Цього року Луна святкує своє п’ятиріччя на сцені. Їй швидко вдалося стати однією з головних альтернативних попзірок як на українській, так і на пострадянській сцені, та привернути до себе увагу західних медіа. Хоча як і будь-якому артисту, що розвивається, їй цього замало: «Я хочу зростати. Хочу, щоб мене запрошували виступати на великих фестивалях в Європі, кликали писати пісні до фільмів». Але додає, що її не цікавить гонитва за славою: «Усьому свій час. Я ж тільки в розквіті сил».
У серпні вона випустила свій шостий і «найбільш танцювальний реліз» — мініальбом Fata Morgana. І зізнається, що він перевершив усі очікування за прослуховуваннями. А тепер Луна разом зі своїм партнером Олександром Волощуком працює над лонгплеєм, у який хоче вкласти «і себе класичну, і себе нову».
В інтерв’ю головному редактору DTF Magazine Луна розповідає, коли вперше відчула себе попзіркою, чому один з її концертів завершився взаємною образою з фанатами, чим їй допоміг карантин і як вона створює пісні.
— У ранніх інтерв’ю ти здавалася відірваною від землі: розмови про Місяць, вищі сили, космос, зв’язки з чимось небесним. За п’ять років Луна стала приземленішою?
— Я заземлилася — у принципі, завдяки тому, що зустріла свого партнера Сашу Волощука. Адже я сама дуже повітряна й космічна, а так щось серйозне не побудуєш. Усі ми люди з матеріального світу: без заземлення не сформуєш стрижень, а без стрижня не станеш особистістю. Не станеш особистістю — не розумітимеш, куди тебе несе.
Мені здається, у ранніх інтерв’ю я могла назвати себе безпринципною людиною. Тепер у мене є принципи. І це важливо для артиста, який розвивається, який не просто гайпонув і пішов, а бачить у музиці свій життєвий шлях.
— Боїшся, що тебе слухатимуть менше? Чи що скажуть, мовляв, Луна повторюється, її альбоми схожі один на одного й не дивують?
— Це страхи людини, яка не працює зі своїм внутрішнім світом. Через них будь-хто може загнутися. Коли в мене виникли подібні думки, я одразу почала працювати над собою: вивчати нейробіологію, психологію, еніостиль та інші науки. Так, у мене був період, коли я захоплювалася езотерикою, про що я розповідала в ранніх інтерв’ю. Ця сфера близька мені, але я зрозуміла, що цікавіше вивчати роботу мозку з наукового погляду. А ще мені багато в чому допомогла йога.
Тож тут слід або вирішити, що найкраще ти вже зробив (ну окей), або ж любити себе й робити те, що до вподоби.
Хтось почув Луну з піснею «Осінь», і їм хочеться кліпу на колінці, цієї наївності. І нехай. Але це не означає, що тепер Луна вже не та.
У Луни є своє життя, вона розвивається, зростає. У неї з’являються нові думки, на які знаходиться слухач. А хтось зростає разом зі мною, і в нас схожий вектор поглядів. Я відчуваю таких людей, нас усіх щось об’єднує.
— Усі п’ять років ти лишаєшся на слуху. Щороку випускаєш альбом і кілька синглів. Чи можна назвати це твоєю стратегією?
— Просто в моєму випадку максимально працюють саме альбоми, тому що це відрізки мого життя.
Я бачу історії різних артистів, якими популярними вони були і як стають, на думку аудиторії, незрозуміло ким. Це не може не лякати. І ти думаєш: хоч би тебе так не загнуло після 50. Але є приклад фронтмена Blur Деймона Албарна. Я його фанатка й захоплююся тим, як він живе: передивилася всі фільми та матеріали про Gorillaz і Blur. Це людина-оркестр. У нього немає страху, він постійно розвивається, робить щось нове.
Інший тонкий момент — смак, естетика, стиль і родзинка, яка або є, або її немає. І якщо вона є, я вже не можу її втратити. У мене може змінитися настрій, я можу співати про різні речі в різні періоди життя, але того, що я загорну їх у правильну етикетку, уже не відібрати. Тому я не зможу випустити хріновий трек. До того ж я не продюсерський проєкт. Я сама собі продюсер.
