Олександр Горбаченко заснував бренд Sania.Jeweler 2020 року і за цей час випустив більш ніж два десятки айтемів з різними дизайнами: від каблучки та сережок з каштаном — символом Києва до прикрас з логотипом Tesla, з імітацією тріщин та у строгих геометричних формах.
Основний матеріал прикрас Sania.Jeweler — срібло, проте бренд виконує також свій дизайн у золоті, на замовлення, а для аксесуарів, як-от гачки для ключів, використовують платину та бронзу.
«Чесно кажучи, я просто роблю те, що мені подобається. Смислового навантаження я не надаю своїм роботам, хоча сенс особисто для мене в них є, — написано на сайті Sania.Jeweler. — Я вважаю, що візуальної частини в моїх роботах достатньо, щоб вважати їх крутими, а якщо ви хочете гарний продукт підкріпити змістом, то придумайте свій».
Відсутність концепції у бренду він підтверджує в інтерв’ю DTF Magazine. А також розповідає, як працювати без розділення на колекції і розшифровки назв прикрас і як продавати на європейський та американський ринки через тікток.
Це продовження серії матеріалів про нішеві ювелірні бренди України.
— Яка у бренду передісторія, чому ти взагалі вирішив займатися ювелірними прикрасами?
— Так вийшло, що я вчився на авіамеханіка в Польщі, але не закінчив, повернувся до Києва і почав варити каву, щоб заробляти. За рік я від цього втомився і думав, як поєднати творчу роботу і роботу руками, адже це мені подобалося. Я обирав між шкірою та ювеліркою, але вирішив спробувати останнє, бо багато знаю про метали.
За місяць трохи зрозумів, як усе це робиться: я дуже швидко вчуся. Тоді я брав якісь проєкти, практикувався. Тому все це вийшло доволі органічно: у мене не було початкової ідеї створити бізнес, це просто спосіб цікаво жити і щось робити.
— Тобто ти почав одразу з практики, без якогось теоретичного бекграунду?
— У цій справі багато фізики і хімії, яку я вивчав колись, але в тому, що ми тепер робимо, використовується маленький відсоток з тих знань.
— Чи є певна ідея, яку ти вкладаєш у бренд, у чому його філософія або концепція?
— Мені часто кажуть, що в нас немає такої філософії, як в інших брендів. Я розумію, що це неправильно і тепер з цим трошки борюся. Але філософія — це маркетинговий прикол, її використовують для підкріплення якимось сенсом не дуже гарного продукту, щоб краще продавати.
Як у мистецтві тепер: якась дурня намальована, а поруч — великий текст з філософським поясненням. Вважаю, що це погана штука в наш час.
В шоурумі Sania.Jeweler | Фото — Антон Орехов, спеціально для DTF Magazine
Для мене прикраси мають певні значення, але я нікому про них не кажу. Роблю візуально цікаві, навіть технологічно-задротські штуки. Це більше візуальна частина мого бачення, ніж філософська.
Якщо хтось хоче щось придумати, хай придумує. Мені здається, що в кінцевому результаті, якщо продукт покласти в білу кімнату, він має бути гарним без філософії, без нічого.
— Але іноді філософія трохи спрощує сприйняття продуктів бренду. Я подивилася твій сайт та інстаграм і дійсно не помітила явної філософії, яка б легко зчитувалася.
— Я не вважаю це потрібним. Це правильніше з погляду бізнесу, і з цього приводу ми багато сперечаємось у команді. Добре, коли філософія є, але вона має бути підкріплена ще гарним продуктом. Бо тепер з того, що я бачу, більше поганого продукту з великою філософією.
— Ти створюєш прикраси на абсолютно різні тематики: і Tesla, і «Рататуй». Складається враження, наче ти спонтанно створюєш все те, що приходить вам в голову. Чи так це?
— Більшою мірою, так. Особливо раніше було сильно врозкид. Я ніколи не придумував цілу колекцію одночасно. Мені щось приходить у голову, я це відмальовую, мені подобається, і я випускаю, адже хочеться, щоб воно жило.
Нині ми потроху вирівнюємося: нові роботи зроблено в плюс-мінус одній стилістиці. Так ми плануємо робити й надалі. Я випустив кільце, потім зробив сережку, підвіску, тепер ще одну підвіску тестуємо. Є основний продукт, і далі ми робимо інші айтеми в схожому стилі. А в цілому так: щось приходить у голову — і чому б це не зробити.
— А ці останні айтеми об’єднуються в певну колекцію? Чи у тебе взагалі немає таких категорій?
— Ні, це не сформована колекція. Вони схожі за стилістикою, в геометричних малюнках, тому ми їх об’єднуємо. Але перші сережка і каблучка створювалися разом, я намалював їх одразу як комплект.
— Твої прикраси гострі, монохромні, геометричні. Чому ти обрав таку стилістику?
— Геометричні — бо це складно. Те, що робить більшість ювелірів, — щось дуже абстрактне й органічне — зовсім не потребує технічних знань, тобто будь-яка людина з вулиці може це зробити. А площини, симетрія та геометрія — складні у виробництві, бо рухи повинні бути дуже рівні. Це цікавіше і це те, що сильно нас виділяє від того, що коїться на ринку.
Якщо це не складно — то мені не дуже цікаво. Вчора я створював кільце, сам обробляв, витратив годин п’ять і вже майже кричав. Я втомився, бо воно дуже складне, але навряд чи хтось зрозуміє, що воно складне.
