22 червня на MEGOGO стартував третій сезон серіалу «Дім дракона», заснованого на книзі Джорджа Мартіна «Полум’я і кров». Серіал розповідає історію дому Таргарієнів за 200 років до подій «Гри престолів», а саме про Танок драконів — громадянську війну, яка розділила династію на два ворожі клани.
Шоураннер «Дому дракона» Раян Кондал неодноразово наголошував, що третій сезон стане «значно масштабнішим» за попередні та, зокрема, по-новому розкриє вже знайомих глядачам персонажів саги. Напередодні прем’єри редакція DTF Magazine взяла участь у пресконференції з Раяном Кондалом і розповідає в ключових цитатах режисера, чого очікувати від нових епізодів у сюжетному плані, якими будуть подальші арки головних героїв саги та які «найбільші запитання» закриє третій сезон «Дому дракона»
Дисклеймер: в матеріалі є спойлери до подій серіалу «Дім дракона»
Про зміни у третьому сезоні на фоні неоднозначної реакції глядачів на фінал другого
— Ми продовжували рухатися за планом, який мали від самого початку. Цей серіал завжди будувався за принципом: у нас є план, ми будемо його дотримуватися й не звертатимемо уваги на весь шум навколо.
Я розумію, що це серіал на чотири сезони, і між кожною частиною доводиться чекати по два роки. Але зрештою ми розповідаємо одну цілісну історію. Засмучуватися через те, що відбувається посередині, — це все одно що реагувати посеред вистави лише тому, що вам не сподобався поворот сюжету в другому акті. Зачекайте, адже попереду ще два акти, і саме на цьому етапі ми зараз перебуваємо.
Я розумію це розчарування. Перерви між сезонами дуже довгі. Просто на створення серіалу потрібно багато часу. Підготовка та знімання після завершення роботи над сценаріями займають приблизно рік, а потім ще сім-вісім місяців потрібно на «створення» драконів. Тож самі порахуйте. Випускати новий сезон щороку просто неможливо. Мені дуже шкода, але ви самі вирішили стати фанатами серіалу «Дім дракона».
Про відмінність третього сезону від попередніх за тональністю
— Мені здається, що тон серіалу був досить послідовним і стабільним від самого початку. Визначення тону — одна з головних відповідальностей шоуранера. Яким є тон вашого серіалу? Це історія про Вестерос. Це шекспірівська сімейна трагедія. Ми багато говорили про це ще на старті роботи над серіалом.
Думаю, у третьому сезоні атмосфера дещо змінюється, адже події стають похмурішими та безнадійнішими. Упродовж першого й другого сезонів були моменти, коли могло здатися, що сторони ще можуть скласти зброю й знайти інший спосіб розв’язати конфлікт. Але що більше образ вони завдають одна одній і що більше втрат зазнають обидві сторони, то сильніше починає діяти принцип «удар за удар». У певний момент люди вже забувають, із чого все почалося.
У серіалі була чудова розмова про те, що стало першим поштовхом до Танцю драконів. Чи була це смерть дружини Візеріса? Чи його рішення назвати Рейніру спадкоємицею? Чи втрата ока Еймондом? Ми вже втратили це з поля зору. За плечима всіх цих персонажів накопичилося надто багато болю, образ і взаємних претензій. І що більше все це накопичується, то далі вони готові зайти у своєму прагненні помститися іншій стороні або просто перемогти. Межі морально допустимого для них розширюються, а розрізняти добро і зло стає дедалі складніше. Тож, думаю, ви й надалі бачитимете, як розгортається ця похмура атмосфера — не лише до кінця цього сезону, а й у фінальному сезоні також. Невблаганність — ось головне слово цього сезону.
