— Ви приїхали на ротацію до Києва. Наскільки я розумію, ви однаково продовжуєте керувати брендом і брати участь в основних процесах, зокрема й у розробленні дизайнів? Чи ваша присутність — мінімальна?

— Моя роль у цьому всьому — організація і дизайн. Я займаюся коригуванням процесу роботи, затвердженням і створенням дизайнів. У мене сформувалася хороша команда, яка розуміє мене, а я — їх. Я малюю, конструктор робить, лаборант зшиває, усе затверджується. Тепер мій функціонал не змінився, просто обмежена присутність на місці.

— Що було тією подією, після якої ви пішли захищати Україну?

— Я пішов добровольцем ще 2014 року, а приблизно за три роки звільнився. Коли почалася повномасштабна війна, я не мав вибору: іти чи не іти. Це скажімо так, ідейний порив.

— Війна — важкий і великий виклик. Чи не було у вас думок про закриття бренду через повномасштабне вторгнення?

— Перші чотири місяці повномасштабної війни ми не працювали взагалі. Жінки з команди роз’їхалися, Олександр евакуював рідних і повернувся до Києва. Десь через чотири місяці ми з ним списалися, думали почати вже щось робити. Потроху розігналися й тепер уже більш-менш повноцінно працюємо. Не можу сказати, що в повному обсязі, як було до війни, але справляємося.

Тож думки про закриття бренду були, але команда спонукала працювати далі, і це також відіграло важливу роль. Потім з нами зв’язалися з Pitti Uomo. Пішли нам на зустріч і запросили безплатно взяти участь у виставці. І ми подумали, якщо нам зробили таку пропозицію, то треба їхати й працювати.

— А чи були взагалі в історії бренду проблематичні етапи або моменти, коли ви думали над тим, що робити з брендом — закривати чи ні?

— Ні, до повномаштабної війни ми взагалі не мали проблем. Я не скажу, що ми були суперуспішним брендом і все йшло так, як би мені хотілося. Проте ми працювали, заробляли, реалізовували все, що хотіли, і цього вистачало. Ми знали й розуміли, куди і як нам розвиватися.

— Плануючи запуск бренду, вас уже цікавив теквер? Чи це сталося в процесі?

— Так, мені початково подобалося щось функційне, що має нормальний вигляд. Тобто є спортивний, військовий, туристичний одяг — він зручний, але має вигляд спортивного, військового й туристичного одягу. Мені ж цікаво вкладати функційність у звичайні речі.

Коли я тільки хотів запускати бренд, поняття «теквер» узагалі не існувало для мене. Тобто тоді Stone Island робив якісь вироби з класних тканин чи ще щось, проте все це не було сформовано в таку тенденцію як теквер.

Не знаю, як це пояснити, але я роблю речі, які б хотів сам носити, у яких мені зручно. Мені подобається функціонал деяких речей, проте не подобається, який вигляд вони мають. Таким чином, у мене народжується дизайн: бачу кльову річ, але знаю, як її переробити, щоб вона мала інший вигляд, не втративши початкової зручності.

— На сайті Pitti Uomo ваш бренд описують цитатою про те, що все має два боки: видимий і прихований, і що ідея ваших речей — у тому, що в них закладено більше, ніж можна зрозуміти на перший погляд. Які ще ідеї ви вкладаєте у філософію свого бренду?

— Є таке. Мені подобається трансформація речей, щось приховане, як-от додаткові шви й конструктивні вирішення для зручності функціоналу. Тобто робити так, щоб, на перший погляд, це була звичайна куртка, а коли починаєш дивитися глибше, то обов’язково знайдеш кишені або вставлений для зручності стрейчевий матеріал.

Була ситуація, коли людина купила куртку, а через деякий час написала відгук: «Я вже ношу цю куртку два тижні й досі знаходжу все нові й нові кишені».

Мені подобається робити більше, ніж просто речі, щоб вони несли за собою більше, ніж це можна одразу зрозуміти.

