70 років тому на великому заводі в Пекіні виготовляли електричні пристрої, а вже сьогодні його називають найбільшим артпростором у Китаї. Свої інсталяції сюди привозять Ай Вейвей та Брат Нут, відкривають магазини Sony, Motorola, Omega та BMW. DTF Magazine і Ballantine’s в межах проєкту «Як стрит-арт змінює міста» розповідають, як радянсько-китайські заводи прихистили художників-авангардистів та що думають про інсталяції та мурали жителі Артзони 798
Коротко про проєкт Ballantine’s х DTF Magazine
Арт — один зі способів надихнути і змінити умови життя цілої спільноти. Про це говорить незалежна американська художниця Shawna X у своїй роботі для колаборації з Ballantine’s. Бренд представляє в Україні лімітовану колекцію (купити можна тут), основою дизайну якої стала підтримка ком’юніті в усьому світі.
Продовжуючи цю тему, протягом двох тижнів ми розглядатимемо деякі кейси з різних країн світу — від Куби до Китаю — шукаючи відповідь на запитання: «Як стрит-арт змінює міста та ком’юніті?».
Артзона 798
Пекін, Китай
Роки початку реновації: початок 1990-х
Північно-східна частина Пекіна ще з 1950-х років славилась індустріальними можливостями. У межах промислово-військового співробітництва тут розташувалися радянсько-китайські заводи, де виготовляли електричні пристрої. Але коли ресурсів забракло, китайці звернулися по допомогу до Німецької демократичної республіки. Співпраця зі східним Берліном отримала назву «Проєкт 157», згодом «Суміжний завод № 718», який у цілях економії розбили на секції і перейменували на виробничий комплекс з власною нумерацією заводів. Найбільший серед них — 798-й — асоціюється з усією територією.
Наприкінці 1980-х та на початку 1990-х заводи не виробляли достатньо продукції, тому їхні місця здавали в оренду, чим скористалася Пекінська академія художніх мистецтв. Уряду Китаю не подобалось авангардне мистецтво, тому протягом десятків років художники були вимушені творити та показувати роботи за межами міста. Все змінилось 1995 року, коли Пекінська академія орендувала приміщення заводу, а вже через 5 років декан кафедри скульптури Суй Цзяньго відкрив першу майстерню. До 2003 року тут сформувалася спільнота з 30 художників, які залишали свої майстерні відкритими для відвідувачів. Того ж року на цьому місці провели перший Пекінський Бієнале.
Крани, труби та котловани змінювалися на мистецькі студії, книжкові магазини та майстерні, але подеколи їх залишали як частину артоб’єктів. Написи та зображення з Мао художники оновили із жартівливими написами «Маоїстський кітч», а на територію привозили нові скульптури та вироби, зокрема будинок, зроблений руками Ай Вейвея.
Вхід до артзони безплатний, фінансується вона з проведення фешншоу та корпоративів. Кількість артоб’єктів зростала через те, що на території простору поселилися художники. І хоча заводи досі частково працюють й артзона розвивається, на початку 2000-х їй загрожувало знищення — ціни на нерухомість зросли через появу нового аеропорту на півночі Пекіна. Втім, китайська спільнота змогла відстояти той вигляд 798, в якому об’єкт існує досі.
Артзону 798 можна назвати й агентом змін. 2018 року художник Брат Нут створив інсталяцію з 9000 пляшок із забрудненою водою. Її він набрав у провінції Шеньсі, щоб привернути увагу до екологічної проблеми. Спершу влада провінції хотіла закрити цю виставку, але через соціальні мережі про неї довідалося достатньо людей, щоб уряд розпочав розслідувати забруднення. До того ж The New York Times випустила про Брата Нута матеріал, що теж допомогло привернути увагу.
Менш консервативно висловлювалися митці, які працювали на території Артзони. 2003 року художник Гуо Квінг називав цей об’єкт найкрутішим місцем у столиці: «Дотепер у Пекіні ніде не було подібної спільноти».
СПЕЦІАЛЬНИЙ ПРОЄКТ
