Швейцарець Томас Гіршгорн працює з підручними матеріалами: картоном, пластиком, алюмінієвою фольгою, фотокопіями та вирізками з журналів, створюючи політичні та соціально заангажовані колажі, інсталяції та скульптури. Він додає цитати філософів і власні коментарі, щоб створити глядачам простір для роздумів.
Його роботи були представлені на багатьох міжнародних виставках, зокрема на трієнале в Токійському палаці в Парижі (2012), на Шанхайському бієнале (2012) і двічі на Венеційському бієнале (1999, 2015).
Техніку колажу, поєднавши картон, фломастери, фото та кристали, він використав і у двох великх постерах «Вічні руїни» та «Краса існує», які до 14 травня можна побачити на виставці сучасного мистецтва в артпросторі MOT у Києві на Контрактовій площі. «Коли я отримав запрошення взяти участь у виставці, то вибрав ці дві роботи, думаючи, що вони можуть мати сенс у той конкретний момент, глибший зміст у сьогоднішньому непростому світі», — розповідає Томас нам в інтерв’ю.
DTF Magazine поговорив з Гіршгорном про ціну бойкоту, складність деструктивності та його художні заяви проти вторгнення Росії в Україну
— Ви, як художник не залишаєтеся поза політикою. Наприклад, з 2003 по 2007 рік ви навіть відмовлялися виставлятися у Швейцарії на знак протесту проти Крістофа Блохера, доки він не програв вибори. Що виховало у вас стійку позицію?
— Мій бойкот був індивідуальним жестом, продиктованим бажанням зробити чіткий вибір, і жестом, який я міг контролювати сам — не виставлятися в моїй рідній країні — для того, щоб висловити свою позицію. Влаштовуючи цей бойкот, я мав усвідомлювати, що першим, хто заплатить за це, маю бути я сам. І я це зробив, тому що виставляти свої роботи — це те, що я люблю найбільше, тому мій бойкот також призвів до успіху. Бо лише в тому разі, якщо за бойкот доводиться розплачуватися, є шанс на успіх.
— Чи вплинула якось на це, або надихнула вас Сімона Вейль, громадська активістка та філософиня, якою ви захоплюєтесь, адже вона вже у шість років відмовилася від цукру із солідарності з військовими, які тоді перебували на Західному фронті? Як саме?
— Мені подобається радикальність та незвичайність творчості та життя Сімони Вейль. Я захоплююся її гострим та безкомпромісним мисленням, яке справді надихає. Її книга Gravity and Grace («Тяжкість і благодать», 1947) — це справжнє революційне просвітлення. Мені подобається її сміливість у діях, відданість «безнадійним справам», схильність бути на «неправильній стороні», думки про мистецтво, суворість і те, що вона філософ, здатність до співпереживання, бажання завжди протистояти суворій реальності, її віра та участь. За своє коротке життя вона створила видатну, прекрасну та могутню філософію. Вона — цілителька, героїня, приклад.
Томас Гіршгорн, «Карта Сімони Вейль» (Simone Weil-Map), 2020
Томас Гіршгорн, «Меморіал Сімоні Вейль» (Simone Weil-Memorial), 2021
— Ви вважаєте термін «політичний художник» — лінивою класифікацією. Як ви себе класифікуєте?
— Я художник — робітник — солдат.
— У квітні 2022 року ви організували «ART=SHELTER» — «притулок для надії, виробництва, діалогу, інклюзії, любові (до мистецтва) та обміну; притулок для запобігання ненависті, гніву, насильству, негативу, пасивності та образи». Чому ви обрали саме такий формат і чому вам тоді він здавався найбільш правильним?
— «Art = Shelter» — це проєкт, який я створив для «Art Station Dubulti» (артпростір у будівлі реконструйованої залізничної станції у Юрмалі, Латвія — прим. DTF Magazine), щоб зробити художню заяву проти вторгнення в Україну. «Art = Shelter» — це форма, в яку я вірю, яка означає, що мистецтво — це місце для обміну знаннями, для обміну досвідом, для ненасильницького протистояння.
Мистецтво — це не укриття від бомб, обстрілів, куль, але мистецтво — це укриття від ненависті, гніву, образ.
Томас Гіршгорн, ART=SHELTER, 2022
Це є метою «Art = Shelter», і я радий, що «Art Station Dubulti» розвинули та посилили цей досвід разом із молодими латишами навіть після мого від’їзду з Латвії, на початку травня 2022 року. Мені здалося, що формат «Art = Shelter» був слушним, тому що за допомогою матеріалу та присутності можна швидко почати працювати та творити. Проєкт «Presence and Production» відповідав параметрам певної терміновості. У середині березня Інга Стеймане (кураторка «Art Station Dubulti» — прим. DTF Magazine) запросила мене приїхати до Латвії, і через 3 тижні ми почали працювати в Юрмалі.
