За допомогою глини і соломи Олів’є де Сагазан перевтілюється в абстрактних, моторошних персонажів, впиваючись їм в обличчя та розриваючи на шматки. Його перформанси — це і горор-арт, і певний ритуал. Загалом у його роботах, будь-то перформанс, живопис чи скульптура, простежується захоплення племінним мистецтвом та шаманізмом. Імовірно, це вплив африканського коріння: Сагазан родом із Конго, однак довгий час живе та працює у Франції.
Найвідоміший перформанс де Сагазана — Transfiguration, який розповідає про перевтілення людини в різноманітні гібридні істоти. Прем’єра відбулась у 1998 році, і відтоді проєкт показали у 25 країнах більш ніж 300 разів, а минулого року де Сагазан виступив із ним у Львові. The Guardian цю роботу описують так: «Перформанс Transfiguration, створений 20 років тому, має бути однією з найоригінальніших і найнеймовірніших речей, які ви, ймовірно, побачите. Але це не означає, що вам сподобається». Також на його рахунку колаборації з дизайнером Gareth Pugh, співачками FKA twigs та Mylene Farmer, та епізодична роль у фільмі «Самсара».
У своїх роботах Олів’є порушує і політичні питання: у 2018 році в одному з перформансів він цитував промову президента Франції Еммануеля Макрона до «Жовтих жилетів», а у березні 2022-го випустив відеоперформанс про божевільного диктатора, який руйнує все навколо. Так він висловив підтримку Україні у війні.
DTF Magazine поговорили з Сагазаном про форму зла, одержимість диктаторів владою та монстрів, що живуть у кожному з нас
This publication is also available in English.
Про перформанс Again and again Ass and dictators та самознищення
— У своїх соцмережах ви підтримуєте Україну. За яких обставин ви дізналися про війну і що відчували в той момент? Ви цього очікували?
— Ми ніколи не очікуємо, що війна насправді почнеться. У вересні 2021 року я виступав з перформансом Transfiguration на театральному фестивалі «Кіт Гаватовича» у Львові, і мені здавалося неможливим, що це гарне й спокійне місто опиниться в облозі за кілька місяців.
— В одному з інтерв’ю ви казали, що два роки тому зробили перформанс Again and again Ass and Dictators про диктаторів, тому що передчували війну. Які були передумови для створення цього проєкту?
— Насильство завжди було в людстві, люди використовують його для утвердження своєї влади.
Скрізь є такі президенти, як путін, які без вагань застосовують принцип з роману Джорджа Оруелла «1984»: «Хочеш миру всередині, зроби війну зовні».
— При цьому ви опублікували відео преформансу у себе в Інстаграмі в 2022 році, через два тижні після початку війни в Україні. Чому ви не випустили його одразу?
— Як митці, ми завжди сумніваємося в можливому ефекті своїх дій, спочатку я був шокований тим, як розгортаються події, і не думав, що це відео може комусь допомогти. Але потім я подумав, що це може бути рукою, простягнутою моїм українським друзям.
— У попередніх перформансах ваш персонаж був анонімним, абстрактним, але у випадку з Again and again Ass and dictators, це вже збірний образ диктатора. Чи означає це, що зло набуло для вас конкретної форми?
— Президент путін втілює один із характерних образів диктатора, який наприкінці свого правління мріє про останній великий жест, завдяки якому він увійде в історію. Він, безсумнівно, мріє стати тим, хто відбудує велику росію. Але ми вже знаємо, що він увійде в історію через чорний хід, як приклад кровожерливого м’ясника, для якого сила ідей дорожча, ніж біль мільйонів людей.
— У вашому перформансі диктатор знищує все навколо (увесь світ, якщо цього захоче), перш ніж знищити себе. Чому ви обрали саме такий фінал? Ця історія заснована на спостереженнях?
— У більшості випадків диктатори фактично вмирають від божевілля, яке вони хочуть нав’язати світу. Гітлер є одним з останніх яскравих прикладів. Путін хоче, щоб ми вірили, що він розпочав цю війну проти України, щоб знищити українських нацистів.
Проте правда полягає в тому, що путін такого ж роду, що й Гітлер: єдина ідея, якою він одержимий — влада, а страждання, які відчувають люди, яких він нищить, не впливають на його моральні упередження.
