«Мистецтво — Зброя!» — перший масштабний фестиваль, що відбувся в Києві під час повномасштабної війни. Він зібрав півтори тисячі людей в травні 2022-го, через півтора місяця, після того, як російські війська відійшли від столиці та області. «Їм потрібно було відчути „нормальність“ життя», — пояснює Гарік Пледов, український музикант, промоутер і засновник лейблу Polygon, який з командою і вирішив дати цю можливість усім, хто залишився в місті.
З часом додалося бажання зробити подію не лише для відвідувачів, а й для артистів. Без форматів та жанрових рамок, але з акцентом на молодих музикантів і виключно український контент, — так виник дводенний фестиваль «Брудний Пес». У 2022-му він відбувся за три місяці після «Мистецтва — Зброї!» і зібрав більше як 20 артистів, а вже цього року на «Брудному Псі» виступили понад 100 музикантів, переважна більшість з яких живе і створює музику в Україні. Така поки що рекордна кількість імен на фестивалі в часи війни показала: локальній сцені є що запропонувати слухачеві. Фіксує ці процеси Пледов і на власному лейблі Polygon.
На прохання DTF Magazine журналістка Майя Бакланова зустрілась з Гаріком Пледовим і поговорила з ним про виникнення і концепт фестивалів «Мистецтво — Зброя!» і «Брудний Пес», як їм вдалося зібрати лайнап зі 100+ імен попри думку, що в Україні не вистачає артистів, чому він вирішив робити «Мистецтво — Зброя!» в Берліні і чому туди прийшла не та аудиторія, на яку він очікував. А також про те, що відрізняє теперішню київську електронну сцену від тієї, що була до 25 лютого, і як зрештою з’явилася назва «Брудний Пес».
Що треба знати про Гаріка Пледова
Киянин Гарік Пледов розпочав свій музичний шлях у підлітковому віці. Спочатку були гурти, а пізніше реп-проєкт з однолітками. Разом вони збудували студію та записували пісні, випустили альбом і свого часу спільний трек з Дорном. Однак проєкти не вистрілили, Пледов покинув шлях репера: спочатку він відкрив СТО, а пізніше почав працювати в IT.
Під час роботи в IT почав цікавитись електронною музикою — спершу як тусовщик, а далі як диджей та організатор афтепаті. Гарік виходець з ком’юніті, яке з’явилося на базі клубу Keller. Разом з Дарією Колосовою та Євгеном Берчієм він був у складі промогрупи Materia, де займався букінгом і госпіталіті. Згодом, коли диджейська кар’єра Колосової активізувалась, а Гарікові стало затісно в рамках промогрупи, вони провели прощальну вечірку у вересні 2021-го і припинили діяльність формації.
За місяць до початку повномасштабної війни Гарік розпочав серію вечірок Polygon: разом з диджейкою і близькою подругою формації Mell G (Німеччина) відправився в мінітур українськими містами. З початком війни Гарік почав виробляти бронежилети та волонтерити, а згодом став одним з найактивніших діячів музичної сцени. Тепер Гарік організовує фестивалі «Мистецтво — Зброя!» та «Брудний Пес» в Києві і за його межами, курує лейблом Polygon, який з’явився на базі промогрупи Polygon, і активно просуває український контент за кордоном.
1. Чому пес, чому брудний і в чому концепція фестивалю
2. Чи вистачає в Україні артистів і чому в лайнапі «Брудного Пса» не буде іноземців
3. Відмінність «Брудного Пса» від «Мистецтва — Зброї!»
4. Чи досяг своєї мети фестиваль «Мистецтво — Зброя!» у Берліні
Чому пес, чому брудний і в чому концепція фестивалю
— По-перше, хочу запитати, — бо це не давало мені спокою цілий рік, — звідки назва «Брудний Пес»?
— Це RUSIIICK! Коли ми зрозуміли, що саме хочемо робити, то сіли й почали генерувати назви. І він раптом вигукнув: «Брудний Пес!». На що я сказав: «Так, це воно!» Не знаю, як він придумує назви. Вони просто прилітають до нього з космосу.
