До України дістався новий фільм оскароносного японського режисера Рюске Хамаґучі — екодрама «Зла не існує» (Evil Does Not Exist, 2023). Світова прем’єра відбулась у вересні на Венеційському кінофестивалі, де стрічка змагалася в основному конкурсі. Ще під час фестивалю критики прогнозували Хамаґучі щонайменше приз за режисуру, натомість ця стрічка про зв’язок людини з природою здобула другий за важливістю приз — гран-прі журі. У Києві фільм показують на кінофестивалі «Молодість».
В інтерв’ю DTF Magazine, записаному ще у Венеції, Рюсуке Хамаґучі розповідає про вибір назви, натхнення з літератури й кіно, а також про те, як на нього вплинув «Оскар». А композиторка фільму Еїко Ешібаші ділиться інсайтами роботи з режисером — від мудбордів до кінцевого твору, де музика існує незалежно й переважає над сюжетом
Японець Хамаґучі вчився кіно в Токіо в Кійосі Курасави, після чого зняв кілька доків. Його шлях в ігровому кіно відразу почався з успіху: фільм «Щаслива година» не тільки виборов собі путівку на фестиваль у Локарно, а й здобув там спеціальний приз за сценарій. Відтоді кожна стрічка режисера стає хітом провідних кінофестивалів: Берлін, Канни, а цього року й Венеція.
Режисер (а часто за сумісництвом і автор сценарію) любить давати своїм героям та героїням багато говорити. Іноді вони просто розмірковують про буденне життя, але частіше про філософію буття. Стрічка «Сядь за кермо моєї машини» (Drive My Car, 2021), в основі якої оповідання Харукі Муракамі, здобула «Оскар» в категорії «Найкращий міжнародний фільм».
Екодрама «Зла не існує» окутує увагу своїм звучанням і змушує споглядати, а не стежити за сюжетом, наслідуючи все, що ми тільки могли полюбити в Хамаґучі. Тут багато руху й пошуків незнаного, як у «Керуй моїм авто». Герої розмірковують про своє життя та знаходять нові кути родинних зв’язків. Такий підхід майже притчового тону про індустріалізацію, походження добра і зла, про роль людини в житті інших створює унікальний роздум про сучасний світ.
«Упевнена драма Хамаґучі — це воднораз і ліричний портрет сім’ї та громади, і деталізований розгляд етики розвитку планети», — зазначили в журі 67-го Лондонського кінофестивалю, де фільм оголосили найкращим у головному конкурсі.
— Чому ви обрали для фільму саме таку назву — «Зла не існує»?
Рюске Хамаґучі: Я вважаю, що цей фільм — своєрідний спосіб показати, де народжується зло. Водночас треба, мабуть, згадати й такий момент: коли ми вже зрозуміли, що природа стане великою частиною цього фільму, то слова «зла не існує» виникли в моїй голові самі собою.
Глибинне значення цих слів, як на мене, зрозуміти не дуже складно. Гадаю, що, споглядаючи природу, важко помітити в ній зло. Звичайно, в природі є жорстокість, але ця жорстокість, на мою думку, відрізняється від тієї, яку люди можуть відчувати одне до одного.
У тому, власне, й причина: на перший погляд, зла в природі нібито й немає, та коли з’являються люди, все змінюється. Люди вступають у гру — і зло, здається, починає існувати. Тоді постає питання: звідки береться зло? Мій фільм намагається дати на нього відповідь.
— Деякі ідеї фільму пов’язані з концепцією традиційної японської міфології. Чи закладали ви в нього щось із класичної японської історії або концепції?
Р. Х.: Я, певно, ніколи й не замислювався над тим, чи це японський фільм і чи має він якийсь зв’язок з японською класикою. Хоч, ваша правда, дехто таки може сказати, що стрічка чимось схожа на стару японську історію, відому з казок і фольклору загалом. Але я, здається, працюючи над фільмом, навіть не намагався зосередитися на якихось конкретних японських казках чи традиційних концепціях.
Так, після перегляду фільму мені вже казали, що він нібито має багато спільного з японськими народними казками. Очевидно, якась схожість дійсно є. Можливо, в тому, що японський фольклор уникає чіткого причиново-наслідкового зв’язку: там найчастіше розкривають наслідок, не оприявнюючи виразно причини. Принаймні так, либонь, бачиться глядачам.
— Розкажіть трохи про вашу співпрацю з композиторкою Еїко Ешібаші. Чим робота над новою стрічкою відрізнялася від роботи над фільмом «Керуй моїм авто»?
Р. Х.: Про це, мабуть, краще розповість сама Еїко.
