Данієль Брюль зіграв навіженого нациста в «Безславних виродках» Квентіна Тарантіно, гонщика Нікі Лауду в «Гонці» Рона Говарда й перетворився на лиходія в марвелівському серіалі «Сокіл та Зимовий солдат». Актор приїхав до Одеси, щоб показати свій режисерський дебют «Поганий сусід», у якому грає зарозумілу версію себе.
У фільмі його герой рідко виходить з берлінського бару, тому для DTF Magazine Данієль Брюль розповів про улюблені заклади, де його можна зустріти, та про зміни міста за останні 20 років.
— Данієлю, ви вважаєте себе перфекціоністом?
— Так, я дуже амбітний. Бувають моменти, коли пускаюся берега й мені байдуже, що може статися. Це може дратувати інших та мене самого, але принаймні показує, що я дбаю про те, що роблю. Інших акторів це злить. Наприклад, Дакота Фаннінг називає мене «Негативос Деструктивос». Вона каже: «Заспокойся, чуваче! Не будь таким німцем».
— Ви маєте багато ролей, які прославили вас у США та Німеччині. Які з них роблять вас там найбільш упізнаваними?
— Навіть після всіх цих років, навіть десятиліть, люди підходять і говорять: «Ґуд бай, Леніне!»? Досі люблю їх бачити. Дивовижно! В інших країнах це досі «Безславні виродки» або «Марвел», бо їх бачили всі на цій планеті. За «Алієніста» мене впізнавали кілька разів у США. Завжди щасливий, коли визнають за щось особливе. Наприклад, я знявся у «Вихователях». У Південній Америці він отримав культовий статус. Я дуже радію, коли в Аргентині чи Бразилії мене впізнають за це кіно.
— У вашому дебютному фільмі «Поганий сусід» показують багато Берліна, особливо Східного. Локації були побудовані спеціально для фільму чи справжні?
— Ідіотська квартира головного героя справжня. Вона належить архітекторові, який живе в Мітте, і на вигляд саме така, як у моєму фільмі. Є оцей контраст старого Берліна перед очима. Дивно, що таке є. Ми не повинні були все змінювати. А ось бар довелося будувати. Це спростило нам життя з боку освітлення та звуку. Також у мене був художник-постановник зі Сходу, який знімав усі фільми Андреаса Дрезена («Коли ми мріяли», «Ґундерман») з німецьким соціальним бекграундом. Це було для мене дуже важливо. Та й усі актори зі Сходу насправді.
— Ви живете в Берліні понад 20 років. Чи помічаєте зміни між Східним та Західним?
— Так, процес джентрифікації відбувається скрізь, і в Берліні також. Можливо, не такими темпами, як у Лондоні чи Нью-Йорку, але все ж це є в моєму районі. Я завжди залишаюся в одному районі Східного Берліна — Пренцлауер-Берґ. Переїжджав тричі, але завжди залишався на тих самих вулицях. Нещодавно знайшов кілька знімків, які зробив, коли приїхав до Берліна. І подумав: «Ого! Кожен другий чи третій будинок досі не реконструювали».
Трохи подібного було в деяких районах Одеси або в Барселоні, коли я був молодшим. Я це пам’ятаю. Але тепер усе відшліфовано, усе подорожчало, і я завжди вважав, що частково тому хотів розповісти цю історію у своєму фільмі, адже це багато в чому залежить від того, як я живу і як жив. Оскільки я переїхав з Кельна, то завжди хотів опинитися в тих кварталах, про які всі говорили. 2000 року в Кельні всі казали: «Боже, ти мусиш переїхати до Берліна». Так я і зробив. Я завжди вважав себе загарбником — кимось ззовні, хто може дозволити собі жити там, а потім спілкуватися з місцевими, щоб усвідомити, як дорожчає оренда. Це те, з чим я маю справу, і саме це я хотів розповісти у своєму фільмі «Поганий сусід».
— Ви досі ходите в якісь заклади Берліна, попри свою популярність?
— Популярність доволі обмежує, і це трохи дратує, особливо коли соціальні мережі й телефони додають постійного спостереження. Я не знаю, як це тут, але в Німеччині люди втратили певну повагу, з якою я виріс, тому по-справжньому ненавиджу, коли мене таємно знімають. Я не можу зрозуміти, чому люди це роблять, але вони роблять. Раніше не було особливої складності відвідати заклади харчування, але за кілька років це стало проблемою. Ніхто не має хорошого детектора стресових ситуацій, тому іноді я вирішую піти кудись спонтанно. У Берліні ще багато олдскульних барів, де ніхто не знає, хто я в біса такий, і мені це подобається. Таких барів залишилося небагато. Рано чи пізно знаходиться чувак, який назве мене мудаком. Ці місця досі існують, але якщо я бачу п’яний натовп, то знаю, що так чи інакше не зможу поговорити з другом і випити смачного пива чи приємно поспілкуватися, спостерігаючи за людьми. Потреба починати розмову може неабияк дратувати, тому іноді я уникаю її.