Ми поділилися на два табори. Одні почали: «Ну що за „Брудний пес“! Це назва якогось панк-гурту, будь-чого, але не фестивалю». Але в мене, мабуть, чуйка на таке, тож я кажу: «Чуваки, „Брудний Пес“ — це класно, нам більше нічого не треба вигадувати. По-перше, тут тобі й вулиця, й андеграунд — такий собі тру-спірит. А по-друге, нам не треба заморочуватися над логотипами, над оздобленням. Просто береш псячу тематику й крутиш її зусібіч: і щодо СММ, і щодо копірайтингу, і щодо логотипа. У людей в голові відразу: «Що? „Брудний Пес“?»
— Так, назва справді працює і викликає емоції та асоціації. Візуальний концепт ви почали будувати саме навколо назви?
— Минулого року ми вирішили, що віжуал, логотип і подача змінюватимуться від року до року, але концепція самого фестивалю залишатиметься сталою. Торішня ідея належала мені й Русіку. Я придумав, що це може бути якийсь 3D-персонаж із головою пса. Згодом виникла ідея взяти Сашу Енімала та відсканувати його тіло, оскільки він має багато татуйовань і виглядає «брудним». Він приїхав, ми його відсканували, на постпродакшені одягли йому голову собаки і створили віжуал.
Цього року Русік запропонував у рамках промоції «Ерлі Бердсів» зібратися в якомусь закладі, нагнати туди 10–20 артистів, узяти собаку, що буде між ними бігати з камерою 360 на спині. Так ми покажемо: ось, мовляв, дофіга артистів, ось бігає брудний пес, ось незабаром буде щось, невідомо що, хтозна-скільки стейджів. Я сказав: «Класна ідея, але треба знайти якогось собаку — брудного-брудного. Давайте поїдемо в притулок! Візьмемо там пса, зробимо з ним логотип і підшукаємо їй власника. Ще й притулок підтримаємо». І всі такі: «Вау, вау, вау, класно!» Так ми й привезли Санні.
Дизайн безпосередньо створювали одесити LAMEPERFECT. Це потужна мікрокоманда з двох людей, яким нам треба було просто передати вайб та ідею фестивалю. Далі вони самі генерували віжуали, а ми дивились і апрували заваливши …
— Ти говорив, що у «Брудного Пса» не змінюватиметься концепція. То яка, власне, його концепція?
— Концепція «Брудний пес» — це поєднання всіх можливих музикантів, музичних напрямів та їхніх аудиторій в одне ціле.
Ми хотіли створити фестиваль не тільки для глядачів, а й для артистів. Тобто щоб можна було приїхати й з головою поринути у фестивальну атмосферу. Обмінюватися досвідом і знайомитися.
На базі фестивалю вже виникла співпраця між кількома артистами. Хтось шукав собі барабанника, хтось гітариста, хтось хотів додати скрипку чи саксофон до своїх треків — і всі вони мають можливість знайти одне одного за допомогою «Пса».
Це здебільшого внутрішня мета. А глобальна — просувати український контент і максимально витісняти російський. Проблема не тільки в тому, що люди слухають мало української музики, а й у тому, що мало українського конкурентоспроможного контенту з’являється. Тому фестивалі «Мистецтво —Зброя!» і «Брудний Пес» спрямовані на натхнення музикантів, надання їм майданчика для самовияву, що має спонукати їх вірити у свою справу і творити якісний продукт.
Ми також хочемо розширити кругозір аудиторії. Наприклад, ти прийшов послухати Re:drum, а чекаючи його виступу почув, як грає The Unspeeling. Хтось подумає: «Вау, що це за музло? О, невже це рок? Хіба рок може бути таким? А я гадав, що рок — це Цой». Такий формат дає змогу поступово розширювати музичний кругозір людини. Крім того, люди бачать, що їхні улюблені артисти також можуть танцювати й тусуватися під інші стилі музики. І це прикольно.
Я помітив, що в більшості наших людей досить вузькі погляди на музику. Наприклад, якщо я слухаю техно, то я не піду на драм-енд-бейс. Тільки техно — це клас, а все інше — повна шляпа.
