Слухачі української музики з імовірністю 99,9% знайомі принаймні з одним проєктом за участі Єгора Гавриленка. Меломани чули бас Єгора в соул-поп-проєктах Гурт [O], «Гапочка», Dao Park, Ingret, Gouache, поціновувачі сучасного джазу знають його за ансамблями New Brain Trio, DOGMA trio, The Cancel Band, слухачі world music — за етноколективом Shanti People, а хіп-хоп-публіка — за монікером The Lazy Jesus і співпрацею з репером OTOY. Він також — музичний редактор лейбла Masterskaya і диджей у складі кількох київських формацій.
Єгор Гавриленко aka The Lazy Jesus
Після дебютного альбома Original Fighter (2020), що складався з винахідливих хіп-хоп-бітів і фітів з новим поколінням української реп-сцени, саунд The Lazy Jesus рухався в усе більш експериментальному напрямку. На торішньому мініальбомі My Ugly And Beautiful Void Where I Live Without You традиційний хіп-хоп трансформувався в ґлітч-хоп і вонкі. Цього року Єгор не видавав сольних релізів, проте його колаборація з японською артисткою вийшла на благодійній збірці Support Ukraine. Також на останній вечірці спільноти GRV GRV у листопаді він презентував повністю новий матеріал з робочою назвою UA Tribal — електронну програму, побудовану на традиційній українській музиці.
У інтерв’ю для DTF Magazine Єгор розмірковує над життям у воєнному Києві й роботою з українським етнічним кодом, шукає означення мейнстримного успіху та застерігає від надмірних сподівань. Бонусом — список українських музикантів і музичних подій, за якими The Lazy Jesus радить стежити.
— Як там Київ?
— Знаєш, коли на касеті закінчувалися пісні, залишалася ще частина плівочки й звучало «шшш»? У мене таке відчуття від Києва тепер. Життя йде, але навіть якщо нічого не летить, фончик є. Мене питають: «Як справи?», я кажу: «Живий-здоровий», — тепер це головне.
— Улітку в Києві потроху стали проводити події, починаючи з першого «На часі», далі — вечірки, концерти. Ззовні є враження, що музичне життя майже повернулося до стану, що був до повномасштабного вторгнення.
— Так, тепер на вихідних по кілька вечірок, івентів, виставок, але активність не на тому ж рівні. Перший «На часі» і «Мистецтво — Зброя» — це були великі події. Я грав на першому й останньому «На часі»: на першому було епічно, а на останньому вже було мало людей.
Але тепер все інакше, ніж до вторгнення: змінився вектор музики, сам вайб цих вечірок, коли вони змістилися з ночі на день. Менше ритмічного техно, більше британської музики: UK garrage, bass — на поверхню вийшли жанри, яким не було місця до того.
Раніше було чи техно, чи італо-диско. Якщо хочеш послухати іншу музику, треба було йти до GRV GRV. Це музичне ком’юніті, яке зібрав Oi FUSK — він цього року став відомий як артист, але самому ком’юніті вже три роки. Це формація диджеїв, яким не було місця в наявних електронних ком’юніті. Кожен там глибокий диґер і знаходить щось дуже цікаве. Це як у бібліотеку піти й дізнатися нові речі. Дуже правильний підхід, я дуже радий, що в них збільшується аудиторія, зокрема завдяки релізам від Oi FUSK і KYIVENERGO.
— Саме на останній вечірці GRV GRV ти презентував новий альбом — дуже несподівано.
— Це поки не альбом, тільки новий матеріал, я шукаю видавництво для нього: неукраїнські лейбли, які спеціалізуються на автентичній фолковій музиці, world, ethno і мають свою аудиторію. Немає проблем самотужки зробити цей реліз, але мені хочеться, щоб його почули не тільки в Україні, а й за кордоном. Робоча назва: UA Tribal. Ще торік з’явилась ідея зробити щось з етнокодом. Я ще не знав, у якій це буде стилістиці, адже раніше робив здебільшого хіп-хоп. Воно потроху оформилося.
Презентація проєкту UA Tribal в листопаді 2022 року на GRV GRV
Колись я занурився в індійську класичну музику, п’ять років грав у київській групі Shanti People, вони міксують мантри й легку електроніку, але я грав ще в акустичному складі. Потім я почав копати африканську музику. До пандемії ми з Олею з Гурту [O] робили афровечірки, тоді музика на кшталт регатону ще не була мейнстримом у всьому світі, це тепер воно звучить як зашквар. Тепер багато саундпродюсерів роблять цікаву суміш африканського етно з синтами, бітами — є більш авангардні речі, є більш попсові.
Останнім часом я почав гастролювати Європою і відчув там, що коли граєш етнічну музику країни, якої ти не є представником, — це крінж. Я представник цієї культури й можу показувати її — чому б це не зробити?
