«Ми зробили кіно, яке подобається нам»: Катерина Горностай про «Стоп-Землю», критику та українську мову в кіно

20 січня вийшла дебютна драма Катерини Горностай «Стоп-Земля» про учнів 11 класу, які переживають перші закоханості й тривоги. Стрічка отримала «Кришталевого ведмедя» в секції Generation 16+ на Берлінському кінофестивалі, а в Одесі команду фільму нагородили гран-прі й «Золотим Дюком» за найкращий повнометражний фільм і найліпші акторські роботи.

«Стоп-Земля» — перше українське кіно, у якому використали досвід акторської лабораторії. Творці стрічки оголосили кастинг для молоді без професійного акторського досвіду. Упродовж двох місяців її навчали імпровізувати й проводили заняття, щоб зробити групу незнайомих людей єдиним колективом 11 класу.

Сюжет фільму розгортається навколо 16-річної Маші (Марія Федорченко), яка не почувається самотньою завдяки друзям Яні (Яна Ісаєнко) та Сені (Арсеній Марков). В інстаграмі їй пише таємний шанувальник, і Маша підозрює, що це може бути однокласник Саша (Олександр Іванов), але боїться в цьому зізнатися.

У фільмі режисерка взяла інтерв’ю в персонажів, щоб дізнатися більше про їхній емоційний стан. DTF Magazine повернув камеру в інший бік, щоб головні актори запитали в Катерини Горностай про досвід зйомок, її навчання у школі та критику після прем’єри.

Це інтерв’ю доступне у відеоверсії з кадрами зі зйомок фільму «Стоп-Земля»


Камео та шкільні андерграунди


Сеня: Нащо ти зняла з нами таке кіно?

Катя: Це звучить як наїзд. З вами чи без вас я б зняла його. Я так відповім.

Саша: Міг би бути якийсь інший фільм без нас?

Катя: А, інший? За історією він не міг би бути інакшим. Але дуже багато даєте ви, бо обличчя, типаж і ваші особистості — велика частина цього фільму. Цим ви радикально доповнили героїв і події, які сталися. Деякі ваші реакції були для мене сюрпризом, а з погляду сюжету він би не змінився. Сюжет — це не основне, щоб бути фільму таким, який він є. Основне — це люди, які взяли в ньому участь.

Маша: Ти ж нас фотографувала у фінальній сцені. Чому не з’явилася в кадрі як персонаж?

Катя: Це фільм про вас, і ви — головні герої. Не планували навіть зворотного кадру на фотографа. Коли вирішили, що я візьму на себе цю функцію, ми не планували зворотний кадр. Це неважлива деталь.

Режисерка Катерина Горностай з акторами фільму

Сеня: Ти знімаєш у якомусь сенсі кіно про аутсайдерів. Може, не аутсайдерів, але дивних людей. Чи асоціюєш ти себе з кимось із героїв фільму? Або, може, ти з власного життя створила їх?

Яна: Коротше, ти аутсайдер, Катю?

Катя: Звісно. У мене в школі була компанія аутсайдерів. Ми називали себе не аутсайдерами, а андерграундами. Це звучить трошки краще, але це була компанія суто з дівчат. У цьому й різниця зі «Стоп-Землею», адже нас ще й було п’ятеро.

Я асоціююся з кожним з вас. Асоціація виникла на рівні сценарію, а потім прийшли ви і своєю оригінальністю її доповнили. У нас багато спільних речей, бо в нас з вами відбулося цікаве знайомство. Ми всі зустрілися в цьому місці (інтерв’ю відбувалося в офісі Esse Production, де знімали інтерв’ю для фільму. — Прим. DTF Magazine). І так сталося, що ви ті люди, з якими я відчула, що було б класно зробити щось не тому, що ви прикольні, а тому, що ви наші люди.

Яна: Мені здається, що я в школі точно була аутсайдеркою.

Катя: Я теж. Можливо, є цікавий досвід, який залишив на нас відбиток, адже в такий період життя стаєш рефлексивнішою людиною. Це те, що я шукала у вас, щоб узяти в кіно. Але це не означає, що люди, які не мають такого досвіду, не рефлексують.

