«Якби це була любов»: Дивіться фільм про 15 танцюристів і їхню виставу про рейв-сцену

«ЯКБИ ЦЕ БУЛА ЛЮБОВ»

If It Were Love / 2020


Режисер:

Патрік Шіа.

Хронометраж:

1 год 22 хв.

Країна:

Франція

  Нагороди та номінації:

— Найкращий документальний фільм у програмі Teddy на Берлінале, 2020

— Найкраща документальна стрічка на Афінському міжнародному кінофестивалі (номінант), 2020

— Екстраординарний документальний фільм на міжнародному кінофестивалі у Бергені (номінант), 2020

— Найкращий фільм у секції Тиждень режисерів на міжнародному кінофестивалі у Брюсселі (номінант), 2020

— Найкращий документальний фільм у секції New Wave Non-fiction Film на європейському кінофестивалі у Севільї (номінант), 2020

15 молодих танцівників зібрались у трупу Crowd і їдуть разом у тур. Вони переосмислюють танець балерини Жизель В’єн про французьку рейв-сцену 1990-х і поступово будують між собою все інтимніші й дивніші стосунки. Коли межа між реальністю і танцем майже зникає, сцена уособлює для них справжнє життя, де головні герої переживають спільні ночі, вечірки та кохання.


ДИВІТЬСЯ ЗАРАЗ

ПАРТНЕР ПОКАЗУ — ARARAT COFFEE

ARARAT Coffee — це класичний вірменський дует в оновленому форматі. Це історія про поєднання, де межі двох складників не відчуваються. Так само як стираються кордони реальності й танцю в житті героїв фільму «Якби це було кохання», що вирушають у тур з перформансом. Вигадані історії, придумані постановницею Жизель В’єн, зливаються з реальними сповідями виконавців.

Дізнатися більше

ЗНАЙОМТЕСЬ З ПОВНОЮ ПРОГРАМОЮ


Чим жила культурна сцена у Франції 1990-х?

Музика та кінематограф Франції подарували нам роботів у футуристичних шоломах, найманих вбивць у тісному латексі та Жана Рено в стильних окулярах. Дев’яностими надихались і головні герої фільму «Якби це була любов». DTF Magazine спільно з ARARAT Coffee коротко розповідає, що у 1990-х Франція подарувала світовій культурі


Народження French Touch

Початок 1990-х у Франції розквітнув завдяки новому відчуттю свободи, що особливо відбилося на Парижі. Наприкінці 1980-х тут у клубах лунав диско та хаус, мікс якого назвали French Touch, і одними з його родоначальників були, як не дивно, Девід Гетта разом з продюсером та діджеєм Choice. Вечірки та рейви відбувалися у найбільш непередбачуваних місцях — аквапарк, госпіталь або музей сучасного мистецтва. Все це знімав фотограф Олів’є Дегорче, який випустив артбук Plastic Dream, що задокументував сутність рейвів початку 1990-х.

І хоча енергійний бритпоп з його Wonderwall проникав на паризьку сцену, найбільшою повагою користувалися хлопці, які віддавали перевагу 110-140 BPM. З тіні виходять Daft Punk, Cassius, Bob Sinclair та Modjo. Їхній вплив відчутний і досі, а один із найвідоміших прикладів — Confessions on a Dance Floor Мадонни. Новий музичний жанр вплинув і на «Едем» Мії Гансен-Лев — драму про письменника-початківця, який закидує кар’єру заради діджеїнгу у Парижі. Це один з небагатьох фільмів, які описують цю епоху із щирим захопленням та де з’являються і грають Daft Punk.


Експорт звуків та зображень

У Парижі панує доба чорних Мартенсів та нескіченних вечірок. Крім French Touch, який закордоном назвали дискохаус або ню диско, Франція складала враження магніту для фривольних тусовок завдяки зображенням в кіно та саундтрекам до нього. У 1990 році вийшов трилер Люка Бессона «Нікіта» про небезпечну агентку служби безпеки, а через чотири роки режисер випускає хітового «Професіонала» з Наталі Портман, який закріплює за ним звання головного режисера французьких блокбастерів.

У 1993 році Daft Punk випускають дебютний Homework, що переосмислював космічне диско, а відео на треки з нього знімали Спайк Джонз, Мішель Ґондрі та Роман Коппола. Pitchfork додав його у сотню найкращих альбомів 1990-х, хоча не всі критики тоді були у захваті. Наприклад, The Village Voice відмітили альбом як Choice Cut, тобто є треки, які не варті ваших грошей або часу.

Феномен French Touch виходить з французького контексту до аудиторії Канади, Великобританії, Греції та особливо Іспанії, де завойовує нових прихильників на Ібіці.


Французький хет-трик

1998 рік у Франції займає особливе місце. У фіналі Чемпіонату світу з футболу національна збірна забиває три голи у ворота бразильців та здобуває довгоочікуване чемпіонство. На хвилі перемоги французи змінили правила гри й в культурі. Її перестали асоціювати з тягучими історичними фільмами та естрадою. Відтепер глядачі знайомляться з Монікою Белуччі та Венсаном Касселем через «Квартиру», «Добермана» та «Ненависть», а на заміну Патриції Каас та Лорі Фабіан приходять Manau, ​​Mylène Farmer та IAM.

Моніка Белуччі та Венсан Кассель у фільмі «Доберман»

У рік французького чемпіонства виходить «Таксі», про взаємини ексцентричного таксиста Даніеля та боягузливого копа Емільєна. Це також і одна з перших ролей Маріон Котіяр, яку завдяки франшизі запросять в Голлівуд та вручать «Оскар» за «Життя в рожевому кольорі». Перший фільм із серії заробив 44 мільйони доларів з бюджетом у 8 млн, тому продюсер та сценарист Люк Бессон випустив ще кілька фільмів в рамках франшизи, а американці зняли повнометражний рімейк, а потім і серіал, але вже з фокусом на Бруклін.

Маріон Котіяр у фільмі «Таксі»
Моніка Белуччі та Венсан Кассель


Спільний проєкт


Дизайн партнер — crevv.com
Разработка сайта — DTF Magazine/don't Take Fake