Візуальний художник та дослідник Іоанніс Міхалудіс — єдиний у світі, хто вміє створювати 3D-обʼєкти з кремнеземного аерогелю. З цього наноматеріалу NASA він робить аероскульптури, а також використовує у колабораціях з брендами. 2020 року він брав участь у створенні лінії прикрас для ювелірної компанії Boucheron, а 2024 року — сумки Air Swipe Bag для Coperni.
DTF Magazine розпитав Іоанніса про екологічне послання, закладене в сумку Coperni, чи справді бренди стали буквально продавати нам повітря, а також про його власні мистецькі практики й застарілу систему моди
«Коли ви молоді — ви шалені. І мистецтво таке ж — не обмежене»
— Ви розпочали свої мистецькі дослідження 1992 року з лендарту, за десять років ви перейшли до скайарту і створили першу скульптуру з кремнеземного аерогелю. Чому ви змістили фокус матеріалу з землі на повітря?
— Це цікаве запитання. Під час роботи над великим проєктом інтерактивної інсталяції «У колообігу червоних дерев» (In the Circulation of Red Trees) в університеті Сорбонна я зробив фотографію. На передньому плані було червоне дерево, а на задньому — зависла хмара, схожа на гачок. Її форма як знак питання стала початком розмірковування про скайарт і думок не про землю, а про фон.
Лендарт-інсталяція «У колообігу червоних дерев», в якій використано 250 кв.м червоної еластичної тканини, 800 кв.м рибальської сітки для перевʼязки дерев, а також 350 кв.м стрічки, що зʼєднували дерева
З Парижа я поїхав у Берлін, де мав обговорювати подальші плани після здобуття докторського ступеня разом з Христо і Жаном-Клодом, адже мені дуже подобається їхня робота. Повертаючись назад автобусом я заснув. Прокинувся я під час зупинки на заправці. Взагалі, у мене завжди виникають хороші ідеї в автобусі. Це пов’язано з тим, що я народився в автобусі: мати не встигла доїхати до лікарні, як у неї почалися перейми.
Отож під час подорожі я задивився на захід сонця за вікном і зрозумів, що цій картині не вистачає хмари у формі куба. Я почав розвивати цю ідею, замальовувати і згодом подав заявки на гранти, щоб її втілити. Спочатку — на програму Фулбрайта для грецьких митців, а також до Массачусетського технологічного інституту, адже там працював професор і художник Отто Піне — засновник напрямку скайарт. Я знайшов його в мистецтвознавчому довіднику і зв’язався з ним електронною поштою. 2000 року ми почали листуватися, а вже через рік я дістав згоду на дослідження за програмою Фулбрайта для грецьких митців. І цей момент був початком переходу від лендарту до скайарту.
2002 року я підготував презентацію кубічної хмари на останній скайарт-конференції, що проходила в Дельфах і на острові Ікарія.
— Ваша перша скульптура «Icare, I care…» пов’язана з грецькою міфологією. Це для вас своєрідна данина грецькому корінню чи ви використали той сюжет, бо Ікар — відомий символ у всьому світі, що уособлює сміливість ідеї долетіти до сонця й бути, однак, переможеним силами природи?
— Це символ неба, повітря та юності. Коли ви молоді — ви шалені. І мистецтво таке ж — необмежене. Дедал — архітектор і батько Ікара, що зробив йому крила як уособлення науки, а сам Ікар — персоніфікація мистецтва. Робота про Ікара не лише символічна, метафорична та алегорична, а й безпосередньо стосується до скайарту.
Про співпрацю з Boucheron і Coperni
— Ви вірите в те, що мистецтво має співпрацювати з наукою, щоб виникло щось нове. Чи транслюєте ви цю ідею, співпрацюючи з ювелірними та модними брендами?
— Це справді так, я втілюю окреслену ідею в життя. Всі мої проєкти схожі й завжди поєднували в собі мистецтво та науку.