А коли бачиш, що ці всі ці артисти уживаються спокійно на одному майданчику, в рамках одного фестивалю, ти такий думаєш: «О, виходить, не одне техно класне, а є ще й інші стилі музики».
Чи вистачає в Україні артистів і чому в лайнапі «Брудного Пса» не буде іноземців
— Як це, організувати фестиваль тільки з українськими іменами й уникнути дублювання лайнапів інших заходів — коли взяти до уваги, що зарубіжні артисти не приїздять і чимало українських артистів тепер за кордоном?
— Коли ти формуєш лайнап на 101 артиста, то зробити так, щоб артисти не перетиналися, неможливо.
Наша концепція — суто український лайнап, і навіть міжнародним артистам лейблу Polygon, які хотіли приїхати, я сказав: «Потім на якусь вечірку приїдете, бо цей фестиваль про інше, гаразд?»
От, до речі, 12 серпня ми привеземо Hermeth’а. Це дуже потужний продюсер і відомий диджей. На Polygon вийде спільний реліз з Kørper і RUSIIICK. Таким чином ми намагаємося привернути більшу увагу західної аудиторії до нашої електронної сцени, яка нічим не поступається, а іноді й перевершує європейську.
Нині перед нами стоїть таке завдання — переконати людей, що український контент класний і його треба слухати та підтримувати. Навіть коли відкриють кордони, ми хочемо, щоб люди й далі ходили на умовного «Брудного Пса». Мене хвилює і кринжує ця тема: ти можеш привезти артиста такого ж рівня, як Вова Lostlojic, тільки з Берліна, — і всі говоритимуть: «О, вау, це ж чувак з Берліна приїхав!»
— Я не раз чула від людей, що в нас, наприклад, не вистачає артистів такого й такого жанру. Але ваш фестиваль збирає більш ніж 100 імен. Як так?
— Проблема справді є, але не така вже й масштабна. Мені здається, що то або з лінощів, або через недостатню інтегрованість у сцену чи ком’юніті. Не хочу ні на кого наговорювати, але я спостерігав таку ситуацію: умовний клуб не бачить нікого й думає, ніби в Україні є тільки 20–40 артистів, і все. З року в рік там грають ті самі імена.
А завдяки тому, що наша команда — самі артисти, які досить активно їздять по різних містах, ми бачимо, хто виступав з нами, і розуміємо, що артистів сила-силенна. Ми контактуємо з усіма, звертаємо увагу на тіктоки, тому з цим узагалі немає проблеми. До того ж багатьох артистів ми відсіяли, бо не виходило розподілити їхні виступи по датах. От на івенті «EPILOGUE Пса» з артистів були частково і ті, що виступали на фестивалі, і ті, хто не потрапив у лайнап фестивалю.
Відмінність «Брудного Пса» від «Мистецтва — Зброї!»
— Чим відрізняється «Брудний Пес» від «Мистецтва —Зброї!»?
— «Мистецтво — Зброя!» більше про мультидисциплінарність, ніж про мультижанровість. «Мистецтво — Зброя!» — це і театр, і образотворче мистецтво, і світлозвукові інсталяції.
На першому фестивалі «Мистецтво — Зброя!» в нас був і освітній напрям. Козловський, Любко Дереш (український письменник. — Прим. DTF Magazine) розповідали, чому мистецтво важливе під час війни й порушували інші важливі культурні теми. «Мистецтво» більш дорослий — для людей 25–40 років. «Пес» націлений більше на музику: він більше про мультижанровість, про молоду вуличну культуру і про гурти, ще майже нікому не відомі або якогось середнього прошарку. Аудиторія «Брудного Пса» трохи молодша — 18–30 років.
— Але ж цього року на «Брудному Псі» виступав, наприклад, репер OTOY, який, здається, вже не належить до категорії маловідомих.