— У вашій роботі, представленій у MOT, поєднуються контрастні за ціною матеріали: недорогий картон, маркери та папір та дорогі кристали. Що ви хотіли цим підкреслити, якщо взагалі хотіли?
— Кристали не такі вже й дорогі, вони вважаються «напівкоштовними». Але кристали дуже давні, і саме значення таких понять, як «час» або «поза часом», я хотів представити за допомогою кристалів на плакатах. Усі кристали на двох постерах-руїнах привезені зі швейцарських гір, і їх вік може становити від 5 до 15 мільйонів років. Кристали мають «езотеричний» зміст, який проявляється в їхній чітко окресленій логіці тетраедра. У поєднанні з іншими елементами постера кристали підкреслюють мінеральну природу руїн із їхнім тиском, теплом, рідиною.
ПРО РОБОТИ В МОТ. Роботи Томаса Гіршгорна «ВІЧНІ РУЇНИ (Постер)» та «КРАСА ІСНУЄ (Постер)» є частиною серії робіт «Постер», створених у 2016—2020. На великих вертикальних картонних стійках митець працює з методами колажу, розділення та збирання, вибір яких формально є реакцією на хаос сучасного світу. Він змішує фотографії зруйнованих пейзажів із думками великих історичних особистостей (Джеймса Джойса, лорда Байрона, Дідро, Іва-Алена Буа, графа де Лотреамона), грубо виділеними та нанесеними синім фломастером. Тут і там проростають кристали, які, здається, беруть участь у кристалізації руїн, втілюючи у собі значення часу та вічності.
— Руїни, оформлені в формі кола — це, мабуть, про циклічність воєн. Якою ви очікували реакцію української публіки?
— Я солідарний з українським народом та його боротьбою за свою землю, свободу та за самовизначення. Моя робота універсальна — у всякому разі, вона має претензію на це. Я не створював роботи спеціально для української публіки: обидва постери-руїни на виставці в Києві, “There is Beauty” («Краса існує») та “Eternal Ruins” («Вічні руїни»), зроблені у 2020 році, до повномасштабного російського вторгнення.
Для мене важливо, щоб мої роботи мали — якщо це взагалі можливо — здатність впливати.
Коли я отримав запрошення взяти участь у виставці, то вибрав ці дві роботи, думаючи, що вони можуть мати сенс у той конкретний момент, глибший зміст у сьогоднішньому непростому світі. Мої роботи — це втілення форми, а не коментар до ситуації в Україні, це форма, яка досліджує значення руїн у минулому, сьогоденні та майбутньому.
Постери «Вічні руїни» та «Краса існує» в МОТ
— Як зазвичай ви взаємодієте з глядачами, коли присутні на виставці?
— Для мене найцінніша взаємодія — взаємодія через підтекст. Хтось може бути зворушений або залучений до витвору мистецтва, мого витвору мистецтва, і я — митець — не обов’язково маю про це знати. Я вірю в таємничість та витонченість мистецтва; найпрекрасніший комплімент, який я можу отримати від когось, хто побачив мою роботу, це: «Я відчуваю свою причетність!».
— Ви надаєте перевагу пояснювати зміст самостійно або ж спостерігаєте за тим, як глядачі намагаються зрозуміти роботу? Чому так?
— Думаю, що «зрозуміти» — це не мета; я сам, якщо відвідую виставку чи долучаюся до мистецтва, хочу бути зворушеним, отримати відповіді на запитання та відчувати себе причетним. Це енергія витвору мистецтва, яку я хочу отримати, енергія, яка виникає через потребу (художника) зробити витвір мистецтва. Якщо я зможу відчути цю енергію, я зможу змінитися: це не потребує пояснень.
Постери «Вічні руїни» та «Краса існує» в МОТ
— Ви багато працюєте з тематикою екології, наприклад, в інсталяції Too Too Much Much, заповненій пляшками або в Crystal of resistance з будівельними та іншими відходами. Ви вірите в те, що мистецтво може вплинути на свідомість людей у таких питаннях? Як саме?
— Я працюю із простими, дешевими та доступними матеріалами. Ці матеріали — повсякденні та не ексклюзивні, не мають «підвищеної цінності», і також не є «художніми». Матеріали, з якими я вирішив працювати, не відлякують, і це важлива «риса» матеріалу для мене. Тому моє рішення працювати з цими матеріалами — це політичне рішення.
