Австралійський соул-дует breathe. став єдиним іноземним хедлайнером цьогорічного Atlas Festival, та одним з небагатьох великих закордонних проєктів, який приїхав не з одним, а одразу з двома концертами — у Києві та Львові. Анонсуючи виступи, які стануть для них першими в Україні, артисти розповіли, що у 2026 році відмовилися від туру та виступів, проте «зробили виняток саме для української авдиторії».
Напередодні виступу на Atlas Festival в інтерв’ю DTF Magazine учасники breathe. розповіли, чому їм так цікаво зустрітися з українськими слухачами, чого очікувати від шоу у Києві та навіщо вони везуть із собою в Україну документалістів із самої Австралії. А крім того ми говоримо про те, як створюється та трансформується їхня музика
«Від самого початку Україна була однією з наших найбільших аудиторій у світі»
— Концерти в Україні — ваші єдині цього року. У який момент ви зрозуміли, що українська аудиторія стане винятком?
— Ми вже вирішили, що 2026-й стане роком, коли ми відійдемо від турів і присвятимо час завершенню нової музики для breathe. Та через усе те, що переживала Україна, вона незмінно залишалася темою наших розмов.
Від самого початку існування breathe. Україна була однією з наших найбільших аудиторій у світі. А минулого року, під час виступу у Варшаві, ми почули історії про українців, які долали неймовірні відстані автобусами, щоб потрапити на наш концерт. Протягом років ми бачили стільки сповнених тепла повідомлень від українських слухачів, що в певний момент це перестало бути бізнес-рішенням у межах туру. Це стало рішенням на людському рівні.
Якщо люди продовжували приходити на наші концерти й залишатися з нашою музикою попри все, через що їм довелося пройти, для нас було важливо бути поруч із ними у відповідь.
Тож це вперше, коли ми зможемо зустрітися віч-на-віч із людьми, які вже багато років є частиною цієї спільноти. Цифри зі стримінгових платформ показують, де слухають нашу музику, але не дають зрозуміти, хто ці люди.
— А чому ви вирішили відмовитися від інших концерті цьогоріч загалом?
— Ми провели значну частину останніх кількох років у турах і зрештою дійшли до моменту, коли захотіли сповільнитися та по-справжньому зануритися у створення нової музики. Цей процес потребує іншого рівня занурення та уваги. Нам потрібен був час у студії, коли ніщо б не відволікало, — час для пошуку нових ідей, експериментів і перезавантаження, щоб почати нову главу для breathe.
Парадоксально, але, даючи менше концертів, ми стали набагато більш свідомо підходити до тих виступів, які все ж вирішуємо відіграти. Україна стала винятком, тому що це означало для нас дещо більше, ніж просто концерт.
Переглянути цей допис в Instagram
— Чи відмовляли вас від поїздки в Україну?
— Коли ти кажеш рідним і друзям, що їдеш до країни, яка перебуває у стані війни, цілком природно, що вони хвилюватимуться за твою безпеку. Ми сприйняли ці побоювання дуже серйозно. Увесь час перебували в постійному контакті з українськими промоутерами, прислухалися до тих, хто перебуває безпосередньо в країні, і підійшли до організації з максимальною відповідальністю.
Зрештою, впевненості нам додали самі українці, а саме їхня тепла реакція [на анонс виступу]. Нам знову і знову казали, як багато означає сам факт того, що ми вирішили приїхати — що ми докладаємо зусиль, аби бути поруч, провести час із людьми та розділити ці моменти разом. Ми хочемо, щоб українці знали: ми бачимо їх, ми про них не забули й безмежно вдячні за те, що вони несли нашу музику крізь усі ці роки.
Для нас також було важливо, щоб наша підтримка не була лише символічною. Саме тому ми передаємо весь гонорар, який заробимо на виступах тут, українським благодійним організаціям.
— А як ви готувалися до поїздки?
— Головне в нашій підготовці полягало в тому, щоб слухати й чути.
Ми багато спілкувалися з українськими друзями, нашими промоутерами, журналістами та учасниками нашої спільноти — і не лише про логістику, а й про історію країни, її культуру та повсякденне життя. Ми також виходили на зв’язок із місцевими ком’юніті у Львові та Києві, щоб зустрітися й поспілкуватися, коли будемо там. Ми читали матеріали видань, яким довіряємо, і дивилися документальні фільми, зокрема «20 днів у Маріуполі» (наше інтерв’ю з режисером фільму читайте тут. — Прим. DTF Magazine).
