Герой у сукні: Біллі Портер проти стереотипів

Біллі Портер — той, хто не соромиться виходити на великі події у жіночих сукнях. Він зіграв гендерно нейтральну фею в новій «Попелюшці», здобув «Еммі» за роль у «Позі», а ще в його активі «Ґреммі» й «Тоні». Анна Вінтур вважає його найліпшим другом, а Тейлор Свіфт телефонує вночі, щоб сказати, як він змінює світ. 2021-й можна сміливо назвати роком Біллі Портера, який записує альбом, випускає мемуари й знімає повнометражний дебют з ЛГБТК-акторами.

DTF Magazine розповідає, як актор і співак здійснив свою мрію в Голлівуді й бореться з гендерними та расовими стереотипами 


Зі школи Піттсбурга на сцену Бродвею

Біллі виріс у маленьому консервативному Піттсбурзі. Батько покинув сім’ю, коли Біллі не виповнилося й двох років. Чоловік бив дружину, тому його втеча від обов’язків начебто мала б полегшити життя сім’ї, але мати знову вийшла заміж, і трапилося зовсім протилежне. Вітчим помітив, що Біллі поводиться не так, як усі, зокрема грається ляльками. Він здогадувався, що хлопець може бути геєм, і скористався його віком як запобіжником для замовчування своїх злочинів.

2018 року Портер написав проникливий і жорсткий есей у журнал Out, у якому докладно описав епізоди розбещення. У ньому ішлося і про те, як вітчима спіймали на гарячому, після чого домагався припинилися. Перед смертю вітчима, у 1989 році, Біллі відвідав його в лікарні, де той несподівано висловив йому своє захоплення. Це лише заплутало хлопця, який і без того перебував під сильним впливом матері й церкви.

Релігія займала одне з найважливіших місць у житті Біллі Портера. Зростаючи в бідній темношкірій сім’ї, йому часто доводилося відвідувати церкву, де він також спостерігав, хто і як вдягнений. Саме тоді прийшло перше розуміння, який стильний вигляд може мати будь-хто, попри соціальний статус (і не лише перед розп’яттям Ісуса Христа).

«Церква для темношкірих — це фешн-шоу», — згадував Біллі в інтерв’ю свої юнацькі враження. Водночас церква не давала Портеру сповна відкритися своїй родині. У 16 років він зробив камінг-аут, пішов з дому, і сталося все під час загострення епідемії ВІЛ та СНІДу в США.

«Мої стосунки з церквою як темношкірого гея треба вирішувати безпосередньо через співчуття, повагу, любов і відповідальність, адже ця розмова триває, — ділився Біллі думками про релігію. — Усі організовані релігії, які озброюються Біблією, щоб використати її проти пригноблених груп людей, не мають жодного інтересу до порозуміння. Я стомився від цього. Мені набридло виявляти вибірковий підхід до Біблії, яку написали чоловіки понад 2000 років тому. Її писали такі ж митці, як і нині».

Мати фінансово не забезпечувала сина, тому йому доводилося перебиватися підробітками, зокрема в парку розваг «Кенвуд», і ночувати в друзів. Він повернеться до цього способу життя на початку 2000-х, але тоді єдиним логічним рішенням він вважав навчання в Університеті Карнегі-Меллон на курсі драми. Там Біллі навчився того, що костюм є одним з ключових компонентів образу. Після здобуття бакалавра він поїхав спробувати свої сили в Нью-Йорку.

Там Портер розкрився: відразу пішов працювати актором на другорядні ролі в Бродвей і закинув кар’єру R’n’B співака. Проте останнє тривало недовго. Через норов Біллі музичні продюсери швидко припинили з ним працювати. 


«Найгірший рік мого життя»

2000 року Біллі переїхав до Лос-Анджелеса, де вступив на курс сценаристів у Каліфорнійському університеті. Зовсім інший ритм міста, пересування лише автівками й зміна діяльності добряче похитнули його самооцінку. Через колір шкіри та сексуальну орієнтацію Портеру не поспішали віддавати головні ролі, а про реалізацію свого сценарію чи режисерського дебюту годі й говорити.

 

 

 

 

 

 

Портер розклав проблемний період життя за хронологією для The Hollywood Reporter: «Я був над прірвою невідомості близько десяти років, але 2007 рік став найгіршим. У лютому мені поставили діагноз цукровий діабет другого типу. У березні я підписав документи про банкрутство, а в червні мені поставили ВІЛ-позитивний діагноз. Сором того часу, у поєднанні з ганьбою, яка нагромадилася в моєму житті, змусили мене замовкнути, і я прожив з цією ганьбою мовчки 14 років. Діагноз ВІЛ-позитивного — це Божа кара для тих, звідки я родом, і хто зростав у церкві й дуже релігійній сім’ї».

Про діагноз знали лише близькі друзі й родичі. Найважче Біллі було розповісти про це матері, але вона прийняла його таким, яким він є, скинувши тягар, що мучив його протягом років. Далі його чекали лише злет і роль, яка зробила Портера знаменитим на Бродвеї.

У мюзиклі «Чоботи вище колін» (Kinky Boots) Біллі зіграв драг-квін Лолу, яка намагається врятувати взуттєву фабрику, де шиють чоботи на високих підборах. «Носіння підборів зачарувало мене більше, ніж будь-що в моєму житті, — радів актор. — Я відчував себе у своїй тарілці й у своєму тілі».


