Київська Стрічка повертається 20–21 травня. Незмінними залишаються сім танцполів на території Стрічкоткацької фабрики, дводенний формат і масштабний лайнап. Водночас тепер фестиваль відбуватиметься лише вдень, не порушуючи комендантської години, у лайнапі, за винятком шести іноземних артистів, представлені тільки локальні музиканти, а сама команда Closer готувала подію, перебуваючи в різних країнах. Та й підготовка відбувалася в рекордні строки: те, що Стрічці-2023 бути, команда остаточно вирішила лише наприкінці лютого — на початку березня. DTF Magazine розпитав команду Closer, про те, де вони тепер і що змінилось у їхньому житті за останній рік, а також про те, в чому особливість цьогорічної Стрічки і чому та кому вона в першу чергу треба
Сергій Вел
Співзасновник Сloser
— Як змінилося ваше життя за цей рік? Яким він був? І де ви тепер живете?
— Життя стало насиченішим з погляду людяності, але нервовішим і морально складнішим у плані безпеки. Живу там саме, де й жив, із дружиною та маленькою донькою на 17-му поверсі орендованої квартири.
— Що вас мотивує залишатися в Україні?
— Я залишився тут, в Україні, бо хочу бути й переживати цю війну зі своїм народом.
— У чому особливість цьогорічної Стрічки особисто для вас?
— Цього року екстремальніша підготовка: перед фестивалем сталася пожежа на кораблі на Лісному причалі (ми його вже відбудували), до цього безсонні ночі через обстріли, а ще — команда Closer не в повному складі.
— Навіщо потрібна Стрічка? І кому в першу чергу — вам особисто, вашій команді чи вашим гостям?
— Чи можна відповісти питанням на питання? Навіщо люди зустрічаються, насолоджуються спілкуванням та танцями, будують людський соціум? Ми всі в першу чергу робимо для себе, будуємо нові танцполи, декоруємо їх кілька тижнів поспіль, днями й ночами встановлюємо найкращий звук у місті, щоб розділити це свято з нашими друзями-відвідувачами!
— Як готували цьогорічний фестиваль? Що хотіли зберегти, привнести чи підкреслити? І чи все вдалось?
— Ми ще не закінчили, і це будівництво буде, як завжди, тривати до моменту, поки вже перші відвідувачі не пританцьовуватимуть під перші ритми на головному танцполі у дворі. Ми також зберігаємо основні танцполи і все на них змінюємо, як на наш погляд, на краще: звук, світло, декорації і навіть їжу. А вдалося не все, бо це неможливо.
— Ваші головні очікування? Що для вас буде ознакою того, що Стрічка була вдалою?
— Головне очікування — це відчути всіх відвідувачів однією родиною, почути багато гарної музики, насолодитися дикими танцями. І побачити затерту цьогорічну фестивальну стрічку на чиїхось руках через багато років.
Тимур Баша
Співзасновник Closer, артдиректор
— Як змінилося ваше життя за цей рік? Яким він був? І де ви тепер живете?
— Життя змінилося кардинально. Я був у подорожі з друзями на іншому континенті, коли почалася війна, і досі не повернувся додому. Віднісся до цього, як до даності, в якій треба знаходити життєві уроки і з якою треба працювати, що я і зробив: хай навіть вимушено, але вибрався з м’якої, як той сипкий пісок, зони комфорту останніх років, розворушився і почав далі розвиватися в різних напрямках. Країні ми, звісно, теж допомагаємо всією командою чим можемо.
— Чи плануєте повертатися в Україну? Коли та за яких умов?
— Поки нічого не планую, як і не планував жити в іншій країні. Рухаюся маленькими кроками. Але мені регулярно сниться, як я граю та тусуюсь у Closer. Це стало моєю найзаповітнішою мрією на сьогодні. Коли вона втілиться, це означатиме, що ми перемогли.
— У чому особливість цьогорічної Стрічки особисто для вас?
— У тому, що я вперше не буду на ній присутнім.
— Навіщо потрібна Стрічка? І кому в першу чергу — вам особисто, вашій команді чи вашим гостям?