У нас складно щось вкрасти, адже мало хто зможе це відтворити. Ми брали стажистів з інших брендів, з досвідом у кілька років, щоб вони працювали, — і просто нічого. Ми їх виганяли за тиждень, бо вони не справлялися.
Ці форми якось ближче до мене: завжди любив геометрію, ще в школі малював багато різних геометричних штук. Тому все вилилося в такий стиль.
— Ти самостійно тестуєш прикраси?
— Кожен айтем я ношу кілька місяців, щоб зрозуміти що і як. Є багато обмежень у комфорті, і ми в них вперлися, але почали робити гостріші, трохи небезпечні штуки. Тому я спершу їх ношу, щоб зрозуміти, наскільки це нормально і чи можна їх узагалі випускати.
— У тебе багато коментарів в інстаграмі з приводу того, що прикраси мають небезпечний вигляд.
— Так, але в мене майже ніколи не було з цим проблем. Був випадок, коли я підтягувався, надівши десять каблучок, і порізав собі пальці. Але не можна носити ювелірку, коли ти займаєшся спортом. Є місця, куди ти можеш це одягати, а є якісь активітіс, куди не варто. У цілому, якщо не бити руками стіни, то нічого з ними не станеться.
— Судячи з інстаграму бренду, ти також працюєш за ескізами замовників. Чи є якісь ескізи, які ти не взяв у роботу?
— Моментами я відмовлявся від замовлень, тому що було щось зовсім страшне. Зазвичай ми ставимо великий цінник, щоб люди просто пішли. Але бувало так, що вони погоджувалися на умови, і тоді я повністю віддавав на аутсорс, не ставив своїх міток. Мені не хочеться цього торкатися руками, але люди готові платити такі гроші, і завдяки цьому ми можемо зробити свої цікаві проєкти.
В шоурумі Sania.Jeweler | Фото — Антон Орехов, спеціально для DTF Magazine
— У тебе багато іноземної аудиторії. Ти на неї здебільшого і орієнтуєшся?
— Тепер 30-40 % — це Європа і США, до війни було більше. У Києві, більшість нашої аудиторії — це не ті, хто ходить на Золотих воротах і п’є тут каву, а ті, хто хоче бути на них схожими. Дуже смішно, що так виходить.
У Києві і в цілому в Україні продаються дешевші роботи, а у Штатах та в Європі — дорожчі.
— І вся аудиторія приходить з інстаграму?
— Тепер ми трохи продаємося в «Ланцюгах», також співпрацюємо з Newborn K (докладніше про онлайн-концепт-стор ми писали тут), але в Європі не представлені.
Бренд вистрілив і почав нормально заробляти, тільки як запрацював тікток. Тож більша частина європейської аудиторії пришла звідти.
Засновник Sania.Jeweler Олександр Горбаченко | Фото — Антон Орехов, спеціально для DTF Magazine
— Що б ти хотів привнести або змінити в ринок ювелірних прикрас в Україні?
— Ніколи й нікому не можна щось казати про дизайн. Це так не працює: у людей різні смаки, і це нормально. Але є питання до технічних моментів: видно, коли в людини криві руки. Хоч би що це було: ювелірка, живопис, що завгодно.
Є багато людей, які щось зробили і вважають, що це ювелірка. Але це шматок металу в формі кружечка. Людям подобається, адже бренд має свою філософію, дорогий контент.
Є бренди, які продаються, але роблять не дуже якісний продукт. У них просто недостатньо вмінь для того, щоб щось створювати. І тепер ринок переповнений абстрактними штуками, які людям подобаються. Це не вийде змінити, хоч би як хотілося.
У Європі є цікаві чуваки, які роблять сучасну, гарну ювелірку. У нас багато людей, які добре роблять класику, великі бренди, як-от SOVA, але в сучаснішій манері — небагато.
— Які бренди ювелірних прикрас ти вважаєш топовими?
— З українських — KOCHUT: я б не носив їхні вироби, проте вони цікаві тим, що трошки відійшли від класики і зробили це добре.
Із закордонних я б виділив Castro Smith. У нього більш класичні прикраси, але складна техніка: різьба вручну по металу інструментами — це досі залишається актуальним і виглядає прикольно. І ще McCaul Goldsmiths — теж європейський чувак, який робить із золота цікаві геометричні штуки.
— З якими матеріалами ти працюєш найчастіше?
— Срібло, золото, трохи працювали з платиною. Ми рідко беремо золото, але коли замовники хочуть, то робимо свій дизайн у цьому матеріалі.
Тепер тестуємо бронзу: зробили такі гачки на ключі. У сріблі вони дорого виходили, тому ми зробили їх у латуні та у бронзі — це має чудовий вигляд. Єдине, що не можна цей матеріал носити на руках, бо він усе пофарбує.
Засновник Sania.Jeweler Олександр Горбаченко | Фото — Антон Орехов, спеціально для DTF Magazine
— Чому не працюєш з камінням?
— У нас є один дизайн каблучки з гранатом — єдине, що сподобалося, як виглядає. Я страшенно не люблю з ним працювати.
Я тестував різне каміння, але на такий візуально нецікавий момент витрачається багато часу. Воно додає вартості й проблем: такі каблучки мають бути простими, бо там дорогий і цікавий камінь, з якоюсь історією та візерунками всередині. Щоб вся увага приділялася камінню, його треба мінімально ускладнювати. А мені цікаво створювати красиві форми зі шматків металу.
