25 років «Choose Life»: як Денні Бойл підсадив всіх «На голку»

Минуло 25 років, відколи Юен Мак-Ґреґор пірнув у туалет з фекаліями та під ломкою побачив мертву дитину. Але не лише шок-контент прославив фільм Денні Бойла, хоча саме він привернув увагу. «На голці» продавали у США як британську відповідь «Кримінальному чтиву». Невідомо, чи спрацювала аналогія, але харизма акторів, саундтрек та естетика режисера не загубились у потоці американських блокбастерів. Фільм пропонував дещо радикальне для 1990-х та інакший погляд на тему наркотиків у кіно.

До 25-річчя «На голці» DTF Magazine згадує історію одного з головних британських фільмів

*У першій версії заголовку ми використали формулювання «25 років бед-трипу». Однак слово «бед-трип» не відповідає контексту фільму.

Знайомство з трейнспотингом 

1994 року світ шаленів від «Кримінального чтива» — успіх Квентіна Тарантіно підштовхнув студії до пошуку історій про наркотики. Роман Ірвіна Велша «На голці» (1993 року), у якому він розповідав про вживання героїну, якраз відповідав цьому запиту, але письменник не поспішав віддавати права на кіноадаптацію.

Його умова була простою: ніякого соціального документалізму, адже у США вже вийшли схожі стрічки, зокрема «Щоденник баскетболіста» з Леонардо Ді Капріо. Утім, Денні Бойл знайшов спосіб. Він запропонував схрестити чорну комедію з драмою, підкріпивши це саундтреком.

«Проблема в тому, що люди, які створюють фільми про наркотики, знімають їх депресивними, — розповідав Бойл 1996 року. — Ми хотіли зняти фільм, який насправді дає вам відчуття лихоманки від наркокультури: ви вживаєте наркотики й фантастично проводите час. Ми хотіли це показати. Це те, що так шокувало в книжці, бо вона наважується сказати, що наркотики — це фантастично».

Сценарист Джон Годж переробив короткі новели роману Велша в цілісну історію та викинув усе, що йому здавалося зайвим. У стрічці не згадується буквальне значення трейнспотингу, яким у Великій Британії позначають залізничне хобі, що уособлює процес спостереження та запису номерів поїздів. За словами Дені Бойла, залежність від ведення цих записів перегукується із залежністю від наркотиків. До того ж у романі Велш користується  терміном «трейнспотинг» в тому числі як жаргонізмом, який означає пошук вени під час ін’єкції. Звідси й локалізована назва «На голці».

Для зйомок акторам довелося пройти фізичну трансформацію, щоб бути схожими на худих персонажів книжки. Юен Мак-Ґреґор, наприклад, поголився налисо та скинув 12,7 кілограма. Славнозвісний епізод у вбиральні, де герой потопає в «найгіршому туалеті Шотландії», передає буквальне занурення на дно в суспільстві. Щоправда, на майданчику справжнє лайно замінили на шоколадний сироп.

Саундтрек допомагав збирати сам Ірвін Велш, запросивши до участі Primal Scream, Деймона Албарна та Джарвіса Кокера. Відмовив йому лише Девід Бові, пісня якого Golden Years мала звучати в епізоді з туалетом. У результаті саундтрек формально складався з трьох жанрів: попмузики 1970-х (Лу Рід, Іґґі Поп), бритпопу (Blur, Pulp) і техно 1990-х (Underworld, Ice MC).

До того ж реліз вийшов подвійним: перша частина представлена треками з фільму, друга — тим, що надихнуло творців на проєкт. Участь знаменитостей у саундтреці допомогла молодим виконавцям «підтягнути» популярність. Зокрема, Born Slippy — досі найупізнаваніший трек гурту Underworld.

Для дистрибуції у США фільм купила компанія Боба та Гарві Вайнштейнів Miramax Films. Кінопрокат завершився джекпотом для малобюджетного фільму (1,5 мільйона фунтів стерлінгів). У Північній Америці «На голці» назбирав 16,5 мільйона доларів, а вдома в Великій Британії показав ще ліпший результат — 18 мільйонів доларів. Станом на сьогодні загальні збори склали 72 мільйони доларів.

