Премʼєра документального фільму «Фото на памʼять» Ольги Черних відбулася 8 листопада 2023 на Міжнародному фестивалі документального кіно в Амстердамі (IDFA). Це уперше українська картина стала фільмом-відкриттям IDFA, одного з провідних фестивалів документального кіно. Кінокритики схвально сприйняли нову роботу Черних. Розповідаємо, що вони пишуть про «Фото на памʼять»
Про що фільм
«Фото на пам’ять» — це кіноесе про війну, ідентичність, втрати і пам’ять. Розповідь ведеться з точки зору режисерки про три покоління українських жінок — самої Ольги, її матері-патологонатома та бабусі, яка залишається жити в окупованому Донецьку. Записи їх розмов перемежовуються фотографіями та відео з сімейного архіву, новинами, а також спостереженням за навколишнім життям.
Variety
«…Війна на екрані, чи то вигадана, чи то документальна, часто є своєрідною нарізкою кадрів: азарт і жах бою, охоплені полум’ям міста, спустошені наслідки. Нечасто зустрічаються фільми, присвячені дезорієнтації цивільного населення, що виживає в зоні тривалих військових дій, коли повсякденне життя певною мірою продовжується, попри сюрреалістичну атмосферу постійної загрози та невизначеність майбутнього».
«…Це захопливий фільм, в якому змішалися елементи кінощоденника, експерименталізму, репортажу та архівної добірки, розтягує документальну форму так, що вона стає особистою, але не егоїстичною. А також жорсткий погляд від першої особи на досвід війни, сильний завдяки інтерполяції елементів поезії та ностальгії. Цей прийом підкреслює, як збройний конфлікт руйнує громадянську історію, хоч і пише нові глави для переможців».
«… “Фото на пам’ять” — імпресіоністичний сховок добре знайомого режисерці індивідуального та колективного минулого, чиї матеріальні свідчення існування незабаром можуть зникнути. Цей складний, але дуже зрозумілий колаж вигідно відрізняється різноманітністю візуальних форматів, що використовуються, а також пригодницькою, спектральною та оригінальною партитурою [композиторки] Мар’яни Клочко».
Прочитати повну рецензію можна на сайті видання.
Screen Daily
«…Інтимний та інтроспективний фільм «Фото на пам’ять», пронизаний ефективними творчими штрихами, надає напрочуд мрійливий характер дослідженню впливу конфлікту поколінь.
Неординарний погляд Черних на актуальну тему має привернути увагу до фільму, світова прем’єра якого відбулася на відкритті IDFA, хоча його індивідуальний підхід та медитативність можуть зробити його малоперспективним для ширшого кінопрокату».
«Протягом усього фільму Черних використовує закадровий голос, який деколи є прямим, а іноді — абстрактним, коли вона справляється зі своїми почуттями. “Я не можу повірити, що все це буде продовжуватися”, — каже вона на самому початку фільму, і це здивування простежується протягом усієї стрічки. Візуально вона неодноразово поєднує звичну повсякденність із кошмарною реальністю війни: то затримується на чарівній красі воронкоподібних хмар, із жахом дізнаючись, що це сліди від ракет, то об’єднує людські клітини під мікроскопом її матері з кадрами безпілотників та бомбардувань. Звукове оформлення, створене Бенедиктом Шифером, також проникливе, воно фіксує хвилювання сім’ї та країни, яке постійно змінюється під впливом зовнішніх обставин».
Прочитати повну рецензію можна на сайті видання.
Business Doc Europe
«Документальний фільм наочно демонструє, що запам’ятовування — це не пасивне заняття. Словосполучення “фото на пам’ять” означає не тільки “фото, яке ви не забудете”. Це також означає “фото, яке допоможе вам згадати” і навіть “фото, яке ви маєте запам’ятати”. Це не слоган, це інструкція. Заклик, якщо хочете. Або, що ймовірніше, благання: “фото, яке треба запам’ятати”.
Це не означає, що фільм Черних академічний чи абстрактний. Навпаки, особистісний підхід робить його дуже доступним. Це схоже на подорож блукаючою свідомістю режисерки, що супроводжується її м’яким закадровим голосом. Потік спогадів та роздумів, що доповнюються вицвілими фотографіями та кіноплівками минулих років, а наявність деяких радянських пропагандистських роликів наголошує на постійних сумнівах у правдивості та повноті записаних спогадів».
«Використовуючи все: від екстремальних крупних планів і записів із камер спостереження до зрізів сірників, із плавним саундтреком із шумів, музики та неземного вокалу, Черних вдається розмити межі між кадрами та сценами, між “тоді” та “зараз”, між фіксацією та стилізацією, щоб створити щось одночасно нереальне і реальне.
…Сумарний ефект від такого сміливого підходу до змішування сучасних реалій життя у воєнний час із невловними спробами осягнути минуле і світ, який, здавалося б, зовсім недосяжний, найкраще виражений у ключовому висловлюванні режисерки: “Моя реальність перетворилася на нескінченний сон зі стертими межами між спогадами та реальним життям”. Ця реальність, схожа на сон, чудово зафільмована нею за допомогою плівки — засобу, що дає змогу стирати межі між реальністю та пам’яттю. А також між життям та смертю».
Прочитати повну рецензію можна на сайті видання.