Я ніколи не загнуся. Якщо, не дай боже, у мене буде щось не так, я зроблю все, щоб у мене сталося прозріння. І це, до речі, трапилося на карантині. Саме карантин — уперше за чотири роки — повернув мене у стан творця, чого мені так бракувало.
— Як саме карантин допоміг тобі?
— Я припинила ганятися за цими комерційними зніманнями, гасати по відрядженнях. Я просто сиділа, без нарікань і без будь-якої гонитви писала й нагромаджувала матеріал. У цей період я відчула всі свої мікрострахи. Раніше в мене не було часу перезавантажитися. Щоб удалося щось музичне, у цьому слід жити. Щоб прийти до приспіву, тобі слід десять разів заспівати куплет, відчути його — і це неможливо зробити поспіхом. Завдяки карантину я зрозуміла, що в Луни невдовзі настане новий етап.
Ти правильно сказав, що ми лишаємося на слуху. Але я маю амбіції, плани. Я хочу більше музики й взаємодії, хочу рости, щоб мене запрошували виступати на великі фестивалі в Європі, кликали писати пісні до фільмів. І я починаю відчувати в собі ці сили. Тому що перед карантином і під час туру «Транс» я дуже стомилася й у мене не було можливості відпочити.
— Низка артистів записала на карантині нові альбоми, але не всі з них можна назвати життєрадісними. Які пісні ти писала за настроєм? Теж сумні?
— Ні, це не сумні пісні. Слід ураховувати, що зараз у мене суперенергійний етап. Хоча ностальгійні пісні в мене будуть завжди — це моя фішка. Для цього я необов’язково маю сумувати.
Та ж пісня «Літні бульвари» — вона наче й сумна: хтось не приїхав і, вочевидь, не зміг, але окей — «і я на зустріч не прийшла». Цю пісню я писала не тому, що хтось до мене справді не прийшов.
Я вже на тому етапі, коли можу побачити історію — уві сні, у житті інших людей, — надихнутися епізодом зі свого минулого, помріяти про майбутнє.
Неможливо постійно тероризувати себе, потрапляти в якісь життєві ситуації, які змушують створювати треки.
Власне, тому я й випускаю альбоми: це мене надихає. В альбомах я оповідаю слухачу історію. Зі мною це гармоніює. Я людина, яка ділиться з людьми своїм постійним потоком.
І ще я пишу про свої внутрішні переживання щодо близьких людей, якими не можу поділитися з ними особисто й прямо. Переживання відходять у пісні, і пісні стають інтимними. І я знаю, що людям потрібно слухати в навушниках те, що вони хочуть сказати іншим, або те, що відчувають щодо себе.
— Поговорімо про мініальбом Fata Morgana, який ти позиціюєш як найбільш танцювальний. Від релізу минув понад місяць. Він виправдав твої очікування?
— Цей реліз перевершив мої очікування. Я вважала, що це просто літній EP, поки я працюю над альбомом. Але зрештою він зрезонував зі слухачем.
— Fata Morgana — це частина того клубного проєкту, про який ти говорила рік тому перед появою «Трансу»?
— Ні, поясню. У Саші талант в електронній музиці, і відгомін його власного саунду впливає на саунд Луни. Я надихнулася тим, що він робить, прийшла до студії та сказала: «Ось вокали, зробімо щось». Так і вийшла Fata Morgana, що відрізняється за звучанням від попередніх альбомів. Просто електронний проєкт — це не зовсім поптема. Тут немає місця «Я хочу тебе, і в такт із пульсом б’є хвиля синта». Навпаки, це, наприклад, мій трек німецькою Der Diktatur.
— До речі, коли він вийде? Ти говориш про нього вже не вперше, і тобі постійно про нього нагадують.