Весь жовтень я робив новий матеріал, щоб представити на річниці GRV GRV. Це аудіовізуальний проєкт, ми його робили разом з київською художницею Євгенією Винокуровою (MagistrMagii). Презентували його також на «На часі» і на івенті «Промінь». Він проходив у Будинку кіно, і бачити це на великому екрані було дуже круто! Мені казали, що це було щось нове: не шароварщина, а нова танцювальна українська музика.
Проте, це не зовсім електронна музика, бо справді електронних елементів там мало. Я в жодному треку не використовував синти, здебільшого фолкові семпли: сопілочки, вокальні вирізки, перкусія. Мені хотілося зробити трансову програму — не за стилістикою, а за настроєм: щоб людина занурилася в певний стан, знайшла якісь відповіді — така медитативна тематика.
— Так само як з африканською музикою, є проблема зробити з української музики екзотичну іграшку «на експорт», якщо ти залучаєш прийоми західної музики. Адже не раз траплялося, що представники європейських лейблів приїжджали в Африку, використовували, умовно кажучи, дешеву робочу силу і потім видавали колоніальний по суті продукт. Чи ти відчуваєш відповідальність у такому сенсі?
— Я не хочу залишати це тільки в нашому просторі, навпаки, хочеться транслювати свій етнокод у всьому світі, щоб нас знали не тільки завдяки музиці з Євробачення. Наскільки мені це вдалося і наскільки воно якісне, судити не мені. Я зробив, як умію. Скільки там шароварщини і скільки переосмислення — усі оцінять, коли послухають.
У нас є артисти, які роблять музику на європейському рівні, і боляче дивитися, що в них і тут немає аудиторії, і немає можливості вивозити це, бо шлях ще не налаштований. Для європейців поїхати в європейський тур — це як для нас по Україні. Для нас європейський тур — це щось космічне, тільки тепер це потроху почало змінюватися. Тому я хотів би, щоб це був проєкт і на експорт теж. Не знаю, як вийде — на все воля Божа. (Сміється.)
— Цікаво, що ти хочеш видатися саме на лейблі, який займається етнічною музикою, адже UA Tribal базується на семплах.
— Є немало лейблів, які займаються подібними релізами. Успіх кожного релізу складається з кількох факторів: це має бути гарний матеріал — але просто мати його замало, треба, щоб цей матеріал було де послухати й щоб послухали його саме ті люди, яким це цікаво.
Тому реліз на лейблі з 1к підписників, але профільному, буде успішніший, ніж на мейджор-лейблі, який видає все.
— У тебе всі попередні релізи виходили на Masterskaya. Чи знаходили вони аудиторію? Ти думаєш, що альбом буде надто нетиповий для Masterskaya?
— Так, по-перше, нетиповий, по-друге, Masterskaya тепер у не продуктивному стані. Я розумію, яка там аудиторія, тому що був там музичним редактором. Мій останній реліз (My Ugly And Beautiful Void Where I Live Without You. — Прим. DTF Magazine), який виходив на Masterskaya, був трошки самогубством, але мені було важливо його зробити.
— Цей реліз я вважаю найсильнішим у тебе. У мене загалом уявлення про тебе як про артиста, що обертається на кількох орбітах водночас — більше мейнстримних і більш експериментальних. І ти все це поєднав в My Ugly And Beautiful Void Where I Live Without You. Наскільки вдалим був експеримент?
— Звісно, це не був успішний реліз, але мені було важливіше випустити те, що боліло. Я дотримуюся думки, що коли ти щось створюєш, важливо це одразу випускати в зовнішній світ, бо коли ти працюєш довго над матеріалом, перфекціонізм вбиває суть.
Суть мистецтва — енергія того потоку, в якому воно твориться. Ти зробив — і треба випускати, поки воно живе, бо воно наповнене твоїми емоціями. Коли цього немає — ані ти, ані слухач їх не відчуває.
Мені було важливо закрити це питання, щоб іти далі. І я розумію, що то було правильне рішення, я отримав значно більше, ніж стрими… Я отримав нове життя.
Цього року я так само хотів активно робити релізи, тому що в мене накопичилося багато матеріалу. Я хотів видати міні-альбом, але не знайшов де. Там уже є елементи фолку — звуки бандури, але там це поки що не основа. Того року я був більш активним, а цього року релізний графік упав. У багатьох наших електронних артистів ця проблема — по п’ять ЕР лежить, а виходить те, що було написано два роки тому. Тепер уже інша музика!
Спеціально для DTF Magazine Єгор поділився треком з невиданої ЕР.
— Як ти збирав матеріал для UA Tribal? Це автентичний фолк, записи з експедицій?