Про відповідь на очікування фанатів щодо кожного нового сезону як масштабнішого та більш захопливого
— Це одна з тих речей, через які ми всі не можемо спати ночами. На щастя, мене оточує чудова команда, яка допомагає створювати цей серіал. На піку роботи над проєктом працює приблизно 2500 людей, які рухаються в одному напрямку, щоб втілити єдине творче бачення. І це дійсно прекрасна річ. У нас працюють найкращі фахівці у своїх сферах: режисери, сценаристи, знімальна група, люди, які будують декорації, створюють костюми. Кожен намагається перевершити самого себе і зробити свою роботу якнайкраще, тому що сам цього хоче.
Минулого сезону ми вже зробили щось велике, а тепер хочемо зробити ще масштабніше. Це серйозний виклик. І, на мою думку, все починається з історії — з того, що відбувається в кімнаті сценаристів. Ми прагнемо залучити глядача на емоційному рівні, щоб йому були небайдужі персонажі, сюжет і те, куди все рухається. І лише потім ми додаємо до цього видовищність, а не навпаки — не починаємо зі спецефектів і масштабних сцен, а вже потім думаємо, яку історію хочемо розповісти.
З огляду на природу самої книги, ми знаємо, куди веде ця історія. Вона дає нам дуже багато матеріалу для роботи. А наше завдання — зрозуміти, як перенести це у тривимірний світ, зробити масштабним, епічним і видовищним. На щастя, попереду ще багато цікавих сюрпризів. Думаю, ми й надалі підвищуватимемо планку для самих себе. Чудовий майданчик для творчості. Так, саме так, стовідсотково. Гарний набір інструментів для роботи.
Про «Битву при Глотці» та початок нового сезону з неї
— Це радше залежало від певних труднощів — організаційних, виробничих, пов’язаних з ресурсами. Ми постійно запитували себе: як ми це реалізуємо? Як упораємося з цим завданням? Як віддамо належне найбільшій морській битві в історії Вестероса? А це, погодьтеся, виклик не із простих. Перший епізод [третього сезону] — це фактично чотири роки інженерної роботи, планування, постійних спроб, відкатів і пошуків рішень.
Якщо говорити про ритм сезонів, то, думаю, глядачі вже звикли до того, що сезони «Гри престолів» розвиваються поступово: напруга повільно наростає, а потім стається вибух — десь посередині сезону і, безумовно, ближче до фіналу. Цього разу нам було цікаво діяти інакше. Щойно лунає гонг на боксерському рингу, бійці виходять і відразу завдають найпотужнішого удару. Саме так ми й вирішили вчинити.
Думаю, це приємно застане людей зненацька, змусить їх буквально відступити на крок назад, тому що все починається дуже потужно й несподівано. Але водночас це задає тон усьому сезону та показує, куди ми рухаємося. І ні, ми не витратили весь бюджет на перший епізод, хоча може так здатися. Попереду ще чимало ескалації та масштабних подій. Безумовно, це змінює ритм оповіді в «Домі дракона», навіть якщо не завжди помітно на екрані. Тепер ставки дійсно максимальні. Ми граємо по-справжньому, і я не думаю, що відтепер хтось або щось може почуватися в безпеці.
Як перенесення «Битви при Глотці» до третього сезону вплинуло на загальний таймлайн серіалу
— Ми завжди розглядали її як своєрідний екватор цієї історії. Я вже колись розповідав про кіноструктуру та про те, як працював сам: я виріс як кіносценарист, тому завжди писав фільми у чотирьох актах. Зазвичай говорять про триактну структуру, але цей середній, другий акт, має довжину десь під 60 сторінок, а іноді й більше. Вгамувати такий обсяг — завдання не з легких. Тому я завжди намагався розділити його навпіл: частина А і частина Б. Середина при цьому — це зазвичай точка неповернення, саме лігво звіра.