— А це й круто. Мені подобається, що він на слуху і його чекають: так само як і «Трагічний пляж», який звучав на всіх концертах, але так ніде й не вийшов. Однак я нічого не відтягую — просто хочу випустити все слушної миті.
Наприклад, ми з моїм продюсером з вокалу Айною Вільберг написали приспів треку Fata Morgana півтора року тому, і там був гук «Адже в почуття немає напрямку» під піаніно, і все. І він не йшов мені з думки. А в грудні я приходжу й кажу Айні: «Усе! Я вигадала куплет, зробімо. Тільки приспів має починатися з фрази „Адже кохання — це фата-моргана“, а потім частина про напрямок».
Так це все достигає, розумієш? Чомусь потрібна витримка: якусь пісню я вигадала рік тому, але не була впевнена, що співаю її так, як слід. Щоб зробити класно ще один проєкт, тобто клубний, слід продублювати Христину й Сашу. Тоді відразу все буде.
— Ти якось говорила, що хотіла б виступити з цим клубним проєктом, наприклад, у «Бергхайні». Частину аудиторії це здивувало: мовляв, де Луна й де «Бергхайн». Не зачіпає така реакція?
— Та мені начхати. І взагалі начхати на будь-які реакції. Я вже давно цьому навчилася та пропрацювала.
— На самому початку, коли Луна була на слуху й з’являлася в багатьох медіа, тебе критикували за вокал: «Луна не вміє співати»…
— Та хай ідуть гуляють! Луна не вміє співати? Зате Луна вміє інше. Я пораджу цим критикам почитати книжку, яка пояснює, що вишукувати в людях їхні недоліки — це по-дурному й щодо людей, і щодо себе.
Якщо я паритимуся, що не співаю, як хтось з ультравокальними даними, то забуду, що пишу пиздаті пісні. А я пишу пиздаті пісні й радію, що вони так заходять слухачу, лікують душі, і паралельно займаюся вокалом — тож прогрес очевидний. І від того, що я реально панк, можу набухатися самогоном і заспівати криво, мені не соромно. Головне — моя енергетика. Інший факт — я завжди серйозно готуюся до різних офіційних подій. І завжди співаю чітко.
І ще раз щодо того, як я співала п’ять років тому. Звісно, якщо ввімкнути відео з Інтернету того періоду… Я розумію людей і диванних критиків… Вони подивляться та скажуть: «Та вона ж співати не вміє». Я не сперечатимуся.
Але річ в іншому: те, що я співала, і те, як я співала, — усе це виявилося непотрібним слухачу. А для мене це стало певною сходинкою в розвитку. Саме ця недосконалість дала мені змогу прийняти себе, полюбити й не боятися бути собою.
— Ти вважаєш себе попзіркою?
— Так. Але радше альтернативною попзіркою, якщо можна так сказати. Тому що є формат, а я ніколи не була форматом.
І я прозріла, коли мені цього року дали премію YUNA. Мені було приємно, що вони відзначили мою музику. Якщо мені дають таку премію, я не фиркатиму й не казатиму, що я з іншої ліги. Але мені все-таки важливо розвивати свій унікальний стиль.
— А коли саме ти відчула, що стала зіркою?
— З виходом альбому «Острів свободи». Тому що зникли страхи, сумніви, миті, коли я питала себе: «А я взагалі гідна цього всього, я ж навіть співати нормально не вмію?!» А ще коли на концертах почав обростати наш саунд, з’явився цей жир, я зрозуміла, що почуваюся на сцені рок-зіркою.
Але, звісно, у мене трапляються й моменти знесилення, бувають концерти, коли я не так викладаюся енергетично.
— Зупинімося тут. Минулого року в тебе був концерт, після якого здійнялася хвиля негативу. У тебе в коментах в інстаграмі писали, що Луна підвела, виступила слабко. Що тоді трапилося?
— А я вважаю, що вони мене підвели. Я на них образилася. І скажу їм це, коли приїду наступного разу. Чому ніхто ніколи не думає, що артист теж людина? Чому вони не підтримали мене, коли я захворіла, була з температурою, хворим горлом, максимально стомлена, а до того ж із заміною ударника в команді?
