Оголення, націоналізм і кремація: 8 найрадикальніших стендапів року

Напівоголений Адам Драйвер в «Аннет», перфоманс Андрія Щегеля в Циганському театрі та клаустрофобний фільм «Всередині» Бо Бернема — це лише три виступи стендаперів, що не сходили з язиків 2021 року. Через пандемію COVID-19 шоу із живою аудиторією скасовували, тому коміки намагалися вигадувати нові формати. DTF Magazine зібрав вісім головних стендапів, що переосмислюють класичний перфоманс з глядачами. Вихідні на новорічні свята — гарна нагода подивитись те, що ви могли пропустити протягом року. Навіть якщо там жартують про незручні й зовсім не радісні теми

Загримована до невпізнаваності Наталі заїжджає мотоциклом на сцену. У неї накладні вуса, пишне волосся на грудях і намальований синець під оком. Паламідес чіпляється до глядачів, просить у чоловіків дозволу доторкнутися до їхнього паху та викликає декого з них на справжній двобій. Спершу Наталі просить глядача потерти їй спину в душі, а потім виносить на сцену манекен та імітує з ним зґвалтування, запитуючи в аудиторії, чи це OK, — доходить навіть до абсурду.

Уперше Паламідес виступила з цим номером на фестивалі Fringe в Единбурзі, і відтоді про нього довго говорили як про головну подію всього івенту. Коли він вийшов на Netflix, The Guardian назвали спешл провокацією, але в хорошому сенсі: «„Нейт“ настільки небажаний, що продюсерка Емі Полер попереджає про це перед шоу. Але це не обов’язково, адже Паламідес може розслабити вас і зацікавити без сторонньої допомоги».

Харизматичний і голий до пояса Андрій Щегель у чоловічих легінсах не намагається бути актуальним. Про це він заявляє із самого початку в першому спешлі, проданому на український стримінг. Щоб додати в матеріал абсурду, комік виступає в Циганському театрі, тому на сцені поруч з ним стоять дерев’яні коні й декорації до одного з романсів. Андрій ініціював стендап, щоб виплатити кредитний борг банку, і у фінальних титрах демонстративно вставляє гривневі купюри в термінал, що теж свого роду жарт, адже глядачі звільнили поневоленого стендапера з кредитного ліміту. Звідси й назва шоу.

Щегель жартує на знайомі теми: зламана машина «сімка», мотоцикли на трасі Київ — Одеса, гопак, національні пісні й продана квартира без євроремонту перетворено на об’єкти висміювань, що органічно перемішані з українською лайкою. Андрій укотре доводить, що україномовний стендап може бути смішний, грубий і безкомпромісний. Він не прагне сподобатися всім і самокритично ставиться до власного матеріалу.

Бернем зник із соціальних мереж після виходу дебютної стрічки «Восьмий клас», щоб акумулювати весь гумор в півторагодинному спешлі, який важко назвати комедійним перфомансом. Актор і режисер замкнувся в будинку, що його знімали в «Жаху на вулиці В’язів», і співає пісні про фейстайм з мамою, тривоги перед тридцятиріччям і бажання бути популярним. Він висміює летсплеєрів, інстаграм-акаунти білих жінок і запитує себе, чи може жартувати в такі часи, як тепер.

«Завдяки зміні співвідношення сторін, розділених екранів, чудових експериментів зі світлом і тінями та безлічі музичних ефектів Бернем створив складний гобелен кінематографічних засобів, щоб поглибити психологічну інтригу», — пише про його стендап кінокритик Ерік Кон з Indiewire. За цей спешл Бернем зник із соціальних мереж після виходу дебютної стрічки «Восьмий клас», щоб акумулювати весь гумор в півторагодинному спешлі, який важко назвати комедійним перфомансом.  Більше про шлях Бернема до «Всередині» можна прочитати в нашому великому матеріалі.

«Аннет» — не повноцінний спешл Адама Драйвера, хоча місцями здається, що він міг би ним бути. Це стрічка Леоса Каракса про стендапера Генрі та оперну співачку Енн, у яких народжується дерев’яна лялька з надзвичайним голосом. Генрі заробляє собі на життя комедійними розповідями, перемішаними з музичним перфомансом. За стилем він нагадує Бо Бернема, але актор дякує за вплив і натхнення Дейвові Шапелу, що зовсім не схожий за поданням і матеріалом на персонажа в «Аннет».

«Ексцентричний новий рокмюзикл показує Драйвера на піку його фізичних акторських здібностей», — підсумовують у The Ringer. Його талант до фізичної комедії найбільше виявляється в епізоді з лоскотання. Адам сидить у трусах під махровим халатом на сцені й намагається залоскотати до смерті спершу уявну дружину, а потім і себе. Цей перфоманс викликає в глядачів огиду, вони просять його зупинити виступ, але натомість стендапер гнівається на них у пісні, яку зіграли Sparks, що, до речі, написали й сценарій фільму. Той самий The Ringer зазначає, що це кульмінація всього, що Драйвер встиг зробити в кіно.

Дрю Майкл спершу будував кар’єру в стендапі, пішов у сценаристи шоу «Суботнього вечора» (Saturday Night Live), але згодом повернувся в комедію з живою аудиторією. Його новий спешл відразу починається з некомфортної теми втрати слуху в дитинстві, а далі знущається з образів Меріл Стріп, Джиммі Феллона та висміює фільм «Титанік». Майкл віджартовується в розслабленій манері та, здається, не особливо зациклюється на одній темі.

Vulture пишуть, що Дрю нарешті знайшов свій голос у світі стендапу, а Decider радять його, бо він «вміє завойовувати увагу». Якщо попередній спешл коміка торкався теми стосунків, то цей фокусується на дорослішанні й стереотипах, що формують нас замолоду. І хоча стендапер не дає відповідей на те, як перерости уявлення, з якими ми росли, він блискуче описує відчуття розгубленості й каже, що мати його — це OK. Окрім висновків, у фіналі залишається хитрий твіст з аудиторією, що змінює враження про інтимність стендапу, але це вже краще побачити на екрані.

Індус Вір Даз задумав свій спешл у десяти частинах. Упродовж року він планував завантажувати на ютуб уривки з живих виступів і в кожному розмовляти на різні теми, які можуть пропонувати і глядачі в коментарях. Проте пандемія внесла зміни, і поки що вийшло п’ять серій, одна з яких відбулася в Zoom. Протягом цих епізодів Даз висловлюється на тему релігії, культури скасування, свободи слова й вестернізації. Він сподівається, що табуйовані проблеми спровокують аудиторію на критичне мислення.

Та найсильніше Вір б’є по коронавірусу. Індія пережила чи не найважчі часи, коли в країні зафіксували штам «Дельта». Випускати стендап про спалені тіла, поховання родичів і вакцинацію, здається, не найкраща ідея, тим паче переглядати такі відео на Різдво, але Вір Даз уміє знайти гумор у всьому без неприємного посмаку. Журналіст Джейсон Зіноман із The New York Times написав, що матеріал коміка чудово діє на людей різних культур: «Комедія Даза сповнена відсилань до індійської культури, якої я не розумів, але йому вдається швидко пояснити або надати досить контексту, щоб я оцінив жарт».

Тіґ Нотаро вибудувала стендап на незграбних ситуаціях зі свого життя. У неї не виходить бути актуальним, сучасним і здоровим прикладом гайпової інфлюенсерки, тому вона грається з ностальгією: згадує дитячий солодкий напій Kool-Aid і гардрокгурт Van Halen, за яким фанатіла замолоду. У новому спешлі вона також жартує про пропозицію шлюбу та власний діагноз раку, бо добре знає: трагедія + час = комедія. Тож увесь матеріал вона будує навколо хвороб і недолугих епізодів з власного життя.

«Намальована» візуально відрізняється від усього, що робила Тіґ та HBO раніше. Це повністю анімований сторителінг, що показує всі сюжети, гримаси й звуки стендаперки у вигляді мультиплікаційного фільму. The Vulture внесли її виступ до десятки найкращих 2021 року, а на Rotten Tomatoes він тримає рейтинг у 100% від критиків і 73% від глядачів.

Джо Фаєрстоун організувала воркшоп для літніх людей, що хочуть відкрити себе в комедії. Вона почала невчасно, адже під час перших уроків до США дійшов COVID-19, а в її учнів найбільший ризик зараження. Утім, це не зупинило процесу підготування. Джо шукає особистість у кожному зі студентів, запитує, чи комфортніше їм жартувати про їжу чи секс, а також дізнається більше про їхнє життя й бажання смішити людей.

Спершу може скластися враження, що це півгодинний майстер-клас з десятихвилинними виступами наживо, де коміки успішно перевіряють свій матеріал. Та натомість це майстер-клас і перевірка самовпевненості, де не жартують на теми трансфобії, сексизму й расизму. Chicago Tribune додають, що «ніхто в цьому спешлі не мислить термінами панчлайнів, бо їх немає. Є лише самоприниження. І запрошення посміятися».