Питання «відходів» у мистецтві — «підступне», тому що я абсолютно за розтрачання мистецтва, за розтрачання дарувань, мислення, щедрості, таємниць, духовності, за розтрачання обожнювання та кохання.
Томас Гіршгорн, «Кристал опору» (Crystal of Resistance), 2011
«Занадто-Забагато» (“Too Too-Much Much”), 2010
— Також у вас є робота, в якій ви проговорюєте, що екоактивісти, які обливали фарбою захисне скло відомих картин в музеях — це «не ок», але ок — обливати фарбою чи ще чимось адмінбудівлі. Я так розумію, що ви критикуєте саме напад на мистецтво, а не екоактивізм в цілому. Яким на вашу думку, має бути ідеальний активізм, якщо важливо створювати інфопривід, щоб рух помітили та до нього долучилося якомога більше людей?
— Неможливо знищити мистецтво, напасти на мистецтво, зловживати мистецтвом, будь-яким видом мистецтва, навіть символічно. Тому що саме мистецтво і кожен його вид — зцілює, допомагає та надає сили.
Як митець я не хочу відмовлятися від сили мистецтва, не хочу віддавати її. Я не хочу, щоб журналісти чи політики використовували мистецтво, зловживали ним.
Ми, художники, маємо боротися проти цього. Ми мусимо чітко заявити, що мистецтво, філософія та поезія є реальним опором — єдиною силою, реальною силою — проти війни, несправедливості, нерівності, дискримінації, катастроф, насильства та ненависті.
— Якщо опиратися на цитату Антоніо Ґрамші Destruction is difficult. It is as difficult as creation («Деструктивність складна. Така ж складна, як і створення»), яку ви використали в роботі In Between, то деструктивність — складне явище. Чи будь-яка деструктивність для вас складна? А якщо, наприклад, розмірковувати в контексті екоактивістів з попереднього запитання?
— Під «деструктивністю» Антоніо Ґрамші має на увазі руйнування несправедливих ієрархічних структур, руйнування несправедливих традицій, що ґрунтуються на нерівності, і руйнування несправедливих звичок, які базуються на культурній поведінці. Ці несправедливості дійсно важко знищити, і водночас важко створити, винайти, побудувати нові структури, які будуть ґрунтуватися на справедливості, придумати нові закони, основою яких буде рівність, і сформувати нову поведінку, побудовану на правді, без корупції. Саме так слід розуміти чудову та важливу цитату Антоніо Ґрамші.
Томас Гіршгорн, «Поміж» (In Between), 2014
— Чи вірите ви взагалі у ненасильницькі рухи громадського опору в контексті екоактивізму? Або для вас — це утопія?
— Так, я вірю в ненасильницький опір. Тому що все, що ґрунтується на насильстві, загине від насильства.
— Руїни, які ви створюєте, в тому числі й у роботі In Between — систематизовані та впорядковані, таким чином ви підкреслюєте існування «нестійкого виміру, виміру негарантованого». Що саме ви хотіли цим сказати?
— Тема «руїн» цікавить мене вже багато років. Мене цікавлять численні причини, через які щось руйнується. Це визначення фрагментів, які очевидні у руїнах. Руїни нагадують нам, що ми — фрагменти у роздробленому світі. Вони змушують нас визнати хиткість як умову життя, універсальності, відкритості до іншого, прийняття того, що ми є фрагментом серед інших.
— У деяких ваших роботах, наприклад, The virtual and the real, присутня дуальність рішення. Як часто ви приймаєте рішення, виписуючи плюси та мінуси якогось завдання?
— Мене цікавлять проблеми, складнощі, хаос, конфлікти, невирішені питання. Я хочу працювати в хаосі, вирішувати в умовах катастрофи, оточений проблемами та питаннями, і знаючи, що в будь-якому разі мені доведеться заплатити ціну за кожне моє рішення, за кожну роботу, за кожну позицію, яку я займаю. Я думаю, що вирішувати означає надавати форму: адже надання форми — це важливо.
— А як часто складаєте списки?
— Безперечно, дуже часто! Складати списки — не такий уже оригінальний чи цікавий прийом, але він допоміг мені, наприклад, коли я почав — доволі давно — фіксувати у списку всіх митців, які мені справді подобаються.
Роботи Томаса Гіршгорна «Краса існує» та «Вічні руїни» можна буде побачити в Києві на виставці сучасного мистецтва в просторі МОТ з 17 лютого по 14 травня. Тема експозиції присвячена поняттю «Тимчасовості».