Посеред концерту я зрозуміла, що вони не хочуть мене підтримати. Я питала себе: «Невже мало того, що я прилетіла до вас зі своєю командою та піснями, з бажанням виконати їх красиво, щиро й дивлячись вам в очі?»
— Тебе тоді окремо критикували за твій зовнішній вигляд.
— Та-ак. Я вийшла в стилі «Нірвани», якщо можна так висловитися: у простому образі, у порваній футболці. Я сиділа перед ними й красиво співала 23 свої пісні: не бігала, не стрибала, не перекидалася, як на минулому концерті. А вони хотіли бачити розцяцьковану фею.
Так от! Луна — це не та попзірка, яка не злізає з підборів і повсякчас у стразах. Я людина настрою. Якщо я хочу, то виступаю так. І головне, що це чесно. Люди теж мають бути чесними, мають бути готовими пройнятися на концерті моїм поточним настроєм. Тому що я різна.
— Тобто Луна не потуратиме своїй аудиторії?
— Ні. Хоча що ти маєш на увазі? Якщо річ у гітах, то я дам нові потужні гіти. Але я не машина, мені потрібно щось пережити, щоб вони з’явилися. А головне — мені до вподоби те, що я випускаю. Ось я співаю на репетиціях Fata Morgana й розумію, що це один з моїх улюблених треків, які, як і «Друг», звучатимуть на лайвах ще десятиліття та увійдуть у мій постійний репертуар.
— А в тебе є мета записати великий альбом-висловлювання?
— Це мій наступний альбом. У ньому буде переосмислення моєї творчості й вся моя енергія. Туди ж увійде й «Трагічний пляж». Але я не хочу з ним поспішати й говорити зараз, коли він вийде.
— Якої миті ти розумієш, що маєш матеріал для альбому й готова його випускати?
— У нас є така фішка: щойно Саша на своєму компі створює теку з назвою нового альбому — усе вдається. Спочатку пишемо демки, потім з них вибудовуються концепція й настрій. У новий альбом я хочу вкласти й себе класичну, і себе нову, хочу більше музики. Хочу більше драматургії.
До речі! Розповім про одну річ, яку Саша використовує в роботі. У гурту Underworld є пісня Born Slippy, одна з найвідоміших (шукає на айфоні й вмикає перші 15 секунд. — Прим. DTF Magazine). Це той випадок, коли в музиці є драматургія й феєрія композиції. Цього я хочу досягти в новому альбомі. Хочу залишати й лірику, і драму, але все це виводити в потужний саунд: щоб усе вібрувало, щоб на майданчиках були емоційна шизофренія, політ, транс.
— Хто з вас ухвалює фінальне рішення? Останнє слово за тобою чи за Сашею?
— Щодня ми досягаємо чимраз більшого порозуміння. Тепер нам значно простіше й комфортніше, ніж ті самі три роки тому, коли ми багато сперечалися. Ми просто домовилися: коли хтось із нас щось вигадав, намагаємося зрозуміти й почути, що всередині в кожного з нас. Ми почали сидіти над деякими партіями разом, більше працюємо над формою, над композицією, більше заглиблюємося.
— Саша прилучається до написання тексту?
— Ні. Це як інь і ян. Я, можна сказати, культивую філософію сучасної жіночої душі, а він робить пацанський чоловічий саунд. І в цьому, певно, сутність нашої історії. Ми не ліземо в зони відповідальності одне одного.
80 відсотків усіх текстів я пишу вдома сама, а ще 20 відсотків — це робота з командою. Моя любов Айна Вільберг, божевільний Діма, він же Апельсиновий Сік, який, наприклад, написав текст «Хлопчику, ти сніг», Маша Погребняк — до речі, саме вона вплинула на мене на початку проєкту й налаштувала на всю цю стилістику мінімалізму. У мене своя лабораторія текстів і мелодій, а в Саші своя — звуків.
