Київське онлайн-радіо Gasoline оголосило про призупинення роботи, але напередодні цієї презентувало великий аудіовізуальний проєкт — «Ґазолін: Спадок». Це серія задокументованих експедицій областями України, яким її автори прагнуть показати різноманіття та масштаб української традиційної музики. Перший епізод уже вийшов на ютуб-каналі Gasoline Radio: команда проєкту подорожує селами Гуцульщини, спілкуючись з тамтешніми майстрами інструментів, музикантами різних поколінь, працівниками музеїв і місцевими мешканцями — носіями традиційної культури.
DTF Magazine поговорив з головним редактором Gasoline Radio Олексієм Макаренком і комунікаційником Сашком Ушенком про ідею «Ґазолін: Спадок», його реалізацію, а також про причини призупинення роботи радіо, конкуренцію серед українських станцій і попросив підбити підсумки свого першого року роботу
«ҐАЗОЛІН: СПАДОК»
«Ґазолін: Спадок» показує, як десятиліттями зберігалась українська традиційна музика в далеких селах країни. Мандруючи населеними пунктами Бистрець, Стаїще, Верховина, Криворівня, Буковець, Верхній Ясенів, Яблунів, Річка, Іспас та Косів, команда не лише задокументувала на відео побут та історії місцевих мешканців, а й створила семпл-пак зі звуками народних інструментів або ж звуками середовища Карпат.
«Перебравши та обробивши цей архів, ми втілили його в семпл-пак, який дасть змогу всім охочим взаємодіяти зі звуками, які через покоління продовжують формувати музичний ландшафт Карпат», — розповідають у Gasoline, уточнюючи, що ці семпли зі звуками доступні для використання іншими артистами. Крім того, команда проєкту випустила альбом-компіляцію, у якій 18 українських артистів створили нові треки, використовуючи семпл-пак. Участь у збірці взяли Hanna Svirska, Katro Zauber, Monotronique, Andriy Sirotkin & Vlad Suppish, Ocheret, Symonenko, Lostlojic.
«Ґазолін: Спадок» вдалося зреалізувати у співпраці з оператором і режисером монтажу Євгенієм Цапом за підтримки ГО «ШУМ РЕЙВ» та сприяння фонду «ІЗОЛЯЦІЯ».
Як і чому Gasoline Radio вирушив в експедицію Карпатами
— Як з’явилась ідея експедиції? Як ви до неї прийшли?
Олексій Макаренко: Моє захоплення та інтерес до традицій почався ще задовго до старту проєкту Gasoline Radio, а ідея зняти документальну стрічку з’явилася з появою нашої радіостанції. Я певен, що через пізнання традицій, а саме музики, обрядів, візуального мистецтва — всього того, що нам дісталося через століття, формування єдиного образу української культури та розуміння її багатства, глибини, дає нам можливість усвідомити себе та відчути своє місце тут і тепер.
— Чи були вагання? Коли зрозуміли, що «все, ми робимо цей проєкт»?
Сашко Ушенко: Вагання були в перші кілька годин, коли дізналися, що стали переможцями в конкурсі на отримання гранту під цей проєкт. Думали, що не зможемо фізично встигнути керувати операційною діяльністю радіо і паралельно займатися реалізацією проєкту. З дня подачі заявки минуло понад місяць, і ми майже забули про цю ініціативу, тому встигли напланувати достатньо активностей на найближчі місяці.
Усвідомлення кількості наявних завдань та людей, залучених до роботи радіо, нас спантеличило, але відмовлятися від проєкту ми точно не хотіли.
— Ви казали, що «Українське радіо» не дає доступу до записів. І це була одна з причин, чому ви задумалися про необхідність вашого проєкту з експедицією і записом звуків та семплів. Це ваш власний досвід? І як ви думаєте, чому такий обмежений доступ до цих записів?
Олексій: Кажучи це, я відштовхувався від спілкування з колишніми працівниками «Українського радіо» та з тими, хто робив спроби взаємодіяти з цією організацією. Тут скоріше мова про простоту доступу до архівів, які є суспільним надбанням.
Тобто людина, яка хоче дослідити та мати доступ до цієї інформації, точно не заслуговує на те, щоб проходити сім кіл бюрократичного пекла, щоб нарешті отримати відмову, беручи до уваги її наміри, корисні для суспільства. Не стверджую, але це може бути пов’язано з неупорядкованістю архіву чи станом записів, невизначеністю в питанні авторських прав. Враховуючи непідтверджену, але наявну інформацію про фонотеки та архіви, не можна точно сказати, якою ситуація є насправді.
— Чому зупинилися саме на Карпатах?
Сашко: Ми враховували наявні ресурси, строки реалізації проєкту та те, що цей регіон у порівнянні з іншими отримав меншу шкоду, заподіяну повномасштабним вторгненням. Звісно дуже вплинуло й те, що наша команда закохана в карпатський регіон, тому хотілося детальніше дослідити його, відчути та зрозуміти українських горян, їхнє світосприйняття, особливості побуту, стиль життя та ті, на перший погляд, неочевидні чинники та якості, що дозволили людям зберегти й цінувати власні традиції.
Багато чого в цьому проєкті залишилося поза кадром — той досвід, який ми отримали, безпосередньо взаємодіючи з тамтешнім населенням, зустрічаючи простих і щирих людей, непідробне людське ставлення й зацікавленість. Карпатський регіон для нас став прикладом того, як можна ставитися до культурної спадщини, звичаїв і традицій.
