10 знакових фільмів сучасної України

Українське кіно за 21 століття вийшло з тіні копродукцій з росією в самостійні авторські проєкти, які показують на кінофестивалях в Берліні, Каннах та Венеції. Якщо раніше його асоціювали з поетичністю та номенклатурністю, то тепер у ньому виникло чимало нових імен, гучних фільмів та більше різноманітних тем та жанрів.

DTF Magazine розповідає про 10 фільмів, які, на наш погляд, займають важливе місце в історії сучасного українського кіно і вразили не лише локального глядача, але й міжнародну аудиторію

This publication is also available in English.


«Настроювач», 2004

режисерка Кіра Муратова

Кіра Муратова народилась у Румунії, але коли стала штатною режисеркою Одеської кіностудії, то оселилась у портовому місті та отримала українське громадянство після 1991 року. Її позиція завжди залишалася проукраїнською: вона підтримувала Революцію Гідності, не заперечувала українізації й прагнула, щоб путін дав Україні спокій. Навколо Муратової утворився російський наратив, який називає її російською режисеркою. Його підхопили й західні медіа: наприклад, журнал Variety називав її «Настроювача» «сатирою на російську дійсність». 

Однак, «Настроювач» показує дійсність українську, а якщо детальніше — одеську. Головний герой Андрюша (Георгій Делієв) хоче розбагатіти, а тому обманює заможну вдову (Алла Демідова) та її подругу (Ніна Русланова). Він підроблює лотерейний квиток і каже, що вони виграли 100 000 доларів. І поки гроші не надійшли, Андрюша пропонує позичити йому 7000, щоб здивувати розбещену Ліну (Рената Літвінова), в яку закоханий.

З музикою Валентина Сильвестрова та завдяки комедійним інтонаціям режисерка осучаснила мемуари детектива Аркадія Кошко, який писав романи ще у царські часи. «Настроювача» вирізняє ще й впізнаваний стиль Кіри Муратової — абсурдний гротеск, репліки, що повторюють по кілька разів, й герметичний світ людей, які живуть за своїми законами.

Де дивитися: YouTube


«Плем’я», 2014

режисер Мирослав Слабошпицький

Перший та поки що єдиний повнометражний фільм Мирослава Слабошпицького (його короткометражні «Ядерні відходи» можна подивитися на нашому сайті) показали на Тижнях Критики Каннського кінофестивалю у 2014 році — відразу після Революції Гідності, захоплення Криму та часткової окупації Донецької та Луганської областей. Тобто ще без знання сюжету та гучних імен у фільмі до українського проєкту вже була прикута увага. І недарма, адже режисер-дебютант створив універсальну історію, яка могла б трапитися в будь-якому інтернаті для дітей з вадами слуху.

У стрічці йдеться про хлопця Сергія, який потрапляє в інтернат та поступово продирається у верхівку кримінальної організації «Плем’я». Він грабує та стає сутенером, але вирішує здійснити заколот, коли закохується в Аню — секс-працівницю та наложницю авторитетного Короля.

Режисер працював з непрофесійними акторами, які мають вади слуху, а сам фільм став першим у світі повністю знятим українською жестовою мовою. «Плем’я» показали на десятках міжнародних фестивалів, включно з кінооглядами в Сан-Себастьяні, Лондоні та «Санденсі». Національний центр ім. О. Довженка поставив його на четверте місце у списку 100 найкращих стрічок в історії українського кіно, а кінокритик Тодд МакКарті з The Hollywood Reporter назвав його найулюбленішим у 2015 році.

«Плем’я» привернуло увагу і до його авторів.Мирослава Слабошпицького запросили у Голлівуд знімати драму про виживання «Тигр», яку спродюсує Бред Пітт та Даррен Аронофські, хоча з 2018 року про проєкт нічого не чути. Оператор «Племені» Валентин Васянович теж пішов у режисуру повного ігрового метра — його «Атлантиду» та «Відблиск» показали на Венеційському кінофестивалі у 2019 та 2021 роках відповідно.