Маша: Або не потрапляють у кіно.

Катя: Мені дуже подобаються герої, які стоять осторонь класичної драматургії. Інколи навіть не беруть участь у подіях, тобто герої, які спостерігають.


«Монтаж — дуже важлива річ, яка зробила з вас офігенних акторів»


Маша: Ти можеш назвати найкращий і найгірший спогад зі зйомок?

Катя: Найгірший? (довго мовчить)

Яна: А можна з найкращого почати? (сміється)

Катя: Я пам’ятаю сцену, коли плакала від сміху під час падіння вазону в їдальні. У цій сцені весь клас знімався, і цей дубль увійшов у фільм. Ми зробили кат рівно до того моменту, коли це сталось, але вазон там уже загрозливо рухається. І якщо продовжити цей кадр, він падає. Якщо пам’ятаєте, це був важкий день. Але веселий.

Якщо говорити про найкраще… Я навіть не знаю. Думаю, що це кадри чи важливі сцени, де щось виходило. Там щось народжувалося. Таке було з поцілунком у вашій сцені, таке було на дискотеці під час вашого танцю. Мені здавалося, що лише в одному дублі все зійшлося. Заради цього й знімаєш кіно — щоб бачити, як виходять такі штуки.

Яна Ісаєнко
Олександр Іванов і Яна Ісаєнко

Яна: Тобі не було страшно, що на монтажі побачиш щось інше?

Катя: Я намагалася пам’ятати репліку кожного, щоб був принаймні один дубль, де ця репліка сказана добре. Я розуміла, як це теоретично монтуватимуть, бо ми це запланували перед зйомками, тому могла допустити дубль, у якому не все чисто в репліках.

Я ніколи не боролася, щоб дубль був суперідеальним, якщо це не один дубль, як Сашина сцена з мамою. Там ми розуміємо, що в нас не може бути лажі, бо я її звідти ніяк не виріжу. Але в діалозі з мамою, де Саша чіпляє штору, я це можу собі дозволити. Головне, щоб я пам’ятала, що всі фрази в діалозі мали хоча б один вдалий варіант. І якщо ми вже зібрали такий матеріал, то можна переходити до зйомок наступної сцени.

І це було найважливіше й найважче для мене, бо часу на перегляд не було й оцінювати, наскільки класно вийшло, — теж. Тому доводилося орієнтуватися тільки на своє враження в той момент, коли знімаєш. Переважно це враження мене ніколи не підводило. Як мені здавалося на зйомках, так воно було й на монтажі. Я не пам’ятаю жодного разу, коли ми дивилися сцену на монтажі й бачили, що чогось не вистачає.

Яна: Прикольно, що в тебе вийшло себе так послухати й відчути.

Катя: А ви кажете: «Органіка-органіка». Друзі, монтаж — дуже важлива річ, яка зробила з вас офігенних акторів. Якщо ви подивіться матеріал…

Яна: Ну, дякую. Все, згортаємо інтерв’ю.

Катя: Вибачте, будь ласка, але це правда. Ні, я перебільшую трошки, ви дуже класні загалом.

Яна: Якби ми були поганими акторами, ніякий монтаж нас би не поправив. Можна було б тільки вирізати нас.

Катя: Я пожартувала. Все одно чистота дублю — це такий рівень, до якого треба прагнути акторові, і це ще у вас попереду. Якщо будете зніматися далі, цього рівня можна досягнути.


Продовження «Стоп-Землі» та яким воно може бути


Саша: Для тебе існують сиквельні версії цих персонажів? Чи була думка ще до початку зйомок, щоб якось продовжити історію? Якщо перший фільм — це coming of age, то другий може бути teenage drama.

Катя: Або student’s story. Коли почалася лабораторія, я про це подумала, бо відкрився цілий усесвіт класу. Я цього не передбачала. За класикою треба було набрати групу, де є вісім основних персонажів, що мають дії в сценарії, а також їхніх дублерів — людей, які теж могли б зіграти цих персонажів. Але ми пішли іншим шляхом і набрали групу цікавих людей. Просто зібрався цей клас, і тих дублерів, по суті, нема, але є класні чуваки й чувіхи, яких навіть не було в сценарії.

