Сідні Свіні вперше прочитала сценарій «Проклятої діви» (Immaculate, 2024), коли їй було 16 років. Їй сподобалася ідея зіграти в горорі, але фільм ніхто не запускав у виробництво. Тож Сідні взялася сама продюсувати цю історію і «найняла» режисера, з яким уже працювала двічі.
«Проклята діва» грає на полі горорів про монастирі. Тут є всі потрібні деталі: віддалений монастир, дивні та страхітливі події, пов’язані з обителлю, таємна змова і чи то прокляття, чи то благословення, яке впливає на сюжет. Потойбічного у фільмі мало — лякає швидше оточення та атмосфера, запозичена у класичних фільмів джало і «Дитини Розмарі».
З нагоди виходу «Проклятої діви» в український прокат ми поспілкувались з командою фільму — актором Альваро Морте («Паперовий будинок»), режисером Майклом Моганом («Спостерігачі») і продюсеркою та виконавицею головної ролі Сідні Свіні («Ейфорія»). Говоримо про продюсерські виклики Сідні Свіні, «Щедрик», який звучить в одному з найкривавіших моментів, джерела натхнення режисера, найскладнішу сцену, зняту одним дублем, і раптову славу, що звалилася на актора та акторку.
— Майкле, це ваш перший фільм у жанрі горор. Чи відрізнялася режисура цього фільму від ваших інших проєктів?
Майкл Моган: Маю зізнатися, що я завжди хотів зняти горор, а коли я це нарешті зробив, то підсів. Це точно не буде мій останній фільм жахів. Мені найбільше сподобалося, що в горору значно складніша кіномова, ніж у традиційної драми. Ви знімаєте інакше. Ви маєте дуже-дуже-дуже ретельно закладати скримери у ваші кадри, декорації та монтаж.
Я люблю працювати з акторами не менше, ніж із зображенням, і мені було дуже цікаво впоратися з викликом, який полягав у тому, щоб спробувати створити скримери і нагнати жаху всіма можливими способами.
— У вас дуже багато скримерів, зроблених заради скримерів. Чому ви вирішили використовувати їх саме так?
Майкл Моган: Знаєте, Сідні Свіні, — не акторка, а її продюсерська сторона, — а також Джонатан Давіно та Девід Бернад, говорили, що треба бути впевненим, що фільм страшний. Ми всі хотіли цього.
Коли я працював над цим, то хотів досягти балансу.
Тут є традиційні скримери. Тут є криваві сцени, незабутні криваві сцени, які неможливо роздивитися. Але також є відчуття жаху, що пронизує наскрізь. Страх героїні через те, що вона вагітна і не знає чому, не може уникнути того, що зростає всередині неї.
Я хотів поєднати всі ці три елементи, щоб цей фільм не можна було віднести до розряду popcorn movie. Це ще та мандрівочка! Навіть якщо це може виглядати красиво, залишається так званим elevated horror.
Це мейнстримний фільм, і я був би щасливий, якби підлітки пішли його дивитися, і ці скримери, гадаю, дають їм те, що вони хочуть. А якщо комусь вони не до вподоби, то, можливо, це просто фільм не для них. Втім, гадаю, у фільмі є багато різновидів жахів, на всі смаки.
— Сідні, чи було щось у фільмі, що не відпустило вас? Наприклад, монахиня з ножицями виглядала дуже лячно.
Сідні Свіні: Вона мене дуже налякала, бо щоб зробити вдалий кадр, вона мала підійти до мене з ножицями. А це дещо страшно.
— Це вже ваш третій спільний проєкт з Майклом. Як вам було працювати з ним знову? І чим «Проклята діва» відрізняється від інших проєктів, які ви вже робили?
Сідні Свіні: Я обожнюю працювати з Майклом. Ми з ним співпрацюємо, відколи мені сповнилося 19 років, і кожен наш спільний проєкт — це абсолютно інший жанр. Ми постійно кидаємо собі виклик і рухаємося в різних напрямках. Але з «Проклятою дівою» все було інакше: не Майкл дзвонив мені і надсилав проєкт, а я сама його запрошувала. Це я надіслала йому проєкт, знаючи його роботи і знаючи, що він захотів би стати його частиною. Коло замкнулося.