— Та я не знаю. Тут, мабуть, треба говорити, що життя триває і маємо його танцювати, бо це робить нас сильнішими і виправдовує зусилля захисників, або що культура під час війни — то є суперважливо. Ну, ясно, що так. Але мені, якщо чесно, просто подобається це робити, і я роблю, навіть не замислюючись про глибокі сенси — вони з’являються вже самі по собі, бо команда в нас глибока та сенсі. Це як сексі тільки про чутливість.
А щодо того, кому потрібна Стрічка в першу чергу? Ну, а кому потрібно, щоб працював кінотеатр або магазин? Особисто менеджерові магазину, команді чи всім відвідувачам?
— Як готували цьогорічний фестиваль? Що хотіли зберегти, привнести чи підкреслити? І чи все вдалось?
— Сергій Яценко провів велику роботу з підбору лайнапу, доречного часу та місцю. Цього року Стрічка матиме перерву на комендантську, а музичне наповнення головного майданчику — Двору — в перший день буде, скажу так, максимально про життя, а не про вечірку, бо складатиметься здебільшого з концертів, тобто лайвів, а лайв англійською пишеться як «жити», «наживо». Хотіли зберегти Стрічку, як унікальне дійство в цілому, бо цей фестиваль викликає почуття, не схожі на будь-які інші. Ще з відчутних змін — менше світлових рішень, інсталяцій і загалом святковості, більше музичних експериментів і декорацій, що заграють з українською традиційністю.
Щодо лайнапу та іноземних артистів. Іноземців питали багатьох, і велика частина з них були «за», але були зайняті на ці дати, тому що ми доволі пізно почали займатися лайнапом (планувати щось рік тому було неможливо). Очікувань, щодо кількості іноземців не було, але у нас в лайнапі їх шестеро (з них двоє — це тандем), і це непоганий результат для воєнного часу. Дякуємо їм всім за довіру та сміливість.
— Що найважче в комунікації фестивалю цього року?
— Найважче готувати текст і постер, знаючи, що не поїду.
Ася Арман
PR-менеджер Стрічки
— Як змінилося ваше життя за цей рік? Яким він був? І де ви тепер живете?
— До війни я працювала з найкращими вечірками, їздила в подорожі, робила ремонт у своїй квартирі та думала, що моє життя таке, яким я його завжди хотіла бачити. Війна це все змінила — я покинула все та переїхала в Італію. Рік пішов на те, щоб зібрати себе докупи та зрозуміти, що в мене є я, тож усе можливо відбудувати з нуля. Також дуже сильно підтримує те, що івент-сфера в Україні продовжує працювати, попри все. І навіть на відстані я продовжую бути частиною цього прекрасного світу, який завжди був і є частиною мого життя.
— Чи плануєте повертатися в Україну? Коли та за яких умов?
— Це складне і водночас просте запитання, на яке в мене все ще немає відповіді. Неприємна правда полягає в тому, що мені не подобається за кордоном, але і в Україну поки повертатись не хочеться з ряду очевидних причин. Я з кожним днем відчуваю, як зв’язки з домом слабшають, а за кордоном усе не таке. Тож ні там, ні тут, таке собі перекотиполе. Сподіваюсь, що наша перемога все змінить.
— У чому особливість цьогорічної Стрічки особисто для вас?
— Раніше Аліса Маллен займалася піаром фестивалю, а я їй допомагала. Цього року ми все ще робимо це разом, Аліса займається іноземними медіа з Берліна, я — локальними з Флоренції. Цей рік я зустрічаю вперше як піарниця Стрічки, а Аліса приїхала в Київ ще й як артистка.
Ну, і, на жаль, ця Стрічка особлива тим, що я не зможу на ній бути. Дуже шкода — я завжди святкувала свій день народження на цьому фестивалі.
— Навіщо потрібна Стрічка? І кому в першу чергу — вам особисто, вашій команді чи вашим гостям?
— Мені особисто вона потрібна, бо я не знаю жодного іншого івенту з таким вайбом, який є на Стрічці. Побувавши на фестивалях та вечірках у різних частинах світу, розумієш, чому іноземні гості люблять приїжджати до нас. Бо в нас є те, чого нема там, — наші люди, які роблять ці вечірки неповторними. Наша душевність, обійми, усмішки, почуття гумору та тонке гедоністичне розуміння того, як варто жити це життя так, щоб було кайф.