— Як на першому, так і на другому фестивалі ми намагалися зробити так, щоб приблизно 70–80 % артистів були середньовідомими або маловідомими. А 20–30 % — це вже відомі й сталі артисти зі своєю аудиторією. Таким чином молоді можуть користуватися здобутками досвідченіших колег. Та й люди підтягуються охочіше.
Саме такими біґ неймс ми хочемо презентувати молоду сцену. Я, наприклад, люблю Kurs Valüt: у них досить широка аудиторія. Люди заходять і кажуть: «О, я знаю цього великого і цього великого теж, а оцих малих не знаю».
Ми прищеплюємо довіру до фестивалю: хочеться, щоб люди розуміли, що тут не буде якоїсь лажі, що це теж класні артисти, хоч і маловідомі. Ти приходиш, слухаєш своїх улюблених, а потім насолоджуєшся іншою, невідомою тобі музикою. Так воно насправді й відбулося.
Про команду: хто займається «Псом»?
— «Псом» займаюсь я, займається RUSIIICK, Ігор Задорожній, Макс Малахов (MAAT) і Женя (JANE). Ми познайомилися минулого літа, коли я готував благодійну компіляцію Polygon. Шукав матеріалу й натрапив на подкаст Ніни Еби «Air Raid Sirens». Почув там трьох чи чотирьох артистів, яких захотів залучити. Вони виявились артистами формації SVYST. У них саме була вечірка, куди я під’їхав познайомитися. За секунду в нас утворився спільний вайб, і я їх запросив на лейбл Polygon. Потім я прийшов і запропонував їм концепцію «Брудного Пса». Вони зраділи: «Воу, воу, воу, ми якраз теж думали про таке. Давайте робити!»
Працює це так, що на мені лежить, по суті, весь менеджмент і домовленості. Задорожній у нас — бог будівництва. Макс багато років провів у сфері фешену та брендів, тому він закриває питання маркету та їжі. Женя — спритна і класна псиня: вона на підхваті й може взяти на себе будь-яке завдання. А Русік більше займається СММ і креативною частиною. Ми разом формуємо подачу та складаємо лайнап. Це основа.
Також у створенні «Пса» вагому участь бере Лєночка OCHII: вона пише ці всі бруднопсячі тексти, які вкупі з віжуалом формують характер цього фестивалю. Вася Slimjah — наш технічний директор. І на «Псі», і на «Мистецтві — Зброї!» в Берліні він контролював технічну частину з нашого боку, зокрема всі райдери й саундчеки.
Влад Aerobiica — засновник формації КУБ. На ньому госпіталіті й комфорт артистів. І наші постійні підрядники — DNA Assistance та x.productionua. Весь звук і світло — це їхнє.
Мені важливо, щоб кожен у проєкті відчував, що це також і його проєкт. Бо тільки тоді люди хочуть, можуть і просто горять цим проєктом. Коли ти ходиш у корпорацію і працюєш за саму зарплату, то о шостій годині все закінчується. Годинник відцокав — і до побачення.
— Чи плануєте ви ще один фестиваль «Брудний Пес» цього року?
— З одного боку, хочеться, щоб ця подія відбувалася раз чи двічі на рік. Хочеться, щоб люди її чекали. Але, як показує практика, коли починаєш штампувати фестиваль, він втрачає свою ексклюзивність і людина вже не так прихильно ставиться до нього.
— Повернімося до «Мистецтва — Зброї» . Це був перший великий захід у Києві з початку повномасштабної війни. Він пройшов у травні, щойно російські війська відступили від Києва. Що ти відчував тоді? Як реагували люди?
— Я хвилювався, бо боявся гейту — через обстріли, адже снаряди тоді прилітали дуже часто, а ППО в Києві було не таке потужне, як тепер. Існував певний ризик. Але я до того багато спілкувався з ком’юніті й слухав їх. Те, що вони говорили, підштовхувало мене. Я зрозумів, що в багатьох людей виникли психічні розлади, тож треба відчути «нормальність» життя, поспілкуватися між собою. З’явився класний привід завернути те в арт, подивитися, як рефлексують на цю тему митці.
