«НЕМОЖЛИВИЙ ПРОЄКТ»
An Impossible Project / 2020
Режисер:
Єнс Мойрер.
Хронометраж:
1 год 39 хв.
Країна:
Австрія, Німеччина
Нагороди та номінації:
— Найкращий фільм у секції Deep Focus на IFFR, 2020.
— Найкращий фільм на документальному кінофестивалі в Салоніках, 2020.
— Участь у секції Spectrum на міжнародному кінофестивалі в Шанхаї, 2021.
Ексцентричний колишній біолог Флоріан Капс має божевільну ідею — викупити та реанімувати останню фабрику Polaroid, яка закрилася 2008 року. Спершу він зазнає невдачі, але шукає натхнення серед прихильників аналогового світу у Кремнієвій долині. Флоріан розпочинає «Неможливий проєкт» з каліграфами, любителями вінілу та фанатами плівки, щоб врятувати завод. Стрічку зняли на 35-міліметрову камеру та записали для неї оркестровий саундтрек відразу на диск, щоб наміри головного героя римувалися з естетикою фільму.
ДИВІТЬСЯ ЗАРАЗ
ПАРТНЕР ПОКАЗУ — ARARAT AKHTAMAR
ARARAT Akhtamar названо на честь легенди про кохання принцеси Тамар до відважного юнака, який щоночі підкоряв заради неї води озера Ван. Ця вірменська легенда співзвучна з історією героїв нашого першого фільму «Неможливий проєкт»: група ентузіастів, закоханих в аналогову дійсність, ставить перед собою, здавалося б, неможливу мету — врятувати останній завод Polaroid, а з ним і дух часу.
Дізнатися більше
ЗНАЙОМТЕСЬ З ПОВНОЮ ПРОГРАМОЮ
Як бренд Polaroid зробив неможливе й відновив свою популярність
Історія інновацій і банкрутства
Polaroid — знаковий бренд, який пройшов шлях від винайдення поляризаторних фільтрів і 3D-окулярів до фотоапарата, що робить миттєві знімки. З 1980-х, коли на ринку з’явилися цифрові фотоапарати, технології, які запатентував учений-ентузіаст Едвін Ленд, стали занепадати. Проте в Polaroid відчули дух часу, де ностальгію та аналоги цінують більше, ніж нові пристрої. Саме про порятунок цих цінностей (а не про завод, як можна зрозуміти із синопсиса) Єнс Мойрер зняв фільм «Неможливий проєкт».
DTF Magazine та ARARAT Akhtamar розповідають, як бренд став інноватором і переродився після оголошення банкрутства.
Мета винаходу — естетика
Трирічна донька винахідника Едвіна Ленда запитала свого батька, чому не можна відразу отримати готові знімки з фотоапарата. Її запитання переросло в першу камеру, яка могла друкувати фото відразу, — 1948-го вийшла Polaroid Land Camera. До її появи Ленд працював у лабораторії над різними винаходами. І хоча на його рахунку 533 патенти (більше їх хіба що в Томаса Едісона — 1093), Ленд описував винахід 1947 року так само, як тепер себе позиціює бренд:
«Мета винаходження миттєвої фотографії — лише естетика».
Бізнес підприємця фокусувався на найрізноманітніших речах — від поляризованого скла й технології 3D до постачання інфрачервоних лінз на фронт Другої світової. Але будь-яку продукцію бренд намагався зробити доступнішою. Камера, яку презентували в 1940-х, не відповідала фінансовим можливостям покупців, а Model 20 Swinger, яку продавали 1965 року, коштувала 165 доларів (якщо порахувати інфляцію, її ціна становить 1500 доларів). Тому спочатку це було задоволенням для забезпечених ентузіастів.
1980-ті були надскладним часом для Polaroid, адже в спину дихала диджиталізація, від якої компанія ухилялася. Власне, це й призвело до банкрутства 2001 року. Попри скорочення виробництва й масові звільнення компанія і надалі виробляла унікальні пристрої: Polaroid Cube (альтернатива GoPro), OneStep+ (камера, яку можна приєднати до смартфона за допомогою блютузу) і The Lab (портативний принтер для смартфонів).
Поки Едвін Ленд перебував на посаді CEO, винаходи підкріплювалися ексцентричними презентаціями. Наприклад, якось він запросив балерину, що танцювала перед новою камерою. А в 1960-х на його замовлення фотографи й художники Ансель Адамс, Вільям Веґман та Енді Воргол наробили знімків камерою компанії для колекції Polaroid. Ці фото досі можна побачити в гамбурзькому Музеї мистецтв і ремесел.
Війна з Kodak
У 2000-х роках Polaroid повністю сфокусувався на ідеї ностальгії та спогадів. Аналогова форма — напіввимерлий вид в епоху диджиталізації, що все-таки залишив по собі прихильників вицвілих зображень і яскравих платівок. Від 1930-х до 2000-х компанія намагалася боротися з лідерами «цифри» на ринку, зокрема з Kodak, з яким у неї була довготривала історія love/hate-відносин.
Kodak купував поляризовані фільтри в Polaroid і доставляв негативи для них у 1950-х і 1960-х. Едвін Ленд навіть показував свою продукцію інженерові Kodak. Але за шість років після того, як компанія-конкурент презентувала інстант-фотокамеру 1976 року, Ленд подав на них до суду. Сума позову сягнула 12 мільярдів доларів — саме так Polaroid оцінив збитки від продажу нової камери.
У результаті позову 1990-го Polaroid отримав лише 909 мільйонів доларів. Це сталося за рік до виходу Едвіна Ленда на пенсію, а сама компанія ще 10 років змогла протриматися на ринку відеотехніки, випускаючи камери, високошвидкісні плівки, дискети, обладнання для медиків і систем безпеки.
Підводка до ностальгії
Кілька разів бренд намагався відновити свою популярність. Хоча 2006 року з-під станків заводу вийшла остання камера, а 2008-го — остання інстантплівка, компанія спробувала залучити до популяризування продукту знаменитостей. Леді Ґаґу 2010-го номінально назначили креативною директоркою Polaroid і зробили її портрет на класичний 20 × 24 фрейм. Але сама співачка й акторка на пресконференцію не приїхала. За чотири роки угоду з нею взагалі розірвали.
Та справжньої слави компанія зажила на межі 2010-х, коли закрилася остання фабрика з виготовлення плівки в нідерландському місті Енсхеде. Колишні працівники заводу разом з фанатом аналогової фотографії Флоріаном Капсом і директором Андре Босманом викупили будівлю й розпочали власне виробництво плівки. Проєкт жартівливо назвали неможливим, але досягти задуманого вдалося. Вони навіть зуміли випускати плівку під брендом Polaroid. Найвлучніше наміри Капса й Босмана описують слова самого ж засновника компанії Едвіна Ленда: «Усе своє життя я присвятив науковим проєктам, які вивчав. Я залишив позаду речі з минулого, щоб творити сьогодні».
Спільний проєкт