— У чому була особливість просування фестивалю цього року? Було простіше чи складніше, за рахунок того, що 2023 року здебільшого розрахований на локальну аудиторію? І як швидко в порівнянні з попередніми роками розкупилися квитки?
— Динаміка продажу квитків навіть до оголошення лайнапу була така, що ми розуміли: гостям достатньо самого факту, що Стрічка буде. У цілому, просування фестивалю завжди більше було направлене на створення обізнаності про нашу спільноту та наші цінності.
Цього року нам хотілося нагадати світу, що культурне життя України теж потребує підтримки. Ми хотіли дати міжнародній спільноті розуміння, що ми не тільки не здаємось, але маємо жагу до життя.
— Чи є зацікавленість серед іноземців — як серед артистів, так і серед гостей? Чи відомо вам про тих, хто збирається просто приїхати в Київ на Стрічку?
— Інтерес є. Цього року в нас п’ять іноземних гостей і велика кількість іноземних журналістів. Хтось знімає фільм, хтось робить рев’ю, хтось — програму для радіо. Людям цікаво не тільки відвідати цю Стрічку, яка точно стане історичною, а й побачити своїми очима, що насправді відбувається в Україні.
Катя Арчібальд
SMM Closer
— Як змінилося ваше життя за цей рік? Яким він був? І де ви тепер живете?
— Життя не надто змінилося і одночасно дуже змінилося, отакий парадокс. З’явилися нові звички — донатити, переходити в коридор, коли є загроза, бути уважнішою до свого морального стану, цінувати прості речі, кенсельнути вживання російського будь-чого. Дещо лишилося незмінним: працювати, займатися спортом, відвідувати якісь події та місця. Живу так само в Києві, як і останні дев’ять років.
— Що вас мотивує залишатися в Україні?
— Скажу чесно. Мотивацією у прийнятті рішення залишитися в країні, де йде жорстока війна проти мирного населення, для мене було все, що я люблю: батьки, які й досі залишаються в Запоріжжі, відносини (любов є любов) та Київ, який я колись свідомо обрала за свій дім і серед купи міст світу, де я була, жити я хочу саме в Києві. Переживати війну десь abroad мені було б важче.
— У чому особливість цьогорічної Стрічки особисто для вас? І кому вона в першу чергу треба — вам особисто, вашій команді чи вашим гостям?
— Цьогорічна Стрічка — це для мене якийсь гарант того, що Україна не просто стоїть, вона розвиває культуру під час війни, а це говорить про характер українців. Вночі ми відбиваємося від російських ракет, а вдень будуємо фестиваль на тисячі людей. Бо ми такі. І люди, які прийдуть на Стрічку, такі. І артисти, які знайшли в собі хоробрість приїхати до нас з-за кордону, також такі. І всі ми після фестивалю будемо зберігати спогади про це, і вони не дадуть нам забути, за що ми боремося.
Я, наприклад, хочу розповісти своїм онукам, що колись в Україні йшла війна, але українці були такі хоробрі, що змогли в той час зробити таку подію. І злі росіяни дивувалися побутовій техніці в українських домах, у той час як українці на фестивалі Стрічка дивилися аудіовізуальне шоу ISH aka Kind Des Geistes, де він керував візуальною частиною завдяки машині, під’єднаній до свого мозку.
— Як готували цьогорічний фестиваль? Що було складніше чи легше?
— Готувати такий фестиваль ніколи не було легко, це велика робота. А цього року підготовку ускладнює те, що половина команди перебуває за кордоном. Якби у Стрічки була етикетка, то цього року на ній було б вказано «Made in Ukraine. But also a little bit in Germany, Spain…» і так далі. Але, напевно, найскладніше для тієї частини команди — це готувати Стрічку, та не мати змоги бути на ній разом з нами.
Masiks production
Декорації
— Згадайте свій останній рік-півтора?