Кремнеземний аерогель — науково розроблений і досить високотехнологічний матеріал. Його, хоч і придумали давно, застосовують не в багатьох сферах. Я першим використав його в мистецтві та дизайні — створив хмари у пляшках, які нині можна знайти на skyforsale.com.
«Небо в пляшці» з кремнеземного аерогелю
Ювелірна компанія Boucheron хотіла купити хмару в пляшці. Коли я дізнався про замовників, то зв’язався з ними, а вони у відповідь запросили мене в Париж обговорити співпрацю.
Я пояснив їм, що ми можемо помістити всередину кремнеземного аерогелю золото, перли, будь-яке гарне срібло. Але замовники зажадали іншого — створювати вироби з цього матеріалу. Я не знав, чи можна буде їх носити, але ми почали досліджувати, що вийде, коли залити аерогель усередину якоїсь захисної оболонки.
Цей матеріал нанопористий. Він може поглинати вологу з вашої шкіри, зазнаючи структурних змін, тож йому конче потрібен захист. Після деяких експериментів з боросилікатним склом і кварцом ми виявили, що кварц має кристалізованішу структуру й тому набагато зручніший для таких прикрас.
Кремнеземний аерогель, використаний для браслета Boucheron
З Boucheron був довгий підготовчий етап. Ми почали розглядати можливість співпраці 2018 року за підтримки мого дослідницького фонду Democritus в Афінах, і мені дали два роки на дослідження та розроблення.
З Coperni все було інакше. Вони відправили запит моєму доброму другові й співзасновнику компанії Aerogel Стівенові Штайнеру: «Ми фанати аерогелю. Чи можемо ми з нього зробити сумку та представити її 1 березня 2024 року?» Тобто вони окреслили чіткий дедлайн. Стівен одразу звернувся до мене, сказавши, що ніхто, крім мене, не знає ні способу, ні секретів виробництва й ноу-гау для створення 3D-об’єктів.
Аероскульптура з кремнеземного аерогелю
Ні NASA, ні хто інший не вміють робити з аерогелю 3D-обʼєкти. По-перше, це складно, а по-друге, той особливий процес — моя комерційна таємниця. 21 листопада Стівен дав мені команду починати — і за 95 днів ми презентували результат у Парижі.
«Нині система моди — неправильна: швидка мода працює проти людства»
— Сумка Coperni, що на 99 % складається з повітря й на 1 % — зі скла, породила багато жартів про те, що тепер бренди буквально продають нам повітря. Як би ви це прокоментували?
— Краще продавати повітря, що є повітрям майбутнього, ніж продавати повітря й дурити людей. Тому я вірю в повітря майбутнього. І ця сумка є ним на 99 %. Також 99 % — це ніщо, ви нічого не відливаєте й не ліпите. Просто поміщаєте кремнеземний аерогель у форму та створюєте 3D-об’єкт.
Сумка Coperni з кремнеземного аерогелю
Але це не так продаж повітря, як послання про якість нашого повітря — своєрідний сигнал SOS, сигнал тривоги Save Our Sky — «Врятуйте наше небо». Метафора про наше повітря й небо.
Небо — це «одяг» нашої планети, останній шар, блакитний серпанок навколо нас, а також захист планети. Тому ми маємо бути обережними не лише з ним, а й з усім харчовим ланцюжком із самого початку, зокрема й з тим, як ми використовуємо м’ясо, наприклад, або тварин загалом. Це все має змінитись, інакше ми зруйнуємо вбрання планети і знищимо себе.
— На вашу думку, чи впливає або змінює це сучасну модель споживацтва і яким чином?
— Тепер ні. Але тільки-но публіка зрозуміє, що це метафора неба, то можливо, інакше, поставиться до своїх повсякденних дій і до того, як вона поводиться з іншими. Нині система моди — неправильна: швидка мода працює проти людства. І ми маємо це переглянути.
— Ви також закладаєте екологічну ідею в такі айтеми, як сумка Coperni?
— Ця ідея живе своїм життям. Якщо сказати: «Я створюю скульптури з повітря» — відразу уявляється довкілля. Тобто у вас уже є з ним зв’язок. Якщо ви вийдете на прогулянку, ваше довкілля буде блакитним, бо це небо.