У «Зоряних війнах» це момент, коли «Тисячолітній сокіл» затягує всередину Зірки Смерті, і ти думаєш: «Ну і як тепер наш герой виплутається з цього?». Саме таке відчуття виникало від Глотки під час читання книги. Коли ми читали «Вогонь і кров», ця подія завжди бачилася нам саме там. І хоча плани щодо того, де саме і коли вона відбудеться в контексті виробництва серіалу, змінилися, це аж ніяк не вплинуло на те, куди ми рухаємося. У нас уже давно є чіткий план розвитку подій і бачення того, куди рухається історія. Ми його дотримувалися і дотримуємося зараз. Величезний плюс роботи над цим серіалом полягає в тому, що ми маємо змогу завершити його на власних умовах: ми знаємо, куди йдемо, знаємо, яким буде фінал, і тепер можемо розпланувати весь цей шлях на наступні два роки.
Про новий та темний бік характеру персонажки Рейніри
— Мені здається, саме в цьому й полягає особливість серіалу. Це те, що «Гра престолів» свого часу показала надзвичайно добре: наше сприйняття персонажа постійно змінюється. Джеймі Ланністер, який виштовхує Брана з вікна, — це зовсім не той Джеймі Ланністер, якого ми бачимо в середині серіалу, коли він уже втратив руку й подорожує разом із Брієнною. І це також не той Джеймі, якого ми бачимо наприкінці історії поруч із Серсеєю. Із нашими головними персонажами, за якими ми стежимо протягом багатьох сезонів, відбувається щось подібне. Те, ким персонаж є в певний момент часу, зовсім не означає, що таким він залишатиметься завжди. Інакше це було б просто нецікаво.
Мені здається, ми не створюємо персонажів із єдиною незмінною рисою характеру. Ми ставимо людей у складні обставини, піддаємо їх зовнішньому тиску з боку інших персонажів та подій і дивимося, як це їх змінює. Рейніра — мабуть, найкращий приклад такого підходу в цій історії. Ми бачили, як вона росла під впливом Візеріса — короля з багатьма недоліками. Він обрав її своєю спадкоємицею замість брата й не змінив цього рішення навіть після народження сина, що зрештою спричинило величезний конфлікт. Візеріс припустився багатьох помилок, але він повністю довіряв Рейнірі. І мені здається, навіть після його смерті вона дуже серйозно ставиться до цього спадку й намагається правити так, як навчилася у нього. Особливо це помітно у другому сезоні. Вона прагне керувати через пошук згоди та компромісів, багато в чому наслідуючи Візеріса. Сам Візеріс сприймав драконів як силу, якою люди взагалі не повинні були б володіти. Для нього це був не інструмент влади, а щось, що треба одночасно боятися і шанувати. І хоча Рейніра дивиться на це трохи інакше, до певного моменту вона також поділяє таке ставлення. Аж доки не опиняється перед необхідністю йти на моральні компроміси заради своєї родини, себе самої та своїх прав на трон. Частково це її власний вибір. А частково тут вступають у гру питання приреченості, пророцтва та інших великих тем, із якими працює епічне фентезі.
Нам було дуже цікаво досліджувати це у світі «Пісні льоду й полум’я» та «Гри престолів», адже це всесвіт, який постійно руйнує класичні фентезійні архетипи. Наприклад, архетип Обраного — Люк Скайвокер, Гаррі Поттер, Фродо чи Арагорн із «Володаря перснів». Це дуже знайомі й усталені образи. Але наш серіал любить перевертати звичні закони епічного фентезі з ніг на голову. Що відбувається, коли головному персонажу кажуть, що саме він є обраним? Що боги призначили його правити? І до того ж дають у його розпорядження силу шести драконів? Рано чи пізно така людина починає вірити у власну винятковість. Починає думати, що їй дозволено все. Адже якщо такою є воля богів, то будь-який вчинок можна виправдати.
Мені дуже подобається, як ця тема перегукується із сучасною політикою, недавньою історією та тим, як люди приходять до влади в монархічних або авторитарних системах. Тому Рейніра для мене — надзвичайно складний персонаж. Вона водночас викликає співчуття, слугує застереженням і є трагічною фігурою.