У лабораторії я подумала, що було б класно зробити не так сиквел, як серіал на 25 епізодів про кожного персонажа. У когось історія буде тільки вдома, а не в школі, наприклад. У кожного будуть такі етюди відповідно до всесвіту, який ми написали. Для цього треба написати сценарій, а я думала про це лише теоретично. Це не приходить швидко. Я можу так лише про Єву швидко щось накидати.

Яна: А якщо говорити про сиквел «Стоп-Землі»…

Катя: Зробити його зразу на виріст, де Яна і Єва будуть студентками.

Саша: У нас усіх якраз складаються неоднозначні стосунки з закладами вищої освіти.

Катя: Якщо знімати таку штуку, треба робити про різні ситуації: про того, хто вступив, а хто ні, кому подобається навчання, а кому ні. Я не люблю цю тему, коли 25-річні грають школярів, тому тільки правда. Я вам бажаю, щоб кожен рік був цікавішим за попередній. Думаю, так і буде, бо це логічний еволюційний поступ.


«Якщо хочете нагівнити, робіть це цікавим способом»


Сеня: Які в тебе думки про широкий прокат в Україні? Які прогнози?

Катя: Мене дуже бісить усе, що з цим пов’язано. По-перше, у нас є один вікенд. Якщо на цьому вікенді до нас не приходить глядач, нам сильно зрізають покази. Тоді нас показуватимуть о 12-й дня у вівторок, коли люди не ходять. З імовірністю 50% так може статися.

Мені здається, що в кіно працюють штуки типу «сусід сказав сусіду». І спрацює, звісно, коли це «Дюна», «Матриця», коли це світовий проєкт, на який чекали. Якщо проєкт локальний і є багаторічна історія не цікавитися українським кіно й коли є винятки з правил, як-от Антоніо Лукіч, то це ще раз доводить, що прогнози доволі невтішні.

Олександр Іванов
Марія Федорченко

Яна: Не знаю, на нашій сторінці «Стоп-Землі» в тіктоку я бачу багато коментів типу «Пішли в кіно, нарешті зняли якесь нормальне кіно про школу», і розумію, що…

Катя: …Віковий ценз у нього 16+. Можна піти в супроводі дорослих, але ви мені чесно скажіть: ви хотіли б подивитися «Стоп-Землю» з батьками?

Всі разом: Ні (сміються).

Катя: У нас не спрацює така тема, як в Антоніо Лукіча «Візьми маму в кіно». У нас маму брати в кіно краще не варто.

Яна: Попроси маму відвести в кіно! (сміється) А як тобі негативні відгуки?

Катя: Мене веселить одна цікава штука. Тепер з’являється певний тип відгуків, і мені здається, що це через те, що ми зняли добре кіно. Бо цей відгук повторюється, і це схоже на спеціальні вкиди. Був коментар «Ви зняли нереалістичне кіно. Так і пишіть, що це фантастика, бо в Києві не розмовляють українською мовою». В інтернеті часто читаю про те, що це зовсім нереалістично: «Какая 16-летняя киевлянка говорит на украинском языке?». І це цікава тема, бо з’явився український фільм, у якому молоде українське покоління говорить українською, це новий вид української ідентичності. І ці люди, які пишуть коментарі, можливо, частково є людьми з тієї сторони… (Змовницьки показує на східний кордон.)

Сеня: Та!

Катя: Я не прихильниця теорій змов, але це цілком можливо. Хлопці, будьте оригінальними в коментарях. Якщо хочете нагівнити, робіть це цікавим способом. Передусім це взагалі не аргумент, бо це смішно. І мене смішить, що цей несмішний аргумент постійно перепощують.

Арсеній Марков

Сеня: А яку конструктивну негативну критику ти чула?

Катя: Поки що не було такого. Є кілька негативних рецензій, але вони критикують те, у чому я впевнена, тому я цю критику не можу сприйняти. Наприклад, пишуть, що неорганічна мова. Окей, думайте, як хочете. Я так не думаю. А яка вона мала бути? Більше суржику? Чого? Чому люди дійсно не можуть говорити українською?