Де дивитися: YouTube


«Коли падають дерева», 2018

режисерка Марися Нікітюк

Дебют письменниці та поетеси Марисі Нікітюк показує українську провінцію, в якій головна героїня Лариса бунтує проти бабусі, бажання коханого-бандита Шрама звалити із села та життя без жодних перспектив вдома. «Вдалося знайти баланс між містичністю (я би сказала магічністю) і соціальною лінією, — розповідає режисерка в нашому інтерв’ю. — Адже ми кожного дня в нашому повсякденному житті досі шукаємо знаки і символи, дорогу з метафор, що проведе нас крізь страждання, біль і “нестерпну легкість буття”».

Нікітюк фантазує на тему бандитизму, стереотипів в українському селі, цитує улюблені фільми (мотиви «Доказу смерті» Квентіна Тарантіно можна побачити в сценах погоні) та провокує на спогади про найпомітніші романи Габріеля Гарсія Маркеса. Саме поєднання магічного реалізму з українськими реаліями вирізняє «Коли падають дерева» з-поміж решти підліткових драм у світі.

Коли фільм показали у секції Panorama 68-го Берлінського кінофестивалю, Марисю Нікітюк порівнювали з Карлосом Рейгадасом та Андрієм Тарковським, але найголовніше — помітили, що для режисерки не існує стелі. Можливо саме тому Нікітюк так довго не знімала, шукаючи потрібний для себе проєкт. Після дебюту вона працювала над сценаріями, наприклад, «Додому» в співавторстві з Наріманом Алієвим, а у 2022 році має вийти її наступний повний метр «Я, Ніна», заснований на реальних подіях із життя телеведучої Яніни Соколової.

Де дивитися: Takflix


«Вулкан», 2018

режисер Роман Бондарчук

Роман Бондарчук — із Херсонщини, яка наразі окупована російськими військовими. Це пояснює, чому його цікавить херсонський дитячий джазовий оркестр («Dixie Land») та мешканці села Стара Збур’ївка на Херсонщині, які добровільно стають шерифами через відсутність поліції («Українські шерифи»).

Дебютний ігровий фільм Романа Бондарчука теж про химерну реальність рідної області. Головний герой Лукас працює перекладачем в ОБСЄ. Він губиться у містечку Берислав, де його вважають підозрілим та чужим, але ховається у Вови — дивакуватого господаря, який надає йому тимчасовий прихисток. Лукас спершу намагається повернути загублені документи та своє старе життя, але згодом приймає дійсність та живе за правилами громади.

«Вулкан» — це українська «Одіссея» українським півднем зі своїми правилами та законами. Бондарчук спробував показати їх зрозумілими для всіх, і судячи з рецензій, йому вдалося. Variety розгледіли в драмі гумор та любов режисера до місцевих, а Screendaily звертають увагу на небезпечне середовище, «в якому банди носять автомати, багато місцевих жителів не мають паспорту, і ніхто не має звичної роботи».

Де дивитися: Takflix


«Брама», 2017

режисер Володимир Тихий

В Україні є проблеми з жанровим різноманіттям у кіно. Якісні містичні трилери можна перерахувати на пальцях, але є тема, яку експлуатують в Україні чи не найчастіше — Чорнобиль. Драматург Павло Ар’є помістив у Зону відчуження мотиви паранормального та написав п’єсу «На початку і наприкінці часів», в якій головну роль зіграла Ірма Вітовська («Леся + Рома»).

Володимир Тихий, який має досвід режисера комедій («СВ-Шоу» з Веркою Сердючкою, «Наші Котики») екранізував п’єсу «На початку і наприкінці часів» згідно з її сюжетом: у Чорнобилі виникає таємнича сила, яка вселяється у людей та прагне позбутися чи то знахарки, чи то відьми баби Прісі. Її родина вмовляє виїхати, але баба Пріся налаштована протистояти нечистій силі.