Еїко Ешібаші: По суті, різниця полягає в самому підході до роботи. У мене було багато зустрічей з режисером перед зйомками, ми ділилися своїми ідеями. Після зйомок ми говорили про зв’язок музики й зображення, а також про те, чи вдалося нам зреалізувати свої ідеї, чи не змінилися в процесі знімання закладені в них сенси. А потім ми обмінювались ідеями знов і знов, щоб творити цю історію разом. У тому головна відмінність і головна спільна риса нашої спільної роботи над будь-яким проєктом.
Цього разу я почала роботу з прохання зняти live video. Рюске не уточнив, що саме ми зніматимемо. Та й, гадаю, стрічка мала попервах зовсім інший задум: вона була не про персонажі. Отож до перших мудзйомок я взагалі нічого не розуміла, а мені ж конче треба було все знати, щоб створити цікаву, унікальну музику й обернути нашу співпрацю на успіх.
— Якою вам уявлялась ваша успішна співпраця?
Е. Е.: Ми мали переконатися, що візуальні ефекти (зображення) і музика можуть бути незалежними одне від одного. Якщо вони можуть існувати окремо, тоді нашу співпрацю можна назвати дуже успішною.
Р. Х.: Здається, я був міцно прив’язаний до музики Еїко й надто одержимий тими ідеями, які вона хотіла втілити у фільмі. Я знав, що вона цілком покладається на мене й вірить, що я зможу довести задумане до кінця, хай через багато років і, може, навіть не так, як планували на початку.
Озираючись назад, я розумію: мені знадобилося дуже багато часу, щоб усвідомити, що́ ми збираємося робити. Тепер я згоден з тим, що сказала Еїко: музика й візуальний матеріал повинні мати змогу існувати незалежно одне від одного, але треба знайти баланс. Хоч спершу я відкидав цю її думку. Був період, коли я намагався наблизитися до її музики та відштовхувався від її бажань.
Я робив так, щоб їй було цікаво працювати над проєктом. І коли я в цьому признався сам собі, процес пішов швидше. Ми взялися знімати через пів року після того, як я визначив усі моменти нашої співпраці.
— Але ж спочатку ви хотіли зняти інший фільм з того ж матеріалу, тільки з живою музикою. Розкажіть про нього.
Р. Х.: Так, спочатку ми справді збиралися зняти інший фільм — «Подарунок», який є фактично візуальним оформленням для живих виступів Еїко. Насправді «Зла не існує» ми зняли з наміром набрати більше матеріалів для «Подарунка», для його відеоряду. Та потім я вирішив піти іншим шляхом, бо я такий: мені треба було режисерувати історію — для того щоб утілити в життя нашу першорядну мету і створити фільм, де музичний та візуальний супроводи незалежні, але існують разом.
Зрештою, з’явилися ці два фільми. І в них обох використано однакові матеріали. Проте «Зла не існує» триває 106 хвилин, а «Подарунок» — 74 хвилини. Є дещо не сказане або й не досліджене в «Подарунку». Стрічки різняться кількістю та порядком кадрів, а ще в «Подарунку» так і не з’явився органічний звук.
— Ваші останні три фільми покрили три головні фестивалі класу А в Європі: Берлін («Колесо фортуни і фантазії»), Канни («Керуй моїм авто») і тепер Венеція, де показали «Зла не існує». Це збіг обставин чи ви свідомо хотіли взяти участь у цих трьох найважливіших кіноподіях Європи?
Р. Х.: Зі стрічкою «Колесо фортуни і фантазії» вийшло так, що художнім керівником Берлінале став Карло Чатурян, який перед тим був у Локарно, де прем’єрилася моя «Щаслива година». Тож я подумав, що новий фільм може сподобатися й на Берлінале. Крім того, тоді я працював і над цим фільмом, і над стрічкою «Керуй моїм авто», які треба було відразу розокремити й планувати різні прем’єри. Продюсери сказали, що «Керуй моїм авто» — це твір, який зворушить серця людей, тому я наслідував цей приклад і ми були впевнені, що в Каннах він досягне більшого, ніж на інших фестивалях.
Що ж до Венеційського кінофестивалю, де відбулася прем’єра «Зла не існує», то цей фільм просто був знятий до кінцевого терміну подання саме туди. Тому ми й вирішили податися. А ще я ніколи не брав участі в цьому фестивалі, тож подумав, що було б чудово відвідати його нарешті.
— Що для вас означає нагородження премією «Оскар»?