Тоді преса позитивно відгукнулася про екранізацію роману. Variety назвали її «Механічним апельсином» для 1990-х, нахвалюючи візуал, саундтрек та акторську гру. Кінокритик Роджер Еберт зауважив правдоподібність:

«Фільм містить багато енергії та підіймає нещасних персонажів до статусу ікон (у їхніх очах). Він також показує наркотичний світ Единбурга з упевненістю, яка начебто народилася з уважного спостереження. Але що робить фільм? Кудись рухається? Каже щось? Не зовсім. І в цьому його заслуга. Наркозалежність не лінійна, а кругова. Ти нікуди не рухаєшся, якщо повертаєшся до стартової точки. Але ти заводиш справжніх друзів. Погано, якщо вони вмирають».

Наркозалежність без стереотипів

Для максимальної правдивості Денні Бойл скористався практикою реабілітаційної групи в Ґлазґо та помістив акторів у середовище наркозалежних. Режисер та учасник реабілітації Дейві Мейн тепло відгукувався про цей експеримент: «Денні з’явився з Юеном Мак-Ґреґором. Ми мали зустріч з людьми, які ділилися історіями про алкоголь та наркотики. Вони також розповідали про вихід із цього стану, щоб надихнути інших. Була мова не лише про алкозалежність, а й про те, що вона зробила з їхніми родинами та друзями. І це те, що „На голці“ хотів проілюструвати».

Доля персонажів у фіналі першого фільму невідома, і це створювало інтерпретації серед глядачів, у яких роль наркотиків варіюється від нейтральної до негативної.

«Коли ви вживаєте наркотики, ви маєте до біса гарне дозвілля, поки удача на вашому боці, — захищався від критики режисер. — Ми хотіли, щоб фільм показав це. Половина стрічки, очевидно, здається гнітючою. Якщо ви продовжите досвід з наркотиками, ваше життя погіршиться. Фільм не намагається це приховати, але й не хоче рухатися на моральному консенсусі».

Денні Бойл скаржився, що фільму закидали відсутність реалізму, яку Ірвін Велш та знімальна команда не передбачали. На думку режисера, у кіно об’єктивізують наркозалежних і перетворюють їх на жертв. Але Бойлу цікавіше не копатися у причинах та наслідках: він хоче, щоб глядач дивився на Рентона й намагався зрозуміти його мотивацію, яку в сценарії залишили загадкою.

Письменник Ірвін Велш (Майкі Форестер), Роберт Карлайл (Френсіс Беґбі), Джонні Лі Міллер (Саймон Вільямсон), Юен Бремнер (Даніел Мерфі)

У свою чергу журналісти оцінили порожнечу в інтерпретаціях як виклик, тому в кожному інтерв’ю авторів фільму тероризували питаннями про зображення героїнової залежності. Бойл розпалював дискусії своїми висловлюваннями про те, що в героїну є позитивна сторона, але почули його ті, хто ставився до наркозалежності з розумінням проблеми. Кінокритик Ніл Джефріс з Empire слушно зауважив меседж:

«Фільм прославляє не героїн. Фільм прославляє молодь. Переважно молодь у найгіршому вигляді, але молодь, яка розгрібає свої проблеми лише так, як уміє».

Кліповий монтаж як естетика Денні Бойла

Книжка Ірвіна Велша складається з коротких історій, персонажі яких перетинаються одне з одним у різних новелах. Сценаристові Джонові Годжу довелося вибрати одного героя, який зміг би пов’язати всіх разом. Найсильнішим йому здався Рентон. Але цей взаємозв’язок треба було підкреслити не лише в сценарії, а й на монтажі.

На допомогу прийшов японець Масахіро Хіракубо, який працював і над «Неглибокою могилою», і над «Пляжем» того ж Денні Бойла. Він змонтував півторагодинне кіно, наче дорогий кліп для MTV, у якому послідовність не завжди відіграє важливу роль. З 30—40 хвилин відзнятого матеріалу у фіналі часом могло залишитися 3 хвилини.

Хіракубо починав монтаж ще до кінця зйомок стрічки, переглядаючи щоденний матеріал.

«„На голці“ — важкий проєкт для монтажу, — зізнавався він, — тому що в нього немає належного наративу. Це означає, що одна сцена не завжди мусить поєднуватися з наступною. Також у фільмі багато музичних епізодів і голосу оповідача, які мають відповідати один одному. Я працюю над стрічкою по 12 годин на день».

Кліповий монтаж, під яким мають на увазі непослідовність кадрів, — не новаторський прийом Масахіро. До нього зверталися і Дзиґа Вертов, і режисери французької нової хвилі, але вони мали мету відмовитися від передбачуваності оповіді.