Ми також хотіли побачити Україну поза межами щоденних новин. Зрозуміло, що головні теми преси фокусуються на війні, проте для нас було важливо відкрити для себе автентичність країни, її творчу силу, почуття гумору — усе те, що створює неповторний код. Одне з того, що ми чули знову і знову, — люди цінують гостей, які приїжджають із цікавістю та повагою, а не з набором власних припущень. І це те, чим ми керуватимемося протягом усієї нашої подорожі.
— Який настрій ви хочете задати під час концерту? На чому фокусуватиметеся?
— Зв’язок, спільнота, емоційне вивільнення та присутність.
Ми створили це шоу так, щоб воно водночас відчувалося кінематографічним і камерним. У ньому є моменти для роздумів, моменти радості й моменти, коли нам просто хочеться, щоб усі відчули себе разом. Найбільше ми прагнемо, щоб кожен, хто прийшов на виступ, зберіг у серці це особливе відчуття єднання в одному просторі.
— Які особливі факти про майбутнє шоу ви можете розкрити?
— Ми приїдемо разом із документалістами з Австралії, щоб зафільмувати нашу першу зустріч із тутешньою спільнотою, яка підтримує нашу творчість уже купу років.
Що важливо — це не фільм про breathe. Це фільм про людей, яких ми зустрінемо, про розмови, які ми матимемо, і про Україну, яку нам пощастить пізнати за межами заголовків новин. Ми хочемо, щоб люди вдома побачили тепло, творчість і людяність, які продовжують існувати поруч з усім іншим.
Відео з поїздки виходитимуть на офіційних YouTube-каналі та в Інстаграмі дуету.
«Наша музика, створена для навушників»
— Як би ви описали власне звучання?
— Ми часто описуємо це як «нічний соул».
Це музика, створена для навушників, яка дарує відчуття близькості й інтимності. Нашим джерелом натхнення завжди залишався безкомпромісний кінематограф, автентична атмосфера, щирі почуття та граничний мінімалізм у просторі.
Ми також любимо поєднувати глибокі електронні текстури з живими інструментами та проникливим соул-вокалом, створюючи ефект розлогого, об’ємного простору, який при цьому не втрачає своєї щирої людської природи.
— А як воно сформувалося?
— Цей процес відбувався поступово, завдяки довірі до власного внутрішнього чуття. У нас також є спільний закритий плейлист на двох, у якому зібрано понад 700 пісень, які ми обоє обожнюємо. Ми збирали його більше семи років, і саме він допоміг нам сформувати спільну мову — у текстах, продакшні, структурі треків та груві.
Нас ніколи особливо не цікавила гонитва за трендами. Нас завжди приваблювала музика, яка створює настрій і відчуття, а не прагне будь-що привернути до себе увагу. Згодом ми зрозуміли, що найбільше людям відгукувалися ті пісні, у яких ми переставали намагатися звучати як хтось інший. Саме тоді breathe. по-справжньому знайшов свою ідентичність.
— У текстах пісень ви переважно зосереджуєтеся на темах самотності, пам’яті, на меланхолії та можливості прожити навіть негативні емоції. Як народжуються ваші треки?
— Щоб ми випустили пісню для breathe., у ній має бути чітко сформований настрій.
Іноді пісня народжується з щирої розмови, яку ми мали, іноді — зі спогаду, а іноді — просто з емоції, яку ми ще не можемо до кінця пояснити. Ділан, який відповідає за текстову складову, а також наші колаборатори, зокрема Reiyo the Giant, є величезною частиною цього творчого процесу. Вони відіграють ключову роль у формуванні щирого й чесного послання.
Часто ми спершу вибудовуємо атмосферу навколо фрази чи відчуття — через акорди, текстури та грув, — і лише потім починаємо відкривати для себе, що саме хоче сказати вся пісня. Тексти, які ми зрештою залишаємо, зазвичай з’являються вже після того, як ми трохи поживемо в цьому глибокому звуковому світі й буквально впишемо якісь сокровенні істини в реверберацію.
— Чи можна назвати ці тексти рефлексією на ваш особистий досвід?
Деякі з них — це щось дуже особисте. Інші народжуються з уміння слухати людей навколо нас і уявляти себе на їхньому місці, у їхньому світі.