— Чим відрізняється сценарій, який ви вперше прочитали, від фільму, який ви зняли? Чи можете навести кілька прикладів того, що ви змінили, щоб осучаснити фільм?
Майкл Моган: Найбільша зміна полягає в тому, що в оригінальному сценарії героїня була старшокласницею, у якої померли батьки і яка потім переїхала до школи-інтернату під опікою жіночого монастиря.
Я сказав Сідні, що ти можеш зробити все що завгодно, бо ти неймовірна акторка, але аудиторія навряд чи купить тебе як цнотливу старшокласницю.
Я подумав: «А якщо перетворити головну героїню на монахиню?». Це нам давало перевагу уже на початку фільму, бо сюжетна арка персонажа виходила дуже широкою. На початку вона така лагідна й невибаглива, а потім ви бачите, як вона проходить весь шлях до кінця, обертається на справжнього звіра, вкритого кров’ю. І все це протягом 88 хвилин.
— Стало трендом бути актором і продюсером фільму водночас. Здається, останнім у цей поїзд стрибнув Кілліан Мерфі, який відкрив власну продакшен-компанію буквально кілька місяців тому. Важко бути одночасно акторкою і продюсеркою на майданчику?
Сідні Свіні: Це значно складніше: бути на майданчику як продюсерка і як акторка, коли ти постійно в діалозі, постійно допомагаєш розв’язувати проблеми і збираєш все до купи. Це досить інтенсивна справа і створення проєкту — це справді захопливо! А потім, коли ти перебуваєш у монтажі і коли пропрацьовуєш стратегію — це таке задоволення і тренування для мозку в новому напрямку.
— А які проєкти шукає ваша продюсерська компанія Fifty Fifty Films?
Сідні Свіні: Все, що кидає мені виклик чи вражає. Тут немає конкретної формули, якою я користуюся. Це схоже на те, як я вибираю ролі: вони мають мене випробовувати чи лякати. Це завжди гарний знак, бо дає змогу дізнатися щось про себе, індустрію чи персонажа. І я завжди буду рухатися в цьому напрямку.
— Що найбільше привабило вас у зніманні горору? На що ви розраховували?
Сідні Свіні: Це дуже весело. Я спродюсувала і створила «Прокляту діву» для себе. Найцікавіше в горорі — це те, що ви граєтеся зі сприйняттям реальності.
— Це дуже феміністичний фільм, але чи варто його було робити через стільки років?
Сідні Свіні: Що ж, ця історія зрезонувала зі мною і застрягла в моїй голові на десять років. Там було стільки всього: я закохалася в героїню, у фабулу, у її шалену сюжетну арку та шлях, який вона проходить. Зазвичай, коли я про щось мрію чи уявляю, це ніби кадри в моїй голові, я справді хочу бути частиною цього.
— Альваро, чи не почувалися ви чужинцем, бувши чоловіком в оточенні жінок у жіночому монастирі? Це дещо дивно.
Альваро Морте: Ми знімали в місці, яке скидається одночасно на палац і монастир. Я не знаю напевне, що це за місце, але воно дуже старе. Що ви маєте напевне, так це відчуття, що перебуваєте у важливому місці, що допомагає сюжету. Складно сказати чому. Феї мистецтва приходять на допомогу і виходить глибше зануритися в такого персонажа, як отець Тедескі, який сильно пов’язаний з релігією, але певним чином зв’язаний і з наукою.
Майкл Моган: Ми знімали в місці під назвою Вілла Парізі, де, якщо хтось знає «Криваву затоку» Маріо Бава, знімали першу сцену цього фільму. Але насправді багато джало, де йдеться про монастирі, зняті на місці, яке ми перетворили на наш монастир. Тож ви можете відчути спадок італійського мистецтва 1970-х років, що сочиться зі стін.
