Ревіталізація лос-анджелеського «Району мистецтв» не була продуманою та ініційованою громадою чи місцевою владою. Вона почалася стихійно — художники з усієї Каліфорнії попрямували сюди за дешевою орендою та атмосферою Лос-Анджелеса. Вже за пів століття цей район став справжнім музеєм стритарту просто неба, де роботи початківців містилися поряд з витворами визнаних майстрів жанру.
Це шостий текст із серії «Як стрит-арт змінює міста», у якому ми спільно з Ballantine’s розповідаємо, як мистецтво впливає на квартали та ком’юніті
Коротко про проєкт Ballantine’s х DTF Magazine
Арт — один зі способів надихнути і змінити умови життя цілої спільноти. Про це говорить незалежна американська художниця Shawna X у своїй роботі для колаборації з Ballantine’s. Бренд представляє в Україні лімітовану колекцію (купити можна тут), основою дизайну якої стала підтримка ком’юніті в усьому світі.
Продовжуючи цю тему, протягом двох тижнів ми розглядатимемо деякі кейси з різних країн світу — від Куби до Китаю — шукаючи відповідь на запитання: «Як стритарт змінює міста та ком’юніті?».
«Район мистецтв»
Лос-Анджелес, США
Рік початку реновації: 1981
Після Другої світової війни мануфактури й маленькі заводи у східних околицях бізнес-центру Лос-Анджелеса розорилися, не витримавши конкуренції з великими корпораціями, що почали нарощувати міць. Покинуті будівлі простоювали недовго — їх швидко зайняли місцеві художники, яким сподобалася низька оренда в розмірі буквально кількох доларів та великі вікна.
Поступово кількість митців зростала, а функційне призначення приміщень, що використовували під студії, розширювалося — там проводили виставки, воркшопи, зустрічі й просто починали жити. Втім, була одна проблема — місцеві закони не дозволяли колишнім фабрикам змінювати своє цільове призначення, а отже, місцева творча тусівка перебувала там нелегально.
Та 1981 року локальна влада прийняла закон про AIR (Artist in Residence), який дозволив художникам вільно селитись і «захоплювати» колишні індустріальні будівлі. Після легалізації до «Району мистецтв» попрямували галереї, кафе та концертні майданчики.
«Життя в центрі міста хвилювало. Але й було непростим. А подеколи ще й небезпечним, особливо в 1980-ті, під час героїнової епідемії в Лос-Анджелесі. Крім того, колишні промислові будівлі — брудні й не надто зручні. Та й район цей хоч і в центрі, але буквально на перетині 11 трас. Нам також доводилося їхати не менше як 20 хвилин, щоб купити їжу, сходити в кіно або випрати речі. Взимку ж тут було нестерпно холодно, а влітку температура сягала 35 градусів і вище», — пригадувала життя в 1970—1980-ті художниця Лінда Бернем.
Зокрема, торги за два полотна із зображенням щурів починалися зі 100 тисяч доларів.
Тут дуже багато графіті, які припали до вподоби навіть Джеймсові Кемерону, що знімав у цьому районі «Термінатор-2: Судний день». А серед інших робіт можна побачити й масштабні панно Дієго Рівери, чоловіка Фріди Кало.
СПЕЦІАЛЬНИЙ ПРОЄКТ