— Як ви взагалі бачите аудиторію бренду? І чи орієнтуєтеся здебільшого на закордонних клієнтів, ніж на українських, як тепер робить більшість українських брендів мідалап-сегменту?

— Напевно, ваше запитання більше до людей, які просувають бренд. Тому що я просто роблю речі. Але я спробую відповісти, що це активні люди, які вже сформувалися в якихось своїх заняттях, уподобаннях і так далі, які розуміють, навіщо їм ці речі.

Як і більшість людей мого покоління, я виріс на Stone Island та ACRONYM. Але тепер ці бренди обросли якоюсь штучною історією, коли люди одягають їхні речі, щоб щось комусь довести.

Це, звісно, лише моє бачення, але одягнуті в ACRONYM хлопці — такі мамкині ніндзя, які мають класний вигляд, проте навряд чи хтось з них ніндзя. Так само зі Stone Island — якщо хлопець одягнув умовну куртку з патчем, то нібито транслює те, що його треба побоюватися. Мені таке не до душі, і коли я починав, то одразу шукав тих, хто б мені допоміг з просуванням чи давав рекомендації.

Я знайшов блогера-дигера Боно, який лазить по всіляких підземках, метро й закинутих місцях. Я йому запропонував протестувати речі, він погодився не одразу, адже сказав, що зовсім не про моду. Тоді я скинув йому кілька фото речей для розуміння, який вони мають вигляд, він погодився, що це непогано, і вирішив спробувати.

Ми почали спілкуватися, тепер активно товаришуємо, він навіть мене затягнув у дигерство, ми облазили кілька об’єктів, доступних і не дуже. Такий формат, із залученням дигера, класний для тестування речей і розуміння, що зайве, а чого не вистачає, що зручно, а що ні. Тобто це таке випробування речей у реальному середовищі.

— Хто ще тестує ваші речі?

— Окрім Боно, тестую ще я, бо це зав’язано на моєму внутрішньому сприйнятті. На цьому етапі поки так, але в мене є список людей, до яких би я хотів звернутися, проте поки я до них не достукаюся.

— Розкажіть про команду бренду, скільки людей у ній тепер і які завдання вони виконують.

Кожна людина в команді бере на себе якийсь сектор відповідальності, щоб я ні про що не думав і робив те, що мені подобається. Вони повністю забезпечують бачення того, що я хочу зробити. Наприклад, до конструктора я можу прийти з будь-якою хворою ідеєю, і він її реалізує.

Одна з перших курток, яку я придумав, мала надто складний функціонал, зокрема через капюшон. Мені всі сказали, що це якась маячня, так не буває і це неможливо зробити. Проте порекомендували цього конструктора. Він мені теж сказав, що це маячня, але погодився спробувати. У результаті все вийшло, ми допаяли-доклеїли, усе класно спрацювало.

— Ви здебільшого тканини замовляєте за кордоном? Як ви знаходите й вибираєте виробників?

— Ми шукаємо на виставках тканин у Китаї, Італії, Франції та інших країнах. Я особисто звертаю увагу на тактильність тканин, тобто я доторкнувся — мені сподобалося, треба брати. А от, наприклад, Олександр, глибше занурюється в ці питання, ніж я: йому важливий склад, він намагається спрогнозувати, як ця тканина поводитиметься в тій чи іншій ситуації.

Тепер нас уже більш-менш знають виробники тканин. Іноді вони самі пишуть і пропонують тканини. Але десь 90 % — це закордонні виставки, на яких ми шукаємо щось нове й функційне.

— Раніше Олександр нам розповідав про підготовку до цьогорічного Pitti Uomo, зокрема й про проблеми з логістикою. Наприклад, виробник з Південної Кореї рік тримав у себе світлонакопичувальну тканину з мембраною, доки ви не знайшли спосіб доставити її в Україну. Наскільки виправдані такі очікування для бренду, який представляє на Pitti Uomo дві колекції на рік?