Р. Х.: «Оскар»? Не знаю. Я просто дуже вдячний за нього. Це шоу створено для кінопроєктів, тому я не думаю, що маю з ним багато зв’язків. Щиро кажучи, я навіть не впевнений, що то моя перемога. Нагороду здобув фільм «Керуй моїм авто», а не я особисто. Я, звичайно, не думав, що матиму якийсь стосунок до такої премії, як «Оскар», а тому, мабуть, і не можу точно сказати, як це вплинуло на моє життя.
— Як ви знайшли акторів на головну роль для «Зла не існує» і яка у вас була підготовка до зйомок, особливо з маленькою дівчинкою?
Р. Х.: Я вибирав акторів на основі емоційного зв’язку, що його бачив у парах. А з підготовкою все було як завжди. Я зазвичай читаю з акторами репліки з певних сцен. Хіба що цього разу сцен, де треба читати репліки, було небагато, тому для кожного уривку я придумав свій формат репетицій.
Що ж до Рьо Нісікави (акторка-дебютантка, яка грала роль Ханни. — Прим. DTF Magazine), то я знайшов її на прослуховуванні. Там було три дівчинки приблизно одного віку, тому нам довелося шукати способу залучити їх на цих пробах до взаємодії. Ми запропонували їм поговорити з Хітоші Оміко (виконавець головної ролі, за сюжетом батько Ханни. — Прим. DTF Magazine), а потім подивились, як вони реагують одна на одну. Отак я й вибрав її. Потім ми читали з нею сценарій, але, зрештою, в неї було не так багато сцен, де вона мала говорити.
Ось те, чого я навчився, працюючи над цією стрічкою, — довіряти дітям, які грають у тебе. Ти повинен дозволяти їм робити те, що вони хочуть і можуть, як їм думається, зробити. Тільки-но я попросив їх робити те, що вони вважають за потрібне, як зрозумів: їхня гра нічим не відрізняється від гри дорослих акторів.
— Після успіху стрічки «Керуй моїм авто» в багатьох людей у Європі склалося враження, що ви людина, яка в своїй роботі набагато більше надихається літературою, ніж кіно. Чи правдиве це враження? Ви той, хто більше читає, ніж переглядає чужі фільми? Коли так, то чи можете ви назвати літераторів і режисерів, які надихали вас під час роботи над цим фільмом?
Р. Х.: Насправді, я не дуже цікавлюся літературою. Я здебільшого фанат кіно. Але написати сценарій без зворотного зв’язку я, очевидно, не зможу. Така комунікація спонукала мене написати багато слів. Мені вдалося справити на вас враження моєї захопленості літературою, і це мене тішить, бо я зміг вам навіяти його. Насправді ж я не той, хто читав багато літератури і вважає себе начитаним.
Зрештою, я кіноман і мені здається, що я переглянув набагато більше фільмів, ніж прочитав книжок. Але, зважаючи на все сказане, мушу ще раз підкреслити: щоб писати сценарій, мені потрібен діалог. Я знаходжу багато натхнення та сили в кінорежисерах, які зазвичай багатослівні. Серед них, зокрема, Ерік Ромер, Жан Есташ і Джон Кассаветіс.
— Чи тримаєте ви в голові певні референси, коли створюєте фільм?
Р. Х.: Я не з тих авторів, що можуть придумувати ідею з нуля. У мене завжди є довідки й розуміння тих сцен, які я хочу зняти. Я дійсно шукаю та черпаю натхнення зі спогадів.
Тож, ваша правда, я тримаю в голові референси й часто думаю, що, можливо, я хотів би зняти сцену, подібну до конкретної сцени з котрогось фільму.
— Чи можете ви назвати кілька фільмів, які надихнули вас на стрічку «Зла не існує»?
Р. Х.: Якось соромно говорити, але це, певно, «Дух вулика» Віктора Ерісе.
— Що вам у нього подобається?
Р. Х.: Коли я вперше почав дивитися фільми і, зрештою, коли переглянув його роботи, то відчув, що він водночас заплутує і м’яко впускає глядача в історію. Думаю, в цьому він великий майстер, і я його, можна сказати, наслідую.
— Рюске, ви також виступили режисером монтажу фільму. Можете розповісти про цей процес роботи над фільмом?
Р. Х.: Я мав змогу спостерігати за монтажем «Подарунка» й узяв принцип зв’язків звідти. Тож монтаж «Зла не існує» був редагуванням, і для мене то була честь. Ми переглянули абсолютно весь матеріал і продумали нову композицію разом з Азузою Ямазакі, якій я завжди дуже довіряю. Далі я просто доповнював її принцип з «Подарунка», що не був сюжетним фільмом.
Побачити «Зла не існує» можна 26 жовтня о 14:30 в кінотеатрі «Жовтень»