— Чи є у вас рекомендації по нетуристичних місцях Берліна? Можливо, бари, ресторани чи клуби.
— О, клуби. Я за ними так сумую.
Отже, бар, який недалеко від моєї квартири, називається KROM Bar. Це маленький бар, де мене час від часу можна зустріти. Це маловідоме місце, тому що розташоване воно поза центральною вулицею, де всі зупиняються. Я не люблю ходити у великі бари.
— Клуби. Якщо вони колись знову відкриються… Зараз я назву дуже відоме місце. Це не інсайдерська рекомендація, але це місце, де можна танцювати надворі, — Bar25 з 25-го району. Ще один варіант потанцювати на вулиці — Jonny Knüppel. Чудове ім’я! А потім галерея König. На галерею її перетворили з церкви.
— Напевно, вам відомо, що у США зазвичай роблять римейки на європейські фільми. Наприклад, незабаром перероблять «Ще по одній».
— Він уже не буде таким самим.
— Так, ваш фільм споріднений з вашою особистістю й Берліном. Якби вам запропонували американський римейк фільму «Поганий сусід», ви б зрежисували його та зіграли ту саму роль?
— Якби ми переглянули список римейків, то, впевнений, знайшли б хороші або нормальні фільми, але здебільшого мені не цікаво їх дивитися. На жаль, вони втрачають магію та багато культурних відмінностей. Їх перекладають, але це не зовсім працює. І Берлін не відновлюється, як Нью-Йорк. Вони не могли б цього зробити, тому що мій персонаж не жив би в такому місці. Бостон? Денвер? Я не так добре знаю США, але я б точно цього не робив і не зіграв би в цьому фільмі.
— Вікі Кріпс («Примарна нитка») має камео в епізоді вашого фільму. Чому саме її запросили до співпраці?
— Ми були друзями досить давно, я бачив її в «Ханні». Дуже вдячний їй за те, що вона знялася в епізоді, бо мені був потрібен хтось із міжнародною кар’єрою та репутацією, щоб переїхати до квартири мого персонажа. Ми зняли Вікі за пів години, випили келих вина. Вона дійсно крута.
— Після вашого дебюту в режисурі ми побачимо вас у німецькій екранізації «На Західному фронті без змін». Ви граєте головну роль?
— Я граю роль другого плану. Головна роль — у молодого актора Фелікса Кемерона. У фільмі показано трьох хлопців. Єдина більша доросла роль належить Альбрехтові Шухові. Один з наших найліпших акторів грає Качинського. Я граю роль, якої навіть немає у книжці. Її додали у сценарій. Це хлопець, який керував мирним договором з французами і якого потім убили націоналісти. Я покладаю великі надії, бо роль вимагає акценту моєї дружини — швабсько-штутгартської говірки. Я вже нервуюся, бо це побачить родина моєї дружини.
— У новій екранізації «На Західному фронті без змін» дивно те, що це лише перша німецькомовна адаптація книжки за майже 100 років.
— Це неймовірно. Це німецька класична та антивоєнна книжка. Вона популярна й відома в Німеччині, але чому немає німецькомовної версії? Це один з рідкісних випадків, коли американці брали щось із 1930-х та 1980-х років першими. Коли я починав працювати, було багато таких прикладів. Коли, наприклад, щось із літератури стає дійсно відомим, США негайно перекладають це для читача англійською. У цьому випадку ми раді нарешті зняти цей фільм мовою оригіналу книжки. Дуже пишаюся цим проєктом.
— Чи є у вас тепер проєкт мрії?
— Я б сказав, що режисура мене збудила. Це було дуже виснажливо, але насичено. Також стосунки з моїм сценаристом здалися плідними, адже ми добре комунікували. У нас відбувалися потужні брейншторми, тому в мене час від часу виникають хороші ідеї, але я не можу писати. Особливо не вдається писати діалоги. У цьому мій сценарист геній. Ми кружляємо навколо однієї ідеї, але говорити щось конкретно поки зарано.
Я хотів би розповісти історію у стилі горор про привидів, щоб перейти до жанрового кіно, але не зніматися в ньому. Це те, про що ми думаємо; ми зустрічаємося раз на тиждень, щоб подивитися корейські фільми жахів. Але на це потрібен час, бо це складно.
— Фільм буде німецькою?
— Так. Мусить бути.
Читайте також:
