній школі:
— Я був у дев’ятому класі, а він на три роки молодший — такий ось пиздюк (показує рукою на рівень грудей. — Ред.). Якось дорогою на концерт духового оркестру, де ми грали разом, я слухав через динамік телефона Nirvana. Влад підійшов, «зауважав» і запропонував сколотити групу. Я покликав Петю, який якраз учився грати на гітарі The Offspring. Так і з’явилися The Jossers, ще в 2011 році.
Абсолютна ізоляція — так Сергій описує той час, коли, ніяк не афішуючи появи гурту, хлопці збиралися на репетиції в місцевому палаці культури «Юність». Грали там чи не щодня й намагались зрозуміти, як робити музику разом. Цей період тривав аж три роки, до випуску дебютного альбому й перших виступів перед місцевою публікою в 2014-му.
Поступово, з переїздом Сергія до Києва, Калуша принаймні в його в житті ставало дедалі менше — чого не скажеш про позиціювання «Зэ Джозерс» і тексти, які пише Сергій.
— Я думав змінити локацію, але київською групою бути нецікаво. Та й насправді Калуш і період, коли ми три роки рєпали в повній ізоляції, і сформував нас як музикантів. Хоча все ж дуже довго довелося в ньому киснути. Я прожив у Калуші до повноліття, і під кінець почало сильно крити.
«Ми завжди посилаємо до біса все те, що грали раніше», — так Сергій описує любов «Зэ Джозерс» до музичних метаморфоз. Дебютний альбом гурту — T-Shit — як не складно здогадатися з назви, був панкушним.
— Ми починали з панк-року, бо ця музика найкраще відбивала наше юнацьке ставлення до життя. Нігілізм, пофігізм, постійний конфлікт із тим, що ти бачиш навколо. У Калуші було дуже природно це відчувати. Але так, щоб ми панкували, — ні. Я вперше напився у 18 років — який тут панк-рок? Це все втілювалося тільки в музиці.
Пізніше, на контрасті з досить примітивним за структурою панком, у музикантів з’явилося бажання йти в бік більшої складності композиції. Як згадує Сергій, на одній з репетицій, коли він звично вистукував на барабанах щось на кшталт «туду-дищ туду-дищ туду-дищ», гітарист запропонував змінити розмір у цьому треку з 6/8 на 5/4. Так вони почали осягати гру в ламані ритми.
Уже 2016 року гурт випустив другий альбом — Unsupported Bravery of Local Kids. Тягучий і в’язкий, повний дисонансів гітарний звук, із впливами психоделічного року та постпанку — хлопці створювали композиції під час джемів у Калуші, записували вже на студії в Києві. Із цим альбомом вони поїхали у свій перший тур — Львів, Тернопіль, Київ, Дніпро, Харків, Одеса.
— Багато хто думає, що в концертів є своя романтика: афтепаті, бухло, наркотики, групіз. Для мене це все повна маячня. Я люблю концерти за те, що ти віддаєш себе залі, а звідти до тебе повертається в рази більше. Це один з небагатьох моментів у житті, коли я себе відчуваю більш-менш щасливим.
Через те що Сергій і вокаліст, і ударник, після концертів він, каже, як з хреста знятий: «Я не дуже спортивний чувак і наступного дня просто хочу здохнути: у мене болять ноги й руки, хрипить горло, я просто лежу».
Останній студійник «Зэ Джозерс» — EP «Спор» — це вкотре повне поривання з тією музикою, яку гурт грав раніше. По-перше, «Спор» набагато складніший композиційно — музиканти переосмислили потенціал ламаних ритмів: «Можна брати одні ламані шматки, зводити з іншими й через аранжування поєднувати їх в епічні структури, щоб музика зовсім не сприймалась як ламана». Крім гітари, баса й барабанів, «Зэ Джозерс» залучили до запису трубу, клавішні, баян і віолончель.
По-друге, вони зробили крок до більш попсового й вилизаного звучання. «Тоді в нас зникло бажання робити агресивний саунд, ми вирішили пошукати катарсис у такій солодкій меланхолії», — пояснює Сергій. На постпанкову канву нанизано брит-поп і помітними, особливо у вокальних партіях, є впливи Radiohead.
— Для багатьох Radiohead асоціюється з плаксою, нитиком. І для музичних задротів, коли група обростає такими епітетами, це попса. Але це якраз і означає, що їхня музика йде до людей, бо там є потрібна їм емоція. Коли я писав пісню «Одсендендс», то хотів, аби на виході вийшов такий же вайб, як у Jigsaw Falling into Place. Не вийшло, бо в Radiohead там багато відчаю, а в нас — ностальгії: це все-таки пісня про дім. Але вплив цієї композиції все одно відчутний.
Серед музикантів, які могли вплинути на його вокал, Сергій відзначає інді-гурт Hop Along. Мовляв, їхня вокалістка взагалі не вміє співати канонічно, і коли їй не вдається витягнути ноти, витягує їх емоційно, надриваючи свій голос.
— Коли ми надіслали «Одсендендс» на Masterskaya Івана Дорна, він відписав щось на кшталт: «Чувак, музика кльова, але вокал надто сирий». Я трохи зажурився, але ненадовго. Що більше мені радили підтягнути вокал, то більше я полюбив його недоліки й став їх загострювати.
На шоу Майкла Щура, згадує Сергій, він у вокальному відношенні не потрапив у жодну ноту. Один знайомий музикант пожартував: мовляв, так, автотюн би тобі не завадив. А в коментарях до відео люди пишуть «ох, душевно». І це саме те, що для нього важливо.
— Якось я повернувся після вписки в гуртожиток і на п’яну голову почав перекладати одну з пісень, яку ми вже записали англійською, російською. «Драм, бит, эхо, боюсь, что все солью»… Узяв телефон і почав наспівувати на диктофон. Зранку, з жахливого бодуна, прокидаюся, записую вокал на мінус треку і скидаю запис гітаристові. І він такий: «Їбать пушка»! Це все сталося ось так (клацає пальцями. — Ред.).
«Давай еще раз» — не просто перша пісня гурту російською. З її появою The Jossers стали «Зэ Джозерс», і саме під такою назвою вони випустили EP «Спор». У зміні назви гурту Сергій бачить «елемент кітчу», але переконаний — з англійськими текстами зараз ти нікому не потрібен.
— Ти україномовний?
— Я білінгв, у моїй сім’ї говорили і російською, і українською.
— Був упевнений, що ти україномовний, але вирішив працювати з більш чужою для тебе мовою — декому так цікавіше писати тексти.
— Ні, тоді виходить конструювання смислів, я проти цього. Так роблять багато наших музикантів, які пишуть тексти англійською, і я раніше теж цим грішив. Але всі мої пристойні тексти англійською вдалися тоді, коли я заглибився і зміг мислити саме цією мовою. Метод, коли ти пишеш чужою мовою, щоб відсторонитися, ні до чого доброго не доводить.
Так само скептично Сергій ставиться до поширеної серед музикантів думки «музика — це головне, тексти — другорядне». Мовляв, що українська, що російська музична свідомість дуже лінгвоцентрична, і саме тому російський реп зараз є головною музикою в пострадянських країнах, разом з Україною: «Камон, Скриптоніт збирає Stereo Plaza в Києві двічі поспіль».
Після того як «Зэ Джозерс» зіграли «Хоча би ще раз» на шоу Щура, було чимало коментарів, що українською вони звучать навіть ліпше. Але в самому інтерв’ю Сергій сказав Майклові, що це, напевне, остання їхня пісня українською.
— Зараз робити інді-музику українською немає сенсу, бо ти виливаєш це все в порожнечу. Здається, що все гаразд — артисти є, пісні є, концерти є, нові ікони шоу-бізнесу також є. Але, направду сказати, це переважно купа посередньої україномовної музики, яка з’явилася на хвилі патріотизму. Це те, про що писав Олександр Варениця: після експерименту Onuka з етнікою всі, мовляв, подіставали дудки та сопілки, і здебільшого виходила лажа. Це дешево, кон’юнктурно та й загалом дуже поверховий рівень розуміння українця: як він мислить, як він уявляє своє майбутнє. Хочу максимально цього уникати. Не виключаю, що буду писати українською, бо те, як вийшло з «Хоча би ще раз», мені сподобалося. Але треба перечекати цей період.
Сергій зізнається, що поки що писати російською йому легше. На відміну від російської, українська фонетика висока, далеко не всі ще навчилися з нею працювати, і особливо це відчувається в тому, як іноді незвично звучить реп українською.
— Коли йде мова про якісну поп-музику, то і в самій Росії зізнаються, що Україна далеко попереду. Але для нашої інді-сцени ще дуже відчутним є вплив Росії. Як думаєш, чому?
— Після Майдану багато наших поп-музикантів відсторонилися не тільки від Росії, а й від нафталінового попу взагалі, вирішили робити музику західного зразка. І одразу ж ставали зірками в найбільших медіа, телебаченні, бо звільнилося місце. А ось російські інді-музиканти за замовчуванням не мали доступу до широкої публіки. На такому контрасті виникають андеграундні хвилі. Російські інді-музиканти набагато далі зайшли в бік голосу покоління, ніж наші. Молодь, яка не дивиться телебачення, знаходить в Інтернеті купу російських виконавців, які співають про те, що їм потрібно.
«Пасош», «Буерак», Sonic Death і ціла низка інших представників російської нової сцени приїжджають в Україну й зачепили наше культурне поле. І відокремлюватися від цієї хвилі, переконаний Сергій, немає сенсу, бо вона не несе політичного контексту: «„Буерак“ можна спокійно слухати в Україні, бо відчуття себе маргіналом, коли ти переїхав з провінції в мегаполіс, є близьким для багатьох».
Сергій, який довгий час був оглядачем на Muzmapa, із захватом розповідає про улюблених українських музикантів. Про lo-fi-проект Phooey! Нікіти Огурцова, який нещодавно переїхав до Франції: «Він найталановитіший чувак, якого проїбала наша інді-сцена. Це те саме, якби в Житомирі писав музику Car Seat Headrest, а ми цього не помітили». Про геніальний, уже прощальний альбом «Як перестати хвилюватись і полюбити війну» скримо-гурту Oh, deer!: «Музикантам через шикарні вірші вдалося створити мікрогероя, який намагається змиритися з тим, що відбувається. Або ж боротися. Чи просто спостерігати». На думку Сергія, цей альбом — найповніший зріз того, що відбувається в державі.
— Також круто продуманий проект — група «Брудні». Українські тексти, високий дредастий (уже насправді ні) гітарист і мила маленька барабанщиця… У них своя естетика — пострадянська, але суто українська, з фантиками від «Барбарисок». Мені здається, це — той підхід, на який варто зважати нашим музикантам, якщо йде мова про створення нової української хвилі.
Щодо «Зэ Джозерс», то зараз вони готують до випуску мікстейп, восени планують випустити другий повноформатний альбом.
— У всіх, хто працює з гітарною музикою, рано чи пізно виникає бажання поекспериментувати з електронщиною. Ми віддали їй увесь ритмічний сенс, гітарні партії в нових записах групи будуть зведені до мінімуму. У мікстейпі ми спробували зробити новий звук, у такому ж ключі будемо звучати до моменту, коли знову не придумаємо щось нове.
Ключ до такої продуктивності «Зэ Джозерс» — у зміні підходу до звукозапису: музиканти перестали співпрацювати зі студією, і тепер пишуться самі. Усі аранжування Сергій створює в програмі GarageBand.
— Так музична думка не зупиняється і все, що ти придумав, можна випустити за півтора місяця. І ти себе не відчуваєш шматком лайна, як тоді, коли випускаєш пісні, які насправді придумав рік чи два тому. І потім думаєш: «Чорт, яке ж воно недолуге!»
Майбутнє, переконаний Сергій, саме за швидким виробництвом, тож не треба «дрючити» саунд аж настільки, щоб саундпродюсерам не було до чого причепитися.
— Я не бачу сенсу закриватися в тусі й писати музику, яку зацінять тільки музиканти й критики. Краще закритися в кімнаті й робити те, що буде потрібне людям у плеєрі. Насправді я не знаю, чи для публіки ми просто проект зануд-задротів, чи її справді зачіпає наша музика. Але тепер я пишу максимально щиро і впевнений: це знайде свій відгук хоча б у сотні людей.
Читайте також:
- The Cancel: «Публічність — це айсберг, який деяких топить»
- Иван Дорн: «Я хочу стать культурным явлением для мира»
- Новая украинская музыка: LemOjOviE – проект Лимонадного Джо из Дорнабанды
- Как в Украине появился хип-хоп. Часть 1
- Как в Украине появился хип-хоп (Часть 2): Главные имена нулевых
- Новая украинская музыка. Знакомьтесь с Palmo X — электронный инди-поп из Львова
Обкладинка: Максим Сердюк
Усі фото героя інтерв’ю: Богдан Діордіца спеціально для DTF Magazine.
Підписуйтесь на DTF Magazine в Facebook и Twitter та Telegram
Також підписуйтесь на нашу щотижневу розсилку на сайті
