Ледь не кожен текст про Іва Тюмора є капітуляцією. Автори рецензій, профілів, навіть інтерв’юери визнають свою поразку, адже артист знову й знову обводить усіх навколо пальця: не відповідає на запитання, опирається жанровим і гендерним визначенням (зокрема повідомляє, що не користується гендерно нейтральними займенниками), невпинно містифікує. Його приватне життя — суцільна таємниця, а дещиця відомих фактів біографії ніколи не складається в єдиний наратив.
З впевненістю можна стверджувати, що Ів Тюмор — небінарна персона, модна ікона та мультиінструменталіст, трохи менш впевнено — що його реальне ім’я Шон Бові і що родом він з Теннессі, а геть непевно — про його сьогоднішнє місцеперебування: Турин, Ляйпциг, Лос-Анджелес? DTF Magazine спробували піти зворотним шляхом і скласти портрет артиста через дискографію.
Перші музичні проєкти Yves Tumor (Ів Тюмор) датуються ранніми 2010-ми: серед них TEAMS, Bekelé Berhanu, Shanti та чисельні колаборації. З 2013 року починає видавати музику як Yves Tumor. Відомий інтенсивними аудіовізуальними перформансами та небагатослівними інтерв’ю. Окрім музики займається дизайном і моделінгом: створив колекцію прикрас для Daemon Concept, брав участь у кампейнах і заходах Louis Viutton, Gucci, Mowalola, Hood By Air. Весною 2022-го мав відвідати Київ з концертом.
Тюмор навчився грати на басі й гітарі в підлітковому віці, але гітари забрали батьки в покарання за погану поведінку. «Це мене врятувало, — сміється він у рідкісному інтерв’ю, — інакше я б досі грав класичний рок». Натомість він опанував клавіші й з початку 2010-х видавав музику в чилвейв-проєкті Teams і чисельних колабораціях, зокрема з королем гіпнагогії Джеймсом Фераро і хіп-хоп-експериментатором Мікі Бланко. Він змінив кілька еліасів, доки не зупинився на такому, що найбільше відповідав його мінливій природі, — суміші витонченості у французькому «імені» й неконтрольованого страху в пухлиноподібному «прізвищі» (tumour у перекладі з англійської «пухлина»).
Дискографія Іва Тюмора формує насичений авторський гіпертекст, у якому чути відгомони всіх попексцентриків — від Ґрейс Джонс і Кейт Буш до Прінса, Слая Стоуна та Девіда Бові — і який найкраще сприймати поступово, як великий роман — розділ за розділом, з паузами й пошуком перехресних сюжетів. Проте в неї також можна поринути миттєво, з будь-якої точки входу, немов у сюрреалістичний кошмар — зі зміями, екстатичними видіннями, розбитими серцями та написом «Let’s Rock!» на лобовому склі порожнього авто. Вибір за слухачами.
When Man Fails You (2015)
[Apothecary Compositions]
Перший повноформатник проєкту Yves Tumor є чистим аркушем, на якому починається авторська історія. Мінімалістичний і, порівняно з пізнішими записами, безсюжетний, він, проте, складається в набір талановитих проб, що падають у білий вакуум, немов чорнильні плями, та закладає цеглинки саунду всіх наступних альбомів. Ембієнт- і нойз-колажі, вейпорвейв, неокласичний фрагмент, загублений фанк-грув — усі засоби економні й точні, кожен працює на поступове розгортання моторошного в буденності.
Анонімність ноунейм-продюсера тут використано в найхитріший спосіб: музика перетворюється на невсипуще око, яке безсторонньо вихоплює життєві сценки й препарує світ до набору химерностей. Кайлі співає про спокусливі танці під фортепіанний луп (Slow (Subcutis Version)), невідома дівчина настирливо просить когось подивитись у камеру (Limerence). У певному розумінні це найтрагічніший альбом у дискографії Тюмора, адже набір химерностей — це все, що залишається when man fails you. Звукова подорож Іва Тюмора розпочинається у світі без Бога — нульовій точці, в якій розбудовується його складна ідентичність.
Serpent Music (2016)
[PAN]
Реліз на культовому PAN — це фактично професійна посвідка експериментального музиканта, і Тюмор нею радо користується. Саме в період Serpent Music він заявляє про себе як про автора: світського, загадкового, тілесного, ніби промацує ґрунт перед остаточним зануренням у життя попзірки. Аргументи «за»: млосне готичне фото для обкладинки в мереживі й шовку, участь у показі авангардного бренду Hood By Air та живі виступи в європейських і американських клубах, на яких Тюмор здобуває мікротравми й розбиває глядацькі носи в мошпіті.
Ядром зміїної музики в інтерпретації Іва Тюмора є сексуальність у найбільш заземленому розумінні — ритм, дихання, грув. Альбом був натхнений класичним Motown-соулом, який батьки артиста слухали протягом його дитинства.
Проте цей соул звучить з магнітоли покинутого авто в постапокаліптичній пустелі й плавиться під гіпнагогічним сонцем (The Feeling When You Walk Away), аж допоки не переривається примарною проповіддю (Serpent I & Serpent II) і не перетворюється на диявольський ар-ен-бі (Cherish). Альбом остаточно переконує нас у географічному походженні Тюмора — це звуки спеки й боліт, зміїних ритуалів і непочутих молитов американського Півдня.
Experiencing the Deposit of Faith (2017)
[Self-released]
Альбом-дроп, який вийшов водночас з підписанням Тюмора на легендарний незалежний гігант Warp і розповсюджувався безплатно, так би мовити, остання андеграундна ластівка перед «поперою». «Я не намагаюся бути загадковим. Я просто дуже закрита людина», — каже артист в інтерв’ю з дизайнеркою і художницею Мішель Ламі. Experiencing the Deposit of Faith — остання гра в приватному просторі, прощання з комфортом інтроспекції і в цьому контексті — найбільш особистий запис Іва Тюмора.
Як і попередні релізи, альбом побудований на лупах і семплах, але цього разу продюсер відмовляється від індустріальної саунд-палітри. Різких звуків тут майже немає, навіть феєрверки доходять до слухачів ніби у відлунні. Спіритуальність і трансгресія — у сумісному досвіді молитви чи стадіонного біснування (E.Eternal), у родинних святах і батьківському воркотінні над малюком (My Nose My Lips Your Headshape), у маленьких повсякденних осяяннях — проходять крізь усі треки та лишають по собі відчуття вразливості й крихкої краси.
Safe in the Hands of Love (2018)
[Warp]
Перший пісенний альбом Іва Тюмора й поява нового різновиду попмузики. Про це свідчить усе — від урочистого духового інтро до обраної теми — кохання. Але Тюмор не був би собою, якби не сягав екстремумів почуттів: тортури й блаженство, насолода й страждання тут переплетені в тугому вузлі. Артист виявляє контрастний баланс світла і тіні, екстазу і болю — навіть у станах, яких нібито прагнуть усі. Safe in the hands of love, that’s where I feel the pressure, — співає він у бездоганному сайкоделік-поп-хіті Noid.
Safe… — проба в конвенційних попструктурах і водночас переродження експериментального продюсера в публічну персону та квір-ікону. Перші треки все ще існують у саундпросторі шумної гіпнагогії, але ближче до середини запису голос і сонграйтерський талант Іва Тюмора виходять з тіні — у вищезгаданій Noid та прегарній Licking an Orchid, імовірному реверансі Тюморовому кумирові Дженезісу Пі-Орріджу, творчістю яких він, зокрема, надихався, створюючи альбом.
«Я хочу робити тільки хіти. Нащо мені робити щось інше?» — заявив він колись в інтерв’ю Dazed. У Safe in the Hands of Love обіцянка починає втілюватися.
Heaven to a Tortured Mind (2020)
[Warp]
Абсолютний тріумф Іва Тюмора вийшов у розпал пандемії і для багатьох слухачів став відображенням світового хаосу. Соул-хуки й фанк-груви тут пропущені через психоделічну нойзову м’ясорубку, але, попри звукову насиченість, Heaven… ніколи не втрачає мелодизму й безпосередності попзапису, не в останню чергу завдяки чуттєвим гітарним соло, винахідливим духовим і пухнастій подушці з груву від невтомної ритм-секції. Радикальний музичний бекграунд звільняє Тюмора від страху надмірностей — шумових, стилістичних, композиційних: цим записом він вигадує нові визначення балансу й межі.
Переродження в попзірку закінчено: Ів Тюмор випромінює впевненість і неоромантичне диявольське очарування.
Тексти Heaven… — суцільні марення на межі любові і смерті, раю і пекла та екстатичні передбачення остаточного закінчення світу.
Після виходу альбому артист дебютує в авангардному кіно — короткому метрі дизайнерки й режисерки Мовалоли Оґунлезі Silent Madness (доступно на YouTube) і співпрацює з Louis Vuitton, а з послабленням карантину розпочинає великий тур, у рамках якого мав, зокрема, відбутися виступ у Києві.
The Asymptotical World EP (2020)
[Warp]
Praise a Lord Who Chews but Which Does Not Consume; (Or Simply, Hot Between Worlds) (2023)
[Warp]
З кожним новим альбомом Ів Тюмор додає нових фарб до звукової палітри — здається, за мить усе порине в брудний чорний, але дивовижним чином ідіосинкратичне аранжування тримається купи. Якщо попередні записи були стилістичною ревізією музики 1970-х і 1980-х, тут фокус переміщується далі за хронологією: у нових піснях можна розчути постпанк, дрімпоп, альтрок, бритпоп і навіть ню-метал.
Авторська ненажерливість вихоплює і нашаровує конвенції жанрів один за одним, але зрештою всі вони переплавляються в звук Тюмора. Так в останній частині «Чужого» ДНК Ріплі і Чужого змішуються в одній крові.
Це стосується не тільки музики, а й вокалу: на Praise a Lord… Тюмор робить еквілібристичні вокальні стрибки, але у тканині його голосу досі можна розчути аматорську хриплуватість.
Уже до Safe in the Hands of Love було залучено багато інших артистів, надалі список тільки розростався. «Мені важко відпускати контроль, але в роботі з іншими результат ніколи не виходить передбачуваним. Саме заради непередбачуваного результату я цим і займаюся», — зізнається Тюмор в інтерв’ю Мішель Ламі. На Praise a Lord… він робить ще крок і розкриває таланти диригента рівня Б’єрк: залучає не тільки музикантів, а й продюсерів — Ноа Ґольдштейна, відомого за співпрацею з FKA Twigs і Каньє Вестом, та Алана Молдера, людину, відповідальну за звук у половині класичних шуґейз-альбомів. Мегаломанська стіна звуку Praise a Lord… грозиться розчавити слухачів (або принаймні пережувати), і увійти в історію попмузики XXI століття.
