Боді-горор, кохання та штучний інтелект: показуємо анімацію режисерів з Дніпра

Анімація — не перше, що спадає на думку, коли згадують місто Дніпро. Однак одні з ключових українських режисерів, які створюють анімацію, живуть саме тут. Микита Лиськов на широку аудиторію прославився завдяки «Коханню» — анімаційній листівці для рідного міста з чорним гумором, Стас Сантімов працює в жанрі боді-горору, фіксуючи кримінальну хроніку, а Sestry Feldman нехай і анімують Київ, але показують індустріальний світ майбутнього, в якому легко впізнати й Дніпро.

DTF Magazine знайомить з чотирма дніпровськими режисерами, їхніми особливостями та показує їхні роботи 

This publication is also available in English.

Стас Сантімов

Сантімов починав працювати у розробці дизайну для мобільних додатків, а потім — художником в ігровій індустрії. Оскільки у його відділі не було того, хто знався на анімації, він вивчив її сам. Зараз Стас найчастіше займається GIF-анімацією, приклади якої завантажує на свій канал у Vimeo. Його надихають ситуації у кримінальній хроніці Дніпра, за якою він час від часу стежить. Сантімов створює свої фільми сам у Photoshop без стороннього фінансування, якщо це не комерційні замовлення. У 2020 році за стрічку «Сурогат» він отримав ​​приз глядацьких симпатій Українського конкурсу KISFF та спеціальну відзнаку журі Міжнародного фестивалю актуальної анімації та медіамистецтв LINOLEUM «За силу атмосфери та майстерності, а також свіжий погляд на жанр горору, що здивує глядача».

Микита Лиськов

Микита Лиськов займається анімацією 15 років, показуючи реальність рідного Дніпра абсурдною, хаотичною та абстрактною. Його фільмам часто бракує цілісності, але в такий спосіб він намагається утримати увагу глядача, не зупиняючись на одному сюжеті. Крім створення анімаційних фільмів, Лиськов також веде телеграм-канал про авторську анімацію, збираючи актуальні новини та пояснюючи контекст роботи. Там же режисер влаштував ​​флешмоб серед аніматорів, яких закликав створювати короткометражки про смерть путіна та лукашенка. Лиськов взяв участь у десятках фестивалів у Китаї, Франції та Німеччині. Останню роботу «Кохання» відібрали до кінофестивалю в Ансі, який ще називають «анімаційними Каннами».

Режисер «Кохання» Микита Лиськов — про романтику Дніпра, голову Леніна та сюрреалізм

«Це був такий простий прикол після універу, де я намагався робити філософські глибокі занудні мультики, — розповідав про задум фільму Лиськов. — А потім я просто вирішив погнати, поприколюватися, похвалитися. Фільм кілька років пролежав у мене на комп’ютері, я його нікуди не надсилав. А потім думаю, відправлю, нехай подивляться, поржуть». В результаті стрічку «Я купив велосипед» показали на кінофестивалі «Молодість» і вона запустила кар’єру режисера. Вона складається з чотирьох історій, не пов’язаних між собою, але об’єднаних меланхолійним настроєм та єдиним стилем анімації.

Лиськов досліджує межі скінченності в збірці коротких роликів. У відео (не)іронічно з’являються таймкоди з Youtube, щоб зрозуміти, коли закінчиться фільм. А в мінісюжетах режисер показує абсурд: чоловіка поглинає телевізор, з обличчя величезного равлика падають менші, а зебри переходять дорогу з пакетом АТБ. Автор фільму також вставив улюблений прийом звукорежисерів «Крик Вільгельма» — записаний вигук з маловідомого вестерну 1950-х, який відтоді лунав від смертельно поранених персонажів у «Зоряних війнах», «Індіані Джонсі» та стрічках Квентіна Тарантіно.

Мальовану покадрову анімацію «Кохання» Лиськов створював протягом року, орієнтуючись на роботи естонців 1990-х. Це не лише найвідоміша робота аніматора, а й найтитулованіша: від української «Золотої Дзиґи» до призу журі на Пекінському анімаційному тижні та міжнародному кінофестивалі анімації в Парижі. Режисер зобразив Дніпро з чорним гумором та яскравою впізнаваністю: вибухаюча голова пам’ятника Леніна, графіті з номерами телефонів пічника та ритмічна мелодія світлофора. Докладніше про створення фільму Микита Лиськов розповідав нам в інтерв’ю.

Sestry Feldman

Мішель та Ніколь Фельдман — стритарт-художниці, яких легко впізнати за унікальним стилем яскравої мультяшності у Києві та Одесі. Вони поїхали з рідного Дніпра ще у 2014 році, але їх досі асоціюють з цим містом, якщо запитати в режисерів-аніматорів, кого вони можуть пригадати серед колег. Вони розмальовували будівлі Closer, мурали Brave! Factory Festival та стіни Подолу. Тепер вони не обмежуються стритартом, створюючи ескізи тату, дизайн мерчу та великі полотна. Над своїм першим анімаційним серіалом «YoYo. Мультфільм про майбутнє» вони працювали протягом півтора року.