Видавництво ist publishing випускає книгу «Російський колоніалізм» — «ілюстрований посібник про 48 останніх вторгнень російського колоніалізму». Автор тексту — журналіст Максим Еріставі, який досліджує тему злочинів російського колоніалізму, а над зображеннями для видання працювали сім українських ілюстраторів. Книга вже доступна до передзамовлення і має вийти друком у листопаді, а весь прибуток від продажу першого накладу переведуть до Ukrainian Emergency Art Fund.
DTF Magazine попросив Максима Еріставі розказати про «Російський колоніалізм» докладніше
Як виникла ідея книги
За кілька днів до повномасштабного вторгнення я втратив сон від передчуття, що ось-ось з Україною має статися щось жахливе. Протягом багатьох років я намагався підвищити обізнаність про російський колоніалізм у світі й не міг повірити, що прийдешнє повномасштабне вторгнення в Україну за кордоном сприймають як щось безпрецедентне та нове.
Під час тих безсонних ночей я створив тред у твітері, де зібрав усі випадки російського колоніального вторгнення за останні 111 років. Мені хотілося просто й водночас наочно показати, що майбутній повномасштабний напад росії на Україну — наслідок багатовікової колоніальної стратегії, яка реалізовувалася на різних територіях «під копірку».
За різних керівних режимів росія використовує однакові формули зміцнення свого колоніального панування в навколоросійському просторі — маніпуляція, вторгнення, винищення. Відтоді твітер-тред став вірусним, ним досі діляться щоденно. Та я одразу зрозумів, що важливіше вийти за межі соцмедіа й перетворити цей тред на щось фізичне, щоб зацікавити набагато більшу кількість людей по всьому світу.
moscow is awfully uncreative. in the last one hundred years #russianColonialism has been using the same invasion and occupation tactic over and over and over again. thread.
— вареничок.eristavi 🇺🇦🏳️🌈 (@maksymeristavi) September 13, 2022
Історично саме мистецтво та культура завжди допомагали українцям зберегтися у найтемніші часи, і я не став винятком. Після початку повномасштабного вторгнення мене психологічно та душевно рятувало мистецтво, що творили українські художники всупереч геноциду та щоденному тероризму.
Переплавляти біль, страх і травму у щось нове й життєствердне — волонтерство, роботу або мистецтво — це для мене найбільш надихаючий тип спротиву злу. Тож ідея поєднати українське мистецтво часів війни та історію про викривання серійної поведінки колоніальної імперії виникла у моїй голові майже одразу.
Далі стався щасливий збіг зустрічі однодумців у ідеальному часі й місці — видавництва ist publishing, відомого своїми артбуками, українського художника та ілюстратора Сергія Майдукова, який погодився стати артдиректором проєкту, створивши обкладинку та кілька крутих ілюстрацій. А також художників Аліси Гоц, Нікіти Кравцова, Наталії Козеко, Данила Штангєєва, Наташі Стешенко, Ave Libertatemaveamor, які створили візуальний наратив для путівника.
А ще Остапа Ящука, який створив крутий дизайн. І, нарешті, Ukrainian Art Emergency Fund, що допоміг нам зібрати суперкоманду художників зі всієї України. Ніколи не забуду, як вони починали свою першу креативну сесію під звуки вибухів масованої атаки на Київ.
Чому для книги обрали ілюстровану форму
Мистецтво має універсальну силу дії, яка чіпляє набагато більше іноземців і долає набагато більше культурних та мовних барʼєрів, ніж будь-які тексти. А надто мистецтво українських художників у ці вирішальні моменти життя нас як громади та як країни.
Хотілося також створити меседж перемоги творіння над руйнацією — що навіть у найтемніший час ми знаходимо можливості не опускати руки та продовжувати викривати імперію у найкреативніші способи. Перший наклад цієї книги — фандрейзинг на підтримку українських художників та митців, які продовжують творити попри геноцид. Увесь прибуток із продажу потрапить до них через Ukrainian Emergency Art Fund.
Також мені був потрібен ілюстративний матеріал для книги. Хоч я роками досліджував російський колоніалізм, але досі шокуюся, наскільки важко знайти бодай якісь візуальні документальні свідчення російських колоніальних злочинів чи тих десятків мільйонів замордованих росіянами жертв, навіть у порівняно нещодавній історії.
Росіяни могли за добу депортувати цілий народ, наприклад, киримли чи калмиків (або хальмгуд, як вони самоназиваються), але у вільному доступі майже неможливо відшукати фото- чи відеосвідчення цих злочинів. А з доказами російських вторгнень в ізольовані від зовнішнього світу корінні громади Сибіру чи Арктики ще складніше — все завдяки колоніальній політиці delete all.
Тому в мене виникла потреба проілюструвати історії, щодо яких російська імперія свідомо не залишила доказів. І хто, як не художники, які вижили у спротиві імперії, найкращі кандидати для цього завдання?
Чим важлива ця книга
В ідеалі ця книжка мала б вийти ще кілька поколінь тому, до того, як я народився, бо критичні розмови про західний колоніалізм уже налічують понад сторіччя. А ось на російський колоніалізм, попри те що він нічим не поступався іншим, закривали очі, і продовжують це робити. Чому? Мікс складних причин, про які можна довго говорити, та найголовніша з них — російська пропаганда.
Історично росія нікчемна у більшості досягнень, які вона собі присвоює, але з її вмінням плести ефективну пропаганду не зрівняється ніхто у світі. У Москві змінюються режими, але політика переписування історії та знищення автентичних джерел, що суперечать ідеології російського цивілізаційного панування, залишається незмінною протягом століть.
«Залізна завіса» — це не тільки про совок, а також про багатовіковий фільтр, який росії вдалося вибудувати між зовнішнім світом та поневоленими нею народами. Москва мала повну монополію пояснювати іноземцям, хто ми такі, звідки і яка наша доля. Як і можливість авторитарно вибудовувати міфологію, що таке росія і росіяни. Московити навіть вкрали свою назву з української Русі, але мало хто за кордоном знає про це, позаяк пробитися через «залізну завісу альтернативним пропаганді голосам було неможливо.
Системна робота із приховування або винищення історичних свідчень серед поновлених народів — невіддільна частина такого успіху росіян. Нещодавно я читав про різню та руйнування російськими військами у 18-му столітті козацької столиці Батурина. Одним із ключових завдань терористів було повне винищення документального спадку у місті — все, що вони не забрали з місцевих архівів та бібліотек до Московських сховищ, вони спалили.
Це тільки один приклад із тисяч, який після 24-го лютого став для мене дуже особистим, коли росіяни окупували моє рідне селище в Запорізькій області. Одна з перших речей, яку вони зробили, — зайшли до місцевого архіву та бібліотек, вилучили й спалили усе, що знайшли там україномовного. Навіть спеціально знищували сімейні фотоальбоми у деяких домівках.
Культура романтизації Толстоєвських, і те, що 99% знань про Україну прийшли у світ через фільтр колонізатора, — трагічний наслідок російської колоніальної політики. Тому за рік або за десятиліття це не виправити. Але вперше в історії московського фільтра не існує. Натомість є більш чітке усвідомлення серед колишніх поневолених народів (не тільки українців, але й молдован, казахів, грузин та інших), що насправді з нами трапилося, і глибше бачення сталості російського панування. Фронт просвітницької роботи гігантський, але й займатися нею разом легше. Тому путівник «Російський колоніалізм» — це не тільки про Україну.
Для кого ця книга
Хочеться, щоб вона стала хітом насамперед за кордоном. Викриття росії як колоніальної фашистської імперії з історією організованого тероризму, що відбувається за однією формулою, — це насамперед про справедливість. Про те, аби спинити популярні розмови про «це Путінська війна і росіяни теж жертви» та покінчити з подивом невігластва, адже росія завжди була такою і лишатиметься, допоки не почне платити за свої злочини. І поки культура шеймингу російського колоніалізму не стане світовим мейнстримом.
Також без широкого розуміння російського колоніалізму не буде більше санкцій, не відбудуться репарації. І не прийде допомога іншим поневоленим народам та країнам, на які росія нападе наступними.
Поки не прийде стале розуміння російського колоніалізму, режими та покоління громадян у росії змінюватимуться, але колоніалізм та фашизм лишатимуться, щоб тероризувати нові покоління за поколінням у сусідніх суспільствах.
У цій роботі присутня ще й важлива особиста «українська» мотивація — наразі дізнатися правду про себе, про своє коріння, про те, що саме у моєму світогляді сформовано колоніальним пануванням, а що є автентичним, мені видається важливішим, ніж переконати завзятих західних фанатів Толстоєвських.
Дослідження схожих історій інших жертв нашого спільного абʼюзера також пришвидшить процес падіння росії. Наші історії, наші голоси стирали та ігнорували роками, і через це жертви російського колоніалізму здебільшого не можуть розказати про своє сімейне дерево глибше за пару поколінь. Імперія не помре, допоки вона не помре у наших головах. Тому книжка одразу вийшла українською і присвячена насамперед українцям.