— Було дуже важко знайти те, на що в мене був запит. Я шукав ритуальну, трансову музичку, а перше, що ти знаходиш, — це весільні пісні, веселі, легкі. Я почав писати представникам різних дослідницьких спільнот, але навіть вони не дуже допомогли. Найчастіше я брав коротенькі семпли з відео, по 3-4 секунди, потім ще різав. Перевага стильку, в якому я працюю, в тому, що можу взяти короткий семпл і на ньому зробити трек. Тому в мене багато такого: в інтерв’ю хтось заспівав два слова — я вирізав, поклеїв. Згодом мені знайомі почали кидати таку музику — хтось робив івент, наприклад на Закарпатті, записав музикантів, скинув.
На SoundCloud є дуже гарний канал carpathiancult (проєкт також є в інстаграмі та має Patreon. — Прим. DTF Magazine) — там багато прикольних речей, які я саме шукав. Хотілося б, щоб для молоді, яка цікавиться нашою культурою, такі речі були доступніші. Це тепер формується: молодь перевідкриває українську культуру, історію по різних каналах.
— Ти стикався з подібними проєктами?
— Ні, чи, можливо, я не знайомий з ними. Влітку я став шукати андеграундних артистів для сету Ukrainian Selection, який грав на кількох європейських радіо. Такого матеріалу, як я роблю, я не знаходив. Але в нас може бути хтось, про кого ніхто не знає — 100 прослуховувань на SoundCloud і все. Може, однодумці будуть саме тепер з’являтися. Тренд є: етнокод сунуть де треба і не треба, але, думаю, згодом це сформується у щось цікаве.
— До традиційного хіп-хоп-бітмейкерства не плануєш повертатися?
— Я робив проєкт у рамках благодійного івенту Art Saved Life. Часто я собі кидаю виклики, від реалізації яких трошечки страждаю. (Сміється.) На Art Saved Life я собі поставив за мету зробити сет з архівних записів — перший альбом [Original Fighter] на 70% складався з архівних записів, і відтоді їх ще багато залишилося. Деякі записи були повноцінні, деякі — ні. Два тижні я у вогні все це доробляв, і вийшов мікстейп матеріалу, який ніде не видавався. Навіть не було ідеї його видавати, то була саме музика в потоці. Можливо, закину цей мікстейп на Bandcamp, бо там є багато цікавих речей, навіть цікавіших, ніж ті, що я випускав офіційно.
— Питаю про біти, бо тепер, в еру стримінгів, це така собі золота жила — з них фактично можна жити. Іноді я натрапляю на українських бітмейкерів, які взагалі не запарюються тим, щоб бути видимими, живуть з «lo fi hip hop» плейлистів у Spotify.
— Так, але якщо ти робиш музику суто для плейлистів, під копірку, видавництва, які займаються такою музикою, і люди, які її слухають, почують у цьому кальку. Мій саунд не дуже мейнстримовий, часто брудний, мені важко даються біти на замовлення, аранжування пісень. Я не можу сказати, що мені не подобається стильок, але поки в мене його немає. У сольній творчості я завжди просто робив те, що мені подобається, без уваги на те, чи матиме воно якусь вагу. Я був дуже здивований, коли вийшов мій перший реліз і здобув відгуки від слухачів. Я отримав більше, ніж чекав, бо нічого не чекав. Коли нічого не чекаєш, то нема й розчарування, у підсумку отримуєш набагато більше.
Original Fighter — дебютний альбом (2020) The Lazy Jesus
— Пригадую інтерв’ю з Гуртом [О], де ви казали, що на створення музики витрачаєте набагато більше ресурсів, ніж отримуєте — і фінансово, і в тому, що стосується відгуку аудиторії, що це нерівномірно. Наскільки це змінилося з сольною творчістю?
— Це повністю різні історії: Гурт [О] — проєкт, спрямований на попсцену. Нашою метою було грати незашкварну попсу, музику нового покоління, яка матиме попит. Коли ми починали, бачили, що люди можуть сприймати нову попмузику, на прикладі ONUKA, The Maneken чи Вані Дорна. Ми пробували, пробували й недопробували. В нашій країні треба докласти багато зусиль і витратити багато часу, щоб досягти успіху на попсцені. Ми витратили не дуже багато часу: за три-чотири роки втомилися й не бачили більше сенсу. Але якісь «Антитіла» чи «Без Обмежень» існують вже дуже давно, більш як десять років точно — звісно, це не ті гурти, на які я рівняюся.
— Тут треба стати в якомусь сенсі мемом: настільки затертися, що люди, які слухають музику, вже не можуть це сприймати, а ті, хто музику не слухає, починають її слухати. На жаль, не так багато людей є, які саме слухають музику, не просто вмикають радіо в машині, але щоб здобути дійсно велику аудиторію, треба вийти саме на рівень «радіо в машині».