До речі, 15 відсотків музики в Луні — усе-таки мої. «Різні правила», «Бути обережною», «Подружка», «Чистий сон», «Ніч закриє» — це те, що написала я. Надихнулася Сашею й навчилася. Але зазвичай я пишу демку, віддаю йому, він бере звідти вокал і робить аранжування. Хоча було таке, що він надіслав мені музику зі словами «Це тобі моє зізнання в коханні», і я за п’ять хвилин написала на неї «Нічний візит».
— Ти багато говориш про заняття музикою. Скільки часу ти їй присвячуєш?
— У мене це періодами. Я людина різнобічна: мати, господиня дому, жінка тощо. Іноді можу тиждень нічого не робити, займатися тільки дитиною та спортом — щоб перемкнутися. Ось поки ми спілкуємося, дитина чекає, коли я її погодую, тому що цілий день вона їла тільки гречку з авокадо. Але я намагаюся все це поєднувати. У режимі, коли немає концертів і перельотів, намагаюся кожен день присвячувати творчості: пишу тексти, музику, демки чи вивчаю на фортепіано пісні, які мені подобаються. Наприклад, тієї самої «Агати Крісті». Це для того, щоб надихнутися їхніми ходами й знайти свої. Тож я намагаюся жонглювати різними функціями.
— Ти розумієш, що для багатьох дівчаток, дівчат і не тільки ти — це образ, яким вони надихаються, приклад для наслідування?
— О-о-ось. І я краще концентруватимуся на цьому, ніж на негативних відгуках. Хай я надихатимуся тим, що я неідеальна, але своїми стараннями, скрупульозністю, працею не тільки поліпшую якість свого життя та своєї сім’ї, удосконалюючись, але й дарую більше радості людям навколо, надихаю інших людей. Таких сильних, вольових не так уже й багато. Можливо, те, що я не така ідеальна, для багатьох і є тим, що ти сказав. І я концентруюся на цьому, а не на недоліках.
— І в тебе недавно був кейс зі сториз, у якому ти написала «Твої справи — лагодити машину… Мої справи — качати вагіну». Низка великих телеграм-каналів і видань вирішили, що так ти висловилася про гендерні ролі.
— Хто як на це дивиться. Я мала на увазі таке: моя сила полягає в тому, що я можу творити жіночу магію, яку ніхто не може пояснити. І в цьому моя сила. Цим я можу прикликати в наше життя зміни. А він може прикликати в наше життя зміни саме своєю інженерією. Ось, бляха-муха, що я мала на увазі: попорпатися в автівці, у синтах… Що в кожного є своє місце…
— «У кожного є своє місце» — це й зумовлює запитання. Це сториз зінтерпретували так, наче ти підтримуєш тезу «місце дівчини — біля плити»…
— А де я казала, що місце дівчини — біля плити? Я казала «качати вагіну». Це демонструє неосвіченість тих, хто так інтерпретує. Займатися жіночими м’язами — це щонайменше продовжувати свою молодість і поліпшувати здоров’я. А це означає, що діточки будуть здоровими. І ні хріна це не стосується плити.
— Що ти хотіла б сказати як артистка, показати своїм прикладом?
— Я зацікавлена в тому, щоб показувати, як прекрасно бути молодою вільною жінкою, яка розвивається. І насолоджуватися життям. Кайфувати. Не звертати уваги на хрінь. Висловлювати свої політичні погляди на те, як працює система? Так, у мене є своя думка, але я не вважаю, що повинна висловлювати її широким масам. Я не прагну й не хочу нести прапор і кричати, що я феміністка.
Я можу помилятися. Це моє зростання й розвиток. І навіть якщо за 15 років я читатиму свої перші інтерв’ю й розумітиму, яка я була наївна, то тільки порадію. Мені не буде соромно. На кожен вік — свої думки. Порівняйте мене 25-річну й нинішню. Звідки в мене міг бути досвід, який я здобула за останні 10 років? Досвід, який дав мені змогу стати тією, ким я є, а також говорити й робити те, що я роблю зараз.
Також читайте наше інтерв’ю з Луною, яке ми робили у 2019 році.
