Венсан Кассель п’є молоко з козячого вим’я, а Беатріс Даль навертає м’ясо своїх коханців. Таким було французьке кіно 2000-х — безкомпромісне дослідження тілесних травм і сексуальності. Один за одним у прокат виходили бодігорори зі зґвалтуваннями, вбивствами й канібалізмом. У 2004 році кінокритик Джеймс Квандт придумав на позначення цього феномена термін — New French Extremity. Новий французький екстрим об’єднує режисерів, що досліджують болючі теми тілесності, насильства, сексуальних перверсій і переосмислюють американське кіно 1970-х.
Цього року в Каннах переміг французький бодігорор «Титан» Джулії Дюкорно. Це драма про жінку — серійного вбивцю, якій у дитинстві після аварії вставили в голову титанову пластину. Подорослішавши, вона відчула сексуальну жагу до автомобілів і завагітніла від машини. «Дикі» сюжети французького кіно досі ошелешують глядачів викликами й провокаціями.
DTF Magazine згадує знакові французькі стрічки з найбожевільнішими сюжетами.
«Кримінальні коханці»
Criminal lovers, 1999
За 23 роки Франсуа Озон зняв 20 повнометражних фільмів. Такій плодовитості позаздрить будь-хто, але режисер дивує ще й різкою зміною жанрів: від комедійного трилера «Ситком» до квір-драми «Літо 85». У 1999 році Озон випустив психологічний трилер «Кримінальні коханці», довівши кінокритикам, що вміє не лише зачаровувати, а й лякати.
Сюжет переосмисленої казки «Гензель і Ґретель» розгортається навколо тинейджерів Еліс і Люка. Дівчина запевняє хлопця, що однокласник Саїд зґвалтував її. Відтак головні герої вбивають його й закопують тіло в лісі. Вночі вони потрапляють до хижі лісника, де хочуть переночувати, але зненацька з’являється хазяїн і кидає «гостей» до підземелля. Чоловік погрожує Люкові й Еліс, що з’їсть їх, і примушує хлопця, немов раба, мити його тіло. Еліс наполягає, що єдиний вихід врятуватися — спокусити й убити лісника.
Оскільки хвиля New French Extremity — умовна назва для схожих за жанром фільмів, у кожного режисера є свої відмінності. Франсуа Озон сконцентрувався на пошуку подібності між старою казкою і реальними газетними заголовками. Іноді він іронічно вмикає музику, часом нагнітає саспенсу. Але загалом стрічка не шкодує нервів аудиторії, випробовуючи психіку на міцність.
Indiewire хвалили режисера за похмурість і винахідливість. The New York Times назвали Озона занадто розумним для власного фільму. Після такого «прийняття» Франсуа повернувся до легких мелодрам, але час від часу шокує зображенням тілесних перевтілень, як-от вирізанням кісти в «Подвійному коханці».
«Що не день, то неприємності»
Trouble every day, 2001
Американські молодята Шейн і Джун летять у Париж на медовий місяць, хоча справжня причина поїздки — зустріч з відомим нейробіолога Лео. Лікар уникає зустрічі й складає враження відлюдника. Він силоміць утримує в будинку свою дружину Кору. Вона щоразу тікає, займається сексом з незнайомцями, а потім вбиває їх. Лео закопує тіла жертв, щоб приховати злочини. Шейн знаходить їхню схованку, проте симпатизує Корі, дарма що та їсть людей.
«Що не день, то неприємності» отримала на Каннському кінофестивалі нерівні відгуки журналістів. Режисерку Клер Дені критикували за заплутаний сюжет, в якому важко зрозуміти мотивацію персонажів. Ед Гонсалез зі Slant Magazine відзначив стиль Дені: «Рідко шкіра виглядає такою ж красивою, бажаною й навіть приємною, як у стрічці Дені».
Для режисерки «Що не день, то неприємності» — етапне кіно, з якого її почали асоціювати з New French Extremity. Захоплення людським тілом, тісно пов’язане із сексуальною свободою, найяскравіше проявляється у сценах з Беатріс Даль. Дені хвилюють контрасти й двозначності: в одній сцені її герой не може кінчити, а в іншій забирає цуцика додому. Епізоди не завжди складаються в логічну картину, створюючи ефект сну, від якого неможливо прокинутися.
«Незворотність»
Irreversible, 2002
Гаспар Ное посідає особливе місце серед режисерів, що вміють здивувати зображенням і звуком. Кажуть, під час перегляду стрічки в залі «Люм’єр» у Каннах на епізоді зґвалтування в підземному переході кільком глядачам знадобилася медична допомога. Але у фіналі на режисера чекали 20-хвилинні овації. Навіть коли Ное перемонтував «Незворотність» і показав її у Венеції через 17 років, деякі глядачі пішли, не дочекавшися фіналу. Хоч як кіно перемонтуй, у Гаспара воно завжди працює.
Історія «Незворотності» відбувається протягом одного дня, хоча події рухаються у зворотному порядку. Алекс (Моніка Белуччі), повідомивши Маркусові (Венсан Кассель), що завагітніла від нього, іде з вечірки. У підземному переході її жорстоко ґвалтує чоловік. Алекс забирають у лікарню, а Маркус шукає в гей-клубі ґвалтівника, щоб помститися.
Дев’ятихвилинна сцена зґвалтування й численні удари вогнегасником по голові справляють враження найпереконливішої жорстокості в кіно. Гаспар Ное сподівався на таку реакцію, адже детально спланував її наперед. Шок пояснюється не лише кричущим насиллям, навмисно знятим одним кадром. Стрічку болісніше дивитися від звістки про вагітність на початку фільму. Контекст спонукає співпереживати й уболівати за головних героїв. Саме це й ріднить «Незворотність» з New French Extremity. Тортур замало — потрібна залученість глядача.