Альваро Морте: Отець Тедескі насправді дещо дивний хлопець, який має шари та різні обличчя. Протягом фільму ви бачите, як він змінює маски. При цьому відчуття чужорідності зберігається, бо він чужинець у цьому місці.
— Я помітив, що ви часто вибираєте ролі негідників (той же Професор у «Паперовому будинку») і граєте їх дуже харизматично. Що обумовлює ваш вибір?
Альваро Морте: Персонажі, яких я вибираю, пов’язані зі мною, тож я можу наблизитися до вас через цей зв’язок. Можливо, тому їм передається дещиця харизми.
— А можете розповісти про ваш акторський метод? Як ви готуєтеся до ролей?
Альваро Морте: Я читаю сценарій, щоб зрозуміти психологічну мотивацію цього персонажа. Намагаюся об’єктивно зрозуміти ким він є, як він мислить, чим він відрізняється від інших. І коли я отримаю всю цю інформацію зі сценарію та розмов з режисером, то починаю пошук у прочитаних книжках чи в музиці, щоб створити картки чи щось подібне.
Тоді вже я намагаюся вибудувати персонажа фізіологічно. Я ніколи не розглядаю для цього свої дані. Мій зріст 183 сантиметри, але, можливо, ми говоримо про героя зростом 1 метр 60 сантиметрів чи, навпаки, вищого, про героя повнішого за мене чи білявчика — я це беру до уваги, і навіть якщо не вдаюся до трансформації, то можу переконливо уявити себе у відповідному образі і бути трошки іншим. Це дурний приклад, але він показує, наскільки глибоко я занурююся у створення персонажа.
— Фанати горорів здебільшого шукають сцени, які запам’ятаються їм і через які вони потім розповідатимуть друзям про фільм. Для мене таким став останній довгий план з обличчям Сідні. Він від початку планувався таким?
Майкл Моган: Скажу відверто, що фінал цього фільму — це моє найбільше кар’єрне досягнення. Коли я вперше прочитав сценарій, то мене він захопив, як людину, яка пише фільми з несподіваними фіналами. Але я хотів змінити кінцівку. І тоді, коли я закінчив читати сценарій, у мене вже було бачення того, якою вона має бути. Я просто побачив це. Було легко уявити щось на кшталт двохвилинного безперервного дубля, де ми просто показуємо Сідні. Мені було легко про це мріяти, бо я знав, що Сідні може це втілити.
Сідні Свіні, кадри з «Проклятої діви»
Сідні Свіні: В одній із завершальних сцен події відбуваються в катакомбах, а фінал мав зніматися там же, але зовні побудованого нами тунелю. Нам треба було зробити всі трюки з Альваро та моїм животом і ще цілу купу речей. Тож ми мали дуже обмежений час.
І я пам’ятаю, як ми приходимо на локацію, ставимо камеру на місце, я роблю прохід. Вони такі: «Хочеш відрепетирувати? Ти знаєш, що робити?» І я: «Просто спробуймо і буде видно, що з того вийде».
Майкл Моган: Ми приблизно все спланували, але не репетирували. І те, що потрапило у фільм — це перший дубль. Усього ми зробили чотири. Ми зробили те, що треба, і спробували кілька варіантів.
Але, знаєте, в першому дублі була якась магія, бо коли Сідні дихала, то об’єктив запітнів. І мені це дуже сподобалося.
Мені подобається, коли є органічні помилки чи щось подібне. Помилки, це не зовсім те слово, але є відчуття, що ми поруч з нею, коли від її подиху буквально запітніває екран.
В цьому є щось дуже хардкорне. Щаслива випадковість. Точно. Так це правильно назвати. Щаслива випадковість.
— Як українець, я впізнав «Щедрик» з перших нот. Чому ви вирішили поставити цю пісню в один з найкривавіших моментів фільму?
Майкл Моган: Мені потрібна була певна оперність, бо це момент справжнього катарсису, не тільки для Сесилії, а й для глядачів.