Денис: Перед війною ми мали поїхати всього на один день в Кропивницький, щоб забрати реквізит до Масниці у моїх батьків, а на 24 лютого у нас були квитки в Київ. Ми приїхали взагалі без речей, у нас була сумка, повна сумок, для того, щоб взяти та запакувати реквізит. В Київ ми не поїхали і залишилися в Кропивницькому на три місяці, плели маскувальні сітки весь час.
Сонічка: Я згодом поїхала до себе додому, майже на всю весну, і ми повернулися в столицю десь в кінці травня.
Денис: Так, ми повернулися в Київ, тому що побачили, що тут щось почали роботи, відбувались події. І ще ми побачили в Інстаграм-сторіз перший івент «Мистецтво — зброя», і вирішили, що треба їхати, треба працювати, треба продовжувати робити нашу справу. І от тепер ми тут, працюємо.
Сонічка: За весь час ми лише двічі виїжджали за кордон — влітку в Берлін робити декорації до вечірки від Closer. У мене насправді не було думки виїхати з України, хоча мені тисячу разів це пропонували, і в мене багато дуже знайомих, які знаходяться за кордоном. Я взагалі нікого не осуждую, але я хочу знаходитися у себе вдома.
Денис: Якщо всі виїдуть, то хто тут щось буде робити?
— В чому особливість цьогорічної Стрічки особисто для вас?
Денис: Можу сказати, що для нас ця Стрічка особлива — вона в нас перша, саме травнева, і перша, яку ми робимо самостійно.
Сонічка: Так, ми ніколи не були на цій травневій Стрічці. Оцій трушній.
Денис: Про осінню Cтрічку всі чомусь забувають, і всі кажуть що Стрічка, яка буде 20-21 травня, буде першої з 2019 року. Так, це перша Strichka, яка травнева, але була також осіння і весняна. Загалом, я думаю, що ми всі запам’ятаємо цьогорічний фестиваль — триває війна, а ми робимо повноцінну Стрічку. Одна справа робити події та вечірки на кшталт Масниці, а зовсім інше — повноцінний фестиваль.
Сонічка: Також хочеться зазначити з приводу особливості Стрічки. Стрічкоткацька фабрика — це один-єдиний організм, який з кожний роком, незалежено від викликів, тримається і далі відстоює культурний тил. З кожним роком ми відкриваємо якихось нових артистів, відкриваємо якісь нові жанри, можливо трохи розширюється: і музично, і по світлу, і візуально — кожен робить свій вклад.
— Навіщо потрібна Стрічка? І кому в першу чергу — вам особисто, вашій команді чи вашим гостям?
Денис: Це важливо для нас, і я думаю, що це так само важливо для інших людей. Ми хочемо, щоб вони могли прийти, насолодитися, відпочити, відчути візуальне та естетичне задоволення, задоволення від музики, танцю. Стрічка — це певне таїнство, і ми це робимо не для того, щоб заробити гроші, чи просто через те, що це наша робота. У нашої команди є спільне бажання робити людей щасливими. І якщо є можливість зробити це на найвищому рівні, зробити це гарно, то ми це зробимо. До речі, коли нас запитують, чим ми займаємось, ми відповідаємо: “Ми робимо красу”. Стрічка потрібна, бо це весняне прекрасне свято.
Сонічка: А ще це українське культурне електронне дійство.
— Як відбувалась підготовка в контексті вашої зони відповідальності? Що готуєте?
Сонічка: Насправді, ми зараз вам відповідаємо, а підготовка триває, і вона триватиме і вночі, і наступного дня, і в день події, в суботу.
Денис: Ми не були на попередніх Стрічках, і нам складно порівнювати з декором, який вже тут робили. Проте нам хотілося зберегти і певну естетику Стрічки, і естетику етнічних українських мотивів, і орнаментів. Майже кожну неділю ми їздили на барахолку, намагалися знайти якісь старовинні класні штуки, облазили OLX і всі можливі сайти, де продають вживані речі. Ми хотіли все це поєднати в одну спільну історію, а не просто створити декорації з відсилками до традицій.
Ми — Masiks production, які створюють красу, створюємо щось особливе, і роблять це від щирого серця. Ми дуже любимо заморочуватися над дрібницями: починаючи від монтажних фішок до готових декорацій. Ми хочемо, щоб люди їх бачили і дивувалися