Про паралелі між ставленням Рейніри та Алісенти до релігії
— У цьому серіалі взаємодіють дві різні релігійні традиції. Це закладено в саму природу Таргарієнів у Вестеросі. Таргарієни формально приймають Віру у Сімох, тому що розуміють: народу потрібні «хліб і видовища», чи не так? Тож вони визнають богів своїх підданих, хоча насправді певною мірою самі вважають себе ближчими до богів. А дракони для них узагалі є втіленням майже божественної сили.
Мені здається, Таргарієни завжди сприймали себе радше ближчими до богів, ніж до звичайних людей. Це база цієї історії. Алісента ж походить зі Староміста — своєрідного аналога Ватикану у світі Вестероса. Саме там Віра у Сімох має найбільший вплив і користується найбільшою пошаною. Це добре видно і на прикладі персонажа Ормунда Гайтавера в цьому сезоні. Для дому Гайтаверів Віра у Сімох є невіддільною частиною їхньої ідентичності. З іншого боку є Рейніра, яка усвідомлює: так, це релігія її народу. Але водночас у неї є дракон. І в її чоловіка та дядька також є дракон. Їхня родина прийшла до Вестероса і завоювала ці землі. З погляду Таргарієнів, їхня сила цілком реальна й відчутна, тоді як їхні боги — це радше невидимі істоти десь у небесах.
Зіткнення цих двох світоглядів є дуже цікавим способом досліджувати як політику цього світу, так і самих Рейніру та Алісенту як персонажок. І надалі ви бачитимете, як ці ідеї переплітаються, конфліктують, зближуються та знову розходяться. Я б сказав, що напруга між прагненням Таргарієнів до майже божественної влади та Вірою у Сімох залишатиметься однією із ключових тем серіалу аж до самого фіналу.
Про подальший шлях персонажки Алісенти
— Алісента — надзвичайно суперечлива персонажка. І, на мою думку, такою вона була відтоді, як ми вперше зустріли її чотирнадцятирічною дівчиною. Значну частину свого життя вона фактично була маріонеткою в руках батька, який використовував її як інструмент політичного впливу. Саме він буквально поклав її в ліжко до свого короля, щоб наблизити себе та свій рід до Залізного трону. Тепер Алісента — доросла жінка, яка здатна самостійно ухвалювати рішення і має значно більше контролю над власним життям. Але дуже важко позбутися речей, які закладають у тебе з дитинства.
У певному сенсі Алісенту виховали в культі політичних амбіцій. Саме тому різні сторони її особистості постійно конфліктують між собою. Одна її частина хоче бачити власну кровну лінію на троні. Але Ейгон, а тепер ще й Еймонд, який став масовим убивцею, виявилися повним розчаруванням у плані здатності керувати Семи Королівствами. Думаю, вона перебуває в полоні цього конфлікту. Вона не хоче втратити свою родину, але водночас не хоче бачити, як навколо неї руйнується королівство. І розуміє, що має значний непрямий вплив на перебіг цієї війни та здатна змінювати її хід. Мені здається, зараз вона намагається відповісти собі на запитання: ким вона хоче бути і якою хоче залишитися в пам’яті інших? Чи стане вона такою ж невтомною шукачкою влади, як її батько, готовою пожертвувати будь-ким заради ще одного кроку до трону? Чи обере інший шлях — той, який, можливо, не принесе їй любові дому Гайтаверів, але дасть змогу вчинити правильно щодо всього королівства, навіть якщо навколо всі інші давно пішли на моральні компроміси?
Окремо виділю її надзвичайно сильний зв’язок із Гелейною. Алісента дуже опікується донькою й відчуває, що підвела її. Саме тому вона так гостро переживає смерть Джегайріса. Вона вважає, що не змогла захистити Гелейну. Можливо, вона навіть звинувачує себе в тому, що свого часу дозволила Візерісу видати Гелейну за Ейгона відповідно до таргарієнської традиції шлюбів між братом і сестрою. Ймовірно, вона хотіла тримати доньку поруч і не відпускати її, розуміючи, що Гелейна відрізняється від інших людей. Тому в цьому сезоні її відданість Гелейні залишається дуже сильною. І саме через це вона переживає ще більший внутрішній конфлікт щодо того, який бік зрештою обере. Як і всі інші ключові персонажі серіалу, Алісента проходитиме через власні злети й падіння, поступово шукаючи свій шлях.
Про потенціал нових персонажів у третьому сезоні
— Я б звернув увагу на Ормунда Гайтавера, який приєднується до історії цього сезону. В книзі Ормунд був радше схематичним персонажем. Він виконував певну сюжетну функцію, але ми майже нічого не дізнавалися про нього як про людину. До того ж за своїм характером книга написана як історична хроніка, тому ви не бачите подій через призму сприйняття Ормунда — ви взагалі не перебуваєте в чиїйсь голові. Тому нам здалося, що це чудова нагода додати до серіалу нову важливу змінну. Ормунд виявився ідеальним кандидатом для цього. Він є найвпливовішою людиною в домі Гайтаверів, яка не має дракона. Крім того, він верховний лорд дому й саме від нього залежить, які рішення ухвалюватимуть Гайтавери та їхні війська.
Нам здалося, що це дуже цікавий новий елемент, який може змінити динаміку історії. А Джеймс Нортон просто чудово впорався з роллю. Мені це дуже нагадує той момент у «Грі престолів», коли вперше з’явився Тайвін Ланністер у виконанні Чарльза Денса — у сцені, де він здирає шкуру з оленя. Тоді всі одразу зрозуміли: «Ого, це щось особливе». Він просто приносить із собою шалений рівень і статус. У нас і без того чудовий, різноманітний і багатовимірний акторський склад, але коли до нього додається Джеймс Нортон в образі Ормунда, все стає ще цікавішим. Одразу виникає запитання: як ця нова фігура вплине на Таргарієнів і Чорних? Як вплине на сам дім Гайтаверів і Зелених? У цьому й полягає вся інтрига. І мушу визнати: обладунок йому теж дуже пасує. Такий вродливий чоловік, що аж дратує, якщо чесно.
Про персонажів третього сезону, які «найбільше здивують глядачів»
— Якщо вже когось і називати, то Ейгона Таргарієна та неймовірну роботу Тома Ґлінна-Карні. Із книги ми знаємо, що в певний момент Ейгон фактично зникає з оповіді на тривалий час. Історичні джерела майже не розповідають, де він перебував і що з ним відбувалося. Ми знаємо початкову точку і знаємо, де він зрештою опиниться. Але все, що сталося між цими двома точками, залишається великою прогалиною. Для нас це була дуже цікава можливість розвинути власну версію цієї історії.
Ми знали, до чого має прийти персонаж і який шлях йому судилося пройти, але водночас могли створити для нього справжню драматичну арку. Ми поставили Ейгона перед серйозними випробуваннями та труднощами й дослідили, як вони його змінюють. І мені дуже цікаво побачити реакцію глядачів на те, куди зрештою приведе його ця історія.
Яке «найбільше запитання історії» отримає відповідь у третьому сезоні
— Поговорімо про це наприкінці сезону. Мені здається, цього року глядачі отримають відповіді на багато важливих запитань. Зокрема, розкриється чимало речей, пов’язаних із персонажами, їхніми мотивами, союзами та тим, на чиєму боці вони насправді грають. Але водночас, щоб історія рухалася до фіналу, вона має ставити й нові запитання. Тож одні загадки отримають відповіді, а на їхньому місці з’являться інші, які поведуть нас до завершення історії. Мені здається, після цього сезону світ серіалу стане значно чіткішим і зрозумілішим.