«Брама» неначе створена для тих, хто відчуває післясмак від гри «Сталкер». Водночас, фільм допомагає міфологізувати Україну і Зону відчуження як щось диковинне, містичне та паранормальне. Ймовірно, її важко дивитися без контексту п’єси, а надто — без інтерпретації театрального режисера Стаса Жиркова у виставі «Сталкери», але це якісний доказ того, що елементи трилера та горору мають місце в історії сучасного українського кіно.

Де дивитися: Takflix


«Черкаси», 2019

режисер Тимур Ященко

На прем’єрі «Черкас» на Одеському міжнародному кінофестивалі зал аплодував, вигукуючи «Слава Україні! Героям слава». Ще цікавіше, що проєкт вийшов без участі у підтримці фільмів патріотичного спрямування, а завдяки підтримці Держкіно, ВМС ЗС України Одеської та Чернігівської областей, а також краудфандингу. Це поки що перший та єдиний випадок подібного фінансування.

Стрічка Тимура Ященка показує події навколо морського тральщика, який до останнього не здавався в полон росіянам навесні 2014 року. Знімальну команду консультував командир тральщика Юрій Федаш. І хоча фінал відрізняється від реальних подій, «Черкаси» точно відтворюють все, що трапилося під час оборони тральщика, і поки що є єдиними ігровим українським фільмом про захоплення Криму.

На відміну від решти фільмів добірки «Черкаси» не мають таку багату фестивальну історію, але це важлива стрічка для міжнародної аудиторії, адже вона переконливо показує героїзм членів екіпажу, який ми продовжуємо бачити серед солдатів та офіцерів ЗСУ. Існує дві монтажні версії фільму: фестивальна та прокатна. Остання — коротша, змістовніша, але з обірваним фіналом.

Де дивитися: Takflix


«Додому», 2019

режисер Наріман Алієв

На Сході України помирає старший син кримського татарина Мустафи (Ахтем Сеітаблаєв). Його батько вирушає до Києва, щоб забрати тіло та похоронити за мусульманськими традиціями в Криму. Мустафа забирає і свого молодшого сина Аліма, хоча той спершу відмовляється. Разом їм доведеться проїхати небезпечний шлях, щоб потрапити додому.

Дебют Нарімана Алієва став першим фільмом на Каннському кінофестивалі, що частково пролунав кримськотатарською мовою. В Україні до прем’єри «Додому» виходила лише одна повнометражна стрічка кримськотатарською — «Хайтарма» Ахтема Сеітаблаєва, тому у світової спільноти було не багато нагод познайомитися з історією Криму та контекстом кримських татар.

Після перших показів у Каннах сценарій «Додому» називали «шовіністичним» та «таким, якому бракує оригінальності», але відзначили візуальний стиль та значущість історії. «Попри те, що в центрі оповіді — одіссея по локальній місцевості, фільм чітко розуміє те, що проґавили багато фільмів про подорожі: для маргіналізованих людей відкрита дорога рідко прирівнюється до свободи, — пишуть The Guardian. — Насправді, татари в “Додому” постійно зазнають агресії з боку інших, а також з боку держструктур».

Де дивитися: Takflix, SWEET.TV


«Мої думки тихі», 2019

режисер Антоніо Лукіч

«Мої думки тихі» досі залишаються рекордсменом у касових зборах серед авторського кіно — 10 млн грн при бюджеті 9,4 млн грн. В українських рецензіях кінокритики пояснюють цей успіх впізнаваністю реалій, а у західних медіа вважають, що ця історія може бути цікавою й міжнародній аудиторії. Але є помітна різниця: поки в Україні кіно називають комедією або трагікомедією, Cineuropa дала іншу жанрову дефініцію — драмеді [мікс драми та комедії, що популярний в США — Прим. DTF Magazine].