— Розкажіть про ваші ключові відкриття під час експедиції. Чи було щось, що ви не очікували?
Олексій: Одне з важливих відкриттів особисто для мене — усвідомлення того, в якому стані збереглися традиції, наскільки вони цінуються старшим поколінням, але з іншого боку й усвідомлення проблем. Це про відсутність простору для розвитку традицій та складні умови для побудови містка між поколіннями, щоб їх продовжити та формувати новий образ, який би мав місце для існування в сучасних реаліях.
— Зібраний матеріал ви представили у трьох форматах — документальний фільм, семпл-пак (базу звуків, записаних у Карпатах) та альбом-компіляція. Як ви до цього прийшли?
Олексій: Ми хотіли не тільки показати, якою є музична спадщина та її представники, а й дати можливість митцям провзаємодіяти з нею, тим самим формуючи її новітній образ.
— Чи плануєте продовжувати проєкт?
Сашко: Ми хочемо продовжити цей проєкт і в його рамках дослідити всі регіони України. Дійсно вбачаємо велику суспільну цінність у цьому, тож будемо робити все можливе. Реалізація таких культурних ініціатив вимагає значних матеріальних ресурсів, зацікавленості та часу. Як сказав один з героїв фільму, дідо Іван: «За той час, що ви провели в горах, ви могли усвідомити, що робите правильну справу, але щоб дійсно дослідити культури, треба присвятити цьому життя».
Чому Gasoline Radio призупиняють роботу і що буде далі
— Як себе тепер почуває Gasoline Radio?
Олексій: Закриття студії на Братській, 8 (на київському Подолі. — Прим. DTF Magazine), виявилося достатньо скрутним моментом, а викликаний він неможливістю співіснування з сусідами. Поки ми переживаємо критичні часи, тож з серпня вимушені поставити всі наші активності на «холд». Ми прийшли до того моменту, в якому в нас повністю закінчилися фінансові можливості та відсутні можливості утримувати команду.
— Наскільки для вас важлива наявність свого офлайн-місця, свого простору?
Олексій: Офлайн-майданчик дуже важливий для підтримання зв’язків усередині спільноти, яка формувалася увесь період діяльності радіо. Студія — це був той безпечний простір для митців, незалежно від їх успішності, статусу та популярності.
— Якщо брати закриття вашої локації як певний етап Gasoline, як би ви охарактеризували пройдений шлях? Що вважаєте ключовими досягненнями?
Олексій: За час існування радіостанції нам вдалося звернути увагу на те, що відбувається всередині українського культурного середовища і підсвітити ті явища, які довгий час залишалися в тіні, показавши, наскільки неймовірна й багатогранна наше музична спільнота. Ми фокусувалися на побудові безпечного середовища, де артисти зможуть самовиражатися й отримати нашу підтримку у формуванні свого шляху.
Також нам вдалося відчути та побудувати відправну точку, щоб помістити в сучасний контекст безліч традиційних явищ, образ яких був понівечений випробуваннями, утисками та заборонами радянської та російської влади, що довгий час намагалися знищити та спотворити нашу культуру.
— Що не вдалося зреалізувати і чому?
Олексій: У нас розплановано випуск релізів молодих митців до середини наступного року. А також ми планували запустити саб-лейбл, який фокусувався б виключно на виданні архівної української музики та ідеї найближчих релізів, які розроблялись у взаємодії з дослідниками, робота яких була пов’язана зі збором фольклорних польових записів з різних куточків нашої країни.
Ми також хотіли поїхати в тур країною, щоб підсвітити ті музичні явища та митців, які незалежно від обмеженості можливостей та майданчиків для виступу все ж мають розвиток у невеликих містах.
— Чи є конкуренція в Україні в ніші незалежних радіостанцій? Наприклад, тепер активізувалося 20ft Radio, відкрившись на новій локації. Чи відчуваєте ви конкуренцію?
Олексій: Ми не бачимо конкуренції в ніші незалежних радіостанцій. Ми раді їхнім виникненням/відновленню діяльності, бо бачимо багато талановитих артистів та відчуваємо нестачу медіа, які б висвічували творчу активність та платформ, які б робили свій вклад у розвиток незалежної сцени. Конкуренція може існувати в полі індустрії, яка в нас несформована, а в контексті культури для неї немає місця, бо ми робимо одну спільну справу, але йдемо різними шляхами.
— Чи вистачає вам аудиторії? По відчуттях, скільки ваших слухачів в Україні (включно з тими, яких ви ще не охопили)? Як цю аудиторію можна збільшити?
Олексій: Нам вистачає нашої аудиторії. Ми зацікавлені в якості та залученості, а не в кількісних показниках. А українські слухачі становлять 50 % нашої аудиторії, інша частина з Німеччини, Туреччини, Польщі, США, Нідерландів, Іспанії, Португалії, Грузії, Чехії, Литви, Канади, Бельгії, Японії, Румунії, Канади, Ізраїлю, Болгарії, Бразилії, Молдови, Угорщини.
Питання збільшення аудиторії — це питання часу, бо за рік існування про Gasoline Radio знають багато де в Європі та за океаном.
— Що ви ще хотіли б зреалізувати?
Олексій: Потенційно ми натхненні реалізацією проєкту цифрового архіву традиційної української музики, де кожний зацікавлений зможе послухати характерне звучання для певного регіону нашої країни. Але поки для нашої команди важливо зробити невеличку перерву, вдихнути на повні груди та шукати можливості для реалізації наших планів.