Ми («Космос табір» як співорганізатор і «Closer» як локація) одразу відмовилися від будь-якого розважального контенту. Виступали Monoconda, Koloah, Gnatenko і низка українських артистів, але то була музика без бочки, більш амбієнтна. Тому так, спершу було страшно, але якщо заплющити очі й бігти…
Загалом, вийшло класно. Дуже багато людей прийшло. Близько півтори тисячі. І коли ти ходиш по майданчику й бачиш, як усі всміхаються (адже люди нарешті змогли забути про прильоти), мене це дуже надихнуло.
Навідувалася й поліція. Ми вийшли, поспілкувалися, пояснили, що ми тут робимо. Класно, що після початку повномасштабної війни електронне ком’юніті зробило такий великий внесок у волонтерство, що нині складно дорікнути нам, ніби ми недолугі наркомани, які хочуть просто обдовбатися. На ту пору я вже виготовив півтори тисячі бронежилетів.
Тому коли приїхали копи, ми їм розповіли, що в інші дні тут плетуть маскувальні костюми, а отут варять їжаки й годують ТРО. Наркотиків немає зовсім. Якщо маєте щось сказати — кажіть. Вони сказали, що все добре, і поїхали собі.
Чи досяг своєї мети фестиваль «Мистецтво — Зброя!» у Берліні
— Яка була мета «Мистецтва — Зброї» в Берліні й чи вона виправдалася?
— Я почав планувати «Мистецтво — Зброю!» в Берліні відразу після травневого заходу в Києві. Мені сподобався цей формат, адже доти я не виходив за межі електронних івентів, і мені вже ставало трохи тісно. Коли я об’єднав таке різне мистецтво під одним дахом, мене це забустило і так сталося, що я знайшов інвестиції.
Гроші на цей проєкт мала намір виділити приватна німецька організація. Єдине, що їх стримувало, — вони не бажали надсилати гроші в Україну. Їм хотілося, щоб це відбулося десь в Європі, бажано в Німеччині, а в мене дуже гарні стосунки з українською ГО «Vitsche» в Берліні, тож я запропонував співпрацю — і вони погодилися. Усе склалося гармонійно. Мені захотілося вивезти наше сучасне культурне надбання за кордон і показати, що ми можемо створювати сильне мистецтво навіть під обстрілами.
Цей фестиваль, мабуть, найважче, що мені в житті давалося в плані організації. Я його організував, сидячи на Шулявці в друзів. У постійних блекаутах. З багатьма, хто був в Україні, годі було тримати зв’язок. У тебе світло з’явилось — у того світло пропало. Через це все розтяглося. А вся основна робота і двіж точилися в Берліні: берлінські підрядники, берлінська локація і менеджмент. У них все зовсім не так, як у нас. Тут, в Києві, я можу собі дозволити щось провтикати, бо знаю, що кожної миті можу подзвонити й сказати: «Алло, чуваки, негайно підвезіть мені те й те!» І протягом двох годин, у будь-який день (у неділю чи понеділок — однаково), тобі привезуть і все буде добре. А за кордоном так не вийде. Там треба про все домовлятися щонайменше за місяць. Дякувати «Vitsche», вони владнали бюрократичну частину й дуже допомогли з артмаркетом.
— На яку аудиторію ти орієнтувався?
— Я цілив більше на європейців. Ми ретельно продумували подачу, копірайтинг, спрямовуючи його саме на німців і туристів. Тому вся комунікація була англійською мовою, потім німецькою, а тоді вже українською. Я розумів, що всі берлінські українці, побачивши лайнап, усе одно туди прийдуть. Але ж місія полягала в тому, щоб показувати європейцям крізь призму мистецтва, що відбувається в нашій країні, що ми робимо, яка наша культура. Тому ми робили акцент саме на цю аудиторію.
Але, на мій подив, фестиваль «Мистецтво — Зброя!» в Берліні відвідало лише 30 % іноземців: з них 10 % — преса, а решту становили або друзі українців, або ті, в кого ми таки влучили. Це мене трохи засмутило.