За сюжетом фрілансер Вадим береться за цікаву роботу, щоб накопичити грошей на переїзд до Канади. Він вирушає на Закарпаття і записує звуки тварин для відеогри, але на шляху стає його мама, яка не бажає відпускати сина та залишатися наодинці. Між ними виникає конфлікт поколінь, що вирішиться дорогою до мрії Вадима.

Антоніо Лукіч присвятив свій дебют мамам: «Цей фільм — моя спроба порозумітись з мамою і він може стати терапією відносин між батьками та дітьми». Для глядачів цей гачок спрацював, адже кампанія фільму «Зводи маму в кіно» привернула увагу до стрічки настільки, що вже йде мова про продовження.

Де дивитися: Takflix, SWEET.TV


«Атлантида», 2019

режисер Валентин Васянович

2025 рік. Україна перемогла у війні з росією, але її завершення залишило непридатну для життя землю. Головний герой допомагає в ексгумації тіл загиблих солдат та не бажає виїжджати з постапокаліптичного ландшафту. Тут його тримає закоханість у волонтерку «Чорного тюльпану». Утопічне майбутнє крізь погляд Валентина Васяновича («Рівень чорного», «Віблиск») отримав головний приз у секції «Горизонти» на кінофестивалі у Венеції.

Головна чеснота фільмів Васяновича — робота з непрофесійними акторами та майже повний контроль над виробництвом проєктів. Він шукає фактурних особистостей, які мають досвід, схожий на досвід його героїв. Тому головну роль грає ветеран російсько-української війни та волонтер Андрій Римарук.

Режисер також сам знімає та монтує свої стрічки. «На кожному з цих етапів я вчуся робити кіно, — розповідає Валентин Васянович. — Коли погано назнімав і монтую, я бачу свої помилки. І наступного разу їх не зроблю. А коли кіно не одна людина робить, мені як режисеру треба вербалізувати сенси, які я сам до кінця не зрозумів».

Операторський досвід Васяновича робить «Атлантиду» масштабним епіком без великої кількості подій. Його стиль — розкривати сюжет довгими кадрами — вже впізнають у світі. І наче цього недостатньо, бо у режисера в рукаві ще є кілька способів здивувати, наприклад, зображенням реалістичного насилля.

Де дивитися: скоро на SWEET.TV


«Стоп-Земля», 2021

режисерка Катерина Горностай

Події фільму розгортаються навколо 16-річної Маші (Марія Федорченко), яка дружить з Яною (Яна Ісаєнко) та Сеньою (Арсеній Марков). В інстаграмі їй пише таємний шанувальник, і Маша підозрює, що це може бути однокласник Саша (Олександр Іванов), але боїться в цьому зізнатися.

«Стоп-Земля» — перше українське кіно, у якому використали досвід акторської лабораторії. Творці стрічки оголосили кастинг для молоді без професійного акторського досвіду й упродовж двох місяців їх навчали імпровізувати й проводили заняття, щоб зробити групу незнайомих людей єдиним колективом. Докладніше про цей досвід читайте в інтерв’ю акторів з режисеркою.

Повнометражний дебют Катерини Горностай отримав «Кришталевого ведмедя» в секції Generation 16+ на Берлінському кінофестивалі. Але навіть без цієї доданої вартості у нього є дещо цінніше — впізнавана реальність українських підлітків. Шість з десяти стрічок у нашій добірці вирізняються тим, що у них грають непрофесіонали, у такий спосіб створюючи автентичність української дійсності. «Стоп-Земля» у цьому контексті йде навіть далі, адже виховує майбутніх акторів, звісно, якщо кожен з акторського складу вирішить й далі зніматися в українському кіно.

Де дивитися: в прокаті у містах, де працюють кінотеатри


Дизайн партнер — crevv.com
Разработка сайта — DTF Magazine/don't Take Fake