— Так. І в нас було багато сподівань, і, звісно, коли вони не справдилися… У сольному проєкті я роблю музику, нічого не чекаючи, ні на що не сподіваючись, без маркетингових стратегій.
Якби мені сказали кілька років тому, що в моєму сольному проєкті буде 20 тисяч слухачів у Spotify, більше ніж у Гурту [О], я б сказав: «Не може такого бути!».
Було неприємно, коли не стало можливості так активно видаватися, як раніше. Але навіть через це я не сумую так сильно, як тоді, коли розумів, що цілі Гурту [О] не досягнуто. Чекання в будь-якій сфері нашого життя породжують страждання.
— Твої улюблені українські бітмейкери, продюсери, музиканти?
— Батько всіх бітмейкерів з України — це KLIM beats, тепер він просто називається Klim. Я дуже радий, що він має попит, має слухачів по всьому світу, видає платівки навіть у Японії. Він робить олдскульні біти, в сторону бум-бепу. Радію, коли бачу такі кейси: хлопець просто любить і робить те, що подобається, і світ віддає йому те, на що він справді заслуговує. Круто, коли творча одиниця може існувати зі своєї творчості.
Мені подобається те, що робить Badwor7h: це не зовсім музика, яку я слухаю, але бачу його ріст як саундпродюсера і композитора, кожен його новий трек це бенгер. Прикольні тусовки Svyst і Polygon, вони роблять вечірки зі швидкою музикою, брейкс. RUSIIICK, PAAT там випускають потужні тречки. Одеський хлопець SVZZ з лейбла Progressive Future — крутий електронний продюсер зі своїм саундом. Він дуже влучно працює з електронними засобами: вони одразу потрапляють тобі в мозок, і ти такий: «О, це добре!». Також дуже подобається сольний матеріал Діми Chocollab з KYIVENERGO. Він робить пісні під нікнеймами Figurat і Dee Posh, поки в мережі нема його крутих нових пісень, але вони є в мене в телеграмі. (Сміється.) Також нещодавно дуже порадував репер Lasta, який начитує на не тривіальні реп-біти, які ми всі звикли чути.
Хлопці з Hyphen Dash (наше інтерв’ю з ними читайте тут. — Прим. DTF Magazine) — вони почали формувати сцену, якої мені не вистачало, коли я мав свої сучасні джазові бенди, як New Brain Trio. Ми грали ейсид-джаз, але в нас не було однодумців, з якими ми могли б пошерити сцену. Пам’ятаю, коли хлопці були ще малі, ходили до нас на концерти, а тепер у них проєкт, який має музичну цінність. Вони вже почали їздити по європках. З їхньої тусовки Lucas Bird — на тому тижні слухав його невиданий український матеріал, просто бомба! Андрій Бармалій: у нього давно є сольний альбом, який він усе ніяк не видасть, там саксофон з драменбейсом, з усілякими швидкими жанрами.
— Стільки всього тепер хочеться послухати.
— Так! Найбільший мій біль з усіх невиданих артистів — це Антон Крамер! Класична рок-н-рольна історія: є унікальний талант, який не може собі дати ради. Потрібні рукавиці, які візьмуть і спрямують його на правильний шлях, щоб це виходило за чотири стіни, у яких він сидить. Десь три роки тому мені друзі показували його демки, потім він у сторіз спитав: «Хто хоче зі мною фіт?» — і я такий: «Поїхали!» (у The Lazy Jesus виходив фіт з Крамером «Танго під дощем». — Прим. DTF Magazine). 23 лютого ми з ним записали демку нової пісні, і 24-го повинні були зустрітися, щоб записати другий куплет.
— Ти можеш спрогнозувати подальший розвиток української музики? Чого хотілося б саме тобі?
— Потужний поштовх у музиці був за часів революції Гідності. Складні часи часто сприяють культурному піднесенню. Я сподіваюся, що тепер це теж відбудеться, і ми отримаємо нові цікаві речі. Але я не можу прогнозувати, бо воно відбувається непередбачувано. Це саме ті чекання, які можуть не здійснитися.
Хочеться, щоб розвиток української культури виходив за межі тільки України, щоб Україну знали не тільки через революції та змагання з владою… У мене є сподівання і бажання, щоб експорт, який вже потрошки відбувається, продовжувався й після війни, і щоб це мало свій попит і свого слухача. Це дуже важливо для митців тут, бо багато хто в нас займається творчістю саме як хобі. Якби вони вийшли на європейський ринок, змогли б робити свою справу чесніше, були б щасливіші. Це моє найбільше й найсильніше бажання…
— І щоб усі видали свої релізи з шухляд!
— (Сміється.) Ну то вже на совісті кожного!