— Чи можна сказати, що у всьому злі й горі винен тільки диктатор? Вам не здається, що диктаторів не було б, якби цього не допустили люди, жителі країн, де встановлена диктатура?
— Страх керує нами, крім цього, в кожному з нас є чудовисько. Ці дві речі разом створюють благодатний ґрунт для диктаторів.
— Якщо подивитися на країни, в яких ви жили, то диктатура Мобуту в Конго була скинута в 1997 році, а президент Поль Бійя править уже 40 років у Камеруні, його звинувачують у тому, що він диктатор. Чи є у Again and again Ass and Dictators посилання на ці події?
— На жаль, прикладів вистачає.
— Ваші персонажі, такі як клерк у «Самсарі» та диктатор, виглядають однаково враженими: клерк, уражений вірусом споживання, і диктатор, уражений вірусом влади. Як ви думаєте, чи є у людей і людства взагалі шанси? Чи наша сутність у самознищенні?
— В органічній формі життя є постійний пошук збереження хорошої форми, і це відбувається через здорове насильство.
Проблема виникає, коли прагнення до влади більше не врівноважується моральним сумлінням, емпатією чи просто страхом, тоді людина стає монстром.
На клітинному рівні людина стає схожою на канцерогенну клітину, утворює пухлину, а потім це може призвести до загибелі організму.
— Це мабуть банальне питання, але, на вашу думку, чи може культура виховати людину?
— Так, звичайно, але цього замало, бо страх може бути набагато сильнішим.
— Чи відчуваєте ви, що пропаганда перемогла, бо в 2022 році в центрі Європи йде війна?
— Я думаю, що всі ми живемо в колективній галюцинації, яка походить від суміші нашої ДНК і нашої культури. Ми повинні досягти такої форми розсудливості, яка гарантує, що ми не станемо вовками для інших людей.
«Я не відокремлюю життя від мистецтва»
— В одному інтерв’ю ви згадали, що вас надихає картина Френсіса Бекона «Кричущий папа», також ваші образи нагадують мені польського художника Здзіслава Бексінського. Яке місце у вашому житті займає мистецтво про війну та післявоєнне мистецтво? Чи передаєте ви безпосередньо у свою творчість досвід митців, які зіткнулися з жахами війни (наприклад, Бексінський)?
— Френсіс Бекон і Бексінський дуже мене надихнули. Але біологічний бекграунд — це колиска мого натхнення.
— Ви родом із Конго, але навчалися в Камеруні, і у вашій творчості прослідковуються шаманські мотиви та вплив племінного мистецтва. Дивлячись на ваші перформанси, навіть через відео, виникає відчуття, що ви не граєте роль, як актор, а щоразу виконуєте справжній ритуал. Що це за ритуал?
— Так, я не відокремлюю життя від мистецтва. Коли я виходжу на сцену, я не граю ролі. Я розповідаю про свою муку та своє захоплення життям.
Момент створення мистецтва — це час надзвичайної зосередженості, який насправді може перенести вас у стан трансу.
— Хто і що сформувало вас як художника?
— Життя.
— Ви завжди використовуєте глину. Яку символіку ви вклали в цей матеріал? Чи пов’язано це з давньоєгипетською міфологією, богом Хнумом і тим, що він зліпив першу людину з глини? Або мова йде про зручність і практичність матеріалу?
— Глина для мене — це можливість розширення сфери мого самовираження. Матеріал, дуже близький до моєї шкіри та моєї плоті, з додатковим аспектом зв’язку з космосом, тому що ви і я — це земля і світло.
— Яку головну мету ви ставите перед собою, працюючи над перформансом: змусити людей задуматися чи емоційно шокувати, зачепити емоції?
— Рухатися, щоб розворушити інших. Відчути незвичайність нашого буття.
— Ви сказали, що були дуже релігійними приблизно до 20 років, а потім відійшли від цього. Чи була якась подія, що спровокувала це, чи все відбувалося поступово?
— Так, саме вивчення біології та філософії дуже допомогло мені позбутися цієї галюцинації.
— У соціальних мережах ви майже не розповідаєте, хто ви поза мистецтвом. Який ваш звичайний день, коли у вас немає жодного проекту?
— У мене завжди в голові один і той самий проект: намагаюсь зрозуміти, хто я є.