Хоч насправді вийшов такий собі супердомашній івент, де всі побачились одне з одним. Загалом, я вважаю, мети ми досягли. Може, нам і не вдалося залучити стільки європейської публіки, скільки планували, проте в просуванні контенту й позиціонуванні себе на ринку — це було зроблено і зроблено класно.
— Гадаю, залучити аудиторію, особливо в Берліні, доволі важко через те, що там так багато всього відбувається завжди, так багато клубів…
— Це правда, але ж війна в Україні — вона одна. Мені здавалося, що дуже багато українського контенту в медіапросторі, але отакого живого, концертного немає. Та й люди, думав я, вже наситилися новинами про дохлу русню або бомбардування, а тому, мабуть, хочуть побачити щось нове. Але найдивніше, коли європейці приходили, оглядали виставку, фотографії і з таким зачудуванням казали: «Невже це все у вас відбувається?» Так і хотілося сказати: «Чуваки, таж цілий рік отаке відбувається! Де ви живете?!» Так я зрозумів, наскільки наше сприйняття європейців у контексті цієї війни відрізняється від реальності.
— Чому, на твою думку, так відбувається?
— Це провтик нашої зовнішньої політики й конкретно Міністерства культури. На їхню думку, скрізь має бути Зеленський. Але згадай себе в 20–25 років. Ти б захотіла дивитися відео з виступом президента іншої країни? Для тебе твоє основне джерело інформації — це звичайні люди, музиканти, артисти. Тому треба доносити інформацію саме через ці канали. Показувати, що ми такі самі — культурні, креативні, відкриті й цікаві люди, які потрапили в біду й потребують допомоги. Пробудити почуття ототожнення з нами.
У мене не дуже великий досвід. Ми робили івент у Вільнюсі. Там небагато людей зібралося — не знаю чому. Мабуть, через те, що ми влаштували все через три тижні після Нового року і люди після свят просто не встигли роздуплитися. Мені здається, що треба ще попрацювати — і вони обов’язково прийдуть. Можливо, доведеться змінити стиль подачі, залучити більше їхніх інфлюенсерів. Хай там як, зупинятися не можна.
Про українську електронну сцену зараз
— Що ти думаєш про сьогоднішню українську сцену?
— Мені подобається як ніколи. Здається, через війну вона очистилась. Я погано пам’ятаю ті роки, бо був ще п*здюком, але все, що відбувається сьогодні на українській сцені, нагадує мені часи фестивалей Таврійські ігри і «Території А». Коли після проголошення незалежності ми почали творити незвичайний, автентичний контент.
А потім через росію, через те що там більше людей і бабки, а отже простіше просувати контент, усі почали робити щось зорієнтоване на них. Але ж їхнє населення неосвічене, тим-то й контент клепали такий. На зразок Потапа й Насті Каменських. Загалом, тодішня українська музика несла в собі здебільшого масовий ширпотреб. І тепер, коли зашкварно робити російськозорієнтований продукт, з’явилися молоді артисти які пропонують нове й унікальне звучання. І для них з’явилося місце.
Раніше на ринку було так багато інформаційного шуму, що багато талановитих артистів просто писали в стіл або намагались випуститися, але їх ніхто не помічав через перенасиченість. Ми натомість на «Брудному Псі», коли формували лайнап, досліджували, хто й де пише музику, хто має потенціал, проте ще не випустився.
Почали спілкуватися з такими артистами, і після фестивалю отримали багато позитивного фідбеку. Дехто каже: «Досі я роками писав у стіл і думав, що це нікому не потрібно». А нині я отримую їхні демки, слухаю на фестивалі — і там супертоповий продакшен.
Також мені не подобалось, як працював ринок електронної сцени до початку повномасштабної війни. Здається, тоді було багато кумівства, упередженості й більший акцент на техно. Тепер я розумію, що «Брудний Пес» — це вже ім’я і ми можемо впливати на загальну картину. Тому хочеться використати цю можливість, щоб показати, як треба шукати артистів, просувати їх і допомагати їм розкриватися.
Більше про локальну електронні сцену читайте в наші постійній рубриці, або слухайте мікси від українських артистів в SoundCloud DTF Magazine.