Бойл та Хіракубо пішли іншим шляхом: кліповий монтаж візуально підтверджував слова оповідача Рентона. Коли протагоніст говорить про ненадійність та однотипність своїх компаньйонів, на екрані по черзі показують їхні обличчя. Це відбувається так швидко, що глядач, як і Рентон, не бачить між ними різниці.

Для Денні Бойла кінематограф визначають рух та час. Це пояснює, чому його персонажі багато бігають. Уміло користуючись монтажем, Бойл пришвидшує або сповільнює їхній біг, щоб зачаровати глядача. Першу сцену «На голці» з пробіжкою Единбургом упізнають через раптовість та енергійність. Режисер задоволено всміхається, коли її згадують в інтерв’ю, а кінематографісти тривожаться через біг у своїх фільмах, адже він може бути схожим на епізод з «На голці».

(Не)культовий сиквел

Прем’єра сиквелу відбулася через 21 рік після виходу першого фільму — 2017-го на Берлінському кінофестивалі. Бойл змінив монтажера, але не відмовився від похмурих кольорів і кліпового монтажу. Змінився й формат назви — «Т2 Трейнспотинг», який є адаптацією роману-продовження Ірвіна Велша «Порно». Незмінними залишилися актори, сценарист і знімальна група.

Утім, навколо вже інший контекст. Зовсім інша попмузика домінує у світових чартах: Oasis розпався, Деймон Албарн мало присвячує часу Blur, а Лу Ріда немає серед живих. Фільми про наркозалежних продовжували знімати Гай Річі («Рок-н-рольник») і Метью Вон («Листковий пиріг»), підхопивши естетику Денні Бойла. Але такого потужного впливу на британську попкультуру жоден з них не здійснив.

Критики схвально відгукувалися про сиквел, хоча в оцінках ставили три або чотири зірки з п’яти.

«„Т2 Трейнспотинг“ не такий хороший, як перший, — писав Пітер Бредшоу з The Guardian. — Він трохи задовгий, схильний до пустої сентиментальності, комедійності й міфологізує самого себе. Але він має ту ж сильну енергію, той самий непокірний песимізм, і нічого схожого на нього не існує. Сиквел був смертельним номером, але Бойлові все вдалося».

Кінокритик Ян Фрір поділяє ентузіазм Бредшоу: «У якомусь сенсі „Т2 Трейнспотинг“ ділить елементи з „Термінатором 2“, схожим за назвою. Він винахідливий та повний сюрпризів. На відміну від сиквела Кемерона, він не переосмислює оригінал у той самий фантастичний спосіб».

Відразу після прем’єри другої «На голці» говорили про можливості триквелу, спінофу, а Ірвін Велш розглядав продовження історії у вигляді серіалу. Ніякого розвитку цих ідей не сталося, і, ймовірно, тому, що «Т2 Трейнспотинґ» скидається на повернення у світ оригінального фільму, але не світу персонажів.

У сиквелі Денні Бойл користується кадрами з оригінального фільму, навіть додаючи наприкінці ремікс The Prodigy на Lust for Life Іґґі Попа. І багато треків з оригінального фільму знову звучать у сиквелі. Освіжити звучання вийшло хіба що у хлопців з Young Fathers, яких до співпраці також запросив Ірвін Велш.

Загалом сиквел здався приємною ностальгією за Единбургом 1990-х, у якому є за чим сумувати й чого остерігатися. Ностальгія не може стати приводом для наслідування, адже у випадку Бойла вона паразитує на оригінальному фільмі. Тож не дивно, що в попкультурі ніхто не виявив бажання наслідувати «Т2 Трейнспотинг».

Навіть після виходу сиквелу натхнення приходить з оригіналу. Slowthai та Muramasa у кліпі Doorman відчутно скористалися духом пригод единбуржців. Пряме цитування найбожевільніших епізодів стрічки у відео — найліпший приклад, що залишила в спадок історія про Марка Рентона.

25 років по тому Единбург уже не створює враження занедбаного міста зі шприцами, розкиданими на вулицях. За цей час Денні Бойл зняв фільми про Стіва Джобса, зрежисував літні Олімпійські ігри та отримав BAFTA й «Оскар» за «Мільйонера з нетрів». «На голці» запустив кар’єру Юена Мак-Ґреґора, який знявся в «Мулен Руж», «Зоряних війнах» і «Голстоні». Вслід за головним героєм знімальна група теж вибрала життя — і життя нагородило її можливостями зреалізувати себе.


Підписйтесь на DTF Magazine в Facebook, Instagram, Twitter та Telegram

Юрій Самусенко