Для нас емоційна правдивість завжди важить більше, ніж автобіографічна точність. Треку не потрібно з документальною точністю відтворювати реальні події, щоб транслювати щось абсолютно чесне. Зрештою, ми прагнемо писати пісні, у яких люди можуть впізнати себе, а не просто пісні про нас самих. Що більше в цих словах людського, то сильніше вони відгукуються.
— А як будується ваш робочий процес?
Він майже ніколи не є лінійним. Наш творчий процес побудований на співпраці, але водночас у кожного з нас є свої сильні сторони.
Ендрю — неймовірно талановитий автор пісень, і часто все починається з красивої акордової послідовності, ідеї для продакшену або інколи навіть майже повністю сформованого треку, який він приносить. Завдяки своєму феноменальному інтуїтивному відчуттю гармонії та емоційного наповнення, він закладає фундамент для більшості наших композицій.
Шон зазвичай підходить до цього інакше. Він може принести концепт для продакшену, залучити нового співавтора, віднайти забуті ідеї, заховані глибоко в нашому архіві, або несподівано поєднати семпли з демо, які ніколи не мали опинитися поруч в одній композиції. Іноді це мелодія, іноді — рядок тексту, а іноді — просто здатність помітити потенційний зв’язок між двома абсолютно окремими ідеями.
З цього моменту ми витрачаємо тижні, а часом і місяці, аби поступово відкрити справжню форму та суть композиції. Значна частина нашої роботи — в редагуванні, експериментах та усуненні будь-яких елементів, що відволікають від емоційного ядра треку.
«У нас найвищий рівень творчої зосередженості, якого ми коли-небудь досягали»
— Над чим ви працюєте зараз?
— Увесь цей рік команда провела у глибокому творчому пошуку. Нове звучання breathe. знаменує очевидну еволюцію, яка, втім, залишається вірною нашому головному орієнтиру — збереженню граничного мінімалізму та об’ємного простору в треках.
Мабуть, це найвищий рівень творчої зосередженості, якого ми коли-небудь досягали. Нова музика звучить більш кінематографічно, більш цілісно та емоційно прямолінійніше, ніж будь-що з того, що ми випускали раніше.
Ми не поспішали й дали собі достатньо часу, але нещодавно почали випускати перші нові пісні, над якими працювали для нашого другого альбому.
— Як, на вашу думку, змінилася ваша музика за останні кілька років? Що на це вплинуло?
— Ми постійно змінюємося й розвиваємося, але не віримо в зміни заради самих змін. Музика має народжуватися із щирої цікавості.
Одним із наших найбільших творчих стрибків став EP Purple b 2024 року. Нас завжди надихала музика, яка народжується у Великій Британії, тож ми зібрали нашу студію в Австралії, орендували квартиру в лондонському районі Бетнал-Грін і облаштували там імпровізовану студію. Протягом кількох тижнів це місце стало невеликим творчим осередком, наповненим нічними сесіями, MPC, мікрофонами з реверберацією та спільнотою британських артистів, які постійно заходили до нас у гості.
Ми не намагалися інтегрувати запрошених артистів у звичне звучання breathe. — натомість кожен сонграйтер відкривав нам двері у власний всесвіт. Ми хотіли зрозуміти, що закладено в їхній музичній ДНК, і подивитися, куди це нас приведе. Саме так з’явилися пісні на кшталт Where You At These Days з Joe Unknown — натхненна ностальгійною британською клубною музикою 1990-х — і My Night з Falle Nioke. У них були енергія й характер, які ми ніколи б не відкрили, якби залишалися в межах власної зони комфорту.
Цей проєкт нагадав нам, що еволюція не обов’язково означає відмову від того, ким ти є. Іноді вона полягає в тому, щоб зануритися в іншу культуру, співпрацювати з людьми, які по-іншому чують і відчувають музику, і дозволити цьому досвіду сформувати ваш власний голос.
Кожен реліз має відчуватися як природний крок уперед, а не як реакція на попередній. Якщо наше звучання змінюється, то це має відбуватися тому, що ми самі змінилися як люди, а не тому, що індустрія очікує від нас чогось іншого. Ми навчилися довіряти тому, що якщо й надалі створюватимемо музику, яка здається нам чесною й щирою, ця еволюція відбуватиметься природно.
breathe. зіграють перший український концерт 17 липня у Львові на фестивалі !FESTrepublic. Виступ на Atlas Festival відбудеться 19 липня, в останній день фестивалю.