Сеня: Якби ми знімали про школу на Галичині…

Катя: Та, якби це було на Галичині, то ніхто б не доколупувався. Є очевидні штуки, що можуть не сподобатися людям, які люблять інакше кіно, і це нормально. Є люди, які люблять кіно, де є більше екшену або класична драматургія: триактна структура, характерна зміна персонажа, канони. Є багато класного кіно, яке зроблене за цими канонами, але «Стоп-Земля» не така. Багато людей кажуть, що це просто нудно.

Яна: Бачила на Letterboxd відгук німецькою і переклала, що у фільмі нічого не відбувається.

Катя: Це дуже класний сайт, щоб читати коментарі, бо там ті самі речі одним подобаються, а іншим — ні. Завдяки Letterboxd розумієш різницю в глядачах. Хтось дуже конкретно й конструктивно пише, що йому не подобається, адже мало що відбувається, а комусь навпаки це зайшло. Усім точно не вгодиш, і ми цього не прагнули. Ми зробили таке кіно, яке подобається нам, і тому в нього знайдуться друзі. Але знайдуться й ті, хто не захоче комунікувати з фільмом. Це нормально. Мені хотілося б, щоб глядачі максимально відкрито спробували подивитися наш фільм, бо, я підозрюю, він не сподобається тим, хто не хоче відкрито сприймати якісь речі. Це звучало так, наче я звинувачую.

Яна: Якщо йти з настроєм, що кіно — гівно, то як можна сприймати його інакше?

Саша: Можна прийти налаштованим, що ти прийшов дивитися фуфло і потім отримати задоволення.

Катя: Я надіюся, що такого буде більше, ніж навпаки.


«Були тільки жирні методи»: про закоханість без соціальних мереж


Яна: А на що ти замінила б соціальні мережі, якби дія фільму відбувалась у твої шкільні роки? Як ти показала б, що Маша закохана й не може зробити перший крок?

Катя: Дзвонила б телефоном і питала домашку. Я реально це робила. Просто дзвониш і кажеш: «Привіт! А що там задавали з математики? Який параграф?». Але це тупо. Ти можеш подзвонити рідній людині й запитати, а якщо дзвонити однокласникові, з яким ви не спілкуєтесь у школі, це так прямо й так жирно, що жах. Але ми це робили. Не було тонших моментів, як-от лайки на сторіз, хоча я думаю, що це теж жирно.

Яна: Так, лайки на сторіз — це вже жирно. А лайкати пости ок.

Катя: Та! Лайки постів ок. А в нас були тільки жирні методи. Дійшло до того, що я навіть поштові листи писала. Тепер ми думаємо, що маємо доступ до інших людей і близькі одне до одного, але насправді це не так.

Саша: У нас ще був фільм з лабораторії, де ми грали не як актори. І мені трохи страшно ним поділитись у відкритому доступі.

Катя: Тому ми цього не робимо. Я думаю, що менш страшно буде, коли мине часова дистанція. Можливо, через років три його буде цікаво подивитися. Мабуть, зробимо триб’ют. На весь день зустрінемось і передивимось кіно, відео з лабораторії. Якщо дійсно станеться так, що «Стоп-Земля» буде комусь цікава, то переглянемо це питання. Цікаво було б через п’ять років знову зняти з вами інтерв’ю, ще раз на всіх подивитися через камеру. Це така еволюція, яку, мені здається, треба знімати. Ви дуже класні люди, і це моє особисте бажання за вами стежити, принаймні в інстаграмі, бачити, що ви і як відбуваєтесь у житті. І я не говорю про якісь супердосягнення — просто про щоденні сторіз. Ви цікаве й нове покоління.

З усіма тривожними новинами, які тепер є, я думаю про те, що є наступні покоління в незалежній Україні. Це люди, які народилися в Україні та є українцями, і я не вірю, що це можна вже якось змінити. Хоч я й народилась у Радянському Союзі, мені «пощастило» ще два роки свого життя там прожити. Нам дуже цікаво вас не втрачати.

Саша: І нам вас.

Дизайн партнер — crevv.com
Разработка сайта — DTF Magazine/don't Take Fake