— Напевно, усе ж таки виправдано, бо ми хотіли саме цю тканину.

У мене проблеми з компромісами: якщо я щось хочу, то воно має бути саме так, як я хочу. У нас бувають моменти, коли ми можемо не саме так, як хочемо, а трошки інакше, хоч і схоже. І тоді мене прямо викручує від цього, проте ми живемо в такій реальності, де є речі, на які ми не можемо ніяк вплинути.

— Чому для вас важливо брати участь у Pitti Uomo й наскільки вам, як українському бренду, допомагає в просуванні за кордоном?

— На Pitti Uomo приїздить багато професіоналів з різних країн, і для нас це шанс себе показати й з кимось познайомитися.

Ми залюбки туди їздимо, і сприймаємо її не як баєрську виставку, а іміджеву. Наприклад, якось заходили в один з українських магазинів, обговорювали співпрацю, а вони здивувалися, що ми були на Pitti Uomo. Тобто українські бренди беруть участь у цій виставці не так часто.

— А от, наприклад, чи цікаві вам закордонні тижні чоловічої моди? Чому ви не берете в них участь?

— Мені складно уявити, як це відбувається, хто зможе це придбати та одягнути. Я себе не бачу там, проте такий формат цікавий як експеримент. Тож тепер ми ведемо перемовини з тижнем моди в Канаді; побачимо, що з того вийде.

Pitti Uomo — для нас досить зрозуміла історія, адже там майже немає сторонніх людей. Там збирається лише преса, баєри, іноді студенти. Тобто все спілкування відбувається навколо бізнесу, на відміну від тижнів моди.

— В Україні загалом не так багато теквер-брендів. Чи можемо ми взагалі конкурувати на якомусь світовому рівні, чи це конкуренція всередині країни?

— Якщо чесно, я цим не сильно цікавлюся й не знаю інших українських теквер-брендів, окрім RIOTDIVISION. Але я не розглядаю роботу нашого бренду в конкурентному полі, а більше як творчість. Бо конкуренція для мене — знову щось доводити, а я хочу лише щось створювати, а не змагатися в маркетології, просуванні та рекламі. Я на цьому не розуміюся й не хочу в цьому розбиратися. Тож ваше питання також варто адресувати людям, які відповідають за це в моїй команді. З іншого боку, я також розумію, що ми достатньо сирі, тільки починаємо, вчимося й нам ще треба багато працювати, щоб змагатися з умовними флагманами стилю.

— Як ви думаєте, чи взагалі можливий бум теквер-брендів в Україні, ураховуючи, що країна в стані війни й це також впливає на те, хто та що тепер носить?

— На які бренди ви орієнтуєтесь і які вам подобаються?

— Усе моє дитинство пов’язано із секондхендами, я на цьому виріс. Також плюс-мінус завжди стежив за Stone Island. До речі, тепер у них працює один з основних дизайнерів — Саша Каневський (Саша працює головним дизайнером. — Прим. DTF Magazine): це такий непоганий показник української думки у світовому дизайні.

Але останні сім років я намагаюся не купувати речі, а робити свої й думати, чого в них не вистачає. Мене надихає те, що я можу побачити щось на вулиці й одразу замалювати для майбутнього дизайну.

Можу побачити, як упала тінь на куртку, і зрозуміти, що було б непогано на місці тіні розмістити кишеню.

— А, може, є якісь бренди, з якими ви б хотіли створити колаборацію?

— Nike, адже я б хотів зробити класне взуття, а для мене класне взуття — це вони. Але загалом колаборація як явище була б цікава, проте я не можу вибрати когось конкретного, адже в кожного бренду є щось упізнаване. Тож ми відкриті до пропозицій.

— На вашому сайті є розділ із жіночим одягом, але там тільки унісекс-шапки. Чи плануєте ви випускати жіночий одяг?