І, мабуть, найголовніше, що дає цей сезон, — це можливість по-справжньому пізнати персонажів. Як і в реальному житті, про людину найбільше дізнаєшся тоді, коли вона опиняється під тиском. Дуже легко залишатися спокійним, коли сидиш біля басейну з коктейлем у руці. У таких обставинах усі виглядають цілком врівноваженими. Але коли людина потрапляє в ситуацію життя і смерті — або коли смертельна небезпека нависає над тими, хто їй небайдужий, — тоді й проявляється її справжня сутність.
Про «надію на щасливий фінал»
— Не знаю… А що взагалі означає «щасливий фінал»? Чи справді ми очікуємо щасливих фіналів у Вестеросі? Цей серіал заходить у дуже темні місця — як у ті, які ми вже бачили, так і в ті, які ще попереду.
Водночас одна з головних складностей адаптації «Вогню й крові» полягає в тому, щоб історія не перетворилася на безперервний похмурий марш до загибелі. Така небезпека існує через саму природу цього історичного періоду. Адже в основі лежать події, натхненні Англійською анархією — надзвичайно темним періодом британської історії. Якщо вам здається, що епоха Тюдорів була жорстокою, то варто поглянути на Анархію. Це історія про родину, яка фактично розриває сама себе через питання, чи може жінка посісти трон. У цій історії дуже багато насильства, жорстокості та трагедій з обох боків. Але я думаю, що саме в таких темних історіях навіть найменший промінь світла набуває особливого значення.
Під час найтемнішої бурі один-єдиний промінь сонця, що пробивається крізь хмари, здається набагато яскравішим. Мені здається, ми створюємо дуже вірну адаптацію «Вогню й крові» та історії Вестероса цього періоду. Але одним із наших головних завдань є залишити глядачам хоча б відчуття надії та людяності. І водночас провести Таргарієнів до наступного розділу історії їхньої династії…
Ми знаємо, що історія продовжується далі. Також постає питання: чи винесли Таргарієни бодай якийсь урок із цього надзвичайно похмурого та саморуйнівного періоду своєї історії? Не думаю, що варто очікувати традиційного щасливого фіналу. Але можу сказати, що для мене дуже важливо залишити глядачам щось, за що вони зможуть зачепитися наприкінці цієї історії. Якесь відчуття сенсу, надії чи людяності. Саме про це я зараз багато думаю, поки ми працюємо над сценаріями четвертого сезону.
Як на основі однієї книги вдалося створити чотири сезони «Дому дракона»
— У книзі насправді є досить ґрунтовний сюжетний скелет. Ми працюємо приблизно із двомаста сторінками прози. Для порівняння, в основі «Гри престолів» лежали романи обсягом близько п’ятисот сторінок, які з кожною книгою ставали ще більшими. Там творцям доводилося скорочувати матеріал, щоб умістити його в один сезон. У нашому випадку завдання протилежне. Ми визначаємо, яку саме частину історії хочемо розповісти, а далі працюємо з тим, що вже є у книзі. Там багато розділів, подій і ключових тез.
Книга дає нам контури малюнка, а наше завдання — розфарбувати його та наповнити деталями. Це величезний творчий виклик, але здебільшого дуже захопливий. Особливість «Дому дракона» полягає ще й у тому, що книга майже ніколи не дає змогу зазирнути персонажам у голову. Ми знаємо, що сталося, але часто не знаємо чому. Якими були їхні мотиви? Що вони відчували? Були вони щасливі чи пригнічені? У книзі це не завжди зрозуміло. До того ж різні історики всередині самого твору часто не погоджуються між собою щодо того, що насправді сталося і як це треба трактувати. Тому частину цих прогалин доводиться заповнювати самостійно. І це дуже цікаво. Книга пропонує радше умовно об’єктивну версію історії, тоді як ми займаємося її суб’єктивним переосмисленням — показуємо події через персонажів, їхні почуття, рішення та внутрішні конфлікти.
Про вплив політичної ситуації у світі на підхід до тем у третьому сезоні
— Я не створюю сучасну політичну алегорію. Ми почали працювати над серіалом у 2019 році, а завершиться він десь у 2028-му. Було б помилкою намагатися перетворити його на точну алегорію того, що відбувається у світі сьогодні. Водночас у «Вогні й крові» та в історії, яку ми розповідаємо в «Домі дракона», є чимало тем, які залишаються актуальними незалежно від епохи. Це радше універсальні теми, що проходять крізь усю історію людства й не втрачають значення в сучасному світі. І тема жінок та влади — одна з них. Вона була важливою завжди, а не лише сьогодні.
Ми принципово не змінюємо серіал під впливом поточних подій чи сучасного політичного контексту. Я за будь-якої можливості намагаюся повністю тримати сучасні коментарі та підтексти поза межами нашого шоу. Звісно, я не можу контролювати те, як люди інтерпретують нашу роботу. Але ми насамперед розповідаємо історію, а не намагаємося написати есе про сучасну політику чи актуальні події.
Про головні виклики під час створення третього сезону
— Це просто неймовірно масштабний проєкт. Кожен сезон був великим, але кожен наступний ставав ще масштабнішим. Знімання першого сезону тривали майже рік, тому що ми працювали під час пандемії COVID-19. До того ж ми зняли окремий пілотний епізод поза основним виробничим графіком, а потім зробили невелику паузу. Через усе це графік дуже розтягнувся, що стало додатковим викликом. Ну і, звісно, знімати під час пандемії було новим досвідом для всіх.
Другий сезон уже був значно масштабнішим за перший, а третій — значно масштабніший за другий. Йдеться приблизно про 314 знімальних днів у двох країнах і трьох великих локаціях: у Лондоні, за межами Лондона та в Північному Уельсі. Іноді одночасно працювали три знімальні групи. За всім цим доводилося постійно стежити й координувати процес. До того ж протягом усього сезону в нас є величезні масштабні сцени. Відразу можу згадати щонайменше п’ять великих епізодів, які потрібно було спроєктувати, розкадрувати та побудувати буквально з нуля. А між ними були й менші сцени, які у процесі раптом ставали великими. На папері вони здавалися простими, але потім виникало питання: як саме це реалізувати?
Будь-яка сцена із драконом — це окремий великий проєкт. Потрібно заздалегідь продумати, хто на ньому летить, де він перебуває, де приземляється. Вся ця підготовка має бути врахована ще до початку знімань, включно з роботою на механічних установках, які імітують польоти драконів. Загалом це величезний процес, який вимагає зовсім іншого типу мислення. У певний момент творчі рішення вже ухвалені, і далі все перетворюється на логістичне завдання. Тоді доводиться думати вже як продюсер. Мені подобається балансувати між цими двома ролями, бо саме це підтримує в мені азарт та інтерес до процесу. Але цей сезон дійсно змушував мозок зав’язуватися вузлом.
Про роботу над четвертим сезоном «Дому дракона»
— Ми вже активно працюємо над сценаріями. Ба більше, вже почали передавати перші драфти HBO. Це ще ранній етап, тож попереду багато доопрацювань. Я взагалі не перестаю переписувати сценарій, поки його буквально не забирають у виробництво. До цього моменту в нас ще є багато місяців роботи. Але зараз ми випереджаємо власний графік більше, ніж будь-коли раніше. Ми просунулися в роботі над новим сезоном далі, ніж зазвичай на цьому етапі, навіть попри те, що ще завершуємо роботу над попереднім. Це свідчить про те, що вся система вже працює на повну силу. Процес налагоджений і впевнено рухається вперед. Але водночас це вже четвертий сезон. Фінальний сезон. Останній акт історії, яку ми хотіли розповісти багато років. І ми всі надзвичайно схвильовані можливістю нарешті втілити його в життя.