«Криваві жнива»
Haute Tension, 2003
Фільм починається з поїздки двох студенток Алекс та Марі до будинку батьків Алекс. Уночі в оселю вдирається маніяк і вбиває всю родину. Головні героїні лишаються живими, але одну з них психопат забирає з собою. Щоб врятувати подругу, Марі гониться за автівкою вбивці. Фінал змінює ролі: з циркулярною бензопилою опиняється Марі й мало не вбиває Алекс.
«Криваві жнива» допомогли Александрові Ажа прорватися в Голлівуд. Подивившись це кіно, Вес Крейвен («Кошмар на вулиці В’язів», «Крик») запросив його до роботи над римейком «Пагорби мають очі». Потім режисер працював над американськими та канадськими фільмами. Зміна географії знімань пояснюється його любов’ю до американського слешеру, на який «Криваві жнива» і схожий.
Стрічку часто порівнюють з класикою американського кіно «Техаська різня бензопилою» і «Геловін» за надмір насилля. Журнал Time навіть вніс його в десятку найжорстокіших фільмів. Але, на відміну від решти культових слешерів, «Криваві жнива» мають сильний фінальний твіст, який важко пояснити навіть під час повторного перегляду. За це Роджер Еберт поставив стрічці одну зірку. Натомість критику Кевінові Красту з Los Angeles Times, твіст не завадив похвалити напруження, яке створює стрічка Ажа.
«Шайтан»
Sheitan, 2006
Приманка дебютного фільму Кіма Шапірона — радикальний перформанс Венсана Касселя, що грає божевільного Йозефа. Він приймає в гостях компанію молодиків і розповідає їм дивну історію. Йозеф здійснив інцест із сестрою, щоб дістати невразливість від диявола, а тепер сатана наказує йому зробити ляльку для доньки, яка от-от народиться.
Як щодо будь-якого фільму New French Extremity, думки глядачів і критиків розділилися. Образ Венсана Касселя називають «перманентно усміхненим і недоглянутим». З іншого боку, фільму закидають брак чіткого напрямку. Навіть поява Моніки Белуччі в камео не врятувала стрічку від забуття. Режисер перемкнувся на психологічні трилери («Собачий загін») і драмеді («Найкращий»). І хоча «Шайтана» найменше згадують у контексті ризикованих французьких проєктів, навряд чи ще буде можливість побачити, як Кассель п’є молоко з козячої дійки.
«Мучениці»
Martyrs, 2008
Бодігорор і нігілізм — дві прикметні відмінності нової французької крайності 2000-х. Ці дві складові блискуче поєднуються в «Мученицях» Паскаля Ложе. Історія помсти дівчини, яку в дитинстві піддали тортурам, перетворюється на жорстокий torture porn, у якому режисер з кожним наступним кадром підсилює біль персонажів.
Ложе зняв безкомпромісний трилер про те, що не варто шукати в травмі відповіді на моральні дилеми. У Франції важко продати терапевтичну ідею в обгортці горору, а сам Лож’є жалівся, що жодна велика студія не була готова фінансувати такий проєкт. Утім після показу в Каннах фільм одразу здобув культовий статус, дійшло навіть до безглуздого американського римейку 2015 року.
У кінопрокаті стрічка спершу отримала прокатне свідоцтво з рейтингом 18+ — рідкісний випадок для французького кіно. Лише колективна заява Спілки французьких режисерів допомогли знизити його до 16+.
Цього року журнал Time Out попросив експертів скласти перелік найліпших горорів. «Мучениці» посіли 31-ше місце з-поміж сотні претендентів.
«Сире»
Raw, 2016
Вегетеріанка Жюстін вступає в університет на ветеринара. На неформальній посвяті їй треба з’їсти сирі кролячі нирки. Вночі Жюстін помічає червоний висип на шкірі, але її запевняють, що це лише алергічна реакція. Однак хіба може алергічна реакція виявлятися в бажанні скуштувати людську плоть?
Дебютна стрічка Джулії Дюкорно завоювала в Каннах нагороду ФІПРЕССІ й підігріла інтерес до її фільмографії. Вже через п’ять років режисерка здобуває там головну нагороду — «Золоту пальмову гілку» за бодігорор «Титан». Але критики ще 2016-го помітили цікавість режисерки до дражливої теми тілесних ушкоджень. Variety назвали «Сире» сумішшю «Суспірії» та канадського горору «Перевертень».
Однак головне, що фільм зрезонував з підлітковими драмами, адже в «Сирому» йдеться про дорослішання й соціалізацію у ворожому середовищі. Браян де Пальма в «Керрі» схоже аналізував формування особистості, виливаючи галони крові на голову героїні. Однак Дюкорно актуалізувала застарілий текст coming of age горорів, знявши шкіру не лише з ворогів головної героїні, а й з поняття належності до соціальної групи. Навіть якщо ця соціальна група — канібали.
Читайте також:
- Надії горора. 17 фільмів від молодих режисерів, які можуть здивувати
- Сутінкова зона: 10 горорів, які викликають суперечливі почуття
- Навіщо ми туди поїхали: 12 фільмів про подорожі, які не хочеться повторювати
- 25 років «Choose Life»: як Денні Бойл підсадив всіх «На голку»
- Чорно-білий квадрат: чому в кіно повертаються технічні традиції минулого