Ми бачили, як цю жінку принижували, катували і тримали в неволі. І вставити таку потужну пісню, як «Щедрик», що підкреслює насильство — це було дуже катарсично. Ось як я це відчував.
— У фільмі відчутна атмосфера фільмів жахів 70-х років, особливо стрічок Даріо Ардженто. Які стрічки надихали вас?
Майкл Моган: Італійські режисери, які творили до мене. До речі, я теж італієць. Моя сім’я походить з півдня Рима. Я бачив кілька великих фільмів джало, як-от фільми Ардженто, але коли я заглибився в жанр трохи більше, то відкрив для себе фільми, які справді вплинули на мене.
Сідні Свіні, кадри з «Проклятої діви»
Був фільм під назвою «Що вони зробили з Соланж?», в якому є сцени, де я дійсно відчуваю, що таке патріархат. Наприклад, у фільмі «Проклята діва» є сцена, де кардинал, головний священник і офіційні представники церкви допитують Сесилію. Вона сидить за столом, а всі чоловіки стоять по інший бік стола. Цю сцену я взяв зі «Що вони зробили з Соланж?».
Також є фільм «Червона дама вбиває сім разів» з настільки розкішним саундтреком, що коли ми монтували, як Сесилія знайомиться з порядками в монастирі і знаходить щось на кшталт родини, ми озвучили це попередньо уривком зі саундтреку того фільму. І він нам так сподобався, що ми просто ліцензували його і залишили у фільмі, тож у фільмі є фрази композитора Бруно Ніколаї.
— А які у вас стосунки з релігією?
Сідні Свіні: Я вважаю релігію особистою справою. Але у випадку «Проклятої діви» справді було цікаво знайти різноманітні теми, які можна обіграти через церкву. Отець Тедескі майже створив свій власний культ, а потім ніби відділився від нього.
— Це дещо дурне запитання, але якби ви могли помістити когось з ваших попередніх персонажів у світ «Проклятої діви», то хто б це був?
Сідні Свіні: Мабуть, ту, яка б спричинила найбільше хаосу. Гадаю, це не могла б бути Олівія з «Білого лотоса», яка б не розуміла, хто ці шалені люди, і не могла б уявити себе в подібні ситуації. Але Кеccі («Ейфорія») виглядає тут цікаво.
— Ви були готові до зірковості після того, як спробували себе в перших серйозних роботах?
Сідні Свіні: Знаєте, ви просто працюєте на майданчику. Я вірю, що треба набувати якомога більшого досвіду знімань. Особливо це корисно замолоду, коли я грала ролі в масовках. Я любила це, бо так вчилася працювати. І за це я дійсно вдячна «Ейфорії», яку ми знімали так довго, що я могла набути якомога більше знань.
Альваро Морте: Ми робили щось невелике в Іспанії, і це стало світовим хітом. Маю зізнатися, що це було дещо дивно, типу, що відбувається? Але це відкрило переді мною багато дверей. Мене почали кликати люди, з якими я хотів працювати, як-от Сідні, яка запропонувала попрацювати разом.
На теперішній час у мене в роботі кілька проєктів, не лише акторських, а й продюсерських. Я хочу продюсувати й розвивати власні проєкти на теми, які мені хочеться говорити. Власне, я тепер у цьому готельному номері, бо знімаюся в іспанського режисера, яким захоплююся ще з часів акторської школи, в якій навчався 20 років тому.
Я не люблю славу як таку, бо через неї втрачаєш приватність, але вона дала мені можливість займатися надзвичайними речами. У нас нещодавно була прем’єра «Проклятої діви», а вже тепер я працюю з чудовим іспанським режисером, де переді мною стояв виклик — говорити арабською. Я не знаю цієї мови, але вивчив усе, що міг, щоб говорити природно.
«Проклята діва» в українському прокаті з 21 березня.
Проєкт «Strategic Media Support Program» реалізує Львівський медіафорум за фінансової підтримки People in Need (PIN) та Pioneer Foundation.
