«Клерки» Кевіна Сміта, «Скажені пси» Квентіна Тарантіно і «Донні Дарко» Річарда Келлі вперше показали на міжнародному кінофестивалі «Санденс». Організатори вже протягом 38 років підтримують статус головного фестивалю незалежного кіно, що збирає в Парк-Сіті понад 40 000 глядачів. Цього року до програми ігрового кіно вперше потрапила українська стрічка «Клондайк» Марини Ер Горбач. І це хороший привід розповісти, чому фестиваль досі залишається стартовим майданчиком для «Оскарів», який секс-скандал пережив засновник «Санденсу» та хто з України вперше поїхав звідти з нагородою
Зміст
Від локального кінофестивалю до міжнародного
Ініціатива фестивалю в штаті Юта народилася в керівників компанії Wildwood, що належить Робертові Редфорду — актору, режисеру й продюсеру («Три дні Кондора», «Вся президентська рать»). Організатори Стерлінґ Ван Ваґенен і Джон Ерл задумали фестиваль як добірку знакових фільмів, що не вписувалися в голлівудський мейнстрим, тому в перші роки глядачам показували «Трамвай „Бажання“» (A Streetcar Named Desire, 1951) Еліа Казана, «Опівнічного ковбоя» (Midnight Cowboy, 1969) Джона Шлезінґера та «Злі вулиці» (Mean Streets, 1973) Мартіна Скорсезе.
Інтерес поступово зростав, але творцям фестивалю хотілося уваги від великих студій. Режисер і добрий знайомий Редфорда Сідні Поллак («Тутсі», «З Африки») запропонував переїхати із Солт-Лейк-Сіті ближче до гірськолижного курорту в Парк-Сіті — тим самим зробити альтернативу для дистриб’юторів і сейлз-агентів, що іноді надають перевагу активному відпочинку від кіно. 1991 року фестиваль змінив назву з US Film and Video Festival на Sundance — це ім’я персонажа Роберта Редфорда в американському вестерні «Буч Кессіді й Санденс Кід». Відтоді статус кіноогляду став міжнародним, а кінокритики й медіа освітлювали його не менше, ніж Берлінале, Канни, Венецію та Торонто.
Протягом 1990-х у Парк-Сіті свої дебюти показували Квентін Тарантіно, Стівен Содерберґ, Даррен Аронофскі, Джим Джармуш і Роберт Родрігес. З розвитком технологій фестивалем почали цікавитися не лише американські дистриб’ютори, а й стримінгові сервіси Netflix, Amazon Prime Video та Apple TV+.
2020 року рекордну для «Санденсу» угоду спершу уклала медіакомпанія Hulu, купивши «Зависнути в Палм-Спрінгз» після перегляду на кінофестивалі за 17,5 млн доларів США. Але наступного року цю суму перебив Apple TV+ — 25 млн доларів США за «CODA: У ритмі серця» про музикантку з глухими батьками.
Амбіції фестивалю не обмежилися однією локацією в Парк-Сіті. Роберт Редфорд знайшов спонсорів, щоб провести кіноогляд у Лондоні 2012 року під егідою «Санденсу», а потім й у Гонконзі 2014-го. 2020 року фестиваль відкрила документальна стрічка «Міс Американа» з Тейлор Свіфт, що спровокувало великі черги до залів і ще більшу кількість текстів про прем’єри «Санденсу». Навіть COVID-19 не зміг зупинити селекцію та покази — 2021 року 600 000 глядачів дивилися фільми онлайн і тим самим встановили рекорд за відвідуваністю, нехай і віртуальною. Цього року його можуть побити, адже фестиваль знову відбудеться в онлайні.
У фестивальному світі «Санденс» асоціюють насамперед з молодіжним кіно. Свого часу тут відбулися прем’єри «Американського психопата» (American Psycho, 2000) Мері Гаррон, «Пили» (Saw, 2004) Джеймса Вана, «500 днів літа» (500 days of Summer, 2009) Марка Вебба, «Одержимості» (Whiplash, 2014) Дем’єна Шазеля, «Пастки» (Get out, 2016) Джордана Піла та «Спадковості» (Heredetery, 2018) Арі Астера. Водночас добірники шукають креативне й дивне кіно, що вражає несподіваністю. Наприклад, «Людина — швейцарський ніж», у якому Денієл Редкліфф зіграв трупа, — взірцевий представник «Санденсу».
Фестиваль орієнтується на дебютантів у великому кіно й добирає в програми драмедії, трагікомедії та фільми, які важко назвати жанровими. «Незалежність» у формулюванні «Санденсу» означає, що стрічку має бути вироблено поза межами студійної системи, тому тут не побачиш заставок Paramount, Sony чи Warner Bros. Через брак розголосу цим фільмам потрібна аудиторія, тому фестиваль допомагає її знайти. А для ліпшої конверсії переглядів «Санденс» приваблює ретроспективами, створює гала-прем’єри, проводить дискусійні панелі й форуми.
Подія у Парк-Сіті — це також і передвісник трендів кіно в новому сезоні, адже «Американська фабрика» (American Factory, 2019) і «Медова земля» (Honeyland, 2019), що їх прем’єрували тут, за рік потрапили в номінації на «Оскар». До фестивалю також прикута увага членів Академії кінематографічних мистецтв і наук. Зокрема, торік «Мінарі» із «Санденсу» поступово потрапив до переліку головних номінантів на «Оскар». Великі платформи Netflix та HBO прямують у Парк-Сіті на пошук талантів, і для них створили спеціальну панельну дискусію Talent Forum, у якій можуть взяти участь конкурсанти. Свого часу завдяки цим обговоренням у студійне кіно потрапили Раян Куґлер («Чорна пантера») та Альма Харель («Хороший хлопчик»).
Аб’юз та арешт співзасновника «Санденсу»
Коли «Санденс» змінив позиціювання з локального кінофестивалю на міжнародний, його співзасновник Стерлінґ Ван Ваґенен відійшов від справ і розпочав викладацьку діяльність. Протягом десятиліть чоловіка вважали лояльним членом мормонської церкви, для якої він знімав навчальні фільми. Але все змінилося 2019 року, коли в медіа потрапила інформація з його іменем про розбещення дітей.
Ван Ваґенена звинуватили в розбещенні 10-річної дівчинки 2013 року та повторно 2015-го. Чоловік визнав свою провину й замість арешту на шість років заплатив заставу 75 000 доларів США. «Санденс» автоматично потрапив у центр уваги, хоча фестиваль відмовився асоціювати своє ім’я з аб’юзером.
«Через пресу ми дізналися про звинувачення в сексуальному насиллі Стерлінґа Ван Ваґенена, що зіграв роль у заснуванні фестивалю та Інституту, — сказав представник Інституту „Санденсу“ для Deadline. — Він не має натепер жодного зв’язку з жодною установою відтоді, як покинув нашу консультативну раду в штаті Юта 1993 року. Інститут категорично засуджує його поведінку».
У квітні 2019 року The New York Times опублікувала матеріал зі ще однією жертвою Ван Ваґенена. Шон Ескобар зазнав емоційної травми від того, що сталося з ним у дитинстві, коли він малим відвідував будинок засновника «Санденсу». Щоб запобігти новим потенційним жертвам Стерлінґа, він записав розмову з ним на схований iPhone, щоб потім надати в суді. Щоб не зашкодити своїй репутації, спільнота мормонів вилучила Ван Ваґенена зі своїх рядів, і досі невідомо, що він тепер робить.
Україна в Парк-Сіті, штат Юта
2020 року українська стрічка «Земля блакитна, ніби апельсин» Ірини Цілик взяла участь у секції World Documentary Competition на «Санденсі» й зібрала схвальні відгуки з показів. Документальний фільм простежував життя родини в «червоній зоні» Донбасу, що знімає кіно про страшні події 2014 року. Авторка фільму поїхала додому з першою для України нагородою — за режисуру.
«Підозрюю, що весь цей світ кіно працює в такий спосіб, що навіть якщо твій фільм просто бере участь у такому фестивалі, як „Санденс“, тобі відразу відчиняються двері всіх інших фестивалів, — розповіла Цілик на Радіо НВ. — А якщо ти ще й здобуваєш приз — це автоматом тебе ніби виводить на якийсь інший левел і ти можеш розраховувати на значно більші можливості».
Проте це не перший і не останній захід за участю України в Парк-Сіті. 2015 року в кінотеатрах штату Юта показували «Плем’я» Мирослава Слабошпицького в позаконкурсній програмі Spotlight. Стрічка приїхала сюди після кінофестивалів у Каннах, Мілані, Лондоні й Лос-Анджелесі.
2021 року український фільм «Клондайк» оголосили учасником «Санденсу» — цього разу в секції World Dramatic Competition, тобто ігрового кіно. На кінофестивалі цю програму називають однією з головних, хоча фільми в них недооцінюють. «Санденс» розділив конкурс повнометражних фільмів на іноземні й американські, тому в World Dramatic Competition потрапляють неангломовні фільми з різних країн. До того ж програмери залишають за собою право ексклюзивності, тому якщо стрічку вже раніше прем’єрували на іншому кінофестивалі, до цієї програми вона вже не потрапить.
У цій секції показували «Сліпу» (Blind, 2014) Ескіля Воґта, «Божу землю» (Gods Own Country, 2017) Френсіса Лі та «Сувенір» (The Souvenir, 2019) Джоанни Гоґґ. І що найцікавіше — усі фільми згодом потрапили в секцію Берлінале Panorama, у якій роблять наголос на темі квіру, фемінізму й політики під час добору. 2022 року там пройде і європейська прем’єра «Клондайку» Марини Ер Горбач.
Події стрічки відбуваються в липні 2014 року під час катастрофи рейсу MH17 Malaysia Airlines. У селі Грабове, де падає літак, вагітна жінка відмовляється евакуюватися, навіть коли з’являються озброєні угруповання. Коли програмери «Санденсу» відібрали стрічку на конкурс, то прокоментували свій вибір: «Це значуща та емпатійна ода людській стійкості. „Клондайк“ емоційно й глибоко окреслює невизначеність життя родини в зоні бойових дій. Камера розповідає про збитки, завдані оселі, з пронизливим визнанням того, що життя людей також було назавжди змінено».
Україну представляли на кінофестивалі не лише українці. 2015 року британець Чад Ґарсія здобув приз журі в секції документального кіно за стрічку «Російський дятел». Це історія про ексцентричного художника Федора, що намагається розгадати таємницю «Дуги» — радянської радіоантени, розміщеної поблизу Чорнобиля.
Новий «Санденс» мав би стартувати 20 січня і відбуватися в Парк-Сіті, Солт-Лейк-Сіті та курорті поблизу міста Прово, але за місяць до відкриття його вирішили перенести онлайн. Крім прем’єри українського фільму, також покажуть переможця з Венеції «Подію» Одрі Діван, дебютну стрічку Джессі Айзенберґа «Коли ти закінчуєш рятувати світ» і документальну трилогію про Каньє Веста «Jeen-Yuhs», що 16 лютого вийде на Netflix. Кожен з конкурсних фільмів претендує на головні номінації «Оскара» наступного року. І якщо про ці стрічки говоритимуть, обов’язково з пальмовими гілочками біля назви з приміткою Sundance Film Festival.