2021 року я представляв проєкт the (C)osmosis project у китайському Хайнані. Я помістив фрагменти неба навколо голови класичної грецької скульптури «Марафонський юнак». Це було приголомшливо.
Скульптура «Марафонський юнак» з аерогелем навколо голови
Ви можете вкрасти статуї з Греції, але ви нізащо не вкрадете довколишнього неба. Наприклад, Каріатиду — велику жіночу статую — викрав лорд Елгін. І оскільки в статуї зникли руки, то я в одному дослідженні пропоную використати аерогель як альтернативу класичному паризькому методові реставрації за допомогою гіпсу. На мою думку, відновлення частин пам’ятника напівпрозорим матеріалом наділить фігуру новою естетичною якістю, а розсіяне світло остаточно усуне неоднозначність відсутніх рук Каріатиди, додавши їй історичної цінності. Зазначу, що цього всього не можна досягти гіпсовою реставрацією, а тільки заміною рук довколишнім небом. Стаття про це вийшла в науково-мистецькому виданні Journal of Sol-Gel Science and Technology під назвою (M)other tongue.
Довкілля має величезний вплив: навіть найпростіші мікроорганізми, не кажучи вже про звірів і людей, перше, що бачать над собою, — небо. Без неба немає життя. І оце повернення неба в наше мислення, в наші серця, плекання любові до нього — частина моєї роботи.
— Ви пропонуєте використовувати кремнеземний аерогель для реставрації об’єктів культурної спадщини як альтернативу класичному методові реставрації за допомогою гіпсу. Чому цей матеріал кращий за класичну паризьку техніку з гіпсом? І в чому взагалі цінність такої ідеї?
— Кремнеземний аерогель не найкращий реставраційний матеріал. Він скоріше гарний: завдяки своїй напівпрозорості та екзотичності він пропонує, а не нав’язує, відсутню частину скульптури. Для мене, візуального художника, це також має концептуальне значення: ви берете довкілля, небо кругом скульптури, і, використовуючи небо як скульптурний матеріал, відновлюєте пошкоджену скульптуру поетичним та осмисленим способом. Реставраційні матеріали в наші дні мають бути не лише матеріалами, а й посланцями, як і самі скульптури.
Сумка Coperni з кремнеземного аерогелю
— Кремнеземний аерогель — міцний матеріал, проте багатьох коментаторів у соцмережах хвилює питання: що можна покласти в сумку Coperni? Які ваші ідеї?
— Сумку зроблено з великої кількості алкогелю, яку доволі важко піддати надкритичному гарячому сушінню. Тож треба було зробити порожнину в товщі сумки, і моя дизайнерська пропозиція полягала в тому, щоб розділити сумку кишенею. Coperni не подобався такий варіант, але я їм пояснив, що інакше ми не висушимо такий великий об’єм аерогелю. Це як з хлібом: він може мати зовні пропечений вигляд, але всередині лишатися сирим і крихким.
Саме тому ми зробили невелику кишеню. У неї ви можете покласти iPhone старих поколінь, які мені подобаються, SE, наприклад, або 4S. А ще можна — ключі й трохи готівки, зокрема монети.
— Чи досягли ми якоїсь межі в плані технологій, які можна використати в моді чи мистецтві? Чи, може, ми не освоїли ще й малого відсотка можливостей?
— Ні, це лише початок. У нас уже є ШІ, нанотехнології і нанонаука, і ми ще побачимо багато красивих технологічних речей. Принаймні я сподіваюся, що ті технології також будуть красивими.
Від самого початку в кремнеземному аерогелі мене привабила не технологія, а краса. Митці шукають красу, вчені — істину. Тож краса й істина — діалог між мистецтвом і наукою. Іноді я кажу, що, певно, це те саме — шукати краси та істини, але з різних поглядів.
Проєкт «Strategic Media Support Program» реалізує Львівський медіафорум за фінансової підтримки People in Need (PIN) та Pioneer Foundation.
