В українському прокаті йде нова картина Валентина Васяновича «Атлантида», що представляє Україну в довгому списку оскарівської номінації «Найкращий іншомовний фільм». Стрічка Васяновича здобула гран-прі в секції «Горизонти» Венеційського кінофестивалю та премію українських кінокритиків «Кіноколо» в категоріях «Найкращий фільм» і «Найкращий режисер».
Події фільму розгортаються 2025 року на сході України після закінчення війни, в якій ми перемогли. У такому художньому оформленні мало діалогів, зате багато статики й виробничих шумів, що утворюють звукову палітру фільму. Майбутнє, що болісно резонує із сьогоденням, дістало свій особливий звук завдяки звукорежисерові Сергію Степанському. Його роботу хотіли відзначити нагородою за найкращий саундтрек на французькому Les Arcs Film Festival. Уже потім журі дізналося, що фільм не має композитора, а отже — класичного музичного супроводу.
Як сталося, що професійне журі зарахувало звукову драматургію фільму до категорії музики? Сергій Степанський називає власну професію непомітною. Саме він працював над звуком найвідоміших українських фільмів останнього десятиліття, серед яких «Плем’я» Мирослава Слабошпицького, «Рівень чорного» Валентина Васяновича, «Стрімголов» Марини Степанської, «Дике поле» Ярослава Лодигіна, «Мої думки тихі» Антоніо Лукіча, «Додому» Нарімана Алієва. У його активі дві нагороди Української кіноакадемії «Золота дзиґа» за найкращий звук.
Ми поговорили із Сергієм про те, як звучить майбутнє, як спекулюють музикою в кіно і чому «Атлантида» — не антиутопія.
В «Атлантиді» немає музики. Чому ваша команда відмовилася від звукової доріжки? Це принципове авторське рішення Валентина Васяновича?
З Валіком ми співпрацювали ще над його попереднім фільмом «Рівень чорного», і він уже тоді зрозумів, що не хоче взагалі використовувати музику. У цій стрічці звучить лише внутрішньокадрова музика в епізоді на дні народженні головного героя — трек «Океану Ельзи». В «Атлантиді» музика лунає так само один раз і внутрішньокадрово — у сцені на заводі, коли демонструють «Симфонію Донбасу» Дзиґи Вертова.
Мені здається, що музичний супровід у фільмі дуже часто використовують як умовні милиці. Якщо у сцені щось не вийшло, ти думаєш: «Ага, дамо музику, поправимо». Це читерство, тому що є фільми, які потребують музики, а рішення ухвалено ще на етапі сценарію, коли автор чітко розумів її призначення від самого початку. Інша річ, коли думаєш, що музикою можна «витягнути» невдалий дубль. Класно, коли спрацьовує, але музика — це завжди певна драматургічна історія. Тут важливо не спекулювати.
Чи можна набір звуків у такому разі вважати звуковою доріжкою? Тому що «Атлантида» має хоч і не класичний, але все ж таки саундтрек.
Якщо взяти англійську термінологію, то саундтрек — не лише музичний складник фільму. Це так само може бути фонограма до фільму з усіма компонентами, як-от: репліки, музика, шуми. Власне, що тоді вважати саундтреком? Кожен фільм має звукоряд. Мені подобається цей класичний, суто наш термін — це наймісткіше означення звуку, зробленого із зображенням, що не містить плутанини. Власне, тому дати точне означення саундтреку я не можу.
Тобто ти не класифікуєш фільм без музики як челендж?
Та ні. Коли берешся за будь-який новий фільм, то починаєш все з нуля. Ось є видима вершина айсберга, а є те, що внизу. Те, що внизу, — твій накопичений досвід, а верхній шар над водою — те, що ти починаєш будувати. Щоразу ти неначе голий. Скільки в мене було знімальних майданчиків — не беруся лічити. Але щоразу виходжу як школяр, дуже хвилююся, у мене навіть підвищується температура в перший знімальний день. Тому що ніколи не знаєш, куди ти потрапив і що відбуватиметься. Саме тому ми цим займаємося — це капець як цікаво.
Розкажи подробиці історії про те, як журі Les Arcs Film Festival хотіли нагородити композитора фільму. Чи дали тобі цей приз зрештою?
Це приємні бонуси, бо нагород за звук майже ніде на фестивалях не передбачено. Хтось мені розповідав, що, здається, в Румунії є фестиваль, присвячений саме режисерським і звукорежисерським здобуткам. Призу не дали, але я сприймаю це як визнання. Люблю, коли на такі речі звертають увагу. Ось в «Додому» Нарімана Алієва є музика?
Я бачила фільм, але не пам’ятаю…
Є три відповіді: «звісно, є», «ні, немає», «я не пам’ятаю». Тому що цей фільм не потребує випуклої музики. Так само в «Атлантиді» я називаю це тональним рішенням сцени. Це свідомий крок, який я не закладав на етапі продакшна і на етапі зйомок, але розуміння прийшло до мене, коли я вже побачив монтаж.
Тобі як звукорежисерові будувати звукову драматургію тільки із шумів складніше чи простіше?
Це моя карма насправді, у мене таких фільмів без музики 12, я порахував. Згадай те саме «Плем’я» Мирослава Слабошпицького. Там немає музики, реплік, спецефектів, а є тільки шуми. Та головне, з ким ти це робиш. Якщо треба зробити жанрове кіно, я зроблю. У моїй фільмографії є серіал «Нюхач» — суто жанровий серіал. Там є всі компоненти: багато музики, фонові й синхронні шуми, спецефекти.
Якщо ти вмієш робити кіно, відчуваєш його, важливим стає тільки те, з ким ти берешся за цю справу. Я людина режисера й завжди заходжу у фільм з конкретним автором. З Валіком я піду куди завгодно, так само як, скажімо, з режисерами Артемом Литвиненком чи Дмитром Сухолитким. Хоч що вони придумають, я максимально робитиму все, щоб втілити це в будь-якому жанрі. Хоча не люблю жанровості й терміна «артгаус», так само як і некоректного використання терміна «авторське кіно». Артем Литвиненко придумав «Нюхача» повністю з нуля, отже це авторський твір, хіба ні?
Мені здається, у нас загалом трохи викривлені поняття і артгаусу, і авторського кіно.
Треба розібратися в означеннях, щоб усім іншим було зрозуміло. Нам-то, кінематографістам, усе зрозуміло, а глядачам треба роз’яснювати, тому й відбувається такий поділ на авторське, артгаусне, жанрове кіно тощо. Хоча, як на мене, це некоректні означення.
А що стосується складнощів у фільмі без музики, то це завжди різні завдання й різні компоненти, головне зробити щось точне. Найголовніше в кіно загалом — це точність висловлювання.
Навіть якщо це буде не музика?
Стовідсотково, як і в режисурі загалом. Наприклад, у тебе може вийти неідеальна сцена: не вийшов рух камери, актор пішов не в той бік, десь недопрацювали реквізитори, але якщо сцена має ідею і її вдалося втілити, то все інше не суттєве. Щоб реалізувати таку ідею в «Атлантиді», нам довелося зробити 46 дублів однієї сцени. Ми повторювали, поки не отримали бажаного ефекту в акторській грі, зображенні, хореографії, звукові. Це дивний метод, тому що можуть втрачатися імпровізаційні моменти. Та якщо вибираєш певний стиль оповіді, як у Валіка, то завжди в чомусь втрачаєш. Кіно — це мистецтво компромісу, інакше ніяк.
А як ти знаходиш спільну мову з режисером? Пояснити звук словами, мені здається, майже неможливо.
Скажу більше: це велика проблема, яку я називаю «непомітна професія». На знімальному майданчику всі можуть бачити роботу оператора, художників, гру акторів, а звуку немає. Режисер — мій єдиний спільник. Якщо режисер зі мною не взаємодіє, каже: «Ти ж професіонал, запиши звук», я за таке не беруся, бо це не має сенсу. Фільм – це висловлювання режисера, я так вважаю, синергія, спільна дуже серйозна робота всіх департаментів, але є автор фільму. Звукорежисер не автор, а режисер так. І якщо авторові не потрібне те, за що я братимуся, то воно не працюватиме. Через це всі мої режисери — partners in crime.
Ти казав, що гарний звук у кіно — це той, на який не звертаєш уваги. Наскільки ця аксіома застосовна до «Атлантиди», де багато статичних сцен і мало діалогів?
Немає універсальних історій, важливо щоб «не стирчали вуха» звукорежисера, щоб це було органічно. Мені здається, що в «Атлантиді» такі фактурні звукові вирішення виправдані драматургічно. Ми бачимо металургійний комбінат, отже він має звучати дуже виразно, щоб глядач почув цього динозавра. Це одна з наймузичніших сцен. До того ж на початку фільму комбінат працює, а у фіналі ні. Ми зробили дуже багато шарів звуку в першій сцені, щоб наприкінці це контрастувало з тишею і пташиним співом. Насправді в обох випадках знімали робочий завод, а потім на етапі постпродакшну десь три місяці замальовували всі вогники й дим. У кадрі залишили тільки голоси акторів і щебетання пташок, звук там повністю перероблений. Валік мені дав завдання: «хочу максимально виразну тишу».
Ми більш-менш звикли до умовного візуального образу антиутопії в кіно. А як звучить антиутопія?
Я не розумію, що таке антиутопія. Кажуть, що «1984» — антиутопія, а для мене це реальне життя. «Атлантида» — теж не антиутопія, а просто авторський погляд, і звучить вона як реальне життя. Просто коли фільм готовий, долучаються люди, яким треба його донести до глядацької аудиторії. Вигадують певне жанрове означення — антиутопія. Хоча, в моєму розумінні, це не має ніякого стосунку до «Атлантиди».
А втім події відбуваються в майбутньому. Якого звуку не буде в майбутньому, на твою думку?
Дзвінкої тиші.
Ви знімали фільм в околицях Маріуполя? Як багато звуків записували безпосередньо на зніманні?
Щоранку ми виїздили на різні локації під Маріуполем, у тил їздили, є багато сцен з Києва, а фінальну зняли, здається, під Первомайськом, бо знайшли там потрібний у кадрі сніг. Валік попередив, що зніматиме на статичну камеру, один кадр — одна сцена. Я запропонував йому абсолютно новий спосіб записування звуку, запитав, чи готовий на експеримент. А він відповів: «Ти знущаєшся, у нас увесь фільм — експеримент».
Ми ставили дуже багато мікрофонів. Наприклад, перша сцена зі стрільбою – на ній у нас працювало два рекордера по 8 каналів, тобто 16 каналів. Це дуже багато, тому що можна зафіксувати простір, у якому відбувається дія. Завдяки тому, що камера не рухається, простір не зміщується. Зараз ти говориш і звучиш для мене спереду, а якщо я повертаюся, то ти для мене звучиш уже позаду, розумієш? Саме через статику, єдиний погляд, неможливість рухати камерою я ставив дуже багато мікрофонів і ми зафіксували той простір.
Загалом в «Атлантиді» дописано дуже багато звуків, бо фільм не створюється тільки на майданчику. Ми отримуємо базис, із яким маємо працювати далі. У тій самій сцені з мішенями дописані всі кроки, постріли. До речі, постріли звучать не кінематографічно, але в цьому полягало наше завдання — зробити їх не гарними, а саме органічними для цієї сцени. А якими засобами ми це робимо? Я ж кажу, що «вуха не мають стирчати».
Розкажи про фільми, які вразили тебе з погляду музики/звуків?
«Вулкан» Романа Бондарчука, над яким працював Борис Петер. Це дуже тонко зроблене кіно, надзвичайно майстерне саме з погляду звукорежисури. «Сікаріо» Дені Вільнева також вражає. Будь-який фільм звукорежисера й монтажера Волтера Мерча — «Апокаліпсис сьогодні», «Хрещений батько» — взагалі класика. Його фільми можна розбирати на звукові цитати та пропонувати студентам для вивчення. Звукорежисер має розуміти, що таке монтаж, ритм, яким чином пов’язуються сцени, переходять вони одна в іншу непомітно чи, навпаки, мають бути рвані стики, щоб ми розуміли, що нас винесло в інший простір. Я вважаю, що звукорежисер має обов’язково мати навички монтажера. Я сам під час навчання в інституті багато монтував. Найдивніше (і мені соромно у цьому зізнаватися), що я монтую завжди без звуку.
Що ти сприймаєш як вульгарність у звуковому оформленні кіно? Можливо, ліричну або епічну пісню, щоб зачепити якісь емоції…
Незграбне, грубе вирішення. Умовно кажучи, починати музику зі склейки — це здебільшого моветон. Вона мусить із чогось вирости. У 90% випадків таке звукове вирішення має жахливий вигляд, але в 10% — цілком органічний.
Мені здається, що звукорежисер має бути з навичками психолога, бо звук передусім впливає на глядача на підсвідомому рівні. Коли саундтреком, наприклад, підказують глядачеві, що цієї миті йому має бути сумно. Ти назвав би це маніпуляцією?
Ось є фільм «Мої думки тихі» Антоніо Лукіча, і там багато музики, яку режисер сам вибирав. Я до музики не мав ніякого стосунку, окрім того, що записав хорове виконання треку Viva Forever (трек Spice Girls. — Ред.). Це не маніпуляція, а свідоме режисерське рішення. На етапі сценарію режисер знав, що буде багато музики, він хотів саме таку музику, шукав, дуже довго й прискіпливо вибирав. Була справжня війна за право на відтворення Viva Forever. Благо, що її виграли, бо трек вписався чудово. Саме тому це не маніпуляція. Але так буває нечасто, у багатьох українських фільмах музика — це «докачування», за винятком тих проєктів, де мені пощастило працювати. Але в мене є і зворотний приклад, коли режисер не хоче використовувати музики, а матеріал потребує. Варто бути дуже уважним до всього, із чим працюєш: матеріалу, людей. До всесвіту треба бути уважним. Як казав Стівен Кінг, «не намагайтеся на***и нескінченність».
Читайте также:
- Украинская независимая сцена: Представляем номинантов премии Jager Music Awards
- Тайные съемки и «дипфейки»: Как создавали фильм о пытках геев в Чечне
- Режисер Анатолій Лавренішин про канібалізм, роботів і улюблену анімацію
- «Таких волевых не так уж и много». Большое интервью Луны на DTF Magazine
- Ярема Малащук — про обман у документалістиці, феномен рейву та православний треш