Live, Work, POSE!

За роль у «Чоботах вище колін» Біллі здобув одразу дві головні нагороди: «Ґреммі» за найкращий театральний альбом і «Тоні» за найкращого актора. На хвилі успіху він знову почав записувати треки й за два роки потрапив у поле зору Раяна Мерфі.

 Кемп, революції та апокаліпсис: із чого складається всесвіт Раяна Мерфі

Продюсер не міг знайти потрібну роль Портеру, тому вислухав його пропозиції. За спогадами Мерфі, їхня розмова складалася здебільшого з жорстких коментарів у бік Дональда Трампа. Коли Портер розповів Раянові про діагноз ВІЛ, той поцікавився, чи готовий актор віддати частину свого життя задля образу новоствореного персонажа. Так народилася «Поза». 

«Шоу показує, який вигляд має вибрана родина. Іноді наші біологічні сім’ї не мають змоги безумовно любити нас так, як це нам потрібно для процвітання спільноти ЛГБТК», — розповідав Портер про сутність серіалу.

Події «Пози» розгортаються в 1980-х і 1990-х, коли в США розцвіла бальна культура. Через те що представників ЛГБТК-спільноти не сприймали в суспільстві, вони гуртувалися разом у Будинки й улаштовували бали. Біллі грає в серіалі церемоніймейстера й ментора молодшого покоління.

 

 

 

 

Сам Портер був лише дотичний до бальної культури. Він теж відвідував такі Будинки, але ніколи не належав до жодного з них. У 1990-х Біллі подивився Paris is burning («Париж палає») — документальну стрічку про бальну культуру, яка відкрила йому очі на нові архетипи в кіно. Раніше він не міг себе проасоціювати з жодним персонажем, але спорідненість знайшлася в драг-квінах, які досі викликають захоплення в актора.

За роль Прея Телла Біллі здобув «Еммі» й увійшов в історію як перший темношкірий гей, якому її вручили. До речі, після цього його ще двічі номінували на цю нагороду за досягнення в телеіндустрії.

Справжній вибух популярності трапився зі стилем Біллі. На різні події він любить одягатися в жіночий одяг і вважає це формою політичного арту. «Ми не пішли далі ідеї, що жінки носять штани, і це проблема, — прокоментував Портер свій вибір на „Шоу Стівена Кольбера“. — Жінка в штанах — це сильно, усі приймають їх, виникають асоціації з патріархатом і чоловіками. Щойно чоловік одягає сукню, це огидно. То що ж робити? Чоловіки сильні, а жінки огидні? Я так більше не витримую. З мене досить! Я — чоловік у сукні, і якщо мені хочеться носити сукню, я це робитиму. Знаєте, люди забувають, що Ісус теж носив сукню. Її називають робою, але він носив саме сукню».

Чоловік у сукні — це комедійний троп, який часто використовували режисери в 1980-х, знімаючи «Місіс Даутфайр» і «Тутсі». Проте Біллі змінив правила гри, поводячись цілком серйозно на всіх подіях: від «Мет Ґала», де він буквально розмахував крилами, до «Оскара» з пишною спідницею від Крістіана Сіріано. Колаборація з Джиммі Чу над капсульною колекцією взуття ще більше привернула увагу авдиторії до особистості Біллі. На честь місяця Прайду вони випустили гендерно нейтральні мокасини, ботильйони на шпильці й черевики на підборах. Вишуканий стиль Портера викликав водночас захоплення в медіа й ненависть у соціальних мережах. І саме завдяки їм акторові вдалося привернути увагу до тих проблем, про які він часто говорить в інтерв’ю: гомофобія, ксенофобія й расизм наочно демонструють нетерпимість консервативного населення Америки.

Зараз Біллі не вважає себе на вершині своїх можливостей, хоча одночасно знімається в проєктах Раяна Мерфі, грає на Бродвеї, готує мемуари, які вийдуть цього року, і записує новий альбом. Начебто цього виявилося не досить, Портер режисує дебютний повний метр, зйомки якого відбувається в рідному Піттсбурзі. Сюжет фільму побудовано навколо двох учнів середньої школи, яких користувачі соціальних мереж підбурюють до знайомства один з одним. Цей проєкт покаже ЛГБТК-спільноту як у кадрі, так і поза ним.

Біллі Портер намагається встигнути реалізувати себе всіма можливими способами. Роль гендерно нейтральної феї в новій версії «Попелюшки» не здається необачним кроком у кар’єрі, яка з кожним проєктом лише виправдовує акторські ризики. Навпаки, це органічний перехід від фільмів, наближених до реальності, до кіно з казковими світами. Актор власним прикладом показує, що небінарні люди та ЛГБТК-спільнота теж мають шанс зіграти будь-якого персонажа в кіно.

Портер знає, чого хоче досягнути за своє життя: «Я живу, щоб розповісти свою історію. Існувало ціле покоління, і я стою на їхніх плечах. Я можу бути тим, ким я є зараз у цьому просторі завдяки спадщині, яку вони лишили мені. Тому настав час одягнути круті штани й почати розмову».


Підписйтесь на DTF Magazine в Facebook, Instagram, Twitter та Telegram

Юрій